Постанова

від 28.09.2020 по справі 910/27/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2020 р. Справа№ 910/27/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Корсака В.А.

Попікової О.В.

за участю:

секретаря судового засідання: Кульчицької І.А.,

представників сторін:

позивача: не з`явилися,

відповідача: не з`явилися,

розглянувши апеляційну скаргу

Акціонерного товариства "Державний ощадний банк" в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Державний ощадний банк України"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2020 (повний текст складено 01.06.2020)

у справі № 910/27/20 (суддя Бондарчук В.В.)

за позовом Акціоного товариства "Державний ощадний банк" в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк"

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Зелена Таврія",

2. ОСОБА_1 ,

про стягнення 2.130.945,63 грн,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2020 у справі №910/27/20 позовні вимоги АТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Державний ощадний банк України" задоволено частково: стягнуто солідарно з ТОВ "Зелена Таврія" та ОСОБА_1 на користь АТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Державний ощадний банк України" 147.057,53 грн 3% річних за прострочення сплати боргу за кредитом за період з 01.10.2015 по 31.10.2019, 578.400,00 грн інфляційних втрат за прострочення сплати боргу за кредитом за період з жовтня 2015 року по жовтень 2019 року та 10.881,86 грн судового збору. В задоволенні позовних вимог про стягнення строкових процентів за користування кредитом за період з 01.10.2019 по 31.10.2019 у сумі 20.383,56 грн, прострочених процентів за користування кредитом за період з 01.10.2015 по 30.09.2019 у сумі 960.000,00 грн, 3% річних за прострочення сплати процентів за користування кредитом за період з 01.10.2015 по 31.10.2019 у сумі 94.943,49 грн, інфляційних втрат за прострочення сплати процентів за користування кредитом за період з жовтня 2015 року по жовтень 2019 року у сумі 330.161,05 грн відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що спірна заборгованість у задоволеному судом розмірі підтверджується матеріалами справи, а доказів її сплати відповідач не надав.

Не погодившись з прийнятим рішенням, АТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Державний ощадний банк України" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позову скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.07.2020 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Попікова О.В., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерого товариства "Державний ощадний банк" в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Державний ощадний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2020 у справі № 910/27/20, розгляд справи призначено на 17.08.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2020 відкладено судове засідання на 14.09.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 відкладено судове засідання на 28.09.2020.

Вимоги та доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевий суд не надав належної оцінки тому, що:

- відповідно до ст.ст. 599 та 526 ЦК України закінчення строку дії договору не звільняє сторони від виконання обов`язків, взятих на себе за цим договором, та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору;

- заборгованість за кредитом фактично не погашена, а тому позивач відповідно до ст.ст. 536, 625 ЦК України має право вимагати стягнення з відповідачів в судовому порядку сум інфляційний нарахувань та процентів аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Представники сторін в судове засідання 28.09.2020 не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності вказаних представників.

Частинами 1, 4 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, 11.03.2011 між Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (попередня назва позивача, далі - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Племінний завод ім. Літвінова" (попередня назва відповідача-1, далі - позичальник) укладено договір кредитної лінії №4 (далі - кредитний договір).

Відповідно до п. 2.1 кредитного договору банк зобов`язується надати на умовах цього договору, а позичальник зобов`язується отримати та належним чином використовувати та повернути в передбачені цим договором строки кредит та сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 2.2 кредитного договору (в редакції, викладеній у додатковому договорі №3 від 28.01.2014) кредит надається у вигляді відновлюваної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 10.03.2015.

Пунктом 2.3 кредитного договору сторони погодили суму максимального ліміту кредитування і визначили його в розмірі 1.200.000,00 грн.

Відповідно до п. 2.7.1 кредитного договору проценти за користування кредитом розраховуються банком на основі процентної ставки в розмірі 20 (двадцять) процентів річних, яка може бути встановлена в іншому розмірі в порядку, визначеному цим договором.

Згідно з п. 2.7.2 кредитного договору проценти нараховуються методом факт/факт на фактичну суму заборгованості позичальника за кредитом та за термін фактичного користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту включно та до повного погашення заборгованості за цим договором. При нарахуванні процентів день видачі кредиту приймається до розрахунку як 1 (один) повний день користування кредитом, а день повернення кредиту (його частини) до розрахунку процентів не включається.

Пунктом 2.7.3 кредитного договору передбачено, що нараховані за період з першого дня видачі кредиту або з першого числа звітного місяця по останнє число звітного місяця або по останній день повернення позичальником кредиту (або його частини) проценти (з урахуванням п. 2.7.4 цього договору) повинні бути сплачені позичальником не пізніше останнього робочого числа звітного місяця, а в разі дострокового погашення кредиту - одночасно з погашенням кредиту.

Як передбачено п. 9.1 кредитного договору (в редакції, викладеній у додатковому договорі №3 від 28.01.2014), сторони домовились про збільшення строків позовної давності відповідно до ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України до 10 (десяти) років для всіх грошових зобов`язань позичальника (в тому числі, але не виключно, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування ним, комісійних винагород, штрафних санкцій, неустойки, пені та інших платежів), що передбачені умовами цього договору.

В забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором між банком (кредитор), позичальником та ОСОБА_1 (поручитель) був укладений договір поруки №4/31 від 11.03.2011 зі змінами і доповненнями, внесеними додатковим договором №4/31Д1 від 28.01.2014 до договору поруки №4/31 від 11.03.2011 (далі - договір поруки).

Відповідно до п. 1.1 договору поруки поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов`язання за кредитним договором, а також додатковими договорами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.

Згідно з п. 2.1 договору поруки у разі порушення позичальником виконання зобов`язання або будь-якої його частини кредитор має право вимагати від поручителя виконання зобов`язання позичальника перед кредитором згідно з умовами кредитного договору в порядку, передбаченому цим договором.

Пунктами 3.1 та 3.2 договору поруки передбачено, що поручитель відповідає за зобов`язаннями за кредитним договором перед кредитором в тому ж обсязі, що і позичальник. Поручитель та позичальник залишаються зобов`язаними перед кредитором до тих пір, поки всі зобов`язання за кредитним договором не будуть виконані повністю.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 22.02.2016 у справі №913/1269/15 позов банку задоволено частково та стягнуто з позичальника заборгованість за кредитом в сумі 1.200.000 грн, заборгованість за процентами за період з 06.08.2014 по 30.09.2015 в сумі 300.492,89 грн, 3% річних за прострочення повернення кредиту за період з 02.02.2015 по 30.09.2015 в сумі 22.253,42 грн, 3% річних за прострочення сплати процентів за період з 06.08.2014 по 30.09.2015 в сумі 5.118,90, інфляційні нарахування у зв`язку з простроченням кредиту за період з березня по серпень 2015 року в сумі 327.415,99 грн, інфляційні нарахування на прострочені проценти за період з вересня 2014 по серпень 2015 в сумі 57.767,89 грн., витрати зі сплати судового збору в сумі 28.695,73 грн.

Рішенням Марківського районного суду Луганської області від 06.05.2016 у справі №417/1800/16-ц позов банку про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 як солідарного боржника з відповідачем-1 заборгованість станом на 01.10.2015 за кредитним договором в сумі 1.913.049,09 грн, в тому числі: 1.200.000 грн боргу за кредитом з 02.02.2015 по 30.09.2015, 300.492,90 грн відсотків за кредитом з 06.08.2014 по 30.09.2015, 22.253,42 грн 3% річних за прострочення сплати основного боргу з 02.02.2015 по 30.09.2015, 5.118,90 грн 3% річних за прострочення процентів з 06.08.2014 по 30.09.2015; 327.415,99 грн інфляційних нарахувань прострочення сплати основного боргу з 02.02.2015 по 30.09.2015, 57.767,89 грн інфляційних нарахувань за прострочення сплати процентів з 06.08.2014 по 30.09.2015.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач-1 заборгованість за кредитним договором не погасив, рішення Господарського суду Луганської області від 22.02.2016 у справі № 913/1269/15 не виконав.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що оскільки відповідач-2 є поручителем за виконання зобов`язань відповідача-1 за кредитним договором, то відповідачі солідарно несуть відповідальність за неналежне виконання відповідачем-1 своїх зобов`язань.

Колегія суддів відзначає, що згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За приписами ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Згідно частиною другою цієї статті, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.

Водночас за змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Відповідно до п. 2.2 кредитного договору остаточний термін повернення кредиту - 10.03.2015.

Отже, строк кредитування відповідача-1 є таким, що закінчився, як і його право законно користуватися позиченими коштами, а тому позовні вимоги в частині стягнення строкових процентів за користування кредитом за період з 01.10.2019 по 31.10.2019 у сумі 20.383,56 грн, прострочених процентів за користування кредитом за період з 01.10.2015 по 30.09.2019 у сумі 960.000,00 грн, 3% річних за прострочення сплати процентів за користування кредитом за період з 01.10.2015 по 31.10.2019 у сумі 94.943,49 грн, інфляційних втрат за прострочення сплати процентів за користування кредитом за період з жовтня 2015 року по жовтень 2019 року у сумі 330.161,05 грн є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на пункт 2.7.2 кредитного договору, у якому сторони з урахуванням принципу свободи договору (статей 6, 627 ЦК України) передбачили іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом другим частини першої статті 1048 ЦК України, допускає нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості, з огляду на те, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.

Водночас 3% річних за прострочення сплати боргу за кредитом за період з 01.10.2015 по 31.10.2019 у сумі 147.057,53 грн та інфляційні втрати за прострочення сплати боргу за кредитом за період з жовтня 2015 року по жовтень 2019 року у сумі 578.400,00 грн нараховані відповідачем відповідно до норм чинного законодавства.

Апеляційним судом також встановлено, що 11.03.2011 між позивачем, відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено договір поруки, предметом якого є надання поруки відповідачем-2 за виконання зобов`язань відповідача-1, які випливають із кредитного договору.

Згідно з пунктами 3.1 та 3.2 договору поруки поручитель відповідає за зобов`язаннями за кредитним договором перед кредитором в тому ж обсязі, що і позичальник. Поручитель та позичальник залишаються зобов`язаними перед кредитором до тих пір, поки всі зобов`язання за кредитним договором не будуть виконані повністю.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Частинами 1, 2 статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Оскільки ОСОБА_1 є поручителем перед АТ "Ощадбанк" за виконання зобов`язань ТОВ "Зелена Таврія" за договором кредитної лінії №4 від 11.03.2011, місцевий суд дійшов вірного висновку, що відповідач-1 та відповідач-2 зобов`язані солідарно відповідати перед позивачем за неналежне виконання умов вказаного договору, а тому позовні вимоги в частині стягнення 3% річних за прострочення сплати боргу за кредитом за період з 01.10.2015 по 31.10.2019 у сумі 147.057,53 грн та інфляційних втрат за прострочення сплати боргу за кредитом за період з жовтня 2015 року по жовтень 2019 року у сумі 578.400,00 грн підлягають стягненню з відповідачів солідарно.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що судове рішення місцевого суду прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для вирішення спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників судового процесу колегія судів з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судове рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк" в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Державний ощадний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2020 у справі №910/27/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2020 у справі №910/27/20 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/27/20.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 288, 289 ГПК України.

Повний текст постанови складений 30.09.2020.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді В.А. Корсак

О.В. Попікова