Постанова

від 29.09.2020 по справі 520/16456/13-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2020 року м.Одеса

справа № 520/16456/13-ц

провадження № 22-ц/813/2366/20

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Колеснікова Г.Я. (суддя-доповідач),

суддів: Вадовської Л.М., Ващенко Л.М.,

за участю секретаря Сороколет Ю.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Київського районного суду м.Одеси від 28 грудня 2018 року, постановлене під головуванням судді Літвінової І.А.,

в с т а н о в и л а:

Короткий зміст позовних вимог та відзиву на них

У листопаді 2018 року головний державний виконавець Другого Київського відділу державної виконавчої служби м.Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кіптіков І.О. звернувся до суду з поданням про визначення частки майна боржника ОСОБА_3 у майні, яким він володіє спільно з ОСОБА_2 (т.2 а.с.1-5).

Подання мотивовано тим, що на виконанні Другого Київського відділу державної виконавчої служби м.Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Другий Київський відділ ДВС м.Одеси ГТУЮ в Одеській області, ДВС) знаходяться виконавчі листи № 520/16456/13-ц, видані Київським районним судом м.Одеси, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ Марфін Банк (після зміни найменування ПАТ МТБ Банк ) 6 374 352,01 грн. заборгованості за кредитним договором та 1 827 грн. на відшкодування судових витрат. Боржник судове рішення не виконує. Державним виконавцем встановлено, що ОСОБА_3 з 14 липня 1984 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , за якою на праві власності з 24 листопада 2008 року зареєстровано нерухоме майно, а саме: дачні будівлі, загальною площею 304,5 кв.м, житловою площею 66,5 кв.м, що розташовані на земельній ділянці 362 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи, що нерухоме майно придбане під час шлюбу та посилаючись на вимоги ст.ст.60,61,63 СК України, головний державний виконавець вважав, що майно є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , тому просив суд визначити частку майна боржника ОСОБА_3 у спільному сумісному майні подружжя - дачних будівлях, за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі Ѕ частини.

Короткий зміст судового рішення

Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 28 грудня 2018 року подання головного державного виконавця Кіптікова І.О. задоволено (т.2 а.с.43-49).

Визначено частку майна боржника ОСОБА_3 в розмірі 1/2 частини у спільному сумісному майні подружжя - дачних будівлях, загальною площею 304,5 кв.м., житловою площею 66,5 кв.м., що розташовані на земельній ділянці 3652 кв.м . (помилково зазначено, вірно 362 кв.м.), за адресою: АДРЕСА_1 , що належить його дружині ОСОБА_2 .

Задовольняючи подання головного державного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що право власності ОСОБА_2 на дачні будівлі за адресою: АДРЕСА_1 було набуто під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 , відповідно це майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Враховуючи вимоги ст.63 СК України щодо рівності прав подружжя на майно, суд прийшов до висновку про необхідність визначення частки боржника ОСОБА_3 в розмірі Ѕ в порядку ст.443 ЦПК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду та ухвалити нове судове рішення, яким головному державному виконавцю ОСОБА_4 відмовити у задоволенні подання (т.2 а.с.57-60).

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали не врахував, що:

-заінтересовану особу ОСОБА_2 не сповістили про наявне подання головного державного виконавця і про призначення його слухання на 28 грудня 2018 року;

-боржник ОСОБА_3 поручився перед банком своїм майном, а саме: машиномісцями № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 в паркінгу по АДРЕСА_2 та майновими правами на квартири в об`єкті незавершеного будівництва АДРЕСА_3 , право власності на яке набув в період шлюбу;

-спірне майно ні є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а є особистою власністю ОСОБА_2 , з огляду на те, що будинок побудований у 2007 році за її власні кошти в період роздільного проживання с ОСОБА_3 ;

-з 2006 року подружжя припинили подружні відносини, ОСОБА_3 створив сім`ю з іншою жінкою і в них народилась донька, а з 23 лютого 2012 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було розірвано;

-розмір земельної ділянки, на якій розташована будівля, становить ні 3652 кв.м, як зазначив суд першої інстанції на власний розсуд, виходячи за межі розглядаємого подання, а 362 кв.м.;

-висновки суду не відповідають обставинам справи: місце реєстрації боржника не відповідає дійсності; невірно зазначено номер виконавчого провадження з виконання виконавчого листа у даній справі;

-рішення суду про стягнення кредитної заборгованості вже було частково виконано, не з`ясовано і не надано оцінки за рахунок якої саме власності - особистої чи спільної сумісної.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судове засідання 29 вересня 2020 року з`явився представник Глазов О.О. в інтересах ПАТ МТБ Банк . Інші учасники судового процесу, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, що відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України не є перешкодою розгляду справи.

Від ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_5 надійшли заяви про відкладення розгляду справи, у зв`язку з оголошеним карантином та хворобою представника відповідно (т.2 а.с.187-190).

Враховуючи те, що:

-апеляційне провадження у справі відкрито 11 лютого 2019 року ;

- в апеляційній інстанції справа призначена до слухання вперше на 04 червня 2019 року, але за заявою ОСОБА_2 була відкладена на 01 жовтня 2019 року (т.2 а.с.78, 93,95). Згодом справа неодноразово відкладалась слуханням на: 26 листопада 2019 року, 11 лютого, 07 квітня, 16 червня та 29 вересня 2020 року. Взагалі слухання у справі відкладалось 6 разів , з яких:

? 5 разів за клопотаннями ОСОБА_2 та її представників, а саме: 04 червня 2019 року, 01 жовтня 2019 року, 26 листопада 2019 року, 07 квітня 2020 року, 16 червня 2020 року (т.2 а.с.93, 107,116,118,146,160,187-190);

? 1 раз у зв`язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному, а саме: 11 лютого 2020 року (т.2 а.с.131-132);

-апелянт виклав всі свої доводи щодо незгоди з судовим рішенням в апеляційній скарзі, надавши копії документів на підтвердження своїх доводів;

-інші учасники процесу не скористались своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу;

апеляційний суд прийшов до висновку, що клопотання ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_5 про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягають.

При цьому, посилання ОСОБА_2 на неможливість з`явитися у судове засідання 29 вересня 2020 року у зв`язку з віднесенням м.Одеси до жовтого рівня епідемічної небезпеки та з метою забезпечення від поширення короновірусу, колегіє суддів визнаються як неповажні причини, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року №392 запроваджено послаблення протиепідемічних заходів, що свідчить про усунення перешкод у реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав.

Крім того, ні ОСОБА_2 ні її представник ОСОБА_5 (яка за наданою суду довідкою від 28 вересня 2020 року перебуває на амбулаторному лікуванні з приводу рінофарінгіта) не скористались своїм правом, передбаченим ч.4 ст.212 ЦПК України, щодо участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що за положеннями ст.129 Конституції України, ст.2 ЦПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст.223 ЦПК України).

Зазначена позиція апеляційного суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 липня 2020 року у справі № 924/369/19.

Ураховуючи чисельні відкладення судових засідань з 2019 року та з метою дотримання розумних строків розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності ОСОБА_2 , її представника ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та головного державного виконавця Кіптікова І.О.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, представника Глазова О.О. в інтересах ПАТ МТБ Банк , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що на виконанні Другого Київського відділу ДВС м.Одеси ГТУЮ в Одеській області знаходяться виконавчі листи № 520/16456/13-ц, видані 05 вересня 2014 року Київським районним судом м.Одеси, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ Марфін Банк (після зміни найменування ПАТ МТБ Банк ) 6 374 352,01 грн. заборгованості за кредитним договором та 1 827 грн. на відшкодування судових витрат (т.2 а.с.7-11).

З копії виконавчого листа вбачається часткове його виконання, а саме: 27 червня 2018 року стягнуто 426 136,66 грн. боргу та 4 183,58 грн. виконавчого збору (т.2 а.с.7).

ОСОБА_3 у добровільному порядку судове рішення про стягнення заборгованості не виконує.

Судом також встановлено, що з 14 липня 1984 року по 23 лютого 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі (т.2 а.с.18,20,61).

18 вересня 1996 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу придбала 5/100 частин дачної будівлі з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_4 у дачно-будівельному кооперативі Внешторговец , яка складала в цілому з однієї дачної будівлі з ракушняка, загальною площею 46,8 кв.м та надвірними спорудами: Ш - вбиральня, І - мощення, №29,30 - огорожа, що розташовані на земельній ділянці розміром 344 кв.м. (т.2 а.с.63).

У липні 2007 року ОСОБА_2 отримала дозвіл на виконання будівельних робіт, а саме: будівництво дачного будинку по АДРЕСА_1 (т.2 а.с.62 зворот).

Апелянтом надані суду додаткові копії документів на підтвердження здійснення будівництва нового будинку (т.2 а.с.85-91).

Згідно з інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 20 грудня 2018 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на дачні будівлі, загальною площею 304,5 кв.м, житловою площею 66,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_3 від 24 листопада 2008 року, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради. Об`єкт в цілому складається з дачного будинку літ. А , вартової літ. Б , гаражу літ. В (т.2 а.с.36-37,21,22).

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень ст.ст.124,129 Конституції України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх та підлягають виконанню на всій території України.

Конституційний принцип обов`язковості виконання рішення суду реалізується, зокрема, на стадії виконавчого провадження, яке являється завершальною стадією судового провадження, спрямованою на реальне поновлення порушених прав.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону Про виконавче провадження виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з ч.6 ст.48 Закону України Про виконавче провадження стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Статтею 443 ЦПК України встановлено, що питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Системний аналіз положень ч.1 ст.443 ЦПК України та ч.6 ст.48 Закону України "Про виконавче провадження" приводить до висновку, що державний виконавець під час виконання судового рішення наділений повноваженнями щодо виявлення майна боржника шляхом звернення до суду з поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

З підстав, передбачених ст.443 ЦПК України державний виконавець звернувся до суду з поданням про вирішення процесуального питання - визначення частки майна боржника, яким він володіє з іншою особою.

Згідно з ч.2 ст.370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

За загальним правилом ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми ст.60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 та Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, підстав для відступлення від неї колегія суддів не вбачає.

При цьому, розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Отже доводи апеляційної скарги відносно того, що спірні дачні будівлі є її особистою власністю, що фактично визнано ОСОБА_3 , який не ділив їх у визначений ст.72 СК України строк, є безпідставними.

Виходячи з того, що боржник має заборгованість та наявного у нього майна недостатньо для погашення заборгованості в повному обсязі, суд дійшов обґрунтованого висновку про визначення належної боржнику частки у спільному майні подружжя для подальшого погашення вказаної заборгованості. Зазначена позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 квітня 2018 року у справі № 534/795/14-ц.

Доводи апелянтки, що спірні дачні будівлі є її особистою власністю, оскільки будинок перебудований за її особисті кошти, не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Так, з наданої суду довідки ПАТ Райффайзен Банк Аваль від 21 липня 2016 року, вбачається, що заборгованість за кредитним договором, укладеним 17 вересня 2007 року між ОСОБА_6 та ПАТ Райффайзен Банк Аваль , у сумі 252 500 грн. станом на 21 липня 2016 рік погашена повністю (т.2 а.с.92). Вказана довідка не підтверджує, що кредитні кошти отримувались саме на будівництво дачних будівель. Крім того, кредитні кошти отримувались ОСОБА_2 під час перебування у зареєстрованому шлюбі. З довідки не вбачається коли саме була погашена заборгованість за кредитним договором. Тому її не можна визнати належним доказом у справі.

Оформлення документації по будівництву дачних будівель на ОСОБА_6 , у період її перебування у зареєстрованому шлюбі, не свідчить про її право особистої власності на вказаний об`єкт.

Крім того, враховуючи вимоги ст.357 ЦК України відносно того, що поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників, поліпшення дачних будівель у формі перебудови відокремити неможливо, тому є власністю подружжя.

Доводи апеляційної скарги щодо припинення шлюбних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у 2006 році не підтверджені належними та допустимими доказами. А народження 03 липня 2014 року доньки у ОСОБА_3 та ОСОБА_7 також не підтверджує припинення шлюбних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , шлюб між якими розірвано 23 лютого 2012 року (т.2 а.с.61,62). Тобто донька у ОСОБА_3 з ОСОБА_7 народилась майже через 2,5 роки після розірвання шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Посилання в апеляційній скарзі на те, що кредитні договори, за якими судовим рішенням стягнута заборгованість, укладені не в інтересах сім`ї, колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що 25 липня 2008 року ОСОБА_3 виступив поручителем ТОВ Міжнародне стрілкове товариство за кредитним договором на суму 3 559 458грн. (т.1 а.с.37-38). Згодом 30 квітня 2010 року борг у сумі 3 558 768,30 грн. за кредитним договором переведено на ТОВ Ювелірно-гранувальна Компанія Діамант , директором якої і був ОСОБА_3 (т.1 а.с.25-28).

При цьому, ОСОБА_2 , як дружина, надавала свою письмову згоду ОСОБА_3 на надання ним поруки забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 25 липня 2008 року з усіма додатковими угодами та на укладення ним з кредитором договору поруки від 25 липня 2008 року (т.1 а.с.37-45). Остання додаткова угода до договору поруки від 25 липня 2008 року була укладена 08 серпня 2011 року також за письмовою згодою дружини ОСОБА_2 (т.1 а.с.43-45).

З тексту договору поруки та додаткових договорів до нього не вбачається, що ОСОБА_3 поручився своїм майном, а саме: машиномісцями, майновими правами на квартири, як зазначено в апеляційній скарзі.

Отже не можна вважати подання про визначення частки майна божника у майні інших осіб передчасним, оскільки визначення частки майна боржника за своїм змістом є діями державного виконавця спрямованими на виявлення майна боржника, а не зверненням стягнення на частку майна боржника.

Таким чином, ОСОБА_2 не спростувала в суді апеляційній інстанції презумпцію спільної сумісної власності на дачні будівлі.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги щодо несповіщення судом першої інстанції ОСОБА_2 про слухання справи знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції у порушення вимог ч.2 ст.443 ЦПК України не повідомив сторони та заінтересовану особу, про розгляд подання головного державного виконавця, що підтверджується наявними матеріалами справи.

Так, ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 18 грудня 2018 року подання державного виконавця було прийнято до розгляду та призначено розгляд на 28 грудня 2018 року на 10:00 годин (т.2 а.с.31-33).

Однак, копія ухвали суду від 18 грудня 2018 року не була направлена сторонам та заінтересованій особі своєчасно, що підтверджується датою формування супровідного листа через комп`ютерну програму - 26.12.2018 16:46:45 та записом дати та вих.номеру на копії листа, що отримала ОСОБА_2 від суду, а саме: 29.12.18 № 44123 (т.2 а.с.34,65 зворот). Тобто судом лише 29 грудня 2018 року була направлена копія ухвали суду від 18 грудня 2018 року про призначення слухання справи на 28 грудня 2018 року, що свідчить про несповіщення сторін та заінтересованої особи та відповідно порушення норм ч.2 ст. 442 ЦПК України.

Не сповістивши заінтересовану особу ОСОБА_2 про слухання справи, суд позбавив її права оспорити презумпцію спільності права власності подружжя на спірне майно, яке набуте подружжям за час шлюбу та спростувати таку матеріально-правову презумпцію.

З протоколу судового засідання вбачається, що сторони в судове засідання не з`явились (т.2 а.с.47).

З огляду на вимоги п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України зазначені порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Тому апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, оскаржувана ухвала суду - скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Керуючись ст.ст. 271, 374,376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Київського районного суду м.Одеси від 28 грудня 2018 року скасувати.

Подання головного державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби м.Одеси територіального управління юстиції в Одеській області Кіптікова Ігоря Олеговича про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами задовольнити.

Визначити частку майна боржника ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 ) в розмірі 1/2 частини у спільному сумісному майні подружжя, - дачних будівель, загальною площею 304,5 кв. м., житловою площею 66,5 кв.м., що розташовані на земельній ділянці 362 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , що належить його дружині ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності НОМЕР_3 , виданого 24 листопада 2008 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02 жовтня 2020 року.

Головуючий:

Судді: