Ухвала

від 30.09.2020 по справі 371/867/20

МИРОНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

30.09.2020 Єдиний унікальний № 371/867/20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про арешт майна

30 вересня 2020 року м. Миронівка

ЄУН 371/867/20

Провадження № 1-кс/371/273/20

Слідчий суддя Миронівського районного суду Київської області ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

слідчого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши клопотання слідчого про арешт майна у кримінальному провадженні № 12016110290000250, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16 червня 2016 року за ст. 240 ч. 2 КК України,

В С Т А Н О В И В :

Клопотання про арешт майна подано слідчому судді 14 вересня 2020 року.

Слідчий суддя перевірив зміст клопотання та додані до нього матеріали, включаючи витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, у рамках якого подано клопотання.

Клопотання обґрунтовано тими обставинами, що розслідуванням у кримінальному провадженні № 12016110290000250 встановлено, що ОСОБА_6 , яка займає посаду директора ТОВ «Птахопідприємство - Маргус», наділена адміністративно - господарськими та організаційно - розпорядчими функціями, тобто, в силу ч. 3 ст. 18 КК України, являється службовою особою юридичної особи приватного права.

ТОВ «Птахопідприємство - Маргус» згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань займається діяльністю з виробництва цегли, черепиці та інших будівельних виробів із випаленої глини.

Згідно статуту ТОВ «Птахопідприємство - Маргус», предметом діяльності товариства є пошук (розвідка) корисних копалин. Діяльність, яка за законодавством України підлягає ліцензуванню, патентуванню чи сертифікації, проводиться товариством лише після одержання відповідної ліцензії, дозволу, сертифіката чи патента.

ОСОБА_6 у кримінальному провадженні підозрюється в тому, що будучи обізнаною про відсутність у ТОВ «Птахопідприємство - Маргус» передбачених спеціальних дозволів, в період часу з 12 лютого 2014 року по 15 червня 2016 року на частині орендованої території - земельної ділянки загальною площею 9,5 га, що розташована за межами населеного пункту села Лісовичі Таращанського району Київської області, шляхом залучення працівників вказаного товариства, з використанням спеціальної техніки та транспортних засобів, відкритим способом незаконно видобувала глину, яка, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 827 від 12 грудня 1994 року, є корисною копалиною загальнодержавного значення.

В ході досудового розслідування проведено інженерно-екологічну експертизу, за висновком якої розмір шкоди, заподіяної внаслідок порушення екологічного законодавства становить: 11114,38 грн. - за використання земельних ділянок не за цільовим призначенням; 22315,01 грн. - за зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу. Загальний розмір шкоди склав 33429,39 грн.

14 серпня 2020 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні середньої тяжкості злочину, передбаченого ч. 2 ст. 240 КК України.

Слідчим отримала інформація про наявність у підозрюваної на праві власності нерухомого та рухомого майна.

У клопотанні заявлено вимогу про арешт матеріальних об`єктів у виді:

-Квартири під номером АДРЕСА_1 ;

-Земельної ділянки з кадастровим номером № 3224483200:05:002:0047, площею 0,8999 га;

-Земельної ділянки з кадастровим номером № 3224483200:05:002:0046, площею 2,3 га;

-Автомобіля марки «Nissan Qashqai», номерний знак НОМЕР_1 , 2011 року випуску, чорного кольору.

За змістом клопотання, підставою для накладення арешту на майно підозрюваної, згідно з ч. 1 ст. 170 КК України, є забезпечення цивільного позову, заявленого прокурором у кримінальному провадженні до підозрюваної, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану своїми діями. Метою накладення арешту на майно, є відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.

Обґрунтування необхідності арешту полягає в тому, що в разі визнання підозрюваної винною у вчиненні інкримінованого їй злочину та задоволення поданого прокурором в інтересах держави позову про відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди, із ОСОБА_6 на користь держави необхідно буде стягнути кошти в сумі 33429, 39 грн.

Станом на даний час ОСОБА_6 вину в інкримінованому злочині не визнає, заходів до добровільного відшкодування шкоди не вживає.

Ці обставини стали підставою для внесення клопотання про арешт майна підозрюваної з метою забезпечення можливості стягнення шкоди в дохід держави в разі відмови від добровільного виконання рішення суду.

За положеннями ст. 172 КПК України клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.

У судовому засіданні слідчий підтримала подане клопотання, пояснила, що вартість належного підозрюваній майна їй не відома, оскільки вона не є експертом у такій галузі.

Прокурор також підтримав подане слідчим клопотання, посилаючись на викладені в ньому доводи та долучені до матеріалів клопотання документи, виклав обставини кримінального правопорушення, просив, в разі неможливості арештувати все майно підозрюваної, арештувати його частину.

Захисник підозрюваної ОСОБА_6 ОСОБА_5 вважає клопотання необґрунтованим. Пояснив, що підозрювана не ознайомлена з наявними у кримінальному провадженні експертними висновками, не обізнана з фактом подання прокурором цивільного позову до неї. Просив відмовити у задоволенні клопотання.

Мотиви учасників судового провадження, оцінка змісту клопотання та наданих матеріалів вказують на відсутність підстав для задоволення клопотання.

Відповідно до п. 7 ч. 2ст.131КПК України арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. Пунктом 1 частини третьої статті 132 КПК України передбачено, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Згідно зі ст.ст. 94,132,173КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням про арешт майна, оскільки згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно із ч. 2 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до ст. 171 КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням із прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову також цивільний позивач. У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3)документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Слідчим суддею встановлено наступні обставини.

16 червня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016110290000250 внесено відомості про кримінальне провадження за ст. 240 ч. 2 КК України.

Підставою для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань було повідомлення посадової особи Таращанського міжрайонного відділення Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 15 червня 2016 року.

В ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_6 перебуває на посаді директора ТОВ «Птахопідприємство - Маргус» та наділена адміністративно-господарськими повноваженнями. Використовуючи своє службове становище, в період часу з 12 лютого 2014 року по 15 червня 2016 року, на частині орендованої території, якою є земельна ділянка загальною площею 9,5 га, що розташована за межами населеного пункту села Лісовичі Таращанського району Київської області, шляхом залучення працівників вказаного товариства та з використанням спеціальної техніки і транспортних засобів, вона незаконно видобувала глину, яка, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 827 від 12 грудня 1994 року, є корисною копалиною загальнодержавного значення.

Вказані дії ОСОБА_6 вчинила в порушення вимог ст. 13 Конституції України, ст. 4 Закону України «Про охорону навколишнього природного, середовища», ст. 19 Кодексу України «Про надра» та пункту 4 Постанови КМУ №59 від 27 січня 1995 року «Про затвердження Положення про порядок надання гірничих відводів», за відсутності у ТОВ «Птахопідприємство - Маргус» передбачених спеціальних дозволів.

На підтвердження факту кримінального правопорушення та обставин його вчинення слідчим до клопотання додано протокол огляду місця події від 15 червня 2016 року, яким зафіксовано приміщення цегельного заводу, спеціальне устаткування для випікання цегли, готова продукція у виді цегли, кар`єр з сировиною - глиною, знятий на земельній ділянці верхній шар ґрунту, техніку, на колесах якої є залишки глини; протоколи огляду місця події від 29 серпня 2016 року та від 24 жовтня 2016 року, згідно яких слідчим оглянуто земельні ділянки, що знаходяться поряд з цегельним заводом, де здійснено зняття верхнього шару грунту та звідки здійснюється видобування надр - глини, зафіксовано рух транспортних засобів від земельної ділянки, де здійснено зняття верхнього шару ґрунту до території цегельного заводу, відібрано зразки ґрунту, зразки сировини - глини, вилучено сирівку та зразки цегли (а.с.,а.с. 16, 17, 34-37).

До клопотання слідчим також додано протоколи допиту свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 (а.с., а.с. 18-33).

Фактичні дані, що містяться у протоколах допиту свідків, вказують на ті обставини, що товариство, директором якого є підозрювана, ймовірно, здійснює діяльність з видобутку глини та виготовлення цегли.

За даними висновку судової ґрунтознавчої експертизи № 17121/16-34/2506-2519/17- 34 від 15 лютого 2017 року, надана на дослідження речовина є глиною, наданий на експертизу предмет є глиняною цеглою, яка може бути виготовлена з глини, яка надана на дослідження ( а.с., а.с. 38-44).

Висновком судової інженерно-екологічної експертизи № 11336/20-48 від 22 липня 2020 року встановлено, що відповідно до наданих матеріалів, розмір шкоди, заподіяної внаслідок використання земельних ділянок не за цільовим призначенням посадовими особам ТОВ «Птахопідприємство «Маргус», становить 1111, 38 грн., розмір шкоди, заподіяної внаслідок зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, становить 22315,01 грн. (а.с., а.с. 45-50).

14 серпня 2020 року ОСОБА_6 було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ст. 240 ч. 2 КК України. За вказаним процесуальним документом вона підозрюється в незаконному видобуванні корисних копалин загальнодержавного значення (а.с., а.с. 84-86).

Ухвалою слідчого судді від 11 вересня 2020 року подане слідчим клопотання про арешт майна було повернуто прокурору з тих підстав, що в клопотанні не наведено жодного доводу, який би вказував на законні підстави необхідності накладення арешту на майно, окрім посилання на те, що вказане майно може забезпечити цивільний позов. Клопотання не містило жодного посилання на цивільний позов та мотиву щодо наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні.

Звертаючись з клопотанням після усунення недоліків, слідчий до клопотання додала копію цивільного позову прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої державі внаслідок вчинення даного злочину в розмірі 33361, 98 грн., який заявлено в інтересах держави в особі Лісовицької сільської ради Таращанського району Київської області до підозрюваної ОСОБА_6 (а.с., а.с. 105-107).

В судовому засіданні встановлено, що з фактом подання прокурором цивільного позову у кримінальному провадженні, заявленого в інтересах держави, підозрювана не обізнана.

Згідно правил п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

За правилами частини 6 вказаної статті у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Відповідно до даних Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 22050105 від 17 серпня 2020 року, підозрювана є власником нерухомого майна у виді : квартири під номером АДРЕСА_1 ; земельної ділянки з кадастровим номером № 3224483200:05:002:0047, площею 0,8999 га, та земельної ділянки з кадастровим номером № 3224483200:05:002:0046, площею 2,3 га, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих в адміністративних межах Лісовицької сільської ради Таращанського району Київської області (а.с., а.с. 88-93).

За даними інформаційної довідки Територіального сервісного центру № 3242 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській області за ОСОБА_6 зареєстровано автомобіль марки «Nissan Qashqai», номерний знак НОМЕР_1 , 2011 року випуску, чорного кольору (а.с. 99).

Положеннями ст.ст.2,7 КПК Українивизначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Відповідно до норм глав 10 та 17 КПК України правові підстави, з яких вноситься клопотання про накладення арешту, та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.

Згідно із ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Обов`язок доведення необхідності застосування цього засобу забезпечення та цілі накладення арешту на майно перед слідчим суддею покладено на прокурора, слідчого.

Застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна повинно мати законні підстави та мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Згідно положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність.

Засада недоторканності права власності у кримінальному провадженні випливає із поваги до права власності, позбавлення права власності та контролю з боку держави щодо використання власності, які закріплені у ст. 1 Першого Протоколу.

Правові позиції Європейського суду з прав людини по відношенню до засади недоторканості права власності у кримінальному провадженні виражаються у праві осіб вільно, безперешкодно та в повному обсязі здійснювати правомочності власника щодо свого майна. Проте, у певних випадках право власності може бути обмежене в результаті відповідного втручання держави. Основними формами такого втручання є позбавлення права власності і прийняття державою заходів з контролю за використанням права власності. Критерії допустимості подібного втручання спочатку сформульовані в самому тексті ст. 1 Першого Протоколу, а потім були розвинені і доповнені Європейським судом з прав людини. В результаті склалося три основних критерії допустимості втручання держави у право власності: 1) втручання повинно здійснюватися, виходячи із загального інтересу; 2) на підставі закону; 3) із дотриманням принципу балансу приватних та публічних інтересів.

Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи. Тобто, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Слідчий суддя дійшов висновку, що арешт всього належного підозрюваній майна є істотним втручанням у її право власності, яке не є пропорційним до мети його застосування.

Враховуючи метуарешту майна,вартість майна,яке належитьарештувати зметою забезпеченняцивільного позову,має бутиспівмірною зрозміром шкоди,завданої кримінальнимправопорушенням.

З огляду на обставини кримінального правопорушення, такий арешт явно не відповідає меті забезпечити заявлений у кримінальному провадженні цивільний позов та, відповідно, відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, розмір якої склав 33429, 39 грн.

У випадку арешту нерухомого та рухомого майна підозрюваної, заходи до встановлення вартості якого слідчим та прокурором не застосовувалися, та вартість якого, очевидно, є значно вищою за розмір спричиненої злочином шкоди, не можна стверджувати про розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

На думку слідчого судді, ініціювання питання про накладення арешту на зазначене в клопотанні майно, не відповідає положенням Конституції України, кримінального процесуального закону України та практиці Європейського суду з прав людини.

Слідчий в клопотанні, в порушення вимог ст.ст. 171, 173 КПК України, не оцінив розумність і співрозмірність обмеження права власності на все майно підозрюваної завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна, не довів необхідність арешту майна з врахуванням конкретних обставин справи, не довів будь-яких ризиків, які визначені Законом.

Слідчим та прокурором не доведено обставин, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 132 КПК України про те, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні.

Можливості арештувати частину майна з наведеного слідчим переліку, про що вказав прокурор при розгляді клопотання, слідчий суддя позбавлений, оскільки в межах розгляду клопотання не наділений повноваження здійснювати оцінку майна, докази про вартість майна підозрюваної у матеріалах клопотання відсутні.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження, слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Обставини, які досліджені під час розгляду клопотання та оцінені відповідно до вимог статті 94 КПК України, свідчать про необґрунтованість клопотання про арешт майна.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 110, 170-173, 309, 372 КПК України, слідчий суддя

У Х В А Л И В :

Відмовити у задоволенні клопотання слідчого Миронівського ВП ГУНП в Київській області ОСОБА_4 , погодженого прокурором у кримінальному провадженні ОСОБА_14 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 12016110290000250, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16 червня 2016 року за ст. 240 ч. 2 КК України.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя підпис ОСОБА_1

Згідно з оригіналом

Слідчий суддя ОСОБА_1