Постанова

від 26.04.2021 по справі 120/2858/20-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/2858/20-а

Головуючий у 1-й інстанції: Яремчук К.О.

Суддя-доповідач: Гонтарук В. М.

26 квітня 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Сторчака В. Ю. Курка О. П.

секретар судового засідання: Аніщенко А.О.,

за участю:

представника позивача: Головенка Євгена Васильовича

представника відповідача: Римського Михайла Вячеславовича

представника прокуратури: Кравчука Олексія Леонідовича

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Вінницької обласної прокуратури на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2020 року (ухвалене в м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в червні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2020 року позов задоволено.

Не погодившись з судовим рішенням, представник Вінницької обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.

09 березня 2021 року від представника відповідача до суду надійшли пояснення на апеляційну скаргу.

11 березня 2021 року від позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.

Представник позивача щодо задоволення вимог апеляційної скарги заперечував.

Прокурор та представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримали, просили суд їх задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, пояснень та відзиву, колегія суддів вважає, що остання підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що 21 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га, що розташована на території Райгородської об`єднаної територіальної громади Немирівського району Вінницької області.

До вказаної заяви було додано графічний матеріал із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспортного документа та реєстраційного номеру облікової картки платника податків, а також копію документів, що посвідчують участь в АТО/ООС.

Проте, наказом від 25 травня 2020 року №2-10838/15-20-СГ Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило позивачеві у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв`язку із тим, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність, входить до масиву земель з кадастровим номером 0523084200:01:001:0466, площею 3,4157 га, що відносяться до категорії земель водного фонду. Водночас, відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб, а відтак розпорядження землями водного фонду не відноситься до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Також у наказі зазначено, що земельний масив площею 3,4157 га включений до регіонального ландшафтного парку "Немирівське Побужжя", що утворений на підставі рішення Вінницької обласної ради №548 від 20 червня 2013 року.

Вважаючи вказаний наказ протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що віднесення земельної ділянки з кадастровим номером 0523084200:01:001:0466, яку бажає отримати позивач, до земель водного фонду, не підтверджені належними доказами, у зв`язку з чим наказом від 25 травня 2020 року №2-10838/15-20-СГ безпідставно відмовлено у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Земельні відносини в Україні відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до частини 2 статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина 7 статті 118 ЗК України).

Аналіз наведених приписів свідчить про те, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частин 10, 11 статті 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Колегія суддів зазначає, що предметом даного адміністративного позову є відмова в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів.

Таким чином, суд першої інстанції при прийнятті рішення мав би оцінити законність дій суб`єкта владних повноважень при прийнятті спірної відмови.

Аналізуючи доводи апелянта з приводу правомірності відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв`язку із віднесенням такої до земель водного фонду, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до пункту "б" частини 1 статті 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Частиною 1 статті 60 ЗК України встановлено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації (частина 3 статті 60 ЗК України).

Подібні положення наведені й у статті 88 Водного кодексу України, згідно із якими землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.

Отже, наведені приписи свідчать про те, що землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися лише в користування. Водночас, прибережні захисні смуги встановлюються на підставі розробленого проекту землеустрою.

Під час розгляду справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що дійсно відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, що сформований 28 травня 2020 року, 09 грудня 2013 року зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 0523084200:01:001:0466 площею 3,4157 га із зазначенням категорії земель, до якої така ділянка віднесена землі сільськогосподарського призначення; цільове призначення 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) .

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що під час дослідження вищевказаного витягу, судом апеляційної інстанції встановлено, що на його звороті в графі "Вид обмеження у використанні земельної ділянки" зазначено - Прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах. Крім того, в графі підстава для виникнення обмеження у використанні земельної ділянки "Постанова КМУ № 502 від 13.05.1996 року".

Таким чином, з урахуванням вищезазначених обставин, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в силу вимог ч.4 ст. 122 Земельного кодексу України не є розпорядником земель водного фонду.

Більше того, колегія суддів звертає увагу, що рішенням Вінницької обласної ради № 548 від 20.06.2013 вирішено оголосити об`єктом природо-заповідного фонду місцевого значення територію, що має особливу природоохоронну, наукову, естетичну та пізнавальну цінність - регіональний ландшафтний парк Немирівське Побужжя загальною площею 5678 га на території Вишковецької, Вовчоцької, Воробіївської, Грабовецької, Коржівської, Кудлаївської, Марксівської, Муховецької, Никифоровецької, Новообиходівської, Райгородської, Семенської, Сокілецької, Стрільчинецької, Чуківської сільських, Брацлавської селищної рад Немирівського* району.

Пунктами 3 та 4 цього рішення обласна рада зобов`язала Головне управління Держземагенства у Вінницькій області нанести межі новостворених природо-заповідних об`єктів на чергові планово-картографічні матеріали, а також поклала управління регіональним ландшафтним парком Немирівське Побужжя в межах Немирівського району на комунальну установу Центр природоохоронної роботи та сприяння розвитку туризму .

У 2016 році утворено Райгородську об`єднану територіальну громаду до складу якої увійшла Коржівська сільська рада.

Відповідно до ст. 44 Земельного кодексу України до земель природо- заповідного фонду включаються природні території та об`єкти, до яких належать ландшафтні парки.

Статтями 83 та 84 Земельного кодексу визначено, що у приватну власність не можуть бути передані землі під об`єктами природо-заповідного фонду.

Згідно ч. 4 ст. 7 Закону України Про природо-заповідний фонд України до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Як встановлено з матеріалів справи, згідно копії проекту землеустрою, виготовленого у 2018 році, щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду регіонального ландшафтного парку Немирівське Побужжя без вилучення земельних ділянок у їх власників та землекористувачів на території Коржівської сільської ради Немирівського району.

На описі межі ділянки № 2 площею 27,7 га вказаного проекту землеустрою ландшафтного парку, наданого Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області, управлінням вказано місце знаходження земельної ділянки з кадастровим номером 0523084200:01:001:0466, частину якої позивач бажає отримати у власність.

Також встановити те, що земельна ділянка з кадастровим номером 0523084200:01:001:0466 відноситься до території ландшафтного, парку (ділянка № НОМЕР_1 ) можна шляхом співставленим описів її меж, вказаних у проекті землеустрою, з даними інформаційного Інтернет-ресурсу Публічна кадастрова карта України , який знаходиться у загальному доступі.

Так, згідно опису меж ділянки № 2 від точки Д до точки Е вона межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 0523084200:01:001:0354 (територія колишньої Коржівської сільської ради), власником якої є ОСОБА_2 . Співставленням цих даних із Публічною кадастровою картою України та описом меж ділянки № 2 проекту землеустрою вбачається, що земельна ділянка 0523084200:01:001:0466 входить в її межі (права нижня частина схеми) (аркуш справи 77).

Крім того, при дослідженні судом апеляційної інстанції матеріалів справи, судом встановлено, що згідно Інформації Державного земельного кадастру про право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 , а також графічне співставлення даних проекту землеустрою з Публічною кадастровою картою України на підставі даних, які знаходяться у вільному доступі в мережі Інтернет (Співставлення № 1).

Крім того, проектна документація по встановленню меж території ландшафтного парку виготовлена у 2018 році тобто після 5 років, як земельній ділянці 0523084200:01:001:0466 присвоєно кадастровий номер та категорію.

За таких обставин доводи суду першої інстанції про неможливість встановити з матеріалів проекту землеустрою обставину перебування земельної ділянки 0523084200:01:001:0466 у межах території ландшафтного парку Немирівське Побужжя не відповідають дійсності.

Щодо тверджень суду про неможливість віднесення земельної ділянки 0523084200:01:001:0466 до земель водного фонду через відсутність проекту встановлення меж прибережної захисної смуги, а також визначення органами Держгеокадастру її цільового використання як землі сільськогосподарського призначення слід зазначити наступне.

Положеннями ст. 60 ЗК України та ст. 88 Водного кодексу України (далі - ВК України) установлено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Колегія суддів звертає увагу, що правовий режим прибережних смуг визначається ст. 60- 62 ЗК України та ст. 1, 88- 90 Земельного Кодексу України.

Так, за змістом ст. 61 Земельного Кодексу України та ст. 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо.

Статтею 88 ВК України передбачено, що з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Річка Південний Буг згідно ст. 79 Водного кодексу України відноситься до великих річок.

Згідно підпункту б ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами. Частиною 2 ст. 60 Земельного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період). Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Зі змісту вищезазначених норм випливає, що дотримання встановлених заборон є необхідною умовою використання земельної ділянки, на яку поширюється режим прибережної захисної смуги, з тією метою, щоб навіть потенційне їх порушення не могло зашкодити охороні навколишнього природного середовища в цілому й конкретному водному об`єкту зокрема.

Водночас, згідно позиції Верховного Суду України викладеної в постанові від 02.09.2014 у справі № 3-52гс14, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не може свідчити про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розмір і межі встановлено законом, а тому такі земельні ділянки, що належали до земель водного фонду, не можуть бути передані у приватну власність (ст.ст. 83, 84 Земельного кодексу України).

Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 25.05.2020 року винесено з врахуванням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ч.5 вказаної статті суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Колегія суддів не приймає до уваги, як доказ проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Райгородської сільської ради, Немирівського району, Вінницької області, оскільки вказаний проект виготовлений 12.11.2020 року, тобто після прийняття рішення Вінницьким окружним адміністративним судом у даній справі.

Також, позивачем під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції було надано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0521502572021 від 11.03.2021 року, який також не може бути прийнятий судом, оскільки як вбачається зі змісту позовних вимог предметом адміністративної справи є надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою у розмірі 2,00 га, тоді як даний витяг стосується земельної ділянки у розмірі 0.7000 га, що не було предметом розгляду в суді першої інстанції.

Таким чином, враховуючи те, що вказані обставини не були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів не надає оцінку вказаним вище доказам.

Виходячи зі змісту апеляційної скарги та оскаржуваного судового рішення, судова колегія визнає апеляційну скаргу обґрунтованою, а викладені в ній доводи такими, що спростовують висновки суду першої інстанції.

Тому, зважаючи на вказані обставини колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції неповно провів аналіз діючого законодавства, яке регламентує вказані правовідносини, не надав правильного обґрунтування всім належним доказам позивача, у зв`язку з чим прийшов до невірного висновку по досліджених доказах, чим порушив норми матеріального та процесуального права.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому, керуючись статтею 315 КАС України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови, про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 то у відповідності до вимог КАС України клопотання про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу представника Вінницької обласної прокуратури задовольнити повністю.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити дії скасувати.

Прийняти постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 26 квітня 2021 року.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Сторчак В. Ю. Курко О. П.