Ухвала

від 01.10.2020 по справі 2-1360/11

ЗАЛІЗНИЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

справа № 2-1360/11

УХВАЛА

01 жовтня 2020 року м. Львів

Залізничний районний суд м. Львова

в складі головуючого судді Мруць І.С.,

за участю секретаря судового засідання Мороза В.В.

учасники справи:

стягувач - ОСОБА_1 ,

боржник - ОСОБА_2 ,

старший державний виконавець Франківського ВДВС у м.Львові Західного МУ МЮ (м.Львів) Борський Р.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за скаргою ОСОБА_1 про визнання дій старшого державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Борського Р.М. протиправними, зобов`язання вчинити дії, суд

в с т а н о в и в:

скаржниця звернулася до суду із скаргою про визнання дій старшого державного виконавця Франківського ВДВС у м.Львові Західного МУ МЮ (м.Львів) Борського Р.М. по обчисленню розміру заборгованості по аліментах від 01.12.2019р. та 07.09.2020р. по виконавчому провадженню №51832087 протиправними та зобов`язання державного виконавця здійснити розрахунок існуючої заборгованості за періодичними платежами по аліментним зобов`язанням ОСОБА_2 відповідно до законодавства, з 28.08.2018 року.

В обґрунтування скарги покликається на те, що у Франківському ВДВС у м.Львові перебуває виконавче провадження №51832087 про стягнення з ОСОБА_2 на підставі рішення Залізничного районного суду м.Львова від 19.05.2011 року, аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі у розмірі по 350 грн. на кожну дитину щомісячно, до досягнення дітьми повноліття, починаючи з 03.12.2010 року. Вважає, що розрахунок заборгованості за аліментами підлягає перегляду, оскільки 28.08.2018 року набув чинності Закон України, яким встановлено мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину, а відтак розмір аліментів, які стягуються на утримання її дітей має бути приведений у відповідність із положенням цього Закону. Зауважує, що зверталася до державного виконавця із цим питанням, однак 08.09.2020 року отримала розрахунок від 07.09.2020 року, відповідно до якого аліменти нараховуються у встановленому судом розмірі, без врахування змін у законодавстві. Зі пояснень скаржниці, державний виконавець пояснив цю обставину тим, що рішенням суду розмір аліментів установлено в твердій грошовій сумі.

Просить скаргу задовольнити.

У судове засідання скаржниця не з`явилася, належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи (а.с.17).

У судове засідання державний виконавець Франківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Борського Р.М. та боржник ОСОБА_2 не з`явилися. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином (а.с.18-21). Клопотань про відкладення розгляду справи чи інших заяв від них до суду не надходило.

За наведених обставин суд вважає за можливе провести засідання у відсутності осіб, що не з`явились у відповідності до ч. 2 ст. 450 ЦПК України, адже її неявка не перешкоджає розгляду скарги.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали скарги, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 18 цього Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Суд встановив, що на примусовому виконанні старшого державного виконавця Борського Р.М. перебуває виконавче провадження № 51832087, відкрите за виконавчим листом, виданим Залізничним районним судом м. Львова 29.06.2011 року (а.с.11) відповідно до рішення Залізничного районного суду м. Львова про стягнення із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі у розмірі по 350 (триста п`ятдесят) грн. на кожну дитину щомісячно, до досягнення дітьми повноліття, починаючи з 03.12.2010 року (а.с. 10).

Виходячи із змісту розрахунку заборгованості по аліментах (а.с.12-14), здійсненого державним виконавцем, починаючи з грудня 2010 року по серпень 2020 року нараховується заборгованість у розмірі 700 грн. щомісяця - по 350 грн. на кожну дитину. Станом на 01.09.2020 року боржнику нарахована заборгованість зі сплати аліментів відповідно до вищезгаданого виконавчого документа у сумі 81900, 00 грн.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону , а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1ст.18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 8 Закону України Про охорону дитинства передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

У ст.182 Сімейного кодексу України надається перелік обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів, а також зазначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, у зв`язку з чим визначено мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину, який не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Конкретний розмір аліментів визначається судом. Суд повинен брати до уваги і враховувати при визначенні розміру аліментів певні обставини, якими можуть бути: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів або якісь інші обставини, які можуть мати важливе значення для визначення розміру аліментів. Попри таку різноманітність обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів, їх мінімальний розмір визначається законом. Тобто, це той мінімум, який батьки зобов`язані витрачати на дитину, незалежно від всіх цих обставин (доходів, можливостей, наявності інших дітей).

Таким чином, на законодавчому рівні захищено право дитини на отримання аліментів не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Стягувачу не можуть виплачуватись аліменти в розмірі нижчому, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки такий розмір є гарантованим на рівні закону.

Прожитковий мінімум для дитини відповідного віку встановлюється щорічно Законом України Про Державний бюджет на відповідний рік.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання від 3 липня 2018 року № 2475-VIII частину першу статті 71 Закону України Про виконавче провадження доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України .

Отже, починаючи з 28 серпня 2018 року (дати набрання чинності Законом № 2475-VIII ) виконавець повинен стягувати з боржника аліменти на утримання дитини у розмірі, не меншому, ніж мінімальний гарантований розмір, передбачений СК України .

Таку позицію висловив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 червня 2019 року в справі № 632/580/17 ( провадження № 61-51сво18), де зазначив про те, що законодавством, а саме частиною першою статті 71 Закону України Про виконавче провадження передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України , навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення.

Частиною першою ст.192 Сімейного кодексу України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось з них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У п.43 постанови Великої палати Верховного Суду від 04.03.2020 року у справі №682/3112/18 вказано, що зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України, але є підставою для зміни мінімального розміру аліментів, зазначених у виконавчому листі у процедурі виконання та стягнення аліментів, та враховується під час визначення суми аліментів або заборгованості.

Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення та зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України . Про це зазначено в п.17 постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15 травня 2006 року Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів та неодноразово вказувалось в постановах Верховного Суду (постанова від 12 вересня 2018 року у справі № 459/2181/17, постанова від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17, ухвала від 4 грудня 2019 року № 280/1110/19, постанова від 22.04.2020 року у справі №335/31/14-ц).

Покликання державного виконавця на те, що рішенням суду розмір аліментів установлено в твердій грошовій сумі, не заслуговує на увагу, оскільки норма ч.2 ст.182 СК України не містить обмежень щодо її застосування при вирішенні питання стягнення аліментів як у частці від заробітної плати (доходу), так і у разі стягнення аліментів у твердій грошовій сумі.

Суд наголошує, що відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зайвий формалізм в даному випадку нівелює основну мету, яку ставив перед собою законодавець, встановлюючи та гарантуючи на рівні закону право дитини на отримання аліментів у розмірі не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

У разі примусового виконання рішення про стягнення аліментів збільшення мінімального їх розміру є підставою для автоматичного стягнення державним виконавцем розміру аліментів з урахуванням цього збільшення з моменту набрання чинності відповідним законом. При цьому, таке збільшення мінімального розміру аліментів не є зміною розміру аліментів, стягуваних на підставі рішення суду, в розумінніст.192 СК України , а являє собою виконання державним виконавцем вимогст.71 Закону України Про виконавче провадження щодо стягнення гарантованого розміру аліментів, передбаченого Сімейним кодексом України , оскільки цей розмір встановлюється законом, а не судовим рішенням.

З огляду на викладене, суд вважає, що державний виконавець, здійснюючи розрахунок без врахування норм чинного законодавства щодо мінімального гарантованого розміру аліментів, діяв всупереч вимогам положень ст.182 Сімейного кодексу України та ст.71 Закону України Про виконавче провадження . Відтак, дії державного виконавця є неправомірними, а тому порушене право заявника підлягає поновленню шляхом зобов`язання державного виконавця здійснити перерахунок заборгованості зі сплати аліментів відповідно до розміру, визначеного виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України , починаючи з дати набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання .

Відповідно до ч.2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Отже, вимоги скарги ОСОБА_1 про визнання дій державного виконавця по складанню розрахунку заборгованості по аліментах від 07.09.2020 року протиправними та зобов`язання державного виконавця здійснити розрахунок існуючої заборгованості за періодичними платежами по аліментним зобов`язанням боржника ОСОБА_2 у виконавчому провадженні №51832087 у відповідності до приписів закону є правомірними та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги заявника про визнання дій державного виконавця по складанню розрахунку заборгованості по аліментах від 01.12.2019 року протиправними , то такого розрахунку суду не подано, як і жодних доказів на обґрунтування протиправності дій державного виконавця при його складанні, а тому в задоволенні цієї вимоги необхідно відмовити.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення скарги.

Керуючись ст. 260,261 , 447 , 450,451 ЦПК України , суд

п о с т а н о в и в:

Скаргу ОСОБА_1 про визнання дій старшого державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Борського Р.М. протиправними, зобов`язання вчинити дії - задоволити частково.

Визнати протиправними дії старшого державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Борського Р.М. по складанню розрахунку заборгованості ОСОБА_2 зі сплати аліментів згідно виконавчого листа №2-1360, виданого Залізничним районним судом м.Львова 29.06.2011 року про стягнення із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі по 350 (триста п`ятдесят) грн. на кожну дитину щомісячно, до досягнення дітьми повноліття, починаючи з 03.12.2010 року.

Зобов`язати старшого державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Борського Р.М. здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_2 зі сплати аліментів згідно виконавчого листа №2-1360, виданого Залізничним районним судом м.Львова 29.06.2011 року про стягнення із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до розміру, визначеного виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України, починаючи з дати набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання .

В задоволенні решти вимог скарги відмовити.

Відповідно до вимог п.п. 15.5.Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення учасниками справи до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: І.С. Мруць