Постанова

від 30.09.2020 по справі 200/1576/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2020 року справа №200/1576/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Геращенка І.В., суддів: Казначеєва Е.Г.. Міронової Г.М.,

розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 4 травня 2020 року у справі № 200/1576/20-а (головуючий І інстанції Шинкарьова І.В., повний текст складений у м. Слов`янську Донецької області) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю М-СТАР до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною, скасування вимоги та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю М-СТАР (далі - ТОВ М-СТАР , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - ГУ ДПС у Донецькій області, відповідач), в якому просив: визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 15 січня 2020 року № Ю-506-25 в сумі 27141,52грн. та зобов`язати внести зміни до інтегрованої картки платника шляхом виключення суми боргу з єдиного соціального внеску в сумі 27141,52грн. (а.с. 1-5).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 4 травня 2020 року позов задоволений частково: визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДПС у Донецькій області № Ю-506-25 від 15 січня 2020 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 27141,52грн.; в іншій частини позовних вимог - відмовлено (а.с. 83-86).

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на порушення норм матеріального права та процесуального права.

В обґрунтування доводів посилався на правомірність спірної вимоги, оскільки доповнення розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464 пунктом 9-4 втратили чинність з 01.01.20106 року згідно із Законом України від 24.12.2015 року № 911-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (а.с. 89-93).

Від представника позивача надійшла заява про вступ у справу, як представника, з відзивом на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення та відшкодувати витрати на правничу допомогу в сумі 3000 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі обставини справи.

15.01.2020 року відповідачем складено вимогу № Ю-506-25 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску станом на 31.12.2019 року в сумі 27141,52 грн. за 2019 рік (а.с. 7, 50-67).

Згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону України від 08.07.2010 року № 2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно ст. 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (частина восьма).

За приписами ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до п. 1 ч. 2 статті 6 Закону № 2464 на платника єдиного внеску покладений обов`язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Згідно частини 12 статті 9 Закону № 2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Згідно ч. 8 ст. 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5 і частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Пунктом другим частини першої статті 7 Закону № 2464 встановлено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, що за загальними правилами орган доходів і зборів, у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску, надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу.

Особливістю цієї справи є те, що на час виникнення спірних відносин позивач перебував на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території проведення антитерористичної операції, а тому норми Закону № 2464-VI необхідно застосовувати з урахуванням пункту 9-4 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, відповідно до якого платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VII Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції (далі - Закон № 1669-VII) період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Відповідно до абз. 3 п. 5 ст. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1669-VII перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція визначається Кабінетом Міністрів України.

Розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція та від 2 грудня 2015 року № 1275-р Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до яких, зокрема, віднесено місто Маріуполь.

Отже, як на час виникнення заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, так і на час формування спірної вимоги про сплату боргу, позивач перебував на обліку як платник єдиного внеску в органах доходів і зборів, розташованих на території проведення антитерористичної операції. Відповідно, позивач є суб`єктом правовідносин, на якого розповсюджується дія положень пункту 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI.

З огляду на дію зазначеної норми, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач звільнявся від виконання обов`язків платника єдиного внеску, встановлених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI, на період, починаючи з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції.

Крім того, як на час виникнення спірних відносин, так і на час розгляду та вирішення даної справи Президентом України Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України не приймався. Отже, в розумінні статті 1 Закону № 1669-VII проведення антитерористичної операції триває, і позивач має право надати заяву про звільнення від сплати ЄСВ протягом тридцяти днів з дня закінчення антитерористичної операції.

Спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) частково охоплює період, у якому позивач звільнявся від виконання обов`язків платника єдиного внеску, тому орган доходів і зборів не мав повноважень формувати та направляти позивачу спірну вимогу.

Крім того, вимога прийнята відповідачем з посиланням на статтю 25 Закону № 2464-VI, абзацом 2 частини першої якої визначено, що положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Оскільки, позивач на період проведення антитерористичної операції звільнений від виконання обов`язків платника єдиного внеску, орган доходів і зборів позбавлений можливості застосовувати заходи впливу та стягнення до такого платника за період його звільнення від виконання обов`язків, встановлених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI.

Наявність заборони у застосуванні до позивача заходів впливу та стягнення, визначених статтею 25 Закону № 2464-VI, за невиконання обов`язків платника єдиного внеску на період проведення антитерористичної операції, унеможливлює й формування та направлення позивачу вимоги про сплату боргу за цей період.

Зазначена норма проіснувала з 15 жовтня 2014 року до 1 січня 2016 року, внаслідок її виключення згідно із Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-8.

Пунктом 28 розділу І Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України , який набрав чинності з 01.01.2016 року, виключено підпункт 8 пункту 4 статті 11 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , але положення пп. 8 п. 4 ст. 11 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції були реалізовані шляхом внесення відповідних змін до Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , а зміни безпосередньо до Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування щодо виключення (або викладення в новій редакції тощо) п. 9-4 розділу VIII цього Закону - не були внесені.

Отже, положення пп. 8 п. 4 ст. 11 Закону № 2464-VI після набрання ними чинності стали невід`ємною складовою Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , а сам пп. 8 п. 4 ст. 11 Закону № 2464-VI вичерпав свою функцію.

Оскільки на момент прийняття спірної вимоги п. 9-4 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464-VI не був скасований та зміни до нього не були внесені, він продовжував свою дію.

Отже, у ГУ ДПС у Донецькій області були відсутні правові підстави для формування і направлення позивачу спірної вимоги за період 2019 рік, оскільки позивач був звільнений від обов`язків платника єдиного внеску щодо своєчасного нарахування та його своєчасної сплати, а орган доходів і зборів позбавлений можливості застосовувати заходи впливу та стягнення до такого платника в період його звільнення від виконання обов`язків, встановлених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464.

Зазначене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 18.06.2019 року у справі № 826/9602/16.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.11.2018 року у справі № 812/292/18 дійшла висновку, що факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, є підставою для незастосування до таких платників заходів впливу та стягнення за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в силу прямої дії норми Закону № 2464-VI, яка забороняє притягнення до відповідальності за невиконання обов`язків платника єдиного внеску.

Згідно з п. 9-4 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464 платник єдиного внеску має право подати заяву про звільнення від виконання обов`язків у будь-який період, починаючи з 14 квітня 2014 року, та не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідно, відсутність такої зави на час розгляду адміністративної справи, за умови що таке право позивач може реалізувати у будь-який час протягом дії особливого періоду, визначеного Законом № 1669-VII, жодним чином не підтверджує правомірність спірної вимоги відповідача.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що пункт 9-4 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464 виключено з 13.02.2020 року на підставі Закону № 440-IX від 14.01.2020 року.

Оскільки на момент прийняття спірної вимоги п. 9-4 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464-VI не був скасований та зміни до нього не були внесені, він продовжував свою дію.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про задоволення позову в частині визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Донецькій області від 15.01.2020 року № Ю-506-25.

Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.

Щодо клопотання представника позивача про стягнення правничої допомоги.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, на підтвердження здійснення правової допомоги суду має бути надано докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження здійсненної правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 1 жовтня 2018 року у справі № 569/17904/17.

Представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу, які позивач сплатив або має сплатити адвокату в сумі 3000 грн.

В якості доказів надання адвокатських послуг надано:

- договір про надання правової допомоги від 02.09.2020 року б/н;

- квитанція № 7 від 02.09.2020 року про прийняття від директора М-СТАР 3000 грн.;

- ордер серії АР № 1024093 від 22.09.2020 року;

- заява, в якій наведений звіт витраченого часу за договором (складання відзиву на апеляційну скаргу - 4 год., вартість години - 750 грн.

Згідно ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.

Суд не може втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всього розміру гонору до суму, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок відповідача у разі задоволення позову, судом має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону № 5076-VI. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 рішення суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Згідно статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У той же час, аналізуючи здійснені адвокатом послуги за критеріями, визначеними у ч. 5 ст. 134 КАС України та на предмет неминучості - критерію, що застосовується Європейським судом з прав людини, суд зазначає наступне.

Відповідачем подано заяву, в якій останній заперечував проти задоволення заяви про стягнення витрат на правову допомогу, оскільки справа є типовою, незначної складності.

Враховуючи те, що ця справа є справою незначної складності, по якій давно склалася стала судова практика, адвокат не приймав участь як в підготовці матеріалів позову до суду, так в розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанцій, обмежившись підготовкою і зверненням з відзивом на апеляційну скаргу, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви шляхом стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 1000 грн., що відповідає критерію розумності.

За приписами ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Керуючись ст. ст. 134, 143, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 4 травня 2020 року у справі № 200/1576/20-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю М-СТАР до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною, скасування вимоги та зобов`язання вчинити певні дії- залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області (ЄДРПОУ 43142826) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю М-СТАР (ЄДРПОУ 30073345) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000 грн. (тисяча гривень 00 копійок).

Повний текст постанови складений 30 вересня 2020 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Геращенко

Судді: Е.Г. Казначеєв

Г.М. Міронова