Постанова

від 16.09.2020 по справі 390/1969/18

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 вересня 2020 року м. Кропивницький

справа № 390/1969/18

провадження № 22-ц/4809/53/20

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Письменного О.А.,

суддів - Дуковського О.Л., Мурашка С.І.,

при секретарі - Федоренко Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Покровської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області у складі судді Пасічника Д.І. від 04 червня 2019 року у справі за позовом Керівника Кіровоградської місцевої прокуратури до Покровської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення та витребування земельної ділянки,-

в с т а н о в и в:

У грудні 2018 року керівник Кіровоградської місцевої прокуратури звернувся в суд з позовом в інтересах держави до Покровської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення Покровської сільської ради та витребування земельної ділянки.

Вказав, що ОСОБА_2 не мав законного права на отримання спірної земельної ділянки, оскільки він вже раніше таким правом скористався і отримував у власність земельну ділянку такого ж виду в межах норм безоплатної приватизації площею 2 га на території Добровеличківського району Кіровоградської області, що мало місце 20.01.2015 року.

Просить суд визнати недійсним рішення Покровської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області № 280 від 20.12.2017 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 загальною площею 1,5734 га з кадастровим номером 3522586900:02:000:3601, розташованої на території Покровської сільської ради Кіровоградського району; витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства на території Покровської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області площею 1,5734 га з кадастровим номером 3522586900:02:000:3601 на користь Покровської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області вартістю 50 348,8 грн.; та тягнути пропорційно з Покровської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь прокуратури Кіровоградської області 3 524 грн. судового збору.

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 4 червня 2019 року позов задовольнити.

Визнано недійсним рішення Покровської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області № 280 від 20.12.2017 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 загальною площею 1,5734 га з кадастровим номером 3522586900:02:000:3601, розташованої на території Покровської сільської ради Кіровоградського району.

Витребувано у ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства на території Покровської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області площею 1,5734 га з кадастровим номером 3522586900:02:000:3601 на користь Покровської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області вартістю 50 348,8 грн.

Вирішено питання про судовий збір.

Не погодившись з даним рішенням Покровська сільська рада Кіровоградського району Кіровоградської області та ОСОБА_1 подали апеляційні скарги, згідно яких вважають його незаконним і таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального права та приписів процесуального закону. Просили скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Аргументами обох апеляційних скарг є безпідставність звернення в суд з даним позовом саме прокурором, а також неможливість витребування земельної ділянки у добросовісного набувача - ОСОБА_1 .

Дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення представників відповідачів, які підтримали апеляційні скарги та заперечили проти позову і рішення суду, а також заслухавши прокурора, який заперечив проти апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення суду першої інстанції.

Судом встановлено, що рішенням Покровської сільської ради Кіровоградського району від 20.12.2017 №280 ОСОБА_2 , затверджено проекту землеустрою та передано у власність земельну ділянку загальною площею 1,5734 га (кадастровий номер 3522586900:02:000:3601), розташовану на території Покровської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області (за межами населеного пункту).

У подальшому державним реєстратором Шиловою Н.Ю. Великосеверинівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області 25.01.2018 на підставі вказаного рішення, зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 .

01.02.2018 приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області Томаз В.І., на підставі посвідченого договору купівлі - продажу № 157 від 01.02.2018 припинено право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 (т.1 а.с. 33-34).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек на даний час вищевказана земельна ділянка належить на праві власності ОСОБА_1 . (т.1 а.с. 37-38)

Разом із тим, згідно опрацьованих даних Публічної кадастрової карти, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта встановлено, що ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі наказу ГУ Держгеокадастру в Кіровоградській області № 11-143/14-15-СГ від 06.01.2015 отримав у власність земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 3521755100:02:000:5560) за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Добровеличківського району Кіровоградської області.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 20.01.2015 державним реєстратором Добровеличківського районного управління юстиції Кіровоградської області Гладиш Ж.А.

Вказана земельна ділянка на час розгляду справи судом першої інстанції продовжувала перебувати у власності ОСОБА_2 та була передана в оренду громадянину ОСОБА_5 (т.1 а.с. 35-36).

Відповідно до ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектара.

Встановлені обставини справи вказують на те, що ОСОБА_2 на час отримання спірної земельної ділянки (кадастровий номер 3522586900:0:000:3601 на підставі рішення Покровської сільської ради № 280 від 20.12.2017) використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання (наказ від 06.01.2015 №11-143/14-15-СГ), а отже скористався своїм правом, передбаченим ст.116 ЗК України повторно, з порушенням визначеного земельним законодавством порядку.

П. (г) ч.3 ст.152 ЗК України визначено спосіб захисту прав на земельні ділянки шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Отже, обраний спосіб захисту позивача відповідає чинному законодавству.

Згідно зі ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Право власності дійсного власника презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна, відтак право держави на спірну земельну ділянку підлягає захисту шляхом пред`явлення віндикаційного позову.

Водночас на наявність прав власника на майно не впливає і та обставина, що воно було предметом угоди щодо відчуження, укладеної іншими способами, оскільки дійсний власник не був стороною такої угоди.

При цьому ст.346 ЦПК України не передбачено підстав припинення права власності дійсного власника у зв`язку із передачею земельної ділянки, реєстрацію права власності на неї за іншими особами, у тому числі після її продажу, що відбулося без участі та поза волею дійсного власника.

З огляду на вказане колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявність у ОСОБА_1 правовстановлюючих документів на земельну ділянку не є перешкодою для витребування власником свого майна від добросовісного набувача на підставі ст.388 ЦК України.

З приводу аргументів апеляційних скарг щодо безпідставності звернення до суду з даним позовом саме прокурором, колегія суддів при вирішенні даного питання враховує наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) , який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 56 ЦПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII Про прокуратуру , який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків щодо застосування норм права:

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, а також у разі його відсутності. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший, другий частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру );

- наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідний компетений орган. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру );

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача;

- оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах;

- якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність компетентного органу, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру , застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган.

Колегія суддів апеляційного суду враховує, що компетентний орган, а саме Головне управління Держгеокадастру неналежним чином здійснює відповідні повноваження, що підтверджується листом цього органу від 06.09.2018 року №10-11-0,63-6980/2-18 (т.1 а.с. 18), згідно якого вбачається, що йому відомо про повторне безпідставне отримання ОСОБА_2 земельної ділянки, але при цьому жодних належних заходів для усунення вказаного порушення не здійснено.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень -це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Отже, для захисту інтересів держави, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Покровської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 04 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 28.09.2020

Судді:

О.А.Письменний О.Л. Дуковський С.І. Мурашко