Постанова

від 28.09.2020 по справі 520/1689/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2020 р.Справа № 520/1689/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Калиновського В.А.,

Суддів: Сіренко О.І. , Кононенко З.О. ,

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С

представник позивача Селінова М.В.

представник відповідача Гусаченко Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмежною відповідальністю "Меблева фабрика "Зеніт" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 10.04.20 року по справі № 520/1689/2020

за позовом Товариства з обмежною відповідальністю "Меблева фабрика "Зеніт"

до Головного управління Держпраці у Харківській області

про визнання протиправними та скасування припису,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Меблева фабрика Зеніт , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Харківській області, в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати припис ГУ Держпраці у Харківській області про усунення порушень законодавства про зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю від 27.01.2020 №20-01/1801/0053-0177.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2020 року позов задоволено. Стягнуто з Головного управління Держпраці у Харківській області на користь Товариства з обмежною відповідальністю "Меблева фабрика "Зеніт" судовий збір у розмірі 2102,00 грн.

Водночас, вказаним рішенням суду позивачу було відмовлено в задоволенні вимог про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду в частині відмови в задоволенні вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

Вказує, що приймаючи рішення, суд першої інстанції безпідставно відмовив у розподілі судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь позивача. Зазначив, що оскільки до суду було надано належні та допустимі докази, які в повному обсязі підтверджують розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, яка пов`язана із розрядом справи, то висновки суду в цій частині є помилковими.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не допускав порушень вимог чинного законодавства про зайнятість, а тому у відповідача відсутні були підстави для прийняття спірного припису, оскільки відповідач у 2019 році здійснив всі передбачені чинним законодавством заходи щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та вжив заходів щодо інформування належного органу про наявну можливість працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача. З приводу заявлених позивачем вимог про відшкодування судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення через необґрунтованість та не підтвердження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки скаржником рішення суду оскаржується лише в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то в іншій частині оскаржуване рішення суду не підлягає апеляційному перегляду.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Приписами ч. 3 ст. 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено в рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.

Суд також зазначає, що на підтвердження витрат на правову допомогу повинні бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).

У свою чергу, розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховий Суд, про що останнім вказується, зокрема, у постанові від 01.10.2018 року у справі № 569/17904/17.

Відповідно до ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 2 ст.74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Частиною 1 ст. 94 КАС України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат, про що зазначено в постанові Верховного Суду від 22.05.2018 р. по справі № 826/8107/16 (провадження № К/9901/26989/18).

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно з п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, колегія суддів вважає, що до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань, складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Матеріали справи містять наступні документи на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді представником позивача, а саме:

- копію договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 28.01.2020;

- копію акту приймання - передачі від 25.02.2020 №332 до договору від 28.01.2020 №308;

- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю на ім`я Селіванова М.В.;

- копію довіреності представника.

Представник позивача в апеляційній скарзі посилається на те, що сума гонорару є фіксованою та не залежить від витрат часу, обсягу підготовлених та поданих документів чи ухвалення судом рішення на користь Клієнта, а тому ці обставини не впливають на вартість наданої професійної правничої допомоги та, відповідно, на розмір судових витрат. Вказав на те, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". Також зазначив, що при встановленні розміру гонорару, зокрема, було враховано кваліфікація та досвід адвоката ОСОБА_1 , який є кандидатом юридичних наук, володіє достатніми науковими знаннями та більш як двадцятирічним теоретичним та практичним досвідом в галузі права та спроможній здійснити належний судовий супровід Клієнта.

Колегія суддів не приймає до уваги зазначені доводи, оскільки суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, значення спору для сторони тощо.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 23.04.2019 по справі № 826/9047/16.

При цьому, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорія складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Вказані критерії закріплені у ст. 134 КАС України.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, зазначена норма законодавства, на яку посилається позивач, чітко вказує, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи і гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, колегія суддів наголошує, що розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд, про що останнім вказується, зокрема, у постанові від 01.10.2018 року у справі № 569/17904/17.

Відповідно до позиції висловленої Верховним Судом у постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 810/4749/15 підкреслено на необхідності детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за доцільні, дублюючі одна одну, послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків. Крім того, у даному ж рішенні вказано й про те, що витрати за час перебування адвоката у судовому засіданні повинні підтверджуватися хронометричними даними протоколу судового засідання.

В свою чергу, договір про надання професійної правничої допомоги від 28.01.2020 №308 не містить розрахунків погодинної вартості послуг, у зв`язку з чим, суд позбавлений можливості встановити співмірність наданих послуг з витраченим часом, складністю справи та сумою, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Як свідчать матеріали справи адвокатом Селівановим М.В. було підготовлено та подано до суду першої інстанції позовну заяву, відповідь на відзив. Розгляд справи було проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Верховний Суд в додатковій постанові від 12 вересня 2018 року (справа №810/4749/15), аналізуючи положення статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначив, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, а також такі обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, тобто доведеними стороною в процесі.

З огляду на складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, колегія суддів приходить до висновку про доцільність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Харківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Меблева фабрика "Зеніт" витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2020 року по справі № 520/1689/2020 в частині відмови у стягненні правової допомоги прийнято з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення питання, а отже підлягає скасуванню в цій частині з прийняттям нового рішення про стягнення з Головного управління Держпраці у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Меблева фабрика "Зеніт" витрат на правову допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмежною відповідальністю "Меблева фабрика "Зеніт" задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.04.2020 року по справі № 520/1689/2020 скасувати в частині відмови у стягненні правової допомоги.

В цій частині ухвалити нове рішення, яким стягнути з Головного управління Держпраці у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Меблева фабрика "Зеніт" витрати на правову допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді О.І. Сіренко З.О. Кононенко Повний текст постанови складено 01.10.2020 року