Постанова

від 29.09.2020 по справі 620/1562/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1562/20 Суддя першої інстанції: Баргаміна Н.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Глущенко Я.Б. та Собківа Я.М.,

при секретарі - Кузик О.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Основа-Буд-7 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2020 року позивач - Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Основа-Буд-7 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, в якому просив:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Основа-Буд-7 на користь Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 103 153,11 грн. адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця особами з інвалідністю та 464,25 грн. пені за несвоєчасну сплату зазначених санкцій.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

14 вересня 2020 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 33720, представником Товариства з обмеженою відповідальністю Основа-Буд-7 подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якої відповідач повністю заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, наголошує, що Товариством виконано нормативи по виділенню та створенню робочих місць для осіб з інвалідністю та вчинено всі залежні від нього дії для працевлаштування таких осіб.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Товариством з обмеженою відповідальністю Основа-Буд-7 було виконано вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , зокрема, створено робочі місця для осіб з інвалідністю та поінформовано Чернігівський міський центр зайнятості про вакансії для їх працевлаштування, працевлаштовано протягом 2019 року 7 осіб, відповідачем приймалась участь у ярмарках, круглих столах та семінарах з питань працевлаштування осіб з інвалідністю.

Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.

Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, 28 лютого 2020 року Товариством з обмеженою відповідальністю Основа-Буд-7 був поданий звіт позивачу про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік за формою № 10-ПІ, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 209 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 7 осіб, кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, творених відповідно до вимог ст.. 19 Закону - 8 осіб.

З огляду на викладене, позивач дійшов висновку про невиконання відповідачем вимог чинного законодавства по працевлаштуванню осіб з інвалідністю протягом звітного 2019 року, та виходячи з приписів ст.. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України нарахував Товариству з обмеженою відповідальністю Основа-Буд-7 адміністративно - господарські санкції в розмірі середньорічної заробітної плати штатного працівника в сумі 103 153,11 грн., про що відповідачу було повідомлено листом від 13.03.2020 року № 03-305/443.

Оскільки сума адміністративно - господарських санкцій в розмірі 103153,11 грн., відповідачем в термін до 15.04.2020 року, як це передбачено Порядком сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно - господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не сплачена, позивачем була також нарахована пеня на підставі ч.2 Закону та Порядку від 15.05.2007 року № 233.

У зв`язку із несплатою відповідачем адміністративно - господарських санкцій та пені в добровільному порядку, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні №875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ), підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст.18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч. 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Статтею 20 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Згідно із ч. 2 та 3 статті 18-1 Закону №875-ХІІ рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Згідно із частиною 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що відповідачем протягом 2019 року подавалася до Чернігівського міського центру зайнятості звітність форми N 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , в якій повідомлялося про необхідність сприяння у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, що підтверджується копіями звітності форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) (а.с. 30-35).

В матеріалах справи відсутні докази відмови Товариства з обмеженою відповідальністю Основа-Буд-7 в працевлаштуванні осіб з інвалідністю, на надано таких доказів й до апеляційної скарги.

Оскільки здійснення пошуку підходящої роботи покладено на Державну службу зайнятості, при цьому працевлаштування осіб з інвалідністю залежить від їх бажання працювати, наявних у такої особи кваліфікації та знань, можна дійти висновку про те, що за наявності бажаючих осіб з інвалідністю та направлення їх центром зайнятості, відповідач мав би можливість виконати норматив.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем було виконано вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , зокрема, створено робочі місця для осіб з інвалідністю, подано інформацію до Чернігівського міського центру зайнятості звітність про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, тобто вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення адміністративно-господарського правопорушення.

Крім того, такий висновок повністю узгоджується із позицією Верховного Суду України, викладеною у його рішенні від 20.06.2011 р. №21-60а11 щодо застосування положень статей 18-20 Закону №875-ХІІ, відповідно до якої обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. А оскільки відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 22 березня 2018 року (справа № 807/545/17) та 06 лютого 2018 року справа № 815/4252/17, від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17 та від 31.01.2019 у справі № 820/2267/17. Варто також наголосити, що окрім виконання зазначених обов`язків щодо виділення та створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідачем регулярно вчиняються дії для пошуку та працевлаштування осіб з інвалідністю. Так, з цією метою Товариство приймає участь у заходах, які проводяться чернігівським міським центром зайнятості, з метою підбору кандидатів на роботу. Протягом 2019 року, відповідачем прийнято участь у:

- міні-ярмарок вакансій для працевлаштування інвалідів (06.03.2019 р.);

- інформаційні семінари з питань працевлаштування людей з інвалідністю (21.03.2019 року., 16.05.2019 року, 12.09.2019 року);

- круглий стіл на тему Шляхи вдосконалення співпраці служби зайнятості з роботодавцями та соціальними партнерами у вирішенні проблем з працевлаштування осіб з інвалідністю (28.11.2019 року) тощо.

Позивачем вказаних доводів не заперечено та не спростовано.

Мотиви та доводи, наведені у апеляційній скарзі, висновки суду першої інстанції не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи встановлено, що відповідачем були вжиті всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу, він інформував центр зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад). Разом з тим, центром зайнятості інваліди до відповідача не спрямовувалися, безпосередньо до роботодавця з питань працевлаштування не зверталися, а відмов зі сторони роботодавця у працевлаштуванні направлених інвалідів встановлено не було.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2020 року - без змін.

Керуючись ст..ст. 241, 242, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 червня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України.

Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко

Суддя: Я.Б.Глущенко

Я.М.Собків

Постанова складена в повному обсязі 29 вересня 2020 року.