Ухвала

від 01.10.2020 по справі 395/111/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

01 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 395/111/20

провадження № 61-14221ск20

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 03 квітня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 03 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Вентура про розірвання додаткової угоди про зміну і доповнення до договору про оренду земельної ділянки (паю) та скасування державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Вентура (далі - ТОВ Вентура ) про розірвання додаткової угоди про зміну і доповнення до договору про оренду земельної ділянки (паю) та скасування державної реєстрації.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що між його покійною бабою ОСОБА_2 та ТОВ Вентура укладений договір оренди землі від 10 березня 2004 року № 73 строком на 5 років. Вказаний договір набув чинності після його державної реєстрації Новомиргородським відділом Державним підприємством Кіровоградська регіональна філія Центру державного земельного кадастру 15 лютого 2005 року.

20 липня 2006 року між ОСОБА_2 та ТОВ Вентура підписано додаткову угоду про зміну і доповнення договору оренди землі від 10 березня 2004 року № 73 про оренду земельної ділянки (паю) № НОМЕР_1 та додатка № 2 до цього договору, яким продовжено термін дії договору до 15 лютого 2015 року.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 була тяжко хворою та останні два роки до своєї смерті проживала із ним і вже не могла вирішувати всі справи самостійно, 22 серпня 2014 року вона оформила на нього довіреність про представництво її інтересів в усіх без винятку установах, підприємствах та організаціях, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, у тому числі, але не виключно із ТОВ Вентура .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, а він прийняв спадщину після її смерті до складу якої, в тому числі, увійшла земельна ділянка, що була предметом договору оренди землі від 10 березня 2004 року № 73, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ Вентура .

У 2017 році представник ТОВ Вентура надав йому копію додаткової угоди № 2 про зміну і доповнення до договору оренди землі від 10 березня 2004 року № 73 про оренду земельної ділянки (паю) № НОМЕР_1 та додатка № 2 до цього договору від 14 жовтня 2014 року, яка зареєстрована 25 жовтня 2017 року.

Позивач зазначав, що підпис у вказаній додатковій угоді йому не належить, а на момент реєстрації він був власником земельної ділянки, що є предметом договору, та не був проінформований про реєстрацію вказаної додаткової угоди.

Новомиргородським районним судом Кіровоградської області відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання вказаної додаткової угоди недійсною.

Після прийняття вказаного судового рішення відповідач впродовж двох років не виплачував йому орендну плату, яка повинна вноситися згідно з договором оренди, яким передбачено, що умовою розірвання договору в односторонньому порядку є несплата орендної плати більше двох років.

Із урахуванням наведених обставин позивач просив розірвати додаткову угоду № 2 про зміну і доповнення до договору оренди землі від 10 березня 2004 року № 73 про оренду земельної ділянки (паю) № НОМЕР_1 та додатка № 2 до цього договору від 14 жовтня 2014 року; скасувати державну реєстрацію додаткової угоди № 2 про зміну і доповнення до договору оренди землі від 10 березня 2004 року № 73 про оренду земельної ділянки (паю) № НОМЕР_1 та додатка № 2 до цього договору від 14 жовтня 2014 року.

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 03 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 03 вересня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оспорювана додаткова угода про внесення змін до договору оренди землі лише змінює умови договору № 73 оренди землі, а тому не може розглядатися як окремий правочин (договір оренди землі) і відповідно до таких змін до договору неможливо застосувати визначені Законом України Про оренду землі та Земельним кодексом України підстави для розірвання договору оренди землі. Крім того, позивачем не надано до суду будь-яких доказів наявності заборгованості та не наведено повного розрахунку заборгованості, а відповідач, в свою чергу, у відзиві вказав розрахунок орендної плати за 2017-2019 роки, з якого не вбачається наявність заборгованості за вказаним договором оренди землі.

26 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 03 квітня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 03 вересня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках :

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою , третьою статті 411 цього Кодексу.

Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У поданій касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не наводить передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження судового рішення. Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; Brualla Gomez de la Torre v. Spain від 19 грудня 1997 року).

Враховуючи те, що заявник не виконав вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судового рішення, така скарга підлягає поверненню заявнику.

Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статями 389, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 03 квітня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 03 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Вентура про розірвання додаткової угоди про зміну і доповнення до договору про оренду земельної ділянки (паю) та скасування державної реєстрації повернути заявнику.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О. В. Ступак