Постанова

від 01.10.2020 по справі 440/885/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2020 р. Справа № 440/885/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Русанової В.Б. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення Гадяцької районної державної адміністрації на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.04.2020 року (суддя Клочко К.І.; м. Полтава) по справі № 440/885/20

за позовом ОСОБА_1

до Управління соціального захисту населення Гадяцької районної державної адміністрації

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Гадяцької районної державної адміністрації (далі також - відповідач, УПСЗН Гадяцької РДА) про визнання протиправною відмови Управління соціального захисту населення Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області у наданні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни; зобов`язання Управління соціального захисту населення Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Позов обґрунтований доводами про те, що позивач має право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та отримання відповідного посвідчення, оскільки отримав захворювання внаслідок виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (далі також Чорнобильська АЕС).

Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність. Свою позицію мотивував посиланням на відсутність доказів, що свідчили б про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Достатніх підстав для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» немає. Документи, долучені позивачем до заяви про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, підтверджують лише статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено.

Визнано протиправними дії Управління соціального захисту населення Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області щодо відмови у встановленні ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення «особа з інвалідністю внаслідок війни» .

Зобов`язано Управління соціального захисту населення Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення «особа з інвалідністю внаслідок війни» .

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його прийняття при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2020 року та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що судом першої інстанції не було враховано доводи Управління стосовно того, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування Цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно розпорядження керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств. Відповідач зазначає, що наданими позивачем документами підтверджено факт його участі у роботах, пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС та настання інвалідності у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з участю в ліквідації цих наслідків. Водночас, для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (№ 3551-XII), окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Закон № 3551-XII містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав. Конкретної норми законодавства, яка б відносила, у наведеному випадку, все працездатне населення до формувань Цивільної оборони, позивачем не наведено.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними в справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджено посвідченням Серії НОМЕР_1 , виданим 19.04.19 Полтавською облдержадміністрацією /а.с. 7/.

Зв`язок хвороби ОСОБА_1 з наслідками роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підтверджено експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії від 08.05.15 № 2227 щодо встановлення причинного зв`язку захворювань та інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та їх професійного характеру /а.с. 9/.

Відповідно до довідки МСЕК серії АВ № 0482530 позивачу з 24.06.15 довічно встановлено ІІІ групу інвалідності з огляду на захворювання, пов`язані з роботами з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС /а.с. 8/.

Відповідно до довідки МСЕК серії НОМЕР_2 позивачу з 28.01.2020 довічно встановлено другу групу інвалідності з огляду на захворювання, пов`язані з роботами з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Залученою до матеріалів справи копією довідки Полтавського тампонажного управління ПАТ "Укрнафта" від 28.11.2012 № 10-47 підтверджено, що позивач дійсно з 5.05.86 по 16.05.86 (наказ № 27-к/ч від 05.05.1986) брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі Полтавської тампонажної контори об`єднання "Укрнафта" /а.с. 11/.

Згідно вищевказаного наказу Полтавської тампонажної контори об`єднання "Укрнафта" № 27-к/ч від 05.05.1986 для виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС було направлено працівників підприємства згідно доданого списку / а.с. 10/.

27.01.2020 позивач звернувся до УСЗН Гадяцької РДА із заявою щодо встановлення йому відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.93 №3551-XII (далі - Закон №3551-ХІІ) статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення.

Листом від 07.02.20 № 01-49/517 відповідач відмовив ОСОБА_1 у задоволенні цієї заяви, мотивуючи тим, що питання щодо встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни можна розглянути у разі надання висновку військово-лікарської комісії про причинний зв`язок захворювання /а.с. 13/.

Не погодившись з такими доводами суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ та отримання відповідного посвідчення, оскільки матеріалами справи підтверджено факт залучення позивача до виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формування Цивільної оборони, створеного на виконання вказівки адміністрації ВО "Укрнафта" з метою будівництва у 30-кілометровій зоні біологічної стінки захисту 4-го реактора.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту визначаються Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону № 3551-ХІІ цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров`я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров`я.

Стаття 4 Закону № 3551-ХІІ визначає, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Згідно із пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України № 3551-ХІІ до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ) визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, колегія суддів визнає правильним висновок суду першої інстанції, що умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ, є:

1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 6 червня 1975 року № 90 та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Крім формувань Цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно розпорядження керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Відповідно до чинного у 1986 році Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого 18.03.76 року постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР №1111, цивільна оборона будувалась за територіально-виробничим принципом. Тобто в кожному міністерстві, відомстві або іншому центральному органі виконавчої влади, а також на підприємствах, в установах і організаціях створювались служби та формування цивільної оборони. Керівництво службами та формуваннями цивільної оборони в межах адміністративно-територіальних одиниць (областей, районів, міст) здійснювалось відповідними місцевими органами державної влади.

Документом, який підтверджує роботу у складі невоєнізованого формування цивільної оборони, є перелік особового складу невоєнізованого формування, затверджений наказом начальника цивільної оборони, наказом начальника штабу цивільної оборони про залучення невоєнізованого формування до виконання робіт з визначенням видів робіт та місць їх виконання.

У справі, що розглядається, суд першої інстанцій правильно встановив факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків.

Ці обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796-ХІІ.

Водночас колегія суддів зазначає, що для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ) окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено) Закон № 3552-ХІІ необхідною умовою є також та обставина, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Таким чином, за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ, немає.

За змістом довідки Полтавського тампонажного управління ПАТ "Укрнафта" від 28.11.2012 № 10-47 позивач дійсно з 5.05.86 по 16.05.86 (наказ № 27-к/ч від 05.05.1986) брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі Полтавської тампонажної контори об`єднання "Укрнафта" в 30-кілометровій зоні по будівництву біологічної стінки захисту 4-го реактора /а.с. 11/.

Згідно вищевказаного наказу Полтавської тампонажної контори об`єднання "Укрнафта" № 27-к/ч від 05.05.1986 для виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС було направлено працівників підприємства згідно доданого списку на підставі усної вказівки генерального директора ВО "Укрнафта" /а.с. 10/.

Отже, наданими позивачем доказами підтверджується його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Однак належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.

Ця обставина є істотною, оскільки в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (підпункт 1 частини першої статті 9 Закону № 796-ХІІ).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 21.08.2018 у справі № 676/3457/17, від 27.02.2018 у справі № 368/1579/14, від 10.05.2018 у справі № 279/12162/15-а, від 07.06.2018 у справі № 377/797/17, від 11.10.2018 у справі №674/1239/17, від 20.02.2019 у справі № 817/237/18, від 04.04.2019 року у справі № 363/1489/17, від 15.06.2020 у справі № 822/225/18, від 14.08.2020 у справах №№ 620/3108/19 та 620/2995/19.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач, відмовляючи позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі п.9 ч. 2 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", діяв на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та чинним законодавством, з дотриманням вимог ч. 2 ст. 2 КАС України.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права, про які зазначено вище, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Гадяцької районної державної адміністрації - задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.04.2020 по справі № 440/885/20 - скасувати.

Прийняти постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Гадяцької районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді (підпис) (підпис) В.Б. Русанова Т.С. Перцова