Ухвала

від 29.09.2020 по справі 2-1794/11

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" вересня 2020 р.

м. Київ

справа № 2-1794/11

провадження № 6/755/1498/20

Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Галагана В.І., за участю секретаря Проценко Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві подання приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченка Івана Павловича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника, боржник - ОСОБА_1 , стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю Вердикт капітал ,-

УСТАНОВИВ:

В провадження Дніпровського районного суду м. Києва надійшло подання приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченка Івана Павловича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника, боржник - ОСОБА_1 , стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю Вердикт капітал , до виконання зобов`язань, покладених на неї рішенням суду.

Подання мотивовано тим, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченка І.П. знаходиться виконавче провадження №60041292 з виконання виконавчого листа № 2-1794/11, виданого 02.12.2011 року Дніпровським районний суд м. Києва про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк заборгованості за кредитним договором в сумі 27 371,51 грн. 11 вересня 2019 року постановою приватного виконавця відкрито виконавче провадження №60041292 та направлено боржнику - до виконання рекомендованим листом зі зворотнім повідомленням. З метою забезпечення реального виконання рішення суду, в день відкриття виконавчого провадження винесено постанову про арешт майна боржника, постанову про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення та направлено боржнику до відома, однак надійшли відповіді про те, що за боржником на праві власності майна не зареєстровано. Приватним виконавцем виставлялися платіжні вимоги та направлялися до банківських установ для списання коштів і погашення заборгованості перед стягувачем ТОВ Вердикт Капітал . Списати кошти в примусовому порядку не виявилось можливим, оскільки згідно відповідей з банків - рахунки боржника було закрито, або коштів для погашення боргу недостатньо на рахунках або кошти відсутні. За відомостями Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області, боржник значиться зареєстрованим за адресою вказаною у виконавчому документі, а саме: АДРЕСА_1 , на яку і направлялися листи приватного виконавця. Отже, вжитими приватним виконавцем заходами встановлено, що у боржника відсутнє на праві власності інше, будь-яке, нерухоме та рухоме майно, що належать йому на праві власності, на яке можливо звернути стягнення та задовольнити вимоги стягувана у виконавчому провадженні - ТОВ Вердикт Капітал ; коштів на виявлених рахунках боржника у банківських установах в розмірі, достатньому для задоволення вимог стягувана недостатньо. Станом на день звернення до суду з даним поданням боржник суму боргу на користь стягувача не сплатив, жодних дій для виконання рішення суду боржник не вчиняє, що вказує на наявність факту ухилення боржника від виконання рішення суду та наявність підстав для вжиття заходів щодо тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 441 Цивільного процесуального кодексу України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Вивчивши матеріли справи, дослідивши подані заявником докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 11.09.2019 року на виконанні приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченка І.П. перебуває виконавче провадження № 60041292, з виконання виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 2-1794/11, виданого 02 грудня 2011 року, про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , на користь Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк заборгованості за кредитним договором в сумі 27 371,51 грн., стягувачем за яким виступає ТОВ Вердикт Капітал .

При цьому, приватним виконавцем до даного подання не долучено ухвали суду про заміну сторони стягувача ПАТ УкрСиббанк на ТОВ Вердикт Капітал , тому суд не може надати оцінку правомірності прийняття приватним виконавцем до свого провадження виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 2-1794/11, виданого 02 грудня 2011 року.

Відповідно до ч. 1 ст.18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 19 ч. 3 ст.18 вказаного Закону України встановлено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Проте, приватним виконавцем не надано доказів, які б свідчили про вчинення

ОСОБА_1 свідомих дій, спрямованих на невиконання обов`язку у виконавчому провадженні.

Так, матеріали подання не містять доказів отримання боржником рекомендованою поштовою кореспонденцією копію постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 11.09.2019 року.

11.09.2019 року, 06.04.2020 року приватним виконавцем здійснено запит до Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України щодо перетин державного кордону боржником ОСОБА_1 у період з 01.01.2019 року по 11.09.2019 року, з 06.04.2014 року по 06.04.2020 року.

11.09.2019 року приватним виконавцем прийнято постанову про арешт коштів боржника ОСОБА_1 , копію якої надіслано для виконання у різні банківській установи.

11.09.2019 року приватним виконавцем прийнято постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 у межах суми боргу 30 108,66 грн. Однак постанови повернуто без виконання у зв`язку із відсутністю коштів/майна боржника.

07.10.2019 року та 30.04.2020 року Головним центром обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України надано інформацію щодо перетину боржником ОСОБА_3 державного кордону України.

Згідно ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

В силу ст. 13 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Свобода пересування гарантована ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі Конвенції), частина друга якої передбачає: Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною . При чому згідно ч. 3 указаної статті це на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлення порядку розв`язання спорів у цій сфері регулюється Законом України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України . Згідно положень даного Закону громадянин України може бути обмежений у праві виїзду за кордон, якщо відносно нього діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов`язання до виконання зобов`язань або розв`язання спору у передбачених законом випадках; якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням - до виконання зобов`язань (п. 5); якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі.

У справі Гочев проти Болгарії ( Gochev v. Bulgaria від 26.11.2009) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з`ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.

У справі Хлюстов проти Росії ( Khlyustov v. Russia від 11.07.2013 року) ЄСПЛ також застосував указані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон у звязку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у ЄСПЛ не погодився з владою РФ з питання додержання в результаті накладення обмеження на право заявника залишати свою країну принципу згідно якого таке обмеження має бути необхідним в демократичному суспільстві в контексті п. 3 ст. 2 Протоколу №4 Конвенції. Більше того Європейський Суд вказав, що необхідність додержання цього принципу закладена і в національному законодавстві, яке не передбачає автоматичного накладення таких обмежень.

Згідно до ч. 1, 3 ст. 441 Цивільного процесуального кодексу України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення.

Слід зауважити, що словосполучення невиконання боржником судового рішення означає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Саме невиконання боржником самостійно зобов`язань протягом певного строку, про що вказує виконавець, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження (висновки Верховного Суду України, узагальнення судової практики щодо розгляду подань про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01.02.2013 року).

Отже, право виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов`язань .

Дії виконавця щодо встановлення місця проживання боржника, розшуку майна боржника не можуть свідчити про ухилення боржника від виконання зобов`язань. Вказані дії проводяться виконавцем незалежно від ухилення чи не ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду.

Таким чином, оскільки виконавцем не надано належні та об`єктивні докази на підтвердження ухилення боржника від виконання зобов`язання, у суду не має правових підстав для задоволення подання виконавця.

Крім того, слід зауважити, що звернення виконавця до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України повинно бути як крайній захід , який застосовується до боржника, коли виконавцем вже виконані всі можливі дії щодо примусового виконання судового рішення, оскільки це веде до обмеження конституційного права громадянина на свободу пересування, та аналогічної позиції дотримується Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зокрема у справі №6-55583ск13 (ухвала від 31.01.2014 року), у справі №6-51650ск13 (ухвала від 24.01.2014 року). Однак приватним виконавцем не було здійснено виходу за місцем зареєстрованого проживання боржника, не витребувано інформації про отримання боржником доходу, з метою вчинення в подальшому звернення стягнення на доходи боржника, не вчинено всі можливі дії для виконання рішення суду, визначені Законом України Про виконавче провадження , тому подання щодо застосування до боржника крайнього заходу у виді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України є необґрунтованим, за відсутності доказів доведення факту умисного ухилення боржника від виконання покладених судовим рішенням зобов`язань. При цьому в матеріалах подання відсутня ухвала суду про заміну сторони стягувача.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що подання приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченка Івана Павловича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника, боржник - ОСОБА_1 , стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю Вердикт капітал , - є необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 258-261, 268, 352-354, 441 Цивільного процесуального кодексу України, суд-

УХВАЛИВ:

У задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Київської області Голяченка Івана Павловича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника, боржник - ОСОБА_1 , стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю Вердикт капітал - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Заявник має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали суду.

Повний текст ухвали суду складено 29 вересня 2020 року.

Суддя: В.І. Галаган