Постанова

від 29.09.2020 по справі 537/2043/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 537/2043/19 Номер провадження 22-ц/814/1885/20Головуючий у 1-й інстанції Маханьков О. В. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2020 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: судді: Кривчун Т.О.

Суддів: Дорош А.І., Дряниці Ю.В.

секретар: Ткаченко Т.І.

за участю: представника позивача- ОСОБА_1

представника відповідача - Приходько С.М.

представника третьої особи-МПП Весна - Савічева О.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк "

на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 червня 2020 року (повний текст складено 16.06.2020 року)

у справі за позовом Акціонерного товариства "Альфа-Банк", яке є правонаступником Акціонерного товариства "Укрсоцбанк", до ОСОБА_2 , треті особи: Мале приватне підприємство "Весна", Крюківський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції м. Кременчука Полтавської області, про звільнення майна з-під арешту .

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2019 року АТ "Укрсоцбанк", яке було замінено правонаступником АТ "Альфа-Банк", звернулось до місцевого суду з вказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що 22.08.2006 року АКБ Укрсоцбанк та ОСОБА_2 уклали кредитний договір №720/1-041, за умовами якого Боржник отримав кошти в сумі 350000,00 грн.

Зазначають, що, з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №720/1-041 між Позивачем та МПП ВЕСНА 22.08.2006 року укладено договір іпотеки №720/1-052, згідно якого (п.1.1) на забезпечення виконання основного зобов`язання іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно - торговельний павільйон, загальною площею 57,5 кв.м. та земельну ділянку площею 96 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказують, що, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об*єктів нерухомого майна №160488445 від 21.03.2019року Позивачу стало відомо, що на іпотечне майно накладено арешт, та внесено відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме: - №14369982, за яким заборонено відчуження всього нерухомого майна, що належить МПП ВЕСНА , обтяжувач Крюківський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції міста Кременчука у Полтавській області, обтяження зареєстровано 28.04.2016 року на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №50994331 від 28.04.2016року.

З урахуванням наведеного прохали: скасувати арешт нерухомого майна МПП ВЕСНА /ЄДРПОУ 13937814/, що знаходиться в іпотеці АТ Укрсоцбанк а саме торговельного павільйону, загальною площею 57.5 кв.м. та земельної ділянки площею 96 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , накладений Крюківським відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції міста Кременчука у Полтавській області на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №50994331 від 28.04.2016 року; вирішити пиатання судових витрат.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 червня 2020 року в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Альфа-Банк", яке є правонаступником Акціонерного товариства "Укрсоцбанк", до ОСОБА_2 , треті особи: Мале приватне підприємство "Весна", Крюківський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції м. Кременчука Полтавської області, про звільнення майна з-під арешту, відмовлено.

З вказаним рішенням не погодився позивач, представник якого, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, прохав рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначають, з посиланням на правовий висновок Верховного Суду, висловлений в постанові від 10.04.2018 року у справі №910/4772/17, що, оскільки іпотекодержатель має переважне право перед іншими кредиторами на задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки, то у місцевого суду були всі підстави для зняття арешту із нерухомого майна.

Вказують, що на даний час ні кредитний договір, ні договір іпотеки від 22.08.20006 року не є припиненими, а є дійсними, а висновок місцевого суду про належне виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань перед позивачем є помилковим.

Посилання відповідача на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16.11.2016 року у справі №524/2863/16-ц, як на підставу відмови в даному позові, апелянт вважає безпідставним, оскільки вказаним рішенням було встановлено не відсутність заборгованості ОСОБА_2 перед Банком за кредитним договором №720/1-041 від 22.08.2006 року в цілому, а визначено розмір такої заборгованості в межах строку позовної давності.

Вважають, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення не з`ясовано усіх обставин, що мають істотне значення для справи та не надано їм належної оцінки.

У судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримала та прохала її задовольнити.

Представники відповідача та третьої особи апеляційну скаргу не визнали, прохали її відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення учасників процесу, дійшов висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав.

У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Як убачається з матеріалів справи , установлено місцевим судом та не заперечується сторонами по справі, 22.08.2006 року між ОСОБА_2 та ПАТ Укрсоцбанк укладено Кредитний договір №720/1-041, згідно якого відповідач отримала кредит в розмірі 350000,00 грн. зі сплатою 18 % річних з кінцевим терміном повернення кредиту - 21 серпня 2013 року (т.1, а.с.5-6).

В порядку забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором №720/1-041 від 22.08.2006 року, між ПАТ Укрсоцбанк та Малим приватним підприємством Весна укладено Іпотечний договір №720/3-052 від 22.08.2006 року, згідно п.1.1 якого в іпотеку передано нерухоме майно, а саме: - в цілому торговий павільйон, загальною площею 57,5 кв.м, що занходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; - земельну ділянку, загальною площею 96кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер - 5310436500:08:003:0006. Загальна заставна вартість предмету Іпотеки за згодою сторін становить 460000,00 грн. (п.1.2 договору, т.1, а.с.7-9).

Як убачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №160488445 від 21.03.2019 року, на іпотечне майно накладено арешт, та внесено відповідні записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме: - №14369982, за яким заборонено відчуження нерухомого майна, що належить МПП ВЕСНА , обтяжувач Крюківський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції міста Кременчука у Полтавській області, обтяження зареєстровано 28.04.2016 року на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №50994331 від 28.04.2016року (т1, а.с.10-11).

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Заочним рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 16.11.2016 року по цивільній справі №524/2863/16-ц, провадження № 2/524/1342/16, позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк про визначення фактичної заборгованості за кредитним договором, задоволено.

Визнано фактичну заборгованість за кредитним договором №720/1-041, укладеним 22.08.2006 року між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством Укрсоцбанк в особі Кременчуцької філії в сумі 38206,55 грн.

Стягнуто із Публічного акціонерного товариства Укрсоцбанк на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 551,20 грн. (т.1,а.с.38).

Вказане рішення суду набрало законної сили 06.12.2016 року.

Місцевим судом установлено та не заперечується сторонами по справі, що визначений вказаним рішенням суду борг відповідач сплатила в повному обсязі.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог місцевий суд виходив із того, що, відповідач належним чином виконала кредитні зобов`язання, виплативши борг, визначений судовим рішенням, дія кредитного договору закінчилась ще 21.08.2013 року, а тому наявні підстави вважати припиненими зобов`язання як за кредитним договором від 22.08.2006 року ,так і за договором іпотеки від 22.08.2006 року, відтак, підстави для скасування оскаржуваного арешту відсутні.

Такий висновок відповідає встановленим по справі обставинам та ґрунтується на Законі, виходячи з наступного.

Законодавець у частині першій статті 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

Згідно із частиною першою статті 32 Закону України Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (закон був чинним на момент накладення спірного арешту) заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону України Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року № 606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Таким чином, АТ Альфа-Банк звернулося до суду з даним позовом про звільнення майна з-під арешту, яке наразі обтяжене іншим арештом, який, на думку позивача, є безпідставним, оскільки вимоги Банку за договором іпотеки є першочерговими.

Відповідно до положень ст.59 ЗУ Про виконавче провадження від 2 червня 2016 року №1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Матеріалами справи установлено, що 22.08.2006 року між відповідачем та Банком було укладено кредитний договір №720/1-041, належне виконання якого було забезпечено укладеним між Банком та МПП Весна іпотечним договором №720/3-052 від 22.08.2006 року.

Також установлено, що Боржником ОСОБА_2 належним чином умови кредитного договору не виконувались, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Відтак, рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 16.11.2016 року задоволено позов ОСОБА_2 до ПАТ Укрсоцбанк про визнання фактичної заборгованості за кредитним договором №720/1-041 від 22.08.2006 року, згідно якого до стягнення визначено суму коштів в розмірі 38206,55 грн., яка обрахована станом на 21.04.2016 року в межах трирічного строку позовної давності (т.1, а.с.38).

Вказане рішення суду набрало законної сили 06.12.2016 року, є чинним, ніким не оскаржувалось та не є скасованим. Окрім того, в ході судового розгляду зазначеної вище судової справи №524/2863/16-ц, Банк не звертався до відповідача із зустрічною позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитом, як не звертався до суду і з окремим позовом з цього питання.

Окрім того, як установлено місцевим судом та не заперечується сторонами по справі, визначена судовим рішенням від 16.11.2016 року заборгованість в сумі 38206,55 грн., ОСОБА_2 сплачена.

Так, Главою 50 ЦК України визначено загальні положення припинення зобов`язання.

Відповідно до ст.ст. 599-601, 604-609 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином ; за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо); зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги ; за домовленістю сторін; внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора; поєднанням боржника і кредитора в одній особі ; неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає; смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою ; смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов`язаним з особою кредитора ; припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Частиною 1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.5-6 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з нормою ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За змістом ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.2). Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.3).

З аналізу матеріалів справи вбачається, що позичальником ОСОБА_2 виконано в повній мірі свої зобов`язання за кредитним договором №720/1-041 від 22.08.2006 року, станом на день розгляду справи заборгованість, визначена рішенням суду, погашена, доказів протилежного позивачем не надано. Окрім того, кінцевим терміном повернення кредиту є 21 серпня 2013 року, тобто станом на день розгяду справи кредитний договір №720/1-041 від 22.08.2006 року, є припиненим.

При цьому, зі змісту матеріалів справи вбачається, що позивач прохав скасувати арешт саме з метою задоволення своїх кредитних вимог, звернувши стягнення на іпотечне майно. Проте, оскільки кредит ОСОБА_2 є погашеним, то і підстав для звернення задоволення вимог кредитора шляхом звернення стягнення на іпотечне майно не вбачається.

Відтак, підстав для звільнення майна з під арешту, який накладено без порушень норм закону, колегією суддів не вбачається. Доказів протилежного апелянтом не наведено.

Твердження апелянта стосовно того, що іпотекодержатель має переважне право перед іншими кредиторами на задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки, а тому, оскільки на даний час ні кредитний договір, ні договір іпотеки від 22.08.20006 року не є припиненими, а є дійсними, висновок місцевого суду про належне виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань перед позивачем є помилковим, колегія суддів до уваги не приймає з урахуванням наведеного вище.

Доводи апелянта про безпідставність посилання в оскаржуваному рішенні місцевого суду на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16.11.2016 року у справі №524/2863/16-ц, як на підставу відмови в даному позові, суд апеляційної інстанції оцінює критично, вказаним рішенням визначено фактичний розмір зобов`язань ОСОБА_2 перед Банком, які нею виконано, тобто зобов`язання є припиненими.

Посилання апелянта на те, що у рішенні суду від 16.11.2016 року розмір заборгованості визначено в межах строку позовної давності, тобто він не є повним, суд також до уваги не приймає, з урахуванням суті інституту позовної давності, яка і націлена на звільнення особи від певної відповідальності (зобов`язання, тощо) після закінчення встановленого у законі часу.

Окрім того, зі змісту позову вбачається, що Іпотечне майно було передано в іпотеку саме МПП Весна та в подальшому на це ж майно і було накладено спірний арешт. Тобто, права Банку визначеним у позові відповідачем - ОСОБА_2 не порушувалися, оскільки вона не є власником іпотечного майна та не може відповідати за дії МПП Весна , які призвели до накладення оспорюваного обтяження іпотечного майна.

Відповідно до статей 4, 5, 13 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Окрім того, нормами цивільного процесуального законодавства України не встановлено права суду апеляційної інстанції формувати суб`єктний склад учасників справи, та відповідно залучати співвідповідачів.

З огляду на наведене, апеляційний суд приходить до висновку про безпідставність поданого Банком позову, як за змістом вимог, так і з урахуванням невірного визначення позивачем суб`єктного складу учасників процесу.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції також не спростовують та зводяться до незгоди із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382,383 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа-Банк " , - залишити без задоволення.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 червня 2020 року, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

ГОЛОВУЮЧИЙ Т.О. Кривчун

СУДДІ А.І. Дорош

Ю.В. Дряниця