Рішення

від 30.09.2020 по справі 500/2033/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/2033/20

30 вересня 2020 рокум.Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Чепенюк О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чугалівської сільської ради Кременецького району Тернопільської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через представника - адвоката Пономаренка Ігоря Анатолійовича звернулась до суду з позовом до Чугалівської сільської ради Кременецького району Тернопільської області (далі - Чугалівська сільська рада), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення тридцять восьмої сесії сьомого скликання Чугалівської сільської ради №959 від 06.02.2020 про розгляд заяви ОСОБА_1 щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства;

зобов`язати Чугалівську сільську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,1573 га в селі Чугалі Кременецького району Тернопільської області.

Позов обґрунтовано протиправністю оскаржуваного рішення Чугалівської сільської ради № 959 від 06.02.2020 про відмову позивачці у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність через відсутність підстав для цього, визначених статтями 118, 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Зокрема, підставою для відмови є те, що Чугалівською сільською радою відповідно до звернення жителів громади про забезпечення місць для випасання худоби прийнято рішення зарезервувати перелік земельних ділянок, на які буде проведена інвентаризація з метою переведення в землі загального користування (громадські пасовища) і в цей перелік буде включено земельну ділянку, на яку претендує позивачка. Таку відмову вважає необґрунтованою та безпідставною.

Позивачка вказує, що нею дотримані передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою та вказує, що належним і ефективним способом захисту буде зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання такого дозволу.

Ухвалою суду від 07.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у строк, встановлений статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

25.08.2020 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, у якому Чугалівська сільська рада проти позову заперечує, просить відмовити у його задоволенні (а.с.19-20). В обґрунтування заперечень посилається на те, що заява позивачки про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,1573 га в селі Чугалі для ведення особистого селянського господарства була розглянута та вивчена земельною комісією сільської ради. Встановлено, що таку заяву ОСОБА_1 особисто не подавала, особистий підпис на заяві до сільської ради і на документі, що посвідчує особу, а також на позовній заяві суттєво відрізняються від оригіналу. Це, на думку відповідача, свідчить про те, що особа, яка проживає у місті Тернополі, не зацікавлена вкладати свою фізичну працю в обробіток землі, на яку вона претендує, а діє в інтересах третіх осіб. Із картографічних матеріалів бажаного місця розташування, що були додані до заяви, слідує, що земельна ділянку, на яку претендує позивачка, накладається на земельну ділянку загального користування (громадські пасовища). Для того, щоб визначити скільки площі займає пасовище, а скільки площі лишилося із земель, не наданих у власність чи постійне користування (землі запасу), необхідно провести інвентаризацію земель даного масиву. Земельна ділянка не сформована, не зареєстрована як об`єкт речового права.

Також у відповідності до земельно-облікових документів Чугалівської сільської ради, дана земельна ділянка знаходиться у землях комунальної власності загального користування (пасовище). Оскільки земельна ділянка, на яку претендує ОСОБА_1 , відноситься до земель загального користування (громадське пасовище), а у власність можуть бути передані лише земельні ділянки запасу, то позитивним прийняттям рішення будуть порушені конституційні права на землю жителів села Чугалі, яким не буде де випасати худобу. Оскаржуване рішення приймалось колективно з урахуванням інтересів громади.

Ухвалою суду від 07.09.2020 про витребування доказів зобов`язано Чугалівську сільську раду протягом п`яти днів з дня отримання копії цієї ухвали надати суду докази на підтвердження переведення земельної ділянки, за дозволом на виготовлення проекту землеустрою якої звернулася ОСОБА_1 , до земель загального користування під пасовища, зокрема, відповідне рішення сільської ради, витяг з Державного земельного кадастру чи інші відомості про те, до якої категорії земель відноситься земельна ділянка, на яку претендує позивачка, викопіювання з Публічної кадастрової карти з відомостями, до якої категорії земель відноситься земельна ділянка, Генеральний план села, план зонування, яким передбачено відведення масиву земельних ділянок, на яку претендує позивачка, під пасовище та інші докази, які підтверджують обставини, викладені відповідачем у відзиві на позов; належним чином засвідчені копії усіх документів, поданих позивачкою до Чугалівської сільської ради одночасно з заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства; а також надати суду докази надіслання (надання) позивачці відзиву на позов і витребуваних судом доказів.

Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи не надходило.

Згідно з частиною другою статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення тридцятиденного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 звернулася до Чугалівської сільської ради з заявою від 21.01.2020 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,1573 га у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, на території села Чугалі (а.с.22). Одночасно заявниця повідомляла, що право на безкоштовну приватизацію земельної ділянки за даним цільовим призначенням згідно зі статтями 116, 118 ЗК України не використала.

До заяви долучені викопіювання з Публічної кадастрової карти, копія паспорта, копія ідентифікаційного коду, довідка.

Відповідачем до відзиву на позов долучені копії двох протоколів засідання комісії по земельних питаннях та охорони довкілля Чугалівської сільської ради:

1) від 03.02.2020 (дата виправлена з 06.02.2020 на 03.02.2020), на якому розглядалося питання приватизації земельних ділянок, у тому числі заява ОСОБА_1 . Комісія вирішила рекомендувати сесії сільської ради розглянути дане питання (а.с.23-24),

2) від 03.02.2020, на якому розглядалися ідентичні питання, що зазначені й у першому протоколі засідання комісії, а саме приватизації земельних ділянок, у тому числі заява ОСОБА_1 . Комісія вирішила рекомендувати сесії сільської ради заяву ОСОБА_1 відхилити у зв`язку з тим, що була заява від жителів села Чугалі про виділення їм даної земельної ділянки під пасовище (а.с.25-27).

Отже, з зі змісту таких протоколів вбачається два різні (прямо протилежні) за змістом рішення, які комісія рекомендує прийняти сільській раді, а також те, що на час розгляду заяви позивачки спірна земельна ділянка ще не була переведена під землі загального користування (пасовища).

06.02.2020 Чугалівською сільською радою прийнято рішення №959 Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність , яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,1573 га у власність для ведення особистого селянського господарства. Таке рішення мотивоване тим, що Чугалівською сільською радою відповідно до звернення громадян, жителів громади про забезпечення місць для випасання прийнято рішення зарезервувати перелік земельних ділянок, на які буде проведена інвентаризація, з метою переведення в землі загального користування (громадські пасовища), і земельна ділянка, на яку претендує заявниця, входить до даного переліку (а.с.29).

Зміст оскаржуваного рішення містить посилання на статті 12, 33, 79-1, 107, 118, 121, 125, 126 ЗК України, статті 25, 50 Закону України Про землеустрій , статті 26, 33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні .

Зі змісту оскаржуваного рішення теж не вбачається, що спірна земельна ділянка на час прийняття рішення перебуває у статусі земель загального користування (під пасовищем).

Не погоджуючись із відмовою відповідача, оформленою рішенням від 06.02.2020, позивачка звернулася з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відтак, суд, зважаючи на предмет позову, перевіряє чи оскаржувана відмова відповідача прийнята у відповідності до зазначених вище умов.

За змістом статті 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель (частина друга статті 4 ЗК України).

Статтею 12 ЗК України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, серед іншого, належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Приписами статті 80 ЗК України визначено, що суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до підпункту б частини першої статті 81 ЗК України однією з підстав набуття громадянами України права власності на земельні ділянки є безоплатна передача із земель державної і комунальної власності.

Підпунктом а частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з частинами першою - другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як встановлено підпунктом в частини третьої статті 116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Пунктом б частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення селянського господарства в розмірі не більше 2,00 гектара.

Частиною шостою статті 118 ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з частинами першою, другою статті 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Отже, вирішення питань, які є предметом судового розгляду в даній справі, відносяться до повноважень місцевої ради, а за результатами їх розгляду відповідач повинен був прийняти рішення.

На законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що розглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду щодо дискреційних повноважень, зокрема, від 23.05.2018 у справі № 825/602/17, від 11.09.2019 у справі №819/570/18. Судова практика у цій категорії справ є усталеною.

Таким чином, у даному випадку відповідач має виключні повноваження на вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства.

В свою чергу, системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого земельного питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №520/8576/18 та враховуються судом при вирішення даного спору в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України.

Отже, суд надає оцінку підставам відмови у наданні позивачці дозволу на розробку проекту землеустрою з огляду на положення частини сьомої статті 118 ЗК України.

Як убачається з оскаржуваного рішення підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проектної документації із землеустрою є те, що земельну ділянку, яку бажає отримати позивачка буде включено до масиву, який планується передати під пасовища, тобто землі загального користування. При цьому на час прийняття оскаржуваного рішення, сільською радою будь-якого рішення, яке б свідчило про те, що земельна ділянка, яку бажає отримати ОСОБА_1 у власність, включено до переліку земельних ділянок під пасовище не прийнято.

Виходячи зі змісту оскаржуваного рішення слідує, що відповідачем прийнято рішення зарезервувати перелік земельних ділянок з метою переведення в землі загального користування, яке буде вирішене після проведення інвентаризації.

Разом з тим, Чугалівська сільська рада не надала до суду жодних доказів на підтвердження таких обставин, зокрема, що дійсно існує рішення сільської ради про масив земельних ділянок, відведених для подальшої передачі під землі загального користування (пасовища), рішення про проведення інвентаризації масиву земельних ділянок, відомостей, які б підтверджували, що земельна ділянка, на яку претендує позивачка входить до масиву земельних ділянок, відведених для подальшої передачі під землі загального користування (пасовища),

Статтею 35 Закону України Про землеустрій встановлено, що інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку.

Порядок проведення інвентаризації земель затверджується Кабінетом Міністрів України.

Інвентаризація масиву земель сільськогосподарського призначення проводиться з такими особливостями:

а) підставою для проведення інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення є: для земель державної власності - рішення органу виконавчої влади, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою; в інших випадках - рішення сільської, селищної, міської ради, на території якої знаходиться масив;

б) при проведенні інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення здійснюються заходи щодо: внесення до Державного земельного кадастру відомостей про сформовані земельні ділянки, відомості про які не внесені до Державного земельного кадастру; формування невитребуваних (нерозподілених) земельних ділянок; формування земельних ділянок сільськогосподарського призначення під польовими дорогами; формування земельних ділянок сільськогосподарського призначення під полезахисними лісовими смугами та іншими захисними насадженнями, які обмежують масив та земельні ділянки, розташовані уздовж масиву.

За результатами проведення інвентаризації масиву земель сільськогосподарського призначення відомості про такий масив та про земельні ділянки, розташовані в ньому (у разі їх формування або за відсутності відомостей про них у Державному земельному кадастрі), вносяться до Державного земельного кадастру, про що замовник документації із землеустрою письмово повідомляє власників та користувачів земельних ділянок.

Як вже зазначалося судом, будь-яких доказів на підтвердження того, що земельна ділянка, яку бажає отримати у власність позивачка, відведена під пасовища чи, що проводиться інвентаризація масиву земельних ділянок відповідачем не надано.

Крім того, у відзиві на позов Чугалівська сільська рада наводить обставини, які не були підставою для прийняття оскаржуваного рішення, а відтак судом оцінюються критично, зокрема, те, що особистий підпис на заяві позивачки і на документі, що посвідчує особу, відрізняються. Також суд не бере до увагу мотивацію відповідача про те, що ОСОБА_1 особисто заяву до сільської ради не подавала, оскільки ЗК України не передбачає, що заявник особисто має прибути для безпосереднього подання клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки до відповідного органу місцевого самоврядування .

Також суд критично оцінює пояснення відповідача у відзиві на позов про необхідність проведення інвентаризації земель, для того, щоб визначити скільки площі займає пасовище і скільки площі лишилося із земель запасу, не наданих у власність чи користування, і одночасно зазначає, що земельна ділянка, на яку претендує ОСОБА_1 накладається на земельну ділянку загального користування (громадські пасовища). З наведеного слідує, що Чугалівська сільська рада не має достатньої інформації та доказів того, що земельна ділянка, яку бажає отримати у власність позивачка, належить до земель загального користування (під пасовища).

З метою з`ясування всіх обставин у справі суд ухвалою від 07.09.2020 про витребування доказів зобов`язав відповідача надати докази до суду на підтвердження обставин, викладених сільською радою у відзиві на позов, зокрема, доказів, що земельна ділянка, на яку претендує позивачка відноситься до земель загального користування (пасовища) чи накладається з земельною ділянкою, виділеною під пасовища.

15.09.2020 до суду надійшли копії таких документів: копія рішення сільської ради про затвердження річного звіту по угіддях та землекористувачах по Чугалівській сільській раді станом на 01.01.2016 з розпорядженням Кременецької районної державної адміністрації від 14.01.2016 №9-од про його затвердження, довідка форми 6-зем про площу земель сільськогосподарського призначення під пасовищами 65 га, карта сільської ради, де зазначене місце під пасовища (так назвав документ відповідач), та Кадастровий план вказаної земельної ділянки, яка виділяється під пасовище (а.с.35-40). Надані відповідачем докази не підтверджують тих обставин, що земельна ділянка, на яку претендує ОСОБА_1 , входить до масиву земельних ділянок, виділених під пасовище, чи накладається з землями, виділеними під пасовища. В доданій відповідачем карті сільської ради, де зазначене місце під пасовища , умовно позначена земельна ділянка, яка виділена під пасовище. Разом з тим, з умовних позначень цієї карти вбачається, що вона проходить через такі об`єкти як госп.двір , Рай СТ (а.с.39) і така земельна ділянка не відповідає кадастровому плану земельної ділянки, яка виділена під пасовище (а.с.40).

Більше того, Чугалівська сільська рада в одному випадку (у відзиві на позов) зазначає, що земельна ділянка, на яку претендує ОСОБА_1 накладається з земельною ділянкою, що входить до земель загального користування (під пасовища), а в іншому випадку (в оскаржуваному рішенні), входить до масиву земельних ділянок, які будуть виділені під пасовище після проведення інвентаризації земель.

Відтак, відмовляючи у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, відповідач фактично прийняв рішення, яким безпідставно обмежив ОСОБА_1 у реалізації її прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, створюючи умови за яких позивачка буде позбавлена можливості реалізації права на отримання у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення, а саме через ініціювання переведення цієї земельної ділянки в складі масиву під пасовища після проведення інвентаризації масиву усіх земельної ділянки.

Відсутність технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, які віднесені до земель, які не надані у власність чи користування (землі запасу) та земель загального користування (під пасовища), а також вирішення у майбутньому питання про визначення меж масиву земельних ділянок, які будуть передані під пасовища, не є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок так і наданні їх у власність чи в користування в розумінні статей 116, 118 ЗК України.

Оскаржувана відмова не відповідає тим підставам, які визначені у частині сьомій статті 118 ЗК України.

Також суд звертає увагу на те, що відповідач надав два протилежні висновки від 03.02.2020, прийняті земельною комісією по земельних питаннях та охорони довкілля сільської ради, щодо розгляду питання приватизації земельної ділянки ОСОБА_1 . В одному випадку комісія вирішила рекомендувати сесії сільської ради розглянути дане питання, а в іншому - відхилити у зв`язку з тим, що була заява від жителів села Чугалі про виділення їм даної земельної ділянки під пасовище. Наявність цих двох протоколів комісії з різними висновками комісії свідчить про недобросовісність відповідача та підшуковування підстав для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства позивачці. Про це також свідчить неузгодженість назви оскаржуваного рішення від 09.02.2020 №959 Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зі змістом рішення, яким відмовлено у наданні такого дозволу.

Отже, рішення Чугалівської сільської ради №959 від 06.02.2020, яким позивачці необґрунтовано відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, площею 1,1573 га, слід визнати протиправним та скасувати.

Вирішуючи питання щодо іншої позовної вимоги - про зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання позивачці дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,1573 га, то суд враховує, що згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

При цьому суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (частини четверта статті 245 КАС України).

У даному випадку повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні регламентовано частиною сьомою статті 118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Такі повноваження не є дискреційними (такі правові висновки наведені у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №2040/6320/18).

У свою чергу, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Видача такого дозволу без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

В матеріалах справи не містяться докази, чи дотримано позивачкою усіх інших умов для отримання ним такого дозволу.

Відтак, способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов`язання відповідача належним чином розглянути питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із прийняттям відповідного владного рішення.

Також суд враховує, що згідно з постановами Верховного Суду від 19.06.2018, 24.01.2019, 15.08.2019 у справах №№ 806/2687/17, 806/2981/17, 806/3097/17 суд постановив рішення про зобов`язання відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою.

Проте, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі №509/1350/17 зазначила таке.

Щодо ефективності обраного судом апеляційної інстанції способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу.

Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою .

Таким чином, у цій справі відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, оскільки обставинами справи не підтверджено, що відповідачем здійснена повна перевірка наявності чи відсутності підстав для надання такого дозволу. При цьому суд зазначає, що при прийнятті рішення відповідач не вправі відмовляти позивачці у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих підстав, які не знайшли свого підтвердження при оцінці судом у цій справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.12.2019 у справі №806/2540/17.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Як визначено частинами першою, третьою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно з частинами першою, третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Позивачка понесла витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн згідно з квитанцією про сплату №0.0.1785382538.1 від 29.07.2020 (а.с.5), судом встановлено, що зазначена сума судового збору зарахована до спеціального фонду Державного бюджету України. Оскільки суд задовольняє позов частково, то підлягає стягненню на користь позивачки судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Чугалівської сільської ради пропорційно до задоволеної частини вимог у розмірі 420,40 грн.

У позовній заяві позивачка та її представник просили стягнути з відповідача судові витрати на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Статтею 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність від 05.07.2012 № 5076-VI визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, а доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Вирішуючи питання наявності підстав для стягнення витрат на правничу допомогу, суд враховує також правові висновки, викладені у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.02.2020 у справі №280/1765/19. Зокрема, Верховний Суд вказав, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката, суду надано договір про надання правничої допомоги та ведення справ в суді від 01.08.2020, на другій сторінці якого після умов договору роздрукована квитанція до прибуткового касового ордера до договору від 01.08.2020 про прийняття Пономаренком І.А. від ОСОБА_1 10000,00 грн, підстава: договір про визнання рішення Чугалівської сільської ради протиправним та зобов`язання вчинити дії (а.с.6, 6 зворот).

Умовами договору, укладеного між адвокатом Пономаренком І.А. та ОСОБА_1 , визначено, що виконавець зобов`язується надати замовнику консультаційні та юридичні послуги та правової допомоги щодо захисту його інтересів в суді першої інстанції по справі визнання рішення Чугалівської сільської ради протиправним та зобов`язання вчинити дії. Згідно з пунктом 4.1 замовник сплачує виконавцю винагороду у розмірі 10000,00 грн (враховуючи одне судове засідання), на початок роботи в момент підписання договору сплачується завдаток в розмірі 100% від суми договору.

До позовної заяви долучено попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, які позивач понесе у зв`язку з розглядом справи (а.с.9), в якому представник позивачки наводить лише норми часу, необхідного для виконання тих чи інших робіт працівниками юридичних служб, проте фактичного розрахунку витрат, понесених адвоватом, не надає.

Також суд не вважає належним доказом оплати послуг адвоката зазначену після умов договору про надання правничої допомоги та ведення справ в суді від 01.08.2020, на другій сторінці квитанцію до прибуткового касового ордера до договору від 01.08.2020 (а.с. 6 зворот).

Форма такої квитанції передбачена у додатку 2 до Положення про ведення

касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління

Національного банку України від 29.12.2017 № 148 і передбачає, що така квитанція є відривною частиною документу Прибуткового касового ордеру , який свідчить про приймання готівки в касу.

Так, відповідно до пункту 25 розділу IIІ Положення про ведення

касових операцій у національній валюті в Україні приймання готівки в касу проводиться за прибутковим касовим ордером (додаток 2), підписаним головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником установи/підприємства. До прибуткових касових ордерів можуть додаватися документи, які є підставою для їх складання.

Про приймання установами/підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера), підписана головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником, підпис яких може бути засвідчений відбитком печатки цієї/цього установи/підприємства. Використання печатки установою/підприємством не є обов`язковим.

Надана позивачем після змісту умов договору квитанція не є належним документом, що свідчать про оплату гонорару та витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оскільки оформлена не у встановленому законом порядку.

У матеріалах справи відсутній також акт виконаних робіт, який би містив опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, вартість конкретного виду послуг відповідно до угоди.

Беручи до уваги наведене, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України, враховуючи предмет спору, конкретні обставини цієї справи незначної складності, яка розглянута без виклику сторін, а також відсутність акта, належного розрахунку наданих адвокатом обсягу послуг та затраченого ним часу на надання таких послуг, відсутність доказів оплати гонорару адвоката та з огляду на часткове задоволення позову, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на правничу допомогу.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Чугалівської сільської ради Кременецького району Тернопільської області задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення тридцять восьмої сесії сьомого скликання Чугалівської сільської ради Кременецького району Тернопільської області №959 від 06.02.2020 про розгляд заяви ОСОБА_1 щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Зобов`язати Чугалівську сільську раду Кременецького району Тернопільської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,1573 га в селі Чугалі Кременецького району Тернопільської області з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чугалівської сільської ради Кременецького району Тернопільської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 420,40 грн (чотириста двадцять грн 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Чугалівська сільська рада Кременецького району Тернопільської області (вулиця Сокілля, 5, село Чугалі, Кременецький район, Тернопільська область, 47003, код ЄДРПОУ 04395834).

Повний текст рішення складено та підписано 30.09.2020.

Суддя Чепенюк О.В.