Рішення

від 25.09.2020 по справі 906/860/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2020 р. м. Житомир Справа № 906/860/18

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кравець С.Г.

секретар судового засідання: Гекалюк О.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Медвецький О.Ю., адвокат, довіреність від 14.06.2019 (приймав участь

в судовому засіданні в режимі відеоконференції з Північним апеляційним господарським судом),

від відповідача: Філімончук Г.М., представник, наказ №301-ОД від 01.09.2020, статут,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Спеціалізованого машинобудування" (м.Київ)

до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (с.Новогуйвинське Житомирський район Житомирська область)

про стягнення 3 124 529,37грн.

Судове засідання проводиться в режимі відеоконференції з Північним апеляційним господарським судом.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод "Спеціалізованого машинобудування" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" про стягнення 2230316,41грн, а також судових витрат.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 03.10.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та підготовче засідання призначено на 30.10.2018.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 30.10.2018 відкладено підготовче засідання на 14.11.2018.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 14.11.2019 провадження у справі №906/860/18 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №916/2403/18 за позовом Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дівітіс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Спеціалізованого машинобудування" про визнання недійсним договору №3 від 15.09.2016 про відступлення права вимоги.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 01.04.2020 поновлено провадження у справі №906/860/18 та підготовче засідання призначено на 29.04.2020.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 29.04.2020 провадження у справі №906/860/18 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №916/2403/18 за позовом Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дівітіс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Спеціалізованого машинобудування" про визнання недійсним договору №3 від 15.09.2016 про відступлення права вимоги, яка розглядається Господарським судом Одеської області.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 18.06.2020 поновлено провадження у справі №906/860/18 та підготовче засідання призначено на 19.08.2020.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 19.08.2020 прийнято до розгляду заяву позивача від 08.11.2018, відповідно до якої позивач додатково заявив про стягнення 736555,87грн інфляційних витрат та 157657,09грн процентів за користування грошовими коштами та ухвалено розгляд справи здійснювати з урахуванням поданих змін, а саме про стягнення 2230316,41грн - основного боргу, 736555,87грн - інфляційних витрат та 157657,09грн - процентів за користування грошовими коштами. Також даною ухвалою суду відкладено підготовче засідання на 02.09.2020.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 02.09.2020 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 14.09.2020.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 14.09.2020 закрито підготовче провадження у справі №906/860/18 та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 25.09.2020.

Представник позивача в судовому засіданні 25.09.2020 позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 08.11.2018, письмових пояснень від 13.09.2020, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі (т.1, а.с.3-7, 66-72,186-187). Проти доводів представника відповідача заперечив, зазначивши, що заборгованість, яка є предметом спору відповідачем не сплачена.

Представник відповідача в судовому засіданні 25.09.2020 проти позову заперечив, просив у позові відмовити з підстав наведених у відзиві на позовну заяву (т.1, а.с.223-225). Також зазначив, що платіжним дорученням №4163 від 07.07.2016 підприємством проведено оплату в розмірі 550000,00грн, тобто вважає поставлену до 07.07.2016 року продукцію оплаченою.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Матеріали справи свідчать про те, що 01.10.2014 між Державним підприємством "Житомирський бронетанковий завод" (покупець/відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дівітіс" (постачальник) було укладено договір №165 (далі - договір №165) (т.1, а.с.15-17), який за своєю правовою природою є договором поставки, відтак до правовідносин, що виникли між сторонами на підставі даного договору застосовуються положення законодавства, що регулюють правовідносини поставки.

Згідно з ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п.1.1. договору №165, постачальник зобов`язується виготовити та передати у власність, а покупець - прийняти й оплатити продукцію, вказану у видаткових накладних, надалі - "продукція", на умовах, передбачених даним договором.

Кількість, ціна, номенклатура продукції вказується у видаткових накладних, що є невід`ємною частиною договору (пункт 2.1. договору №165).

Відповідно до пункту 3.1. договору №165, поставка продукції здійснюється власними силами та за рахунок покупця, можливо через перевізника на склад в місті знаходження покупця (або на інших умовах, обговорених сторонами) в термін 5-и банківських днів з моменту отримання постачальником замовлення від покупця.

За умовами пункту 4.1. договору №165, поставка продукції здійснюється за цінами, які визначені у видатковій накладній і включають всі податки, збори й інші обов`язкові платежі, а також вартість тари, пакування, маркування й інші видатки постачальника, пов`язані з поставкою продукції.

Оплата покупцем продукції здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений у даному договорі (якщо постачальник не повідомить покупцеві реквізитів іншого рахунка) (пункт 5.1 договору №165).

Відповідно до пункту 5.2. договору №165, оплата за поставлену продукцію має бути здійсненою не пізніше 14 (чотирнадцяти) банківських днів з моменту поставки продукції.

Даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014 року. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов`язань (у тому числі гарантійних) за даним договором. У випадку, якщо жодна із сторін не дасть відповідного письмового повідомлення про свій намір розірвати або змінити договір за 30 днів до його закінчення, договір вважається пролонгованим на наступний рік з 1 січня до 31 грудня. Дана умова діє кожний рік (пункт 10.5 договору №165).

Договір підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками підприємств.

Судом також встановлено, що на виконання умов вищевказаного договору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дівітіс", зокрема у період з 16.06.2016 по 04.07.2016, поставило відповідачу продукцію на загальну суму 2230316,41грн, що підтверджується видатковими накладними: №61 від 16.06.2016 на суму 483120,00грн, №62 від 16.06.2016 на суму 724776,01грн, №63 від 16.06.2016 на суму 14640,00грн, №68 від 20.06.2016 на суму 58560,00грн, №69 від 04.07.2016 на суму 949220,40грн; товарно-транспортними накладними: №Р61 від 16.06.2016, №Р62 від 16.06.2016, №Р63 від 16.06.2016, №Р68 від 20.06.2016, №Р69 від 04.07.2016; довіреностями: №858 від 16.06.2016, №859 від 16.06.2016; рахунками на оплату: №70 від 06.06.2016, №71 від 16.06.2016, №77 від 04.07.2016 (т.1, а.с.18-32).

В подальшому, 15.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дівітіс" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод "Спеціалізованого машинобудування" (новий кредитор/позивач) було укладено договір №3 про відступлення права вимоги (далі - договір №3) (т.1, а.с.33).

Згідно з пунктом 1.1 договору №3, первісний кредитор передає новому кредиторові, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором, зокрема за договором №165 від "01" жовтня 2014р. (далі - основний договір), укладеним між первісним кредитором та Державним підприємством "Житомирський бронетанковий завод" (далі - боржник).

Відповідно до пункту 1.2 договору №3, за цим договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов`язань за основними договорами та відповідає за зобов`язання перед постачальниками первісного кредитора.

Первісний кредитор зобов`язаний сповістити боржників про відступлення права вимоги за цим договором протягом 10 днів, шляхом поштового надсилання з повідомленням про вручення боржнику копії цього договору (3.2 договору №3).

Пунктом 5.1 договору №3 сторони домовилися, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Договір підписано представниками ТОВ "Дівітіс" та ТОВ "Завод "Спеціалізованого машинобудування", а їх підписи скріплено печатками підприємств.

ТОВ "Дівітіс" листом від 16.09.2016 повідомило ДП "Житомирський бронетанковий завод" листом №16-09/16/1 про укладення договору про відступлення права вимоги №3 від 15.09.2016 за договором поставки №165 від 01.10.2014 та перехід права вимоги по договору поставки №165 від 01.10.2014 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Спеціалізованого машинобудування" (т.1, а.с.37, докази отримання - т.1, а.с.38).

Питання щодо визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №3 від 15.09.2016 було предметом розгляду у справі №916/2403/18 за позовом Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" до ТОВ "Дівітіс" та ТОВ "Завод "Спеціалізованого машинобудування".

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.01.2019, залишеним без змін постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 02.04.2019, позов задоволено повністю.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.09.2019 вказані судові рішення скасовані, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду Одеської області від 31.01.2020, залишеним без змін постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 02.06.2020, у позові відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.08.2020, касаційну скаргу Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 31.01.2020 та постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 у справі №916/2403/18 - без змін.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зокрема, вищевказаними рішеннями судів було встановлено, що підписаний обома сторонами акт взаємних розрахунків, лист-повідомлення ТОВ "Дівітіс" від 16.09.2016 №16-09/16/1, лист Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" від 17.09.2016 №б/н "Щодо передачі прав дебіторської заборгованості", заява свідка від 21.12.2019 року, свідчить про надання згоди боржником - ДП "Житомирський бронетанковий завод" на відступлення ТОВ "Дівітіс" права вимоги до ТОВ "Завод спеціалізованого машинобудування" за договором №165 від 01.10.2014 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, посилаючись на укладення договору №3 від 15.09.2016 про відступлення права вимоги, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 2230316,41грн - основного боргу, 736555,87грн - інфляційних витрат та 157657,09грн - процентів за користування грошовими коштами, який виник у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки №165 від 01.10.2016 щодо своєчасного проведення оплати за продукцію передану у період з 16.06.2016 по 04.07.2016.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до частини 1 статті 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

За змістом статті 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За своєю правовою природою договір відступлення права вимоги є договором про заміну сторін у певному існуючому зобов`язанні, після чого первісний кредитор вибуває з такого зобов`язання.

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Суд зазначає, що за змістом ст.ст.509 та 510 ЦК України зобов`язання породжує права та обов`язки для сторін зобов`язання, яким є кредитор та боржник.

Таким чином, право вимоги за договором №165 від 01.10.2014 перейшло від первинного кредитора - ТОВ "Дівітіс" до нового кредитора - ТОВ Завод "Спеціалізованого машинобудування".

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності із ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, за умовами пункту 5.2 договору №165, оплата за поставлену продукцію мала бути здійснена не пізніше 14 (чотирнадцяти) банківських днів з моменту поставки продукції.

Таким чином, згідно погоджених в договорі строків проведення розрахунків та з врахуванням розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №1155-р "Про перенесення робочих днів у 2016 році", за отриману продукцію відповідач зобов`язаний був здійснити остаточний розрахунок в загальній сумі 2230316,41грн:

- за видатковою накладною №61 від 16.06.2016 на суму 483120,00грн - в строк до 08.07.2016;

- за видатковою накладною №62 від 16.06.2016 на суму 724776,01грн - в строк до 08.07.2016;

- за видатковою накладною №63 від 16.06.2016 на суму 14640,00грн - в строк до 08.07.2016;

- за видатковою накладною №68 від 20.06.2016 на суму 58560,00грн - в строк до 11.07.2016;

- за видатковою накладною №69 від 04.07.2016 на суму 949220,40грн - в строк до 22.07.2016.

Відповідач доказів проведення розрахунків за надану ТОВ "Дівітіс" продукцію в загальній сумі 2230316,41грн не надав.

Заперечуючи проти позову представник відповідача посилається на те, що з поданих позивачем документів, з урахуванням наданих відповідачем проплат, не представляється можливим визначити об`єм поставленої продукції за договором №165 від 01.10.2014, а також чи оплачена поставлена продукція чи ні. Зазначає, що платіжним дорученням №4163 від 07.07.2016 підприємством проведено оплату в розмірі 550000,00грн, тобто вважає поставлену до 07.07.2016 року продукцію оплаченою.

З даного приводу судом враховується, що предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за продукцію, яка була отримана відповідачем за видатковими накладними №61, №62, №63 від 16.06.2016, №68 від 20.06.2016 та №69 від 04.07.2016. Питання про стягнення заборгованості за іншими накладними не є предметом спору у даній справі, тому посилання відповідача на необхідність встановлення обсягів поставленої продукції за весь період дії договору №165 від 01.10.2014 є необґрунтованим.

В матеріалах справи містяться підписані, у тому числі відповідачем, акти звіряння розрахунків станом на 30.09.2016 (т.2, а.с.50) та станом на 30.11.2017 (т.1, а.с.40).

Як вбачається з акту звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2016, сплачена відповідачем 07.07.2016 сума у розмірі 550000,00грн врахована як оплата, яка була здійснена відповідачем за поставку продукції за попередніми видатковими накладними за договором №165 від 01.10.2014; заборгованість відповідача за даним актом становила 2288876,41грн на користь ТОВ "Дівітіс".

В подальшому, Державне підприємство "Житомирський бронетанковий завод" у зв`язку з проведенням інвентаризації склало та направило відповідачу акт звіряння взаєморозрахунків за період: січень 2017- листопад 2017 згідно з яким стном на 30.11.2017 заборгованість на користь позивача становить 2230316,41грн (т.1, а.с.40). Вказаний акт підписано представниками позивача, відповідача та ТОВ "Дівітіс".

Отже враховуючи наведене, проплата 07.07.2016 в сумі 550000,00грн була здійснена за продукцію, яка поставлялась до 16.06.2016 і врахована сторонами в акті звірки станом на 30.09.2016. Будь-яких інших доказів в яких було б зафіксовано факт сплати відповідачем заборгованості за договором №165 від 01.10.2014 після 07.07.2016 суду не подано та матеріали справи не містять.

Необхідно відзначити, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з тим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена п е р в и н н и м и д о к у м е н т а м и та акт містить п і д п и с и уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу (Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 04.12.2019 у справі №916/1727/17).

Судом встановлено, що акт звірки взаєморозрахунків на 30.11.2017 підписаний уповноваженими особами, у тому числі відповідача - Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод", а визначена в ньому сума заборгованості відповідача перед позивачем узгоджується з наданими до матеріалів справи первинними документами, у зв`язку з цим суд приймає даний акт до уваги в якості підтвердження наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 2230316,41грн.

Нормою ст.525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Станом на час розгляду справи, відповідач зобов`язання щодо проведення розрахунків з позивачем за договором №3 від 15/09/2016 про відступлення права вимоги не виконав, доказів сплати заборгованості за отриману продукцію в сумі 230316,41грн суду не надав. В матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують протилежне.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 2230316,41грн основного боргу є правомірними, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 736555,87грн інфляційних витрат та 157657,09грн 3% річних.

Розглядаючи питання про правомірність вимог позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, господарський суд враховує таке.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до зазначеної норми, позивачем було нараховано до стягнення з відповідача інфляційні втрати в сумі 736555,87грн, а також 3% річних в сумі 157657,09грн (розрахунок, т.1, а.с. 67-71).

Перевіривши здійснені позивачем нарахування 3% річних та інфляційних, з огляду на встановлені вище строки прострочення виконання зобов`язання окремо по кожній накладній та з урахуванням визначених позивачем періодів та сум на які здійснено таке нарахування, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування 3% річних в загальній сумі 155174,75грн, на заборгованість:

- за видатковими накладними №61, №62 та №63 від 16.06.2016 на суму боргу 1222536,01грн у період з 09.07.2016 по 08.11.2018 - у розмірі 85663,18грн;

- за видатковою накладною №68 від 20.06.2016: на суму боргу 58560,00грн у період з 12.07.2016 по 08.11.2018 - у розмірі 4088,90грн;

- за видатковою накладною №69 від 04.07.2016: на суму боргу 949220,40грн у період з 23.07.2016 по 08.11.2018 - у розмірі 65422,67грн.

Отже, правомірними та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 155174,75грн (85663,18грн +4088,90грн+65422,67грн). В частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2482,34грн (157657,09грн - 155174,75грн = 2482,34грн) вимоги позивача є безпідставними, а тому у їх задоволенні суд відмовляє.

Здійснивши перевірку проведених позивачем нарахувань інфляційних втрат, з урахуванням вищевикладеного, суд встановив, що правомірними є нарахування інфляційних втрат в сумі 686078,20грн, на заборгованість:

- за видатковими накладними №61, №62 та №63 від 16.06.2016и на суму боргу 1222536,01грн у період з 09.07.2016 по 08.11.2018 - у розмірі 375389,34грн;

- за видатковою накладною №68 від 20.06.2016: на суму боргу 58560,00грн у період з 12.07.2016 по 08.11.2018 - у розмірі 17981,31грн;

- за видатковою накладною №69 від 04.07.2016: на суму боргу 949220,40грн у період з 23.07.2016 по 08.11.2018 - у розмірі 292707,55грн.

Отже, правомірними та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 686078,20грн (375389,34грн+17981,31грн+292707,55грн). В частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 50477,67грн (736555,87грн - 686078,20грн = 50477,67грн) вимоги позивача є безпідставними, а тому у їх задоволенні суд відмовляє.

Як визначає ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 2230316,41грн основного боргу, 155174,75грн 3% річних, 686078,20грн інфляційних втрат є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню. У задоволенні позову в частині стягнення 2482,34грн 3% річних та 50477,67грн інфляційних втрат суд відмовляє.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" (12441, Житомирська область, Житомирський район, смт.Новогуйвинське, вул.Дружби Народів, буд.1; ідентифікаційний код 07620094) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Спеціалізованого машинобудування" (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 33-Б, офіс 4; ідентифікаційний код 39784248):

- 2 230 316,41грн основного боргу,

- 155 174,75грн 3% річних,

- 686 078,20грн інфляційних втрат,

- 46 073,54грн витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 05.10.20

Суддя Кравець С.Г.

Друк. :

1 - у справу,

2,3 - позивачу, відповідачу (рек. з повід.)

4 - представнику позивача Медвецькому О.Ю. на електронну адресу: 3228225798@mail.gov.ua

5 - відповідачу на електронну адресу: zhbz@ukroboronprom.com