Рішення

від 18.09.2020 по справі 120/2858/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

18 вересня 2020 р. Справа № 120/2858/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича,

за участі секретаря судового засідання Карпінської Тетяни Василівни,

представника позивача Головенка Євгена Васильовича,

представника відповідача Тиховського Миколи Олеговича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою в інтересах ОСОБА_1 звернувся його представник ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якій просить визнати протиправним та скасувати наказ про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Райгородської об`єднаної територіальної громади Немирівського району Вінницької області, та зобов`язати відповідача надати відповідний дозвіл.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що за результатами розгляду клопотання його довірителя про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га, що розташована на території Райгородської об`єднаної територіальної громади Немирівського району Вінницької області, Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області відмовлено в наданні відповідного дозволу у зв`язку із тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 0523084200:01:001:0466 площею 3,4157 га, частину якої позивач бажає отримати у власність, відноситься до категорії земель водного фонду, а також включена до регіонального ландшафтного парку "Немирівське Побужжя".

Вважаючи, що відповідач безпідставно відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, представник позивача звернувся до суду з цим позовом та просить визнати наказ протиправним і скасувати його, зобов`язавши відповідача надати ОСОБА_1 відповідний дозвіл.

Ухвалою від 01 липня 2020 року 2020 року відкрито провадження у адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

16 липня 2020 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. При цьому, земельна ділянка, частину якої бажає отримати позивач у власність, відноситься до земель водного фонду (прибережна захисна смуга), а відтак розпорядження землями водного фонду не відноситься до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Крім того, представником відповідача зазначено, що відповідно до рішення Вінницької обласної ради №548 від 20 червня 2013 року земельна ділянка з кадастровим номером 0523084200:01:001:0466 площею 3,4157 га, частину якої позивач має намір отримати у власність, включена до регіонального ландшафтного парку "Немирівське Побужжя". Відтак, відповідач вказує на неможливість надання позивачеві дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Що ж стосується зобов`язання Головного управління надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, то відповідач вважає, що надання такого дозволу є дискреційними повноваженнями останнього.

27 липня 2020 року представником позивача подано відповідь на відзив, у якій додатково наведені аргументи для задоволення позовних вимог. Зокрема, у відповіді на відзив представник позивача звернув увагу на те, що дозвіл на розроблення проекту землеустрою надається на орієнтовну площу земельної ділянки, адже площа земельної ділянки, яка підлягає відведенню, визначається під час розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та під час розроблення проекту землеустрою враховуються обмеження у її використанні. Крім того, наголосив, що згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, що сформований 28 травня 2020 року, земельна ділянка з кадастровим номером 0523084200:01:001:0466, яку бажає отримати позивач у власність, відноситься до земель сільськогосподарського призначення.

Ухвалою суду від 31 серпня 2020 року вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено розгляд справи на 18 вересня 2020 року. Цією ж ухвалою витребувано у Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області докази включення земельної ділянки з кадастровим номером 0523084200:01:001:0466 до регіонального ландшафтного парку "Немирівське Побужжя".

17 вересня 2020 року представником відповідача на виконання вимог ухвали суду від 31 серпня 2020 року подано до суду належним чином засвідчену копію проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду регіонального ландшафтного парку Немирівське Побужжя без вилучення земельних ділянок у їх власників та землекористувачів на території Коржівської сільської ради Немирівського району Вінницької області.

В ході судового засідання, що відбулося 18 вересня 2020 року, представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з підстав, що наведені у позовній заяві та у відповіді на відзив.

Натомість, представник відповідача заперечував щодо задоволення позову з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.

21 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га, що розташована на території Райгородської об`єднаної територіальної громади Немирівського району Вінницької області.

До вказаної заяви додано графічний матеріал із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспортного документа та реєстраційного номеру облікової картки платника податків, а також копію документів, що посвідчують участь в АТО/ООС.

Проте, наказом від 25 травня 2020 року №2-10838/15-20-СГ Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило позивачеві у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв`язку із тим, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність, входить до масиву земель з кадастровим номером 0523084200:01:001:0466, площею 3,4157 га, що відносяться до категорії земель водного фонду. Водночас, відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб, а відтак розпорядження землями водного фонду не відноситься до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Також у наказі зазначено, що земельний масив площею 3,4157 га включений до регіонального ландшафтного парку "Немирівське Побужжя", що утворений на підставі рішення Вінницької обласної ради №548 від 20 червня 2013 року.

Надаючи правову оцінку рішенню, що оскаржується, суд зважає на таке.

Земельні відносини в Україні відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до частини 2 статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК України).

Аналіз наведених приписів свідчить про те, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частин 10, 11 статті 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Визначаючись з приводу правомірності відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв`язку із віднесенням такої до земель водного фонду, суд звертає увагу на наступне.

Так, відповідно до пункту "б" частини 1 статті 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Частиною 1 статті 60 ЗК України встановлено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації (частина 3 статті 60 ЗК України).

Подібні положення наведені й у статті 88 Водного кодексу України, згідно із якими землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.

Отже, наведені приписи свідчать про те, що землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися лише в користування. Водночас, прибережні захисні смуги встановлюються на підставі розробленого проекту землеустрою.

В ході судового розгляду встановлено, що відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, що сформований 28 травня 2020 року, 09 грудня 2013 року зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 0523084200:01:001:0466 площею 3,4157 га із зазначенням категорії земель, до якої така ділянка віднесена - землі сільськогосподарського призначення; цільове призначення - 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) .

Водночас, у Державному земельному кадастрі міститься інформація про те, що 01 грудня 2013 року (тобто, раніше дати реєстрації земельної ділянки із віднесенням її до категорії земель Землі сільськогосподарського призначення ) зареєстровано обмеження у використанні земельної ділянки площею 3,4157 га із зазначенням виду такого обмеження - прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах. При цьому, підставою для виникнення такого обмеження вказано постанову Кабінету Міністрів України №502 від 13 травня 1996 року.

Відтак, суд встановив, що спершу 01 грудня 2013 року зареєстровано обмеження у використанні земельної ділянки площею 3,4157 га із зазначенням виду такого обмеження - прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах, а згодом, 09 грудня 2013 року земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 0523084200:01:001:0466 на підставі розробленої технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та зазначено, що така ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення.

Таким чином, реєструючи 09 грудня 2013 року земельну ділянку з кадастровим номером 0523084200:01:001:0466 та визначаючи категорію земель землі сільськогосподарського призначення , до якої така ділянка належить, орган Держгеокадастру не вніс би до Державного земельного кадастру таку інформацію про ділянку, якби така мала інший правовий режим.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про державний земельний кадастр" ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з частиною 2 статті 7 Закону України "Про державний земельний кадастр" до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, зокрема, належать ведення та адміністрування Державного земельного кадастру та внесення до Державного земельного кадастру та надання відомостей про землі, розташовані у межах державного кордону України, територій Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів, сіл, селищ, міст.

Таким чином, законодавцем передбачено, що центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, вносяться до Державного земельного кадастру відомості про землі, розташовані у межах державного кордону України, територій Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів, сіл, селищ, міст.

Отже, у разі віднесення земельної ділянки до тієї чи іншої категорії земель вказані відомості підлягають обов`язковому внесенню до Державного земельного кадастру.

Особливу увагу слід звернути на те, що відомості про обмеження у використанні земельної ділянки площею 3,4157 га внесені на підставі постанови Кабінету Міністрів України №502 від 13 травня 1996 року, що не узгоджується із приписами статті 60 Земельного кодексу України та статті 88 Водного кодексу України, відповідно до яких прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою; проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.

При цьому, статтею 50 Закону України "Про землеустрій" визначено склад проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Зокрема, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, в тому числі, й перелік обмежень у використанні земельних ділянок.

Отже, саме під час розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність визначаються наявні обмеження щодо земельної ділянки.

За наведених обставин твердження відповідача в частині, що стосуються віднесення земельної ділянки з кадастровим номером 0523084200:01:001:0466 до земель водного фонду, не підтверджені належними доказами та спростовуються наведеними вище аргументами.

Посилання у наказі, що оскаржується на включення земельного масиву до регіонального ландшафтного парку Немирівське Побужжя також не знайшли підтвердження в ході судового розгляду, адже з наданої на виконання вимог ухвали суду від 31 серпня 2020 року належним чином засвідченої копії проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду регіонального ландшафтного парку Немирівське Побужжя без вилучення земельних ділянок у їх власників та землекористувачів на території Коржівської сільської ради Немирівського району Вінницької області неможливо встановити вказану обставину.

Відтак, на переконання суду, наказом від 25 травня 2020 року №2-10838/15-20-СГ безпідставно відмовлено у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Крім того, слід врахувати, що отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ще не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, а є лише одним із етапів оформлення документів, які відповідно до вимог земельного законодавства, є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

Відтак, за наведених підстав позовна вимога щодо визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій №2-10838/15-20-СГ від 25 травня 2020 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

З приводу позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, то суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Водночас, згідно з пунктом 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд керується принципом ефективності захисту такого права, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом.

Оскільки суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу, що оскаржується, а тому з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача задоволенню також належить позовна вимога щодо зобов`язання відповідача надати відповідний дозвіл.

Так, відповідно до приписів частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою або надає мотивовану відмову у його наданні.

Отже, відповідач як компетентний орган наділений виключними повноваженнями щодо вирішення питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Разом із тим, суд звертає увагу на те, що законодавець чітко передбачив як підстави, порядок, строки, процедуру надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення відповідних проектів землеустрою, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у наданні такого дозволу.

Посилання у відзиві на те, що зобов`язання відповідача вчинити конкретну дію в даному випадку буде втручанням у дискреційні повноваження органу Держгеокадастру слід оцінити критично з огляду на таке.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, від 06 березня 2019 року у справі №1640/2594/18, від 11 вересня 2019 року у справі №819/570/18, а також у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року у справі №120/2225/19-а, від 06 листопада 2019 року у справі №120/2190/19-а, від 12 листопада 2019 року у справі №120/1836/19-а, в, від 17 грудня 2019 року у справі №120/2019/19-а та ряду інших.

Для підсилення висновку щодо необхідності у спірних правовідносинах зобов`язати відповідача вчинити конкретну дію слід навести висновки, до яких дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатами перегляду судових рішень у справі №820/2307/17 з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі №509/1350/17: "Тобто, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні. В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов`язання уповноваженого суб`єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов`язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника".

В свою чергу, оскаржуваний наказ від 25 травня 2020 року прийнятий з підстав, не визначених частиною 7 статті 118 ЗК України, що свідчить про відсутність наміру у суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення відповідно до чинного законодавства.

За таких обставин, на переконання суду, належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 відповідний дозвіл.

Окрім наведеного, частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб.

Крім того, у вказаному рішенні зазначено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності відмови у наданні відповідного дозволу, та докази, надані представником позивача, суд доходить висновку, що позовну заяву належить задовольнити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, тому за відсутності доказів понесення сторонами судових витрат питання щодо розподілу таких не вирішується.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 243, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-10838/15-20-СГ від 25 травня 2020 року.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га, що розташована на території Райгородської сільської ради Немирівського району Вінницької області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (місцезнаходження: 21027, м. Вінниця, вул. Келецька, 63; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 39767547)

Рішення суду в повному обсязі складено 23.09.2020

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович