Рішення

від 21.09.2020 по справі 381/1945/18

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua

2/381/95/20

381/1945/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2020 року Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого судді Ковалевської Л.М.,

за участі секретаря Омельчук С.А.,Соловей Ж.,

розглянувши у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Фастові Київської області цивільну справу за позовом виконувача обов`язків керівника Фастівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства Фастівське лісове господарство , Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до Фастівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання недійсним розпорядження в частині та визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2018 року в.о. керівника Фастівської місцевої прокуратури, що діяв в інтересах держави в особі ДП Фастівське лісове господарство , Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до Фастівської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання недійсним розпорядження в частині та визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки. Позовні вимоги мотивує тим, що прокуратурою під час опрацювання Публічної кадастрової карти України в рамках здійснення заходів представницької діяльності встановлені порушення вимог земельного законодавства під час передачі у власність земельних ділянок, розташованих на території Дорогинської сільської ради Фастівського району Київської області.

Так, на підставі розпоряджень Фастівської районної державної адміністрації від 30.04.2009 №№505, 504 затверджено проекти землеустрою щодо відведення у власність 73 громадянам земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва та особистого селянського господарства на території Дорогинської сільської ради Фастівського району Київської області.

На підставі зазначених розпоряджень, серед інших громадян, громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 зареєстровано та видано державні акти на право власності на земельні ділянки. Водночас, опрацюванням зазначених документів з`ясовано, що розпорядження Фастівської районної державної адміністрації від 30.04.2009 №№505,504 в частині затвердження гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 проектів землеустрою та надання їм у власність вищевказаних земельних ділянок, прийняті з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, а отже підлягають визнанню недійсними в частині затвердження гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 проектів землеустрою, як і державні акти, видані на їх підставі.

Прокурором встановлено, що спірні земельні ділянки, відповідно до листа ДП Фастівське лісове господарство від 18.01.2018 № 13 повністю накладаються на земельну ділянку ДП Фастівське лісове господарство з кадастровим номером 3224983300:03:002:0002 (12 квартал, 6, 7 виділи Дорогинського лісництва ДП Фастівське лісове господарство) , яка перебуває у користуванні вказаного підприємства на підставі державного акту на право постійного користування землею серія І-КВ № 002012 від 14.02.2006, який зареєстровано за №03:06:032:00001 з цільовим призначенням - для ведення лісового господарства. ДП Фастівське лісове господарство , як постійний користувач, згоду на вилучення з постійного користування частини земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3224983300:03:002:0002 не надавало. Вказана інформація підтверджується, також, листом ВО Укрдержліспроект від 25.01.2018 № 72 та доданими до нього фрагментами з публічної кадастрової карти України з нанесеними спірними земельними ділянками на межі кварталу і його таксаційних виділів Дорогинського лісництва ДП Фастівське лісове юсподарство за матеріалами лісовпорядкування 2004 та 2014 років.

У зв`язку з викладеним, прокурор вважає, що розпорядження Фастівської районної державної адміністрації від 30.04.2009 №№ 505, 504 в частині затвердження гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 проектів землеустрою та надання їм у власність вищевказаних земельних ділянок прийняті всупереч вимог ст. 56, п. г ч. 4 ст. 84 ЗК України.

Також, прокурор звертає увагу суду на те, що за інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання Укрдержліспроект від 25.01.2018 №72 спірні земельні ділянки, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2004 та 2014 років, відносяться до 12 кварталу Дорогинського лісництва ДП Фастівське лісове господарство . Також із фрагменту накладення спірних земельних ділянок із вищевказаними кадастровими номерами 8 громадян на планово-картографічні матеріали 12 кварталу Дорогинського лісництва ДП Фастівське лісове господарство та на Публічну кадастрову карту України, який додано до листа Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання Укрдержліспроект від 25.01.2018 № 72, встановлено, що 15 земельних ділянок, наданих 8 громадянам для ведення садівництва та особистого селянського господарства накладаються на виділи 6, 7, 14 кварталу 12 Дорогинського лісництва ДП Фастівське лісове господарство .

За інформацією ДП Фастівське лісове господарство від 18.01.2018 № 13 встановлено, що останнє не погоджувало вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 3224983300:03:002:0002.

З огляду на викладене та враховуючи, що спірні земельні ділянки відносились до земель лісогосподарського, а не сільськогосподарського призначення, розпорядженнями Фастівської районної державної адміністрації 50.04.2009 № 504 та № 505 затверджено проекти землеустрою та надано у ність земельні ділянки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 всупереч вимогам ч. 5 ст. 116, п. 5 та п. 9 ст. 149 Земельного кодексу України, без вилучення їх з постійного користування та згоди землекористувача, з перевищенням наданих законом повноважень.

Зокрема, з метою недопущення фактів порушення інтересів держави і суспільства під час відчуження та зміни цільового призначення земельних лісових ділянок Міністерству екології та природних ресурсів, Міністерству аграрної політики та продовольства, Міністерству оборони, Державному агенстству лісових ресурсів та Державному агентству земельних ресурсів до знодавчого врегулювання питань запобігання зловживанням у цій сфері долучено зупинити прийняття рішень про надання згоди на їх вилучення, передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення, крім випадків, коли за умови обґрунтування неможливості реалізації альтернативних варіантів 'ішення питання ділянки вилучаються і передаються у постійне 'истування та/або в оренду. Таким чином, розпорядження Фастівської районної державної ііністрації від 30.04.2009 №№505, 504 прийняті всупереч вимог розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 № 610-р.

Також, позивач зазначає, що у матеріалах із землеустрою відсутні висновки органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства щодо зміни цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення ДП Фастівське лісове господарство . Тому, при прийнятті спірних розпоряджень Фастівською районною державною адміністрацією порушено порядок зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення. За інформацією Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 29.01.2018 № 04-48/238 Управління не погоджувало вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 3224983300:03:002:0002. Крім того, передачу земельних ділянок лісогосподарського призначення у приватну власність здійснено без проведення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документацій. Таким чином, розпорядження Фастівської районної державної адміністрації від 30.04.2009 №№ 505, 504, якими затверджено проекти землеустрою щодо відведення 15 земельних ділянок у власність для п-ідивідуального садівництва та особистого селянського господарства передано у власність 8 громадянам на території Дорогинської сільської ради Фастівського району Київської області, прийняті всупереч вимогам ст.19 Конституції України, ст. ст. 20, 116, 118, 122, 149, 151, 186-1 Земельного кодексу України, ст. 9 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації , розпорядження Кабінету Міністрів України від10.04.2008 № 610-р, у зв`язку з чим підлягають визнанню недійсними в порядку, передбаченому ст.ст. 21, 152, 155 Земельного кодексу України, ст.ст. 16, 21, 393 Цивільного кодексу України, ст. 43 Закону України Про місцеві державні адміністрації .

Таким чином, оскільки вищезазначені розпорядження Фастівської районної державної адміністрації підлягають визнанню недійсними, в частині затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок з кадастровими номерами 3224983300:03:002:0153, 3224983300:03:002:0152, 3224983300:03:002:0151, 3224983300:03:002:0150, 3224983300:03:002:0149, 3224983300:03:002:0148, 3224983300:03:002:0147, 3224983300:03:002:0146, 3224983300:03:002:0142, 3224983300:03:002:0139, 3224983300:03:002:0138, 3224983300:03:002:0137, 3224983300:03:002:0136, 3224983300:03:002:0135, 3224983300:03:002:0134, як такі що прийняті з порушенням вимог законодавства, то відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України відновлення становища, яке існувало до порушення можливе шляхом зизнання недійсними державних актів на спірні земельні ділянки.

Отже, прокурор обґрунтовує наявність інтересів держави у сфері регулювання земельних відносин та зазначає, що саме оскаржуваними розпорядженнями Фастівської РДА порушуються інтереси держави, адже у приватну власність 8 громадян з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, передано земельні ділянки, які не могли бути передані відповідачам у власність. У зв`язку з чим, Фастівська місцева прокуратура і звернулась до суду з позовом прокуратури в інтересах держави в особі ДП Фастівське лісове господарство , Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства.

Ухвалою судді Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 липня 2018 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Не погодившись з ухвалою про відкриття провадження у справі відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 липня 2018 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

30.01.2019 представником ОСОБА_1 - ОСОБА_10 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він просить в задоволенні позову виконувача обов`язків керівника Фастівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства Фастівське лісове господарство , Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до Фастівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання недійсним розпорядження в частині та визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки - відмовити в повному обсязі.

07.02.2020 адвокатом Василенко Т.М., в інтересах позивача ДП Фастівське лісове господарство , подано до суду заяву про залишення позову без розгляду.

26.02.2020 представником Фастівської районної державної адміністрації Барановською Л.В. подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просить повернути позовну заяву позивачеві згідно п. 4 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, тобто відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

27.02.2020 представником відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - адвокатом Бігунець І.М. до суду подано відзив на позовну заяву, згідно якого просила суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

18.03.2020 Фастівською місцевою прокуратурою Київської області подано до суду відповідь на відзив представника відповідача ОСОБА_1 , в якій просили суд вирішити справу за наявними матеріалами, без врахування відзиву представника відповідача ОСОБА_1 від 31.01.2019.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19 квітня 2019 року позов виконувача обов`язків керівника Фастівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства Фастівське лісове господарство , Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до Фастівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання недійсним розпорядження в частині та визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки - залишено без розгляду.

Не погодившись з ухвалою суду про залишення позову без розгляду, Фастівська місцева прокуратура Київської області подала апеляційну скаргу.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року апеляційну скаргу керівника Фастівської місцевої прокуратури задоволено частково. Ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19 квітня 2019 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

17.10.2019 відповідачем Фастівською районною державною адміністрацією до суду подано відзив на позовну заяву, в якому просили задовольнити позовні вимоги в частині визнання недійсним державних актів на право власності на земельні ділянки гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . В частині визнання недійсними розпоряджень Фастівської районної державної адміністрації від 30.04.2009 №504 та №505 щодо затвердження проектів землеустрою щодо відведення у власність громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 - відмовити.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2019 року продовжено підготовче провадження.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 січня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні прокурор Фастівської місцевої прокуратури Київської області Лук`янчук А.В. підтримав позовні вимоги, просив задовольнити.

Представники Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП Фастівське лісове господарство в судове засідання не з`явились, про день та час розгляду справи повідомлені судом належним чином, на адресу суду направили заяви про розгляд справи без їх участі, правової позиції щодо позову прокурора, який діє в інтересах держави в особі вищезазначених осіб, до суду так і не подали.

Представник відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 - адвокат Бігунець І.М. в задоволенні позову просила відмовити в повному обсязі та зазначила про пропущення прокурором строків звернення до суду, просила застосувати наслідки пропущення строків позовної давності.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 в судове засідання не з`явились, про день та час розгляду справи повідомлені судом належним чином через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України.

Представник відповідача- Фастівської районної державної адміністрації в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений судом належним чином, на адресу суду направив заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги в частині визнання недійсними розпоряджень не визнають, в цій частині просять відмовити.

Вислухавши пояснення прокурора Фастівської місцевої прокуратури Київської області Лук`янчука А.В., представника відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 - адвоката Бігунець І.М., дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що Розпорядженням Фастівської районної державної адміністрації Київської області від 30.04. 2009 року № 504 Про передачу у власність земельних ділянок громадянам України для ведення особистого селянського господарства в межах Дорогинської сільської ради Фастівського району Київської області було затверджено проекти землеустрою громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

Крім цього, на підставі даного розпорядження передано у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, громадянам приступити до використання земельних ділянок після встановлення землевпорядними організаціями меж в натурі на місцевості, отримати державні акти на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства в межах Дорогинської сільської ради Фастівського району та здійснення їх державної реєстрації.

Також, Розпорядженням Фастівської районної державної адміністрації Київської області від 30.04. 2009 року № 505 Про передачу у власність земельних ділянок громадянам України для ведення індивідуального садівництва в межах Дорогинської сільської ради Фастівського району Київської області було затверджено проектиземлеустрою громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

Крім цього, на підставі даного розпорядження, передано у власність земельні ділянки для ведення індивідуального садівництва, громадянам приступити до використання земельних ділянок після встановлення землевпорядними організаціями меж в натурі на місцевості, отримати державні акти на право власності на землю для ведення індивідуального садівництва в межах Дорогинської сільської ради Фастівського району та здійснення їх державної реєстрації.

Перелік осіб - громадян України, яким передано у власність земельні ділянки із визначенням їх розміру наведений у додатках до вказаних розпоряджень (а.с.25-31, 33-39 т.1).

З Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що право власності на спірні земельні ділянки відповідачами не зареєстровано (а.с.54-68 т.1).

Проте, як вбачається з матеріалів долучених до позову, відповідачами отримані державні акти на право власності на земельні ділянки (а.с.70-99).

Право користуваня Фастівському Державному лісогосподарському підприємству посвідчено Державним актом на право постійного користування землею 1-КВ № 002012, виданим на підставі розпорядження Фастівської районної державної адміністрації від 05.03.2005 року № 143 та зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 03:06:032:00001 загальною площею 20, 8384 га для ведення лісового господарства, а саме :

ділянка НОМЕР_1 площею 16,9527 га (3224983300:03:002:0002)

ділянка НОМЕР_2 , площею 2,7336 (3224983301:01:001:0012)

ділянка НОМЕР_3 , площею 0,5830 (3224983300:03:003:0002)

ділянка НОМЕР_4 , площею 0,5691 (3224983300:03:003:0003).

Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства в листі №04-36/2504 від 28 листопада 2016 року вказує на те, управління не надавало погодження на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 3224983300:03:002:0002 .

Як зазначено в листі ДП Фастівське лісове господарство від 18.01.2018, адресованого керівнику Фастівської місцевої прокуратури (а.с.40) відповідно до публічної кадастрової карти України, земельні ділянки з вищезазначеними кадастровими номерами накладаються на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні ДП Фастівський лісгосп з кадастровим номером 3224983300:03:002:0002 .

Вказана інформація підтверджується, також, листом ВО Укрдержліспроект від 25.01.2018 № 72 та доданими до нього фрагментами з публічної кадастрової карти України з нанесеними спірними земельними ділянками на межі кварталу і його таксаційних виділів Дорогинського лісництва ДП Фастівське лісове юсподарство за матеріалами лісовпорядкування 2004 та 2014 років (а.с.51-53 т.1).

На запит прокуратури, ВО Укрдержліспроект надав фрагменти з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частин кварталів і таксаційних виділів по Дорогинському лісництву. ДП Фастівський лісгосп з накладеними межами земельних ділянок згідно кадастрових номерів : 3224983300:03:002:0153, 3224983300:03:002:0152, 3224983300:03:002:0151, 3224983300:03:002:0150, 3224983300:03:002:0149, 3224983300:03:002:0148, 3224983300:03:002:0147, 3224983300:03:002:0146, 3224983300:03:002:0142, 3224983300:03:002:0139, 3224983300:03:002:0138, 3224983300:03:002:0137, 3224983300:03:002:0136, 3224983300:03:002:0135, 3224983300:03:002:0134.

Представник відповідачів-адвокат Бігунець І.М. вказує на те, що відповідачами в установленому законом порядку було подано заяви про виділення та надання у власність земельної ділянки, замовлений проект землеустрою, який був розроблений землевпорядною організацією, що має відповідну ліцензію, тобто визначена законодавством процедура додержана, площа виділених їм ділянок не перевищує встановлених законодавством меж. Крім цього, вказує на відсутність повноважень прокуратури в данній справі та зазначає про пропущення строків позовної давності при зверненні до суду.

Позивачем заявлено клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, вказуюючи на те, що про порушене право дізнались після проведення перевірки прокуратурою інформації від різних органів державної влади, місцевого самоврядування тощо, оскільки мали місце ускладнення у своєчасному виявленні порушень земельного і лісового господарства, інтересів держави. (т.1 а.с.19).

Перевіряючи вищенаведені доводи сторін та обставини, на які вони посилаються, суд приймає до уваги наступне.

Стаття 13 Конституції України визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

В силу ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно із ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до положень ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно з ч.1 та ч. 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ст. 1 ЗК України (тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

В порядку ст. 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать Земельному кодексу України.

Статтею 19 ЗК України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, визначено землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Згідно із ст. 55 ЗК України до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Стаття 56 ЗК України визначає, що землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальні та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям у яких строщено спеціальні підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом (ст. 57 ЗК України).

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають всі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Пунктом ґ частини 4 вказаної норми законодавства встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Статтею 5 ЛК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до земель лісогосподарського призначення належать, зокрема, лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.

Статтею 8 ЛК України визначено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

В порядку ст. 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом.

Відповідно до п.5 ч. 1 ст. 27 ЛК України до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин віднесено передачу у власність, надання у постійнекористування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності.

А згідно з положеннями п.5 ч.1 ст. 31 ЛК України до повноважень обласних державних адміністрацій віднесено передання у власність , надання у постійне користування для не лісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах обласного значення та припиняють права користування ними.

За ст. 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно - правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Положеннями ст. 52 ЛК України визначено, що документація державного лісового кадастру ведеться органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органувиконавчої влади з питань лісового господарства на основі державного земельного кадастру, матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень та обліку лісів окремо по власниках лісів і постійних лісокористувачах на підставі: 1) матеріалів лісовпорядкування; 2) рішень про передачу у власність, надання в постійне користування земельних лісових ділянок, їх вилучення (викуп),зміну поділу лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; 3) актів огляду місць заготівлі деревини, інших продуктів лісу та використання корисних властивостей лісів; 4) актів технічного приймання лісових культур; 5) актів переведення не вкритих лісовою рослинністю земель у вкриті лісовою рослинністю землі; 6) актів обстеження в разі зміни категорій земель у результаті господарської діяльності, стихійних явищ та інших факторів.

В силу ч.1 та ч. 3 ст. 57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Згідно із ч.ч. 1,2 ст. 103 ЛК України спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів вирішуються в установленому порядку органами місцевого самоврядування, органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища, судами. Виключно судом вирішуються спори з питань володіння, користування і розпоряджання лісами, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово - картографічні матеріали лісовпорядкування.

Згідно з нормами ст.ст. 181-184, 202-204 ЗК України, Закону України Про Державний земельний кадастр та Закону України Про землеустрій дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, висловлених у постановах від 24 грудня 2014 року № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року № 6-377цс15, а також Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду висловлених у постановах від 30 січня 2018 року справа № 707/2192/15-ц, від 19 вересня 2018 року справа № 362/6014/16-ц.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 27 листопада 2007 року у справі Hamer проти Бельгії (заява № 21861/03), яка стосувалась питання порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв`язку із зобов`язанням заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, щодо якої застосовувалась заборона на будівництво, суд встановив, що втручання в право заявниці на мирне володіння своїм майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом та переслідувало мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів, шляхом приведення відповідного майна у відповідність з планом землекористування. Що стосується пропорційності втручання, то суд зазначив, що навколишнє середовище мало значення, і що економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання. Відтак обмеження права власності були допустимими за умови, звичайно, що між індивідуальними та колективними інтересами був встановлений розумний баланс. Оскаржувана міра переслідувала законну мету захисту лісової зони, на якій не можна було нічого будувати. Власники заміського будинку могли мирно та безперервно користуватися ним протягом тридцяти семи років. Офіційні документи, сплачені податки та здійснена робота свідчили, що органи влади знали або повинні були знати про існування будинку протягом тривалого часу, а після того, як порушення було встановлено, вони дали сплинути ще п`ятьом рокам, перш ніж пред`явити звинувачення, тим самим допомагаючи закріпити ситуацію, яка могла лише завдати шкоди охороні лісової території, на сторожі якої стояв закон. Однак у національному законодавстві не було жодного положення про узаконення будівлі, побудованої в такий лісовій зоні. Окрім як поновлення місця забудівлі в його початковому стані, жодна інша міра не вбачалася належною з огляду на незаперечне втручання в цілісність лісової зони, на якій не дозволялась жодна забудівля. З урахуванням цих підстав, втручання не було непропорційним.

Як вбачається з висновку експерта за результатами проведення експертизи з питань землеустрою та земельно-технічної експертизи від 08.11.2019 (а.с.180-217 т.3), земельні ділянки з кадастровими номерами: 3224983300:03:002:0153, 3224983300:03:002:0152, 3224983300:03:002:0150, 3224983300:03:002:0149, 3224983300:03:002:0148, 3224983300:03:002:0146, 3224983300:03:002:0142, 3224983300:03:002:0138, 3224983300:03:002:0136, 3224983300:03:002:0135, 3224983300:03:002:0134 повністю, а земельні ділянки з кадастровими номерами: 3224983300:03:002:0137, 3224983300:03:002:0139, 3224983300:03:002:0147, 3224983300:03:002:0151 частково накладаються на земельну ділянку лісового фонду, а саме - земельну ділянку площею 16, 9527 га право користування на яку Фастівському Державному лісогосподарському підприємству посвідчено Державним актом на право постійного користування землею 1-КВ № 002012, виданим на підставі розпорядження Фастівської районної державної адміністрації від 05.03.2005 року № 143 та зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 03:06:032:00001, оскільки земельна ділянка лісового фонду сформована раніше за земельні ділянки з кадастровими номерами: 3224983300:03:002:0153, 3224983300:03:002:0152, 3224983300:03:002:0151, 3224983300:03:002:0150, 3224983300:03:002:0149, 3224983300:03:002:0148, 3224983300:03:002:0147, 3224983300:03:002:0146, 3224983300:03:002:0142, 3224983300:03:002:0139, 3224983300:03:002:0138, 3224983300:03:002:0137, 3224983300:03:002:0136, 3224983300:03:002:0135, 3224983300:03:002:0134.

Крім цього, в п.2 зазначеного висновку експерта зазначено, шо проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 13 громадянам України для ведення індивідуального садівництва в межах Дорогинської сільської ради, Фастівського району в частині відведення земельних ділянок з кадастровими номерами : 3224983300:03:002:0136,

3224983300:03:002:0134, 3224983300:03:002:0138, 3224983300:03:002:0146, 3224983300:03:002:0148, 3224983300:03:002:0150, 3224983300:03:002:0152, та проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 73-х громадян України для ведення особистого селянського господарства в межах Дорогинської сільської ради Фастівського району в частині відведення земельних ділянок з кадастровими номерами:

3224983300:03:002:0135, 3224983300:03:002:0137, 3224983300:03:002:0139, 3224983300:03:002:0142, 3224983300:03:002:0147, 3224983300:03:002:0149, 3224983300:03:002:0151, 3224983300:03:002:0153 не відповідають за складом та змістом вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування чинних станом на 30.04.2009.

Отже, оскільки на момент відведення та передачу у власність, спірні земельні ділянки згідно з інформацією Київського обласного та по м. Києві управління лісового та мисливського господарства та ВО Укрдержліспроект перебували у постійному користуванні ДП Фастівського лісгоспу та з урахуванням, що 15 земельних ділянок, наданих 8 громадянам (відповідачам по справі) для ведення садівництва та особистого селянського господарства накладаються на виділи 6, 7, 14 кварталу 12 Дорогинського лісництва ДП Фастівське лісове господарство , яке не погоджувало вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 3224983300:03:002:0002, та враховуючи висновок експерта від 08.11.2019, оскаржувані розпорядження Фастівської райдержадміністрації № 504, 505 в частині затвердження проектів землеустрою є незаконними.

При цьому, суд також враховує, що ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, а в даному випадку, жодних дій щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою Кабінет Міністрів України не вчиняв. В матеріалах справи також відсутні рішення уповноважених органів лісового господарства Київської області про переведення спірних земельних ділянок з земель державного лісового фонду до категорії земель нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Оскільки розпорядження землями державного лісового фонду площею понад 1 (один) гектар належало до виключної компетенції Кабінету Міністрів України, рішення про вилучення таких земель із державної власності не приймалось, то, приймаючи оскаржуване розпорядження про передачу у власність спірних земельних ділянок Фастівська районна державна адміністрація діяла не на підставі, не в межах своїх повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, зокрема ЗК України та ЛК України.

Вказані обставини в ході розгляду справи не спростовані належними та допустимими доказами, посилання представника відповідачів лише на наявні погодження державних органів при відведенні спірних ділянок не може бути прийнято до уваги суду в якості підстав для відмови у задоволенні вимог про визнання незаконними розпоряджень.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що прокурором доведено незаконність розпоряджень Фастівської районної державної адміністрації Київської області від 30.04. 2009 року № 504,505 про передачу у власність земельних ділянок громадянам України для ведення індивідуального садівництва та ведення особистого селянського господарства в межах Дорогинської сільської ради Фастівського району Київської області.

У позовних вимогах, позивач просив суд визнати недійсними розпорядження Фастівської районної державної адміністрації Київської області №504 та 505 від 30.04.2009 року, проте при викладі обставин він посилався на їх невідповідність нормам чинного законодавства, тобто незаконність , про що також неодноразово наголошено у мотивуванні позову. Враховуючи, що вказані розпорядження не є правочинами, а є рішеннями органу державної влади, виходячи з положень ст. 16 ЦК України, вони мають бути визнані незаконними.

А отже набуття права власності на спірні земельні ділянки на підставі вказаних розпоряджень не є правомірним, вказане майно вибуло із володіння власника, яким є держава, без вираженого волевиявлення і без відповідної правової підстави.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до незаконно володіючої цим майном особи (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК України , які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речовоправовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Велика Палата Верховного Суду вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого ст. 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог в частині визнання недійсними державних актів, а тому відсутні правові підстави для задовлення позову в цій частині.

Доводи представника відповідачів про право на мирне володіння майном та незаконне втручання держави в право приватної власності відповідачів, суд теж вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України 17 липня 1997 року № 475/97-ВР із огляду на приписи ч.1 ст.9 Конституції України, ст. 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року та інші) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

Згідно положень ч.1 ст. 83, ч. 1 ст.84, ст. 122 ЗК України, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

За таких обставин у даній справі, суспільним , публічним інтересом звернення прокурора до суду могла би бути вимоги про витребування спірних земельних ділянок із володіння відповідачів, що б і стало задоволенням суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі у власність громадянам землі лісового фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу.

Проте, такої вимоги прокурором заявлено не було, а згідно положень ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи в межах заявлених стороною позовних вимог.

Також, суд не може погодитися з твердженням представника відповідачів щодо спливу строку позовної давності. По-перше, наслідки пропуску строку позовної давності є самостійною підставою відмови у задоволенні позовних вимог у разі їх обґрунтованості.

Аналізуючи подані доводи представника відповідачів, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст.2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі ст.ст. 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За ч. 2 ст.4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

На прокуратуру відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Статтею 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. І лише у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і набуває статусу позивача.

Верховний Суд України в рішенні від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15 зазначив, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

У ч. 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ст.ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності починається з одного й того самого моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше .

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 22 травня 2018 року справа № 469/1203/15-ц вказала на те, що прокурор, який бере участь у справі, має обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Здійснивши аналіз наведених правових норм, вказала на те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. На такі позови поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

У позовній заяві прокурор зазначив, що про порушення вимог чинного законодавства при передачі у власність спірних земельних ділянок йому стало відомо лише у 2018 році після проведення перевірки та аналізу отриманої інформації від органів місцевого самоврядування та інших джерел. Доказів зворотного матеріали справи не містять та відповідачами не надано. Доводи представника відповідачів про те, що перебіг строку позовної давності починається з часу, коли Фастівська районна державна адміністрація здійснила незаконну передачу земель, а не з часу, коли особа, право якої порушено, або прокурор, який звертається за захистом порушеного права, дізналися про таке порушення, - є необґрунтованими, суперечать наведеним позиціям Верховного Суду.

Тому строк звернення до суду з даним позовом не може вважатися пропущеним.

Оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку, що позов, в частині позовних вимог про невідповідність оскаржуваних розпоряджень Фастівської районної державної адміністрації щодо затвердження проектів землеустрою є обґрунтованим та доведеним належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим наявні правові підстави для його задоволення частково.

Керуючись ст. 4, 10-13, 76-81, 56, 258-265 ЦПК України, ст..ст.15,16,20, 256,261,267, 388,1212 ЦК України, правовий висновок Верховного Суду України викладений у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14), ст..13,14,19 Конституції України, ст.5,8,12,27,31,48 Лісового Кодексу, ст.. 55,56,84 ЗК України,-суд

УХВАЛИВ:

Позов виконувача обов`язків керівника Фастівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства Фастівське лісове господарство , Київського обласного та по м.Києву управління лісового та мисливського господарства до Фастівської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання недійсним розпорядження в частині та визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянкизадовольнити частково.

Визнати незаконним розпорядження Фастівської районної державної адміністрації від 30.04.2009 року № 504 Про передачу у власність земельних ділянок громадянам України для ведення особистого селянського господарства в межах Дорогинської сільської ради Фастівського району Київської області в частині затвердження проектів землеустрою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

Визнати незаконним розпорядження Фастівської районної державної адміністрації від 30.04.2009 року № 505 Про передачу у власність земельних ділянок громадянам України для ведення індивідуального садівництва в межах Дорогинської сільської ради Фастівського району Київської області в частині затвердження проектів землеустрою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

В іншій частині позов залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі через суд першої інстанції апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 01.10.2020.

Суддя Л.М.Ковалевська