Ухвала

від 23.11.2020 по справі 520/16456/13-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

23 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 520/16456/13-ц

провадження № 61-16248ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Ващенко Л. М., від 29 вересня 2020 року у справі за поданням головного державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеси територіального управління юстиції в Одеській області Кіптікова Ігоря Олеговича про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2018 року головний державний виконавець Другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Кіптіков І. О. звернувся до суду із поданням про визначення частки майна боржника ОСОБА_2 у майні, яким він володіє спільно з ОСОБА_1 .

Подання мотивовано тим, що на виконанні Другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області знаходяться виконавчі листи в справі № 520/16456/13-ц, видані Київським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ Марфін Банк (після зміни найменування - ПАТ МТБ Банк ) 6 374 352,01 грн заборгованості за кредитним договором та 1 827 грн на відшкодування судових витрат. Боржник судове рішення не виконує.

Державним виконавцем встановлено, що ОСОБА_2 із 14 липня

1984 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_1 , за якою на праві власності з 24 листопада 2008 року зареєстровано нерухоме майно, а саме: дачні будівлі, загальною площею 304,5 кв. м, житловою площею 66,5 кв. м, розташовані на земельній ділянці площею 362 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи, що нерухоме майно придбане під час шлюбу та посилаючись на вимоги статей 60, 61, 63 СК України, державний виконавець вважав, що вказане майно є спільною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , тому просив суд визначити частку майна боржника ОСОБА_2 у спільному сумісному майні подружжя - дачних будівлях, за адресою:

АДРЕСА_1 у розмірі 1/2 частини.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси, у складі судді

Літвінової І. А., від 28 грудня 2018 року подання державного виконавця задоволено, визначено частку майна боржника ОСОБА_2 у розмірі 1/2 частини у спільному майні подружжя - дачних будівлях, загальною площею 304,5 кв. м, житловою площею 66,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 , виданого 24 листопада

2008 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради

Постановою Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року (повний текст складено 02 жовтня 2020 року) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Київського районного суду м. Одеси

від 28 грудня 2018 року скасовано. Подання державного виконавця задоволено, визначено частку майна боржника ОСОБА_2 в розмірі

1/2 частини у спільному сумісному майні подружжя, - дачних будівель, загальною площею 304,5 кв. м, житловою площею 66,5 кв. м, що розташовані на земельній ділянці площею 362 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 , виданого 24 листопада 2008 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради.

02 листопада 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у цивільній справі

№ 520/16456/13-ц, в якій просила постанову апеляційного суду в частині задоволення подання державного виконавця скасувати, а справу передати на новий розгляд для продовження розгляду.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про задоволення подання державного виконавця, не врахувавши, що із 23 лютого 2012 року шлюб між нею та ОСОБА_2 розірвано, після чого спільне майно між ними було поділене за взаємною згодою та в добровільному порядку.

Вважає, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні її клопотання та клопотання її представника про відкладення розгляду справи.

Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував проведення заміни кредитора (стягувача) у зобов`язанні відповідно до договору № 2848\OF від 29 липня 2020 року про відступлення прав вимоги, укладеного між

ПАТ МТБ Банк та ТОВ Фінансова компанія Проксима .

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом частини першої статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) вирішує колегія у складі трьох суддів після одержання касаційної скарги, оформленої відповідно до вимог статті 392 ЦПК України.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).

Вказане правило застосовується судом касаційної інстанції також при оскарженні постанови апеляційного суду, яка прийнята за результатами апеляційного перегляду відповідної ухвали суду першої інстанції.

Ухвала суду про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи.

Верховним Судом встановлено, що касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування апеляційним судом норм права при вирішенні подання державного виконавця є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування та тлумачення.

Стаття 129 Конституції України передбачає, що обов`язковість судового рішення належить до основних засад судочинства.

Відповідно до статті 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України Про виконавче провадження ).

Згідно частини шостої статті 48 Закону України Про виконавче провадження стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Статтею 443 ЦПК України встановлено, що питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Положеннями статті 368 ЦК України передбачено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Згідно із частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до статті 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

За змістом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Апеляційним судом встановлено, що на виконанні Другого Київського відділу ДВС м. Одеси ГТУЮ в Одеській області знаходяться виконавчі листи в справі № 520/16456/13-ц, видані 05 вересня 2014 року Київським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ Марфін Банк (після зміни найменування - ПАТ МТБ Банк ) 6 374 352,01 грн заборгованості за кредитним договором та 1 827 грн на відшкодування судових витрат.

Судове рішення виконане частково, зокрема 27 червня 2018 року стягнуто 426 136,66 грн боргу та 4 183,58 грн виконавчого збору.

Із 14 липня 1984 року по 23 лютого 2012 року ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі.

18 вересня 1996 року ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу придбала 5/100 частин дачної будівлі з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_2 у дачно-будівельному кооперативі Внешторговец , яка складалась в цілому з однієї дачної будівлі з ракушняка, загальною площею 46,8 кв. м та надвірними спорудами: Ш - вбиральня, І - мощення, № 29,30 - огорожа, що розташовані на земельній ділянці розміром 344 кв. м.

У липні 2007 року ОСОБА_1 отримала дозвіл на виконання будівельних робіт, а саме: будівництво дачного будинку по АДРЕСА_1 .

Згідно з інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 20 грудня 2018 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на дачні будівлі, загальною площею 304,5 кв. м, житловою площею 66,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 24 листопада 2008 року, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради.

Встановивши, що вказана дачна будівля по

АДРЕСА_1 придбана під час шлюбу ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , та з урахуванням презумпції спільності майна подружжя є об`єктом їх спільної власності, а боржник має непогашену заборгованість за судовим рішенням у значному розмірі, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення подання державного виконавця та визначення належної боржнику частки у спільному майні.

Доводи ОСОБА_1 про поділ вказаного майна за взаємною згодою із ОСОБА_2 після розірвання шлюбу, нічим не підтверджені.

Крім того відповідно до частини другої статті 69 Сімейного кодексу України договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Відхиляючи клопотання ОСОБА_1 та її представника про відкладення судового засідання 29 вересня 2020 року у зв`язку із карантином та амбулаторним лікуванням представника заявника ОСОБА_3 , апеляційний суд врахував, що апеляційне провадження відкрито 11 лютого 2019 року після чого розгляд справи за заявами ОСОБА_1 та її представників відкладався 5 разів.

При цьому саме по собі запровадження карантину не передбачає припинення роботи судів та відкладення розгляду цивільних справ.

Заявник не вказує, які саме обмеження, запроваджені у зв`язку із карантином, перешкодили їй з`явитись до апеляційного суду 29 вересня 2020 року, або скористатись правом взяти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщенням суду з використанням власних технічних засобів відповідно до частини четвертої статті 212 ЦПК України.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції розглянуто справу без залучення ТОВ Фінансова компанія Проксима на правильність вирішення апеляційним судом подання державного виконавця не впливають. Відомості про заміну, станом на 29 вересня

2020 року, стягувача у виконавчому провадженні, в межах якого державним виконавцем внесене розглядуване судами подання, - відсутні. ТОВ Фінансова компанія Проксима , як і ПАТ МТБ Банк постанову апеляційного суду не оскаржують.

З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування апеляційним судом норм права при вирішенні подання державного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Керуючись статтями 388, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у справі № 520/16456/13-ц.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Шипович

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта