Єдиний унікальний номер 227/210/20
Номер провадження 22-ц/804/2547/20
Головуючий у 1 інстанції Левченко А.М. Єдиний унікальний номер 227/210/20
Доповідач Папоян В.В. Номер провадження 22-ц/804/2547/20
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 вересня 2020 року Донецький апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Папоян В.В.
суддів Агєєва О.В., Канурної О.Д.,
за участю секретаря Гладуха О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 05 червня 2020 року цивільну справу № 227/210/20 за позовом ОСОБА_1 до Світлівської сільської ради, третя особа Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання права на отримання земельної частки (паю), (головуючий у 1 інстанції суддя Медінцева Н.М.),
В С Т А Н О В И В :
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання права на отримання земельної частки (паю), в обґрунтування якого зазначав, що 14 травня 1992 року він був прийнятий до радгоспу Добропільський (який в подальшому був реорганізований у КСП Добропільське ) у якості робочого з вирощуванню буряка. 03 грудня 1996 року його було звільнено з роботи у КСП Добропільське за власним бажанням.
Рішенням Світлівської сільської ради народних депутатів від 24.04.1996 року КСП Добропільське у колективну власність було передано землю площею 7998,7 га. та видано відповідний державний Акт на право колективної власності на землю. До вказаного акту додано список громадян-членів КСП, які мають право на земельну часту (пай), серед вказаного списку за номером 273 було зазначено позивача. Проте земельну частку (пай) він не отримав. Вважає, що можливою причиною того, що йому не було надано земельну частку, став факт виключення його зі списків на підставі протоколу внутрішньогосподарської комісії від 20.02.1997 року.
Але, враховуючи, що його було включено до списку осіб, які мають право на отримання земельної частки, згідно державного акту на право колективної власності на землю, та виключення осіб з такого списку чинним законодавством не передбачено, то вважає, що він має право на отримання паю.
У зв`язку з чим просив визнати його право на отримання земельної частки (паю) для ведення товарно-сільськогосподарського виробництва, за рахунок земель КСП Добропільське , яке знаходиться на території Світлівської сільської ради Добропільського району Донецької області
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 05 червня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування зазначає, що суд вірно дійшов до висновку, що його право на отримання земельної частки (паю) було порушено, але помилково застосував строк позовної давності та відмовив у позові.
Вважає, що строк позовної давності ним пропущено не було, оскільки її перебіг розпочинається лише з моменту його письмового звернення до відділу у Добропільському районі ГУ Держгеокадастру , тобто 17.12.2019 року. Суд помилково зазначив, що у 1997 році він звертався із заявою про отримання сертифікату на пай, але йому було відмовлено. Будь-яких документів щодо виключення його зі списків КСП йому надано не було.
Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, у якому він погодився з правовими висновками суду та просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В обґрунтування зазначив, що у лютому 1997 року позивачу стало відомо про його виключення зі списків членів КСП Добропільське , позивач це рішення не оскаржував та не звертався до органів місцевого самоврядування для отримання сертифікату на отримання земельної частки (паю). Тому судом зроблено вірний висновок щодо пропуску позивачем строку позовної давності без поважних причин, на застосування якого наполягав відповідач.
Сторони у судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. Від позивача на адресу апеляційного суду надійшла заява про розгляд справи у його відсутність.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, які не з`явилися, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалася, оскільки відповідно до частини 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини. Відповідачем рішення суду у частині мотивів відмови у позові не оскаржується.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами та надав їм належну оцінку.
За змістом статей 22, 23 ЗК України (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) та Указу Президента України від 8 серпня 1995 року N 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах КСП на час паювання; включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; одержання КСП цього акта.
Статтею 25 ЗК України (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій. Землі у приватну власність працівникам державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа передаються безоплатно. Кожен працівник цього підприємства, установи та організації, а також пенсіонери з їх числа мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).
Право власності на земельну частку (пай) виникає не з часу внесення членів КСП до списків, доданих до державного акта на право колективної власності на землю, перевірки, уточнення і затвердження цих списків, а з моменту передачі державного акта про право колективної власності на землю конкретному КСП, членом якого вони є.
Згідно із роз`ясненнями викладеними у пункті 24 Пленуму Верховного Суду України, від 16.04.2004, № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
Відповідно до ч. 6 ст. 31 Закону України Про колективне сільськогосподарське підприємство при перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.
Під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із радгоспом Добропільський . 14.05.1992 року його було прийнято на роботу сезонно у якості робочого з вирощування буряка та з 01.12.1992 року він прийнятий на безстроковій умові на посаду оператора по догляду за тваринами. 03.12.1996 року звільнений з роботи за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України.
З наданої архівним відділом Добропільської районної державної адміністрації Донецької області копії статуту КСП Добропільське , затвердженого загальними зборами членів трудового колективу №2 від 30.10.1996 року, убачається, що КСП Добропільське є правонаступником радгоспу Добропільський .
Згідно Державного акту на право колективної власності на землю серія ДН №17 від 22.05.1996 року, рішенням Світлівської сільської ради народних депутатів від 24 квітня 1996 року Добропільського району у колективну власність колективному сільськогосподарському підприємству Добропільське надано земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7998,7 га.
Відповідно до списку громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства, що є додатком 1 до державного акту, вбачається, що ОСОБА_1 був включений до списку громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу або товариства за номером 273.
Зазначена інформація також підтверджена у листі відділу у Добропільському районі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 921/103-19 від 18.12.2019 року.
Згідно протоколу засідання внутрігосподарської комісії КСП Добропільське від 26.02.1997 року прийнято рішення затвердити списки на отримання земельного паю. Включити в список громадян членів КСП, які мають право на земельну долю (пай) на момент видачі Держакту на право колективної власності, на землю, але не включених у список та виключити зі списку осіб померлих, помилково включених, що не є членами КСП згідно доданого списку. Згідно цього списку під №42 ОСОБА_1 виключено з першочергового списку на земельний пай по КСП Добропільське .
Зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи та не спростовуються сторонами.
За таких обставин, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, судом першої інстанції було зазначено, що має місце порушення права позивача на отримання земельної частки (паю), але останнім пропущено трирічний строк позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у справі, та не надано доказів на підтвердження поважності причин пропуску процесуального строку на звернення до суду, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Відповідно до ст.352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Таким чином, апеляційна скарга може бути подана й тоді, коли особа згідна із рішенням суду, але не згідна із мотивувальною частиною рішення, наприклад, з висновками суду щодо встановлення певних фактів. Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 05 червня 2020 року, зокрема в частині мотивів ухвалення судового рішення, відповідачем не оскаржено.
Апеляційний суд не приймає доводи викладені в апеляційній скарзі та погоджується з даним висновком суду першої інстанції, оскільки як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами.
Згідно зі статтею 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі.
За пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплинув до набрання чинності цим кодексом.
Таким чином, до спірних правовідносин, повинні застосовуватися норми цивільного законодавства, які діяли на час виникнення оспорюваного права.
Відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу Української РСР, який був чинним станом на 1997 рік, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Як вбачається зі ст. 75 ЦК УРСР, позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.
У відповідності до ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Як визначено ч. 1 ст. 80 ЦК УРСР, закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові. Аналогічне положення міститься і у статті 267 чинного Цивільного кодексу України. Відповідно до ст..267 ЦК України застосування наслідків спливу строку позовної давності можливо лише за відповідною заявою сторони та відповідачем до суду першої інстанції надана така заява.
За таких обставин, враховуючі, що право на пай у позивача виникло з моменту виготовлення державного акту на землю, а саме 22 травня 1996 року, та в 1997 році йому стало відомо про виключення його з переліку осіб, які мають право на отримання замельної частки (паю), то суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, що регулюють застосування позовної давності, та посилаючись на положення ст. ст. 71, 75, 76, 80 ЦК УРСР відмовив у задоволенні позову через сплив строку позовної давності.
Відповідний правовий висновок суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).
Апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги, щодо обчислення позовної давності з 17.12.2019 року, тобто з моменту звернення до ГУ Держгеокадастру у Донецькій області з адвокатським запитом представника позивача щодо отримання копії державного акту, протоколу комісії колгоспу зі списками та інформації щодо отримання позивачем сертифікату на земельну частку, оскільки для правильного визначення початку перебігу позовної давності при вирішенні позовів необхідно враховувати, що як положеннями ст. 76 ЦК УРСР, так і аналогічними положеннями ст. 261 ЦК України, визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися сукупно як про факт порушення свого, права, так і про особу, яка його порушила. У зв`язку з цим правове значення для правильного визначення початку перебігу позовної давності має обізнаність позивача про обставини порушення його права.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції у судовому засіданні позивач особисто зазначив, що у лютому 1997 року його було повідомлено про те, що він не має права отримати земельний пай. Наведена обставина підтверджується звукозаписом судового засідання від 05.06.2020 року, який наявний у матеріалах справи. Відповідне рішення внутрігосподарської комісії КСП Добропільське щодо виключення зі списків громадян-членів колгоспу не оскаржено. Позовну заяву ним було до суду лише у січні 2020 року. Позивачем, ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції н наведено обставин щодо наявності поважних причин пропуску встановленого законом строку для звернення до суду за захистом свого порушеного права, заяви щодо поновлення пропущеного ним строку він не надавав.
Щодо доводів апеляційної скарги, що позивач своєчасно не отримував рішення про виключення його із членів колгоспу, то дана обставина за умови обізнаності позивач про таке виключення з 1997 року не має правового значення. Початок перебігу позовної давності за вимогою необхідно обчислювати від дня, коли позивач довідався, або, вживши можливих та необхідних у такій ситуації заходів, міг довідатися про порушення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Фактично доводи апеляційної скарги за своєю суттю є ідентичними тому що було викладено в позовній заяві, зводяться до переоцінки доказів, на правильність висновків судів вони не впливають та їх не спростовують.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Рішення суду першої інстанції винесено з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 05 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду.
Судді: В.В. Папоян
О.В. Агєєв
О.Д. Канурна
Повний текст постанови складений 30 вересня 2020 року
Суддя-доповідач В.В. Папоян
Суд | Донецький апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 30.09.2020 |
Оприлюднено | 01.10.2020 |
Номер документу | 91903273 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Донецький апеляційний суд
Папоян В. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні