Постанова

від 30.09.2020 по справі 308/2675/20

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/2675/20

П О С Т А Н О В А

Іменем України

30 вересня 2020 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів СОБОСЛОЯ Г.Г., ГОТРИ Т.Ю.

при секретарі МИКУЛЯК Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 308/2675/20 за поданням приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Лукечі Олександра Васильовича, заінтересовані особи ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна , про вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 27 березня 2020 року, повний текст якої складено 27 березня 2020 року, головуюча суддя Дергачова Н.В., -

встановив:

Приватний виконавець виконавчого округу Закарпатської області Лукеча О.В. 12.03.2020 звернувся із зазначеним поданням до суду мотивуючи таким.

У нього на виконанні перебуває відкрите 09.07.2019 виконавче провадження № 59502522 із примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. від 12.04.2012 за реєстровим № 1629 про звернення стягнення на нерухоме майно - об`єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , РПВН 18424062; земельна ділянка загальною площею 2500 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124883602:04:002:0090, що належать на праві власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , яка є майновим поручителем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , за його кредитними зобов`язаннями за кредитним договором від 26.04.2007 № CNL-800/046/2007 і за кредитним договором від 13.03.2008 № ML-800/062/2008, укладеними між ним і ЗАТ ОТП Банк , у рахунок задоволення вимог ТОВ ОТП Факторинг Україна у розмірі 628674,96 грн.

Вказаний об`єкт незавершеного будівництва переданий в іпотеку на підставі договорів іпотеки від 26.04.2007 № PCNL-800/046/2007 і від 13.03.2008 № PML-800/062/2008. За реєстраційними даними готовність житлового будинку на момент передачі в іпотеку становила 92%. Згідно з технічним паспортом на житловий будинок його загальна площа станом на 15.02.2008 складала 559,5 кв. м, забудовником значилася ОСОБА_1 .

У жовтні 2019 року приватний виконавець отримав від Ужгородського РБТІ інформацію про те, що загальна площа будинку АДРЕСА_1 становить 559,5 кв. м, забудовником значилася ОСОБА_1 готовність будинку становить 96%.

Поряд із цим, за даними Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 05.03.2020 за ОСОБА_1 зареєстрований об`єкт незавершеного будівництва загальною площею 208,9 кв. м, житловою площею 71,7 кв. м, готовність якого становить 96%, об`єкт розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 2124883602:04:002:0090.

Отже, станом на 04.03.2020 ОСОБА_1 не зареєструвала за собою в цілому право власності на предмет іпотеки, що виключає можливість звернення на нього стягнення з урахуванням вимог Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті та виконання рішення. За умовами договорів іпотеки зміна параметрів предмета іпотеки не припиняє відносини сторін договорів іпотеки та не перешкоджає зверненню стягнення на предмет іпотеки.

Станом на 11.03.2020 ОСОБА_1 не виконала вимог постанови про відкриття виконавчого провадження та не сплатила жодного платежу на виконання рішення.

Посилаючись на ці обставини, на положення ст. 50 Закону України Про виконавче провадження , ст. 440 ЦПК України, приватний виконавець Лукеча О.В. просив вирішити питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, шляхом надання дозволу на звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 26.04.2007 № PCNL-800/046/2007 і від 13.03.2008 № PML-800/062/2008, а саме: об`єкт незавершеного будівництва загальною площею 559,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка загальною площею 2500 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , які передані в іпотеку ЗАТ ОТП Банк , іпотекодавець ОСОБА_1 .

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 27.03.2020 у поданні відмовлено. Відмовляючи в задоволенні подання, суд першої інстанції виходив із його необґрунтованості по суті, а також із того, що приватний виконавець фактично вдався до зловживання процесуальними правами, оскільки на момент звернення з поданням вже перебувало на розгляді суду аналогічне його подання. Крім того, приватний виконавець відкрив виконавче провадження за виконавчим документом, строк пред`явлення якого до виконання закінчився 18.06.2014 і поновленню не підлягає.

Стягувач ТОВ ОТП Факторинг Україна оскаржив ухвалу суду як незаконну та необґрунтовану. У скарзі наводить доводи про те, що приватний виконавець не зловживав процесуальними правами звернувшись до суду з аналогічними поданнями з одного й того ж питання, а передбачених частиною 2 статті 440 ЦПК України підстав для відмови в задоволенні подання не було. Крім того, суд неповно з`ясував обставини справи та дійшов невірного висновку про те, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив ще 18.04.2014, оскільки такий строк переривався пред`явленням документа до виконання. Суд фактично не вирішив подання по суті та з наведених в ньому підстав. Просить ухвалу скасувати, подання - задовольнити.

У відзиві на апеляцію боржник ОСОБА_1 вказує на її необґрунтованість, просить залишити апеляцію без задоволення та закрити апеляційне провадження, а в разі відсутності підстав для цього залишити судове рішення без змін. Зазначає, зокрема, що звернувшись із поданням повторно, приватний виконавець вдався до маніпуляції автоматизованим розподілом справ у суді, оскільки на час звернення з поданням у суді вже відбувався розгляд аналогічного подання (справа № 308/2483/20).

Крім того, приватний виконавець просив звернути стягнення на предмет іпотеки, площа якого є більшою від зазначеної в договорі іпотеки, тобто, подання не відповідає умовам договору іпотеки, тоді як виконавчий напис повинен виконуватися в точній відповідності до його змісту та умов договору.

Власником нерухомого майна, що перевищує вказану в договорі іпотеки площу, є ОСОБА_2 , який не передавав це майно в іпотеку, а належність нерухомого майна площею 559,5 кв. м іпотекодавцю ОСОБА_1 документально не підтверджується. Такі дії приватного виконавця порушують право власності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників: стягувача ТОВ ОТП Факторинг Україна адвоката Захаркевича О.М., який апеляцію підтримав та додатково повідомив, що питання про виконавчі провадження апелянтом відображалося в межах періоду, який досліджувався судом в оскаржуваній ухвалі, боржника ОСОБА_1 адвоката Шпуганича В.П., який скаргу не визнав та пояснив, серед іншого, що на думку боржника приватний виконавець взагалі не мав правових підстав для звернення з таким поданням, коли йдеться про виконання виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, а не про стягнення грошових коштів з боржника, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України у відсутність інших учасників процесу, обговоривши доводи учасників процесу, перевіривши матеріали справи, суд приходить до такого.

Встановлено, що виконавчим написом, вчиненим 12.04.2012 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. за реєстровим № 1629, запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно:

- об`єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , РПВН 18424062; земельна ділянка загальною площею 2500 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124883602:04:002:0090, що належать на праві власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , яка є майновим поручителем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , за його кредитними зобов`язаннями за кредитним договором від 26.04.2007 № CNL-800/046/2007 і за кредитним договором від 13.03.2008 № ML-800/062/2008, укладеними між ним і ЗАТ ОТП Банк ;

зазначене нерухоме майно на підставі договору іпотеки, посвідченого 13.03.2008 приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Житко О.І. за реєстровим № 536, передано в іпотеку ПАТ ОТП Банк , яке є правонаступником ЗАТ ОТП Банк , яке є правонаступником АКБ Райффайзенбанк Україна ;

право вимоги за зазначеним договором іпотеки було придбано ТОВ ОТП Факторинг Україна за договором відступлення права вимоги від 26.11.2010, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. за реєстровим № 9200;

строк платежу за договором іпотеки настав 29.08.2011;

за рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, запропоновано задовольнити вимоги ТОВ ОТП Факторинг Україна у розмірі:

за кредитним договором від 26.04.2007 № CNL-800/046/2007 - основний борг - 34930,82 дол. США, борг за відсотками - 4406,12 дол. США;

за кредитним договором від 13.03.2008 № ML-800/062/2008 - основний борг - 34414,31 дол. США, борг за відсотками - 4767,84 дол. США;

витрати за вчинення виконавчого напису - 1700,00 грн;

всього - 78519,09 дол. США, що за курсом НБУ станом на 12.04.1012 (1 дол. США = 7,985 грн) становить 626974,93 грн, та 1700,00 грн, а всього в гривневому еквіваленті - 628674,93 грн (а.с. 4).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Лукечі О.В. від 09.07.2019 відкрито виконавче провадження № 59502522 із примусового виконання вищевказаного виконавчого напису нотаріуса, зобов`язано боржника ОСОБА_1 подати декларацію про доходи та майно, стягнуто з боржника винагороду приватного виконавця в розмірі 62867,49 грн (а.с. 6).

За приписами ст. 50 Закону України Про виконавче провадження (Закон № 1404-VIII):

звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна; при цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику; в останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник (ч. 1);

разом із житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику (ч. 2);

у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом (ч. 3);

після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку; про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам;

у разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно (ч. 4).

За змістом ст. 50 у взаємозв`язку з нормами ст. 2 ч. 1 п.п. 3, 5, 8, ст. 10, ст. 18 ч.ч. 1, 2, ст. 48 та іншими положеннями Закону № 1404-VIII, звернення стягнення на нерухоме майно боржника здійснюється в разі відсутності в нього іншого майна (грошових коштів, рухомого майна) або в разі недостатності такого майна для забезпечення виконання рішення, при цьому, звернення стягнення на житловий будинок, в якому проживає боржник, в тому числі, в порядку звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване встановленим порядком, здійснюється в останню чергу. Тобто, до звернення стягнення на житловий будинок, в якому проживає боржник, виконавець повинен вжити всіх передбачених законом і можливих заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.

Відповідно до частини 10 статті 440 ЦПК України, яка кореспондується з положеннями частини 4 статті 50 Закону № 1404-VIII, питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

На вирішення судом процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень, поширюються загальні правила цивільного процесу, згідно з якими враховуючи принцип диспозитивності процесу обґрунтованість подання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, щодо фактів і обставин, які повинні слугувати підставами для задоволення подання, повинна доводитись ініціатором подання, який на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами та несе ризик наслідків через вчинення або невчинення процесуальних дій, в тому числі, правами щодо предмета подання, його вмотивування, здійснює обов`язок доказування обґрунтованості подання та здійснює інші процесуальні права, виконує процесуальні обов`язки і повинен діяти добросовісно, не зловживаючи правами (ст.ст. 12, 13, 43, 44, 49, 76-81 ЦПК України). Про задоволення подання рішення може бути прийняте лише за умови його обґрунтованості та доведеності (ст.ст. 89, 263 ЦПК України).

Подання приватного виконавця Лукечі О.В. не містить жодного конкретного обґрунтування, посилання на докази щодо вжиття виконавцем всіх передбачених законом і можливих заходів для виконання рішення за рахунок майна боржника поза тим, на яке виконавець просив суд звернути стягнення. У справі відсутні докази таких дій виконавця, зокрема, дій, спрямованих на виявлення грошових коштів, рухомого майна боржника, опису, арешту майна, звернення стягнення на виявлене майно, фіксації відсутності відповідного майна, неможливості звернути на нього стягнення і т.ін.

Наведене вказує на необґрунтованість і невмотивованість подання по суті та в усякому разі на передчасність вимоги про звернення стягнення на житловий будинок, що в ньому проживає боржник, який разом з належною до нього земельною ділянкою є садибою (ст.ст. 188, 381 ЦК України), що вже само по собі є достатньою підставою для відмови в задоволенні подання. Суд першої інстанції правильно вказав на необґрунтованість подання та не мав передбачених законом підстав для його задоволення.

Поза цим, апеляційний суд вважає за необхідне зауважити й таке.

Приватний виконавець звернувся до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, тобто, просив застосувати процесуальний інститут саме щодо звернення стягнення на нерухоме майно, права на яке не оформлені встановленим порядком. Водночас предметом подання є звернення стягнення на житловий будинок і належну до нього земельну ділянку, які є предметом іпотеки за договором іпотеки від 26.04.2007 № PCNL-800/046/2007 і договором іпотеки від 13.03.2008 № PML-800/062/2008 та належать ОСОБА_1 : об`єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , РПВН 18424062; земельна ділянка загальною площею 2500 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2124883602:04:002:0090 (а.с. 16-23).

Закон України Про іпотеку в редакції, що була чинною на час укладення договорів іпотеки, передбачає, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов:

нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності…; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом;

предметом іпотеки також може бути об`єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому; обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору;

частина об`єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом; іпотека поширюється на частину об`єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості;

нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором (ст. 5);

іпотека земельних ділянок здійснюється відповідно до цього Закону; заборони та обмеження щодо відчуження і цільового використання земельних ділянок, встановлені Земельним кодексом України, є чинними при їх іпотеці (ст. 15).

З договорів іпотеки від 26.04.2007 № PCNL-800/046/2007 (п.п. 3.1., 3.2., 3.2.1.) і від 13.03.2008 № PML-800/062/2008 (п.п. 3.1., 3.2., 3.2.1.) убачається, що предмет іпотеки - об`єкт незавершеного будівництва житловий будинок готовністю 96% (за останнім договором) та земельна ділянка з кадастровим номером 2124883602:04:002:0090 були набуті іпотекодавцем ОСОБА_1 на відповідних правових підставах та на відповідний час були зареєстровані за нею на праві власності, як це й передбачено законом (а.с. 16-23). Тож про відсутність реєстрації права власності на предмет іпотеки не йдеться. Договорами іпотеки також обумовлено, що проведення реконструкції чи ремонту предмета іпотеки, покращення, що можуть виникнути в майбутньому, не змінюють правовідносин сторін за цим договором (п.п. 3.2. договорів).

Зі змісту подання випливає, що приватний виконавець просив вирішити питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника в порядку, передбаченому ст. 50 ч. 4 Закону № 1404-VIII і ст. 440 ч. 10 ЦПК України, через те, що на його думку станом на 04.03.2020 ОСОБА_1 не зареєструвала за собою в цілому право власності на предмет іпотеки, як слід розуміти - житловий будинок АДРЕСА_1 , оскільки загальна площа будинку, що була вказана в договорах іпотеки та значиться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як 208,9 кв. м (а.с. 17, 21, 24, 40), не відповідає загальній площі будинку, зафіксованій у технічному паспорті на житловий будинок станом на 15.02.2008 як 559,5 кв. м.

Однак, матеріалами копії інвентаризаційної справи № 49 на житловий будинок по АДРЕСА_1 , оформленої у 2003 році Ужгородським районним державним підприємством технічної інвентаризації на ім`я ОСОБА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 18424062), підтверджується, що плани поверхів будівлі та відповідна їм експлікація внутрішніх площ до плану житлового будинку фіксували ще станом на 05.07.2003 загальну площу будинку як 559,5 кв. м (а.с. 27-32). При цьому, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно загальна площа цього ж житлового будинку з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 18424062, зареєстрованого на праві власності за ОСОБА_1 , зазначається як 208,9 кв. м (а.с. 24-25). Даних про оформлення (реєстрацію) встановленим порядком за ОСОБА_2 права власності на вказаний житловий будинок чи його частину як на окремий об`єкт нерухомості, права на який можуть бути зареєстровані, у справі немає. У вищевказаному виконавчому написі нотаріуса площа будинку (об`єкта незавершеного будівництва), рівно як і належність будинку чи його частини іншому, аніж ОСОБА_1 , власнику не зазначалася.

За таких умов слід констатувати, що звертаючись із поданням, що розглядається, приватний виконавець не з`ясував і не перевірив дійсні обставини щодо оформлення прав на відповідне нерухоме майно, не усунув певні суперечності щодо цього, не обґрунтував наявності підстав ставити питання саме про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, не визначився належним чином із предметом подання стосовно того, яке саме майно не є зареєстрованим і, відповідно, обраним ним процесуальним порядком безпідставно поставив питання про звернення стягнення на майно, права на яке зареєстровані. Виконавець загалом залишив поза увагою й особливості звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання відповідного рішення, коли права на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є належно зареєстрованими (або за відповідних умов можуть бути зареєстрованими) і така реєстрація власне є умовою виникнення іпотеки.

Вказівка суду першої інстанції в ухвалі на зловживання приватним виконавцем процесуальними правами теж знайшла своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, позаяк до звернення з поданням, що розглядається, приватний виконавець вже звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з аналогічним поданням, яке перебувало на розгляді до 22.04.2020 (справа № 308/2438/20), коли ухвалою суду було залишено без розгляду за заявою виконавця саме тому, що ухвалою суду від 27.03.2020 в справі № 308/2675/20 інше подання вже було розглянуте. Такі дії мають ознаки зловживання процесуальними правами, передбачені ст. 44 ч. 2 п. 2 ЦПК України - подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями. Визначений ст. 44 ЦПК України перелік дій, які можуть кваліфікуватися як зловживання процесуальними правами, не є вичерпним.

Міркування в апеляції про неврахування судом першої інстанції положень частини 2 статті 440 ЦПК України необґрунтовані, оскільки з відповідних підстав вирішується питання про відмову в задоволенні заяви стягувача або державного чи приватного виконавця про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили. Такі обставини не є предметом даного судового розгляду.

Стосовно доводів апеляції щодо помилковості висновку суду про пред`явлення виконавчого документа до виконання після спливу визначеного для цього законом строку апеляційний суд виходить із такого.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ч. 1 ЦПК України). Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права; забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (ст. 10 ч.ч. 1, 10 ЦПК України).

Особа, на користь якої судом ухвалено або іншим уповноваженим органом (посадовою особою) прийнято рішення, управі вимагати його виконання, реальне виконання рішення, що набрало юридичної сили, є обов`язковою складовою як реалізації особою права на справедливий суд, так і реалізації особою своїх цивільних (майнових) прав, на захист яких ухвалено (прийнято) відповідне рішення. У цьому розумінні обов`язковість і виконання рішення відповідають суті положень, зокрема, п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ст. 1 Першого протоколу до цієї Конвенції, ратифікованих Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, що підтверджується і висловленою Європейським судом з прав людини правовою позицією у пілотному рішенні Юрій Миколайович Іванов проти України (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) від 15.10.2009 (заява № 40450/04) і в багатьох інших справах як щодо України, так і щодо інших країн.

Виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), сукупністю дій визначених у цьому законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законами України та іншими нормативно-правовими актами, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України Про виконавче провадження (Закон № 606-XIV), ст. 1 Закону України Про виконавче провадження (Закон № 1404-VIII)).

Закон України Про виконавче провадження (Закон № 606-XIV) на час вчинення нотаріусом виконавчого напису (12.04.2012) передбачав, що:

строк для пред`явлення його до виконання становить один рік з дня набрання виконавчим написом юридичної сили (ст. 22 ч. 1 п. 2, ч. 2 п. 3);

строк пред`явлення виконавчого документа до виконання переривається пред`явленням його до виконання; після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється; час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується (ст. 23 ч. 1 п. 1, ч. 2);

у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони (ст. 23 ч. 3);

державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред`явлення для примусового виконання якого закінчився, про що виносить відповідну постанову (ст. 24 ч. 1);

за змістом положень ст. 24 ч.ч. 2, 3 Закону поновлення пропущеного строку пред`явлення до виконання виконавчого напису нотаріуса не передбачено;

повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених ст. 47 Закону, в тому числі, пунктом 4 частини 1 статті 47 Закону (стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа), не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 22 Закону (ст. 47 ч. 5).

05.10.2016 набрав чинності Закон України Про виконавче провадження (Закон № 1404-VIII), який передбачає строк для пред`явлення виконавчого напису нотаріуса до виконання протягом трьох років з дня набрання ним законної сили (ст. 12 ч.ч. 1, 2), переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання пред`явленням цього документа до виконання (ст. 12 ч. 4 п. 1), за змістом положень ст. 12 ч. 6 поновлення пропущеного строку пред`явлення виконавчого документа до виконання передбачено для виконавчих документів, виданих судом. Закон № 1404-VIII також передбачає, що:

у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони (ст. 12 ч. 5);

виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання (ст. 4 ч. 4 п. 2);

повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 37 Закону (стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа), не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 12 Закону (ст. 37 ч. 5);

виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом (п. 5 Розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення ).

Положення ст. 371 ЦПК України в редакції, що була чинною до 15.12.2017, узгоджувалися з положеннями ст. 24 Закону № 606-XIV. Норми ст. 443 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, уможливлюють поновлення пропущеного строку для пред`явлення до виконання виконавчого документа, виданого як судом, так і іншим органом (посадовою особою).

Таким чином, Законом установлено загальне правило про те, що строк пред`явлення виконавчого документа до виконання переривається пред`явленням його до виконання, встановлені особливості щодо початку перебігу строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, з урахуванням яких у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 47 Закону № 606-XIV або пунктом 4 частини 1 статті 37 Закону № 1404-VIII, стягувач вправі повторно пред`явити його до виконання в межах строків, передбачених статтями 22 і 12 відповідних Законів.

На звороті виконавчого напису містяться відмітки про повернення виконавчого документа з підстави, передбаченої ст. 47 ч. 1 п. 4 Закону № 606-XIV, стягувачу 18.06.2013 і 26.06.2015, з підстави, передбаченої ст. 37 ч. 1 п. 4 Закону № 1404-VIII - 18.06.2019 (а.с. 4).

До апеляційної скарги ТОВ ОТП Факторинг Україна додана інформація з виконавчих проваджень щодо примусового виконання вищевказаного виконавчого напису нотаріуса від 12.04.2012, відповідно до якої:

у виконавчому провадженні № 39851800 (ст. держвиконавець Ужгородського РВ ДВС Росоха Й.О.) виконавчий документ був пред`явлений до виконання 17.09.2013, виконавче провадження було відкрито 23.09.2013, повернуто виконавчий документ стягувачу 04.12.2013 на підставі ст. 47 ч. 1 п. 4 Закону № 606-XIV (а.с. 72-73);

у виконавчому провадженні № 44941234 (ст. держвиконавець Ужгородського РВ ДВС Росоха Й.О.) виконавчий документ був пред`явлений до виконання 02.10.2014, виконавче провадження було відкрито 10.10.2014, повернуто виконавчий документ стягувачу 28.11.2014 на підставі ст. 47 ч. 1 п. 4 Закону № 606-XIV (а.с. 74-75);

у виконавчому провадженні № 46348539 (ст. держвиконавець Ужгородського РВ ДВС Росоха Й.О., заст. начальника Ужгородського РВ ДВС Лукеча О.В.) виконавчий документ був пред`явлений до виконання 02.02.2015, виконавче провадження було відкрито 09.02.2015, повернуто виконавчий документ стягувачу 26.06.2015 на підставі ст. 47 ч. 1 п. 4 Закону № 606-XIV, строк повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання був визначений до 26.06.2016 (а.с. 76-77);

у виконавчому провадженні № 51238351 (заст. начальника Ужгородського РВ ДВС Лукеча О.В., начальник Ужгородського РВ ДВС Плиска А.С.) виконавчий документ був пред`явлений до виконання 25.05.2016, виконавче провадження було відкрито 26.05.2016, повернуто виконавчий документ стягувачу 18.06.2019 на підставі ст. 37 ч. 1 п. 4 Закону № 1404-VIII (а.с. 78-80).

Даних про час першого пред`явлення виконавчого напису нотаріуса до виконання (до моменту повернення виконавчого документа 18.06.2013) у справі немає, як, утім, немає й даних про наявність постанов про відмову у відкритті виконавчих проваджень, про оскарження дій виконавців щодо відкриття виконавчих проваджень. Виходячи з презумпції правомірності дій державного виконавця та законності відкриття 23.09.2013 виконавчого провадження № 39851800 (оскільки не доведено протилежне), слід констатувати, що 17.09.2013 виконавчий напис нотаріуса був пред`явлений до примусового виконання з дотриманням строку, передбаченого ст. 22 ч. 1 п. 2 Закону № 606-XIV, пред`явленням виконавчого документа до виконання строк для такого пред`явлення був перерваний.

Статтею 47 Закону № 606-XIV і статтею 37 Закону № 1404-VIII встановлювалися (встановлені) різні підстави для повернення виконавчого документа стягувачеві, які пов`язуються як з діями стягувача, так і з об`єктивними причинами невиконання рішення протягом часу здійснення виконавчого провадження, що не залежать від дій і волі стягувача. Закон уможливлює повторне пред`явлення стягувачем виконавчого документа до виконання в межах строків, передбачених статтями 22 і 12 відповідних Законів, не розмежовуючи з якої саме конкретної підстави, вказаної у ст. 47 чи ст. 37 відповідного Закону, повертався виконавчий документ. Зважаючи на різні обставини виконавче провадження може реально тривати значний час, який в окремих випадках може й перевищувати строки, встановлені законом для пред`явлення виконавчого документа до виконання, а виконавчий документ може бути повернений стягувачу й в кінці такого тривалого строку чи після його спливу.

З огляду на це, значення має момент, з якого належить відраховувати перебіг строку для повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання. У разі повернення виконавчого документа стягувачеві таким моментом об`єктивно може бути передусім дата повернення виконавчого документа стягувачеві (дата прийняття відповідного рішення), що, власне, відповідає й загальному правилу щодо обчислення відповідних строків, змісту ст. 23 ч. 3 Закону № 606-XIV, ст. 12 ч. 5 Закону № 1404-VIII та іншим положенням цих законів. Відлік початку перебігу відповідного строку в інший спосіб не має ані фактичного, ані нормативного підґрунтя, відлік такого строку не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сама по собі вказівка в указаних положеннях законів на підстави обчислення строків для повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання в певних конкретних випадках наведеного не спростовує та не може тлумачитися в спосіб, який фактично забороняє стягувачу чи перешкоджає йому повторно пред`явити виконавчий документ до виконання з урахуванням фактичних обставин виконання в передбачений законом строк. Так само певна нечіткість чи суперечливість формулювань в законі не може тлумачися на шкоду дійсному змісту і меті закону, суті відповідних правовідносин. Тобто, положення ст. 23 ч. 3 Закону № 606-XIV, ст. 12 ч. 5 Закону № 1404-VIII як такі не є перешкодою для стягувача, який добросовісно вживає заходів до виконання рішення, для повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання в розумний і передбачений законом строк.

Відтак, зважаючи на повернення 04.12.2013 стягувачу у виконавчому провадженні № 39851800 виконавчого документа річний строк для повторного його пред`явлення до виконання закінчувався 04.12.2014.

02.10.2014 стягувач пред`явив виконавчий документ до виконання в межах встановленого законом однорічного строку для цієї дії, постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження № 44941234 відсутня, даних про оскарження дій держвиконавця з відкриття провадження немає. Зважаючи на повернення стягувачу виконавчого документа 28.11.2014 річний строк для повторного його пред`явлення до виконання закінчувався 28.11.2015.

02.02.2015 стягувач пред`явив виконавчий документ до виконання у межах встановленого законом однорічного строку для цієї дії, даних про оскарження дій держвиконавця з відкриття провадження № 46348539 немає. Зважаючи на повернення стягувачу виконавчого документа 26.06.2015 річний строк для повторного його пред`явлення до виконання закінчувався 26.06.2016, цей строк був визначений і заст. начальника Ужгородського РВ ДВС Лукечею О.В.

25.05.2016 стягувач пред`явив виконавчий документ до виконання у межах встановленого законом однорічного строку для цієї дії. Постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження № 51238351 відсутня, даних про оскарження дій держвиконавця з відкриття провадження немає. Беручи до уваги дату повернення стягувачу виконавчого документа (18.06.2019) трирічний строк для повторного його пред`явлення до виконання закінчувався 18.06.2022, цей строк був визначений і начальником Ужгородського РВ ДВС Плискою А.С.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Лукечі О.В. від 09.07.2019 у межах передбаченого законом та визначеного держвиконавцем трирічного строку відкрито виконавче провадження № 59502522 із примусового виконання вищевказаного виконавчого напису нотаріуса. Рішення про повернення виконавчого документа внаслідок пропущення строку його пред`явлення до виконання не приймалося.

З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про те, що строк пред`явлення виконавчого напису нотаріуса до виконання закінчився 18.06.2014 лише через те, що виконавцем не було встановлено факту неможливості в повному обсязі або частково виконати рішення, а стягувач пред`явив виконавчий документ до виконання з пропущенням встановленого для цього законом строку - помилковий і суперечить дійсним обставинам справи.

Виходячи з наведеного, на підставі ст. 376 ч. 1 п.п. 1, 2, 4, ч.ч. 2, 4 ЦПК України апеляцію слід задовольнити частково, ухвалу суду першої інстанції змінити, виключивши з її мотивувальної частини судження про те, що строк пред`явлення виконавчого напису нотаріуса до виконання закінчився 18.06.2014, а стягувач пред`явив виконавчий документ до виконання з пропущенням встановленого для цього законом строку. В іншій частині на підставі ст. 375 ЦПК України апеляцію слід залишити без задоволення, а ухвалу суду, яка щодо відмови в поданні приватного виконавця є правильною як така, чого доводи апеляції не спростовують, залишити без змін.

Керуючись ст. 374 ч. 1 п.п. 1 , 2, ст. 375 , ст. 376 ч. 1 п.п. 1, 2, 4, ч.ч. 2, 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд -

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна задовольнити частково, ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 27 березня 2020 року змінити, виключивши з її мотивувальної частини судження про те, що строк пред`явлення виконавчого напису нотаріуса до виконання закінчився 18.06.2014, а стягувач пред`явив виконавчий документ до виконання з пропущенням встановленого для цього законом строку.

В іншій частині залишити апеляцію без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 30 вересня 2020 року.

Судді