Постанова

від 29.09.2020 по справі 930/1182/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 930/1182/20

Провадження № 22-ц/801/1413/2020

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Царапора О. П.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2020 рокуСправа № 930/1182/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Ковальчука О.В., Якименко М.М., секретар Кирилюк Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства Агро+Плодінвест на ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 28 травня 2020 року про забезпечення позову, постановлену суддею Царапорою О.П., в цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства Зернопродукт МХП до Приватного підприємства Агро+Плодінвест , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Вінницької міської ради Вінницької області про визнання недійсним договорів оренди землі та про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації права оренди,

встановив :

У травні 2020 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив визнати недійсними договори оренди землі, та як наслідок визнання правочинів недійсними, скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Вінницької міської ради Вінницької області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Разом із позовною заявою ПАТ Зернопродукт МХП подало заяву про забезпечення позову, в якій просило вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони ПП Агро+Плодінвест вчиняти будь-які дії щодо використання земельних ділянок, кадастрові номери 0523081400:01:001:0464, 0523081400:01:001:0272, 05230811400:01:001:0328.

Заява мотивована тим, що 02.09.2005 між ПАТ Зернопродукт МХП та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 укладено договори оренди земельної ділянки № НОМЕР_1 та №154 із строком дії до 12.04.2022 відповідно. Також, 01.09.2010 між ПАТ Зернопродукт МХП та ОСОБА_3 укладено договір оренди земельної ділянки № НОМЕР_2 із строком дії до 26.03.2027.

05.04.2020 ПП Зернопродукт МХП засіяло орендовані земельні ділянки насінням соняшнику та отримало сходи, однак, 25.04.2020 на вказаних земельних ділянках посадовими особами ПП Агро+Плодінвест здійснено дискування/знищення механічним шляхом насіння соняшника трактором та спричинено шкоду товариству за попереднім розрахунком в розмірі 380 000 грн, а також вчиняються перешкоди щодо використання орендованих товариством земельних ділянок шляхом блокування доступу до орендованих товариством земельних ділянок.

Також відповідачем вчиняються дії щодо блокування обробітку спірних земельних ділянок, що підтверджується листом директора ПП Агро+Плодінвест ОСОБА_4 від 09.04.2020 про звільнення зайнятих товариством земельних ділянок. У зв`язку з викладеними обставинами у заявника виникли об`єктивні побоювання, що нові незаконні дії щодо обробітку спірних земельних ділянок представниками відповідача порушать законні права на користування та володіння об`єктами оренди ПАТ Зернопродукт МХП . Тому позивач ставить під сумнів можливість виконання рішення суду по даній справі в разі задоволення позову, утруднення його виконання.

Ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області від 28 травня 2020 року заяву представника позивача ПАТ Зернопродукт МХП про забезпечення позову задоволено.

Заборонено ПП Агро+Плодінвест вчиняти будь-які дії щодо використання земельних ділянок кадастрові номери: 0523081400:01:001:0464, 0523081400:01:001:0272, 0523081400:01:001:0328.

Не погодившись із вказаною ухвалою, ПП Агро+Плодінвест подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову. Також просить вирішити питання судових витрат.

Скарга мотивована тим, що судом взято до уваги твердження заявника, що 05.04.2020 позивачем засіяно орендовані земельні ділянки насінням соняшнику та отримано сходи, однак, будь-які докази на підтвердження цього факту у матеріалах справи відсутні; доводи заявника щодо вчинення відповідачем дій на знищення чужого майна, які суд взяв до уваги, не стосуються предмету позову у даній цивільній справі; судом порушено право апелянта на користування земельною ділянкою; помилковим є висновок суду, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи унеможливити в подальшому виконання рішення суду, оскільки рішення суду про недійсність правочину не підлягає примусовому виконанню; ухвала про забезпечення позову є невмотивованою.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві ПАТ Зернопродукт МХП просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Від інших учасників справи відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що внаслідок дій відповідача (знищення посівів та намагання блокувати обробіток спірних земельних ділянок), останній обмежує позивача в здійсненні господарської діяльності, що в подальшому може призвести до значних збитків для позивача.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, підтримує висновок суду про необхідність забезпечення позову.

З матеріалів справи вбачається, що позивач фактично обробляє спірні земельні ділянки з 2005 року. Обробіток здійснюється на підставі відповідних двох договорів оренди землі, укладених між ним та власниками земельних ділянок ( ОСОБА_5 ) у вересні 2005 році (державна реєстрація їх - в квітні 2007 році), строк дії яких 15 років, та аналогічного договору оренди укладеного в 2010 році, строк дії якого - 15 років.

Між заявником та власником в 2019 році були укладені додаткові угоди, в яких строк дії згаданих договорів продовжено до вересня-жовтня 2027 року.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно слідує, що між ОСОБА_2 та ПП Агро+Плодінвест 04.02.2020 укладено договори оренди землі № 103 (0523081400:01:001:0328) та № 104 (0523081400:01:001:0272) зі строком дії до 04.02.2027 (а.с.8,9), а також з ОСОБА_1 договір оренди землі № 105 від 14.02.2020 (0523081400:01:001:0464) зі строком дії до 14.02.2027 (а.с.10).

За таких обставин склалась негативна ситуація, за якою відносно трьох спірних ділянок в різний час укладено різні договори оренди з різними орендарями.

Позивач, який з 2005 року фактично обробляє спірні земельні ділянки, перший звернувся до суду з позовом про визнання недійсними договорів оренди цих земельних ділянок, укладених між власником та ПП Агро+Плодінвест з тих підстав, що вони були укладені під час дії договорів оренди, які укладені раніше між власником земельних ділянок та позивачем.

Разом із позовною заявою ПАТ Зернопродукт МХП подав заяву про забезпечення свого позову.

У частині другій статті 149 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист , або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів , з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача , за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (наведена правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18) .

Апелянт вказує на порушення судом першої інстанції принципу рівності сторін, при цьому він розкрив зміст цього принципу, вказавши, що суд надав перевагу одній стороні у справі над іншою. Разом з цим апелянт не спроектував даний принцип на мотивацію висновків суду, і не обґрунтував в чому саме суд першої інстанції надав перевагу однієї сторони над іншою.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб. При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін .

У даному випадку, на думку колегії суддів, вказаний відповідачем принцип не може бути застосований в розумінні відповідача, адже позивач є першочерговим орендарем спірних земельних ділянок, користується ними (обробляє, засіває, збирає врожаї тощо) тривалий період - з 2005 року. Відповідач, в свою чергу, навпаки не надав доказів, що з моменту укладання з ним договорів оренди (лютий 2020) спірні земельні ділянки ним оброблялись.

Апелянт не спростував обставини, якими позивач обґрунтовував необхідність забезпечення позову, зокрема ту, що 25 квітня 2020 року відповідачем знищено механічним шляхом посіви соняшника, засіяні позивачем, а лише стверджує, що позивачем не доведено, що він засіяв ці землі соняшником.

Однак, апеляційний суд критично ставиться до такої позиції апелянта, адже позивач, у відповідності до вимог вищезгаданої Постанови Пленуму ВСУ, надав відповідні докази, які були описані судом першої інстанції і взяті ним до уваги (акт обстеження земельних ділянок №1 від 27.04.2020; акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельних ділянок; витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань про наявність матеріалів перевірки за заявою директора ПАТ Зернопродукт МХП про знищення невстановленими особами за допомогою трактора посівів соняшника, чим завдали підприємству значної шкоди).

Апелянт не заперечував проти подвійної реєстрації різних договорів оренди спірних земельних ділянок.

Як зазначив представник відповідача в судовому засіданні, вони знали, що позивач тривалий час користується спірними земельними ділянками, і, усвідомлюючи, що в 2007 році існував інший порядок реєстрації договорів оренди ніж в 2020 році, укладаючи договори оренди з власником, не пересвідчились чи припнилось право оренди у позивача чи воно продовжується.

Факт наявності конфліктної ситуації між позивачем та відповідачем з приводу спірних земельних ділянок підтверджується апелянтом, який 09.04.2020, після того, як позивач засіяв землі соняшником (05.04.2020), листом вимагав у Ладижинської філії ПАТ Зернопродукт МХП негайно звільнити самовільно зайняті ним земельні ділянки (мова йшла про спірні земельні ділянки).

За такої ситуації виникають сумніви - чи дотримувався відповідач при укладені оспорюваних договорів та при наступних своїх діях таких загальних засад цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, і, в даному випадку, заявник обґрунтував такі дії відповідача, наслідком яких буде порушення його прав, як орендаря з негативними наслідками для нього у виді збитків.

Суд, заборонивши відповідачу вчиняти будь-які дії з приводу спірних земельних ділянок, не ставить у невигідне становище останнього, тому що доказів того, що відповідач з лютого 2020 року використовував спірні земельні ділянки, зокрема, обробляв для подальшого їх засівання чи збирав врожай, ним не надано. За відсутності таких доказів, не можна стверджувати про наявність сільськогосподарського циклу використання земельної ділянки і його порушення, а отже, не можна говорити про порушення судом права апелянта на користування земельною ділянкою, про що останній вказує в апеляційній скарзі.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції зробив невірний висновок, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду, адже вимога позову про визнання недійсним договорів, в разі її задоволення, не може виконуватись в примусовому порядку.

Однак, такі мотиви апеляційної скарги є хибними, оскільки апелянтом вирвано з судового рішення лише одне речення. Проаналізувавши текст мотивувальної частини судового рішення, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції в першу чергу встановив, що у заявника виникли об`єктивні побоювання, що незаконні дії відповідача щодо обробітку спірних земельних ділянок порушать законні права на користування та володіння об`єктами оренди, і що знищення відповідачем посівів обмежує позивача у можливості здійснювати господарську діяльність, а вже на підставі встановленого ставиться під сумнів можливість виконання рішення суду у даній справі. Отже, першочерговим існували обставини, які були підставою для забезпечення позову для ефективного захисту (або поновлення) порушених прав та інтересів позивача, що передбачено другою частиною ст. 149 ЦПК України, і суд першої інстанції встановив реальні, існуючі обставини, які вказують на ймовірну складність поновлення порушених чи оспорюваних прав чи інтересів позивача.

На думку колегії суддів, мотивація апеляційної скарги зводиться до незгоди заявника з висновками суду, яка ніяким чином не спростовує їх правильність за відсутності належних аргументованих обґрунтувань та відповідних доказів.

Отже, суд першої інстанції виходячи з обставин, встановлених при розгляді заяви про забезпечення позову, і на підставі доказів, наданих заявником на підтвердження вимог, яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону, зробив правильні висновки про наявність підстав для забезпечення позову.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що ухвалу судовм постановлено з додержанням вимог закону, тому підстави для її скасування відсутні .

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Агро+Плодінвест залишити без задоволення.

Ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 28 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 01 жовтня 2020 року.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді О.В. Ковальчук

М.М. Якименко