Ухвала

від 02.10.2020 по справі 916/2594/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"02" жовтня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/2594/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Гут С.Ф., розглянувши заяву Одеської місцевої прокуратури №1 в інтересах держав в особі Одеської міської ради (вх.№ 2-3813/20 від 01.10.2020р.) про забезпечення позову по справі №916/2594/20

За позовом: Одеської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Одеської міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП-ПЛАЗА"

про витребування майна,-

ВСТАНОВИВ:

01.10.2020р. до канцелярії Господарського суду Одеської області від Одеської місцевої прокуратури №1 в інтересах держав в особі Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП-ПЛАЗА" надійшла заява про забезпечення позову від вх.№2-3813/20, в якій позивач просить суд:

- Вжити заходів для забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, загальною площею 0,03 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0025) розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та заборони будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки, загальною площею 0,03 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0025) розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

В обгрунтування поданої заяви заявник вказує на те, що Одеською місцевою прокуратурою № 1 встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05.03.2015 по справі №520/3452/14-ц задоволено позов заступника прокурора Київського району м. Одеси, що діяв в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляли самостійних вимог на предмет спору Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, Управління Державного агентства земельних ресурсів у м. Одесі Одеської області, Домброва Юрія Вікторовича про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку. Визнано недійсним державний акт серії ЯЖ № 315571 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , ПО кадастровий номер 5110136900:45:008:0017. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 19 вересня 2008 року укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пачевою 1.1., зареєстрованого в реєстрі за №8768. Визнано недійсним Державний акт серії ЯЖ № 474124 на право власності на земельну ділянку площею 0,0300 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110136900:45:008:0025 на користь територіальної громади міста Одеси.

Рішення Київського районного суду м. Одеси по справі №520/3452/14-ц набрало законної сили 17.03.2015.

Київським районним судом м. Одеси по вищевказаній справі 19.03.2015 був виданий виконавчій лист, який заступником прокурора Київського району м. Одеси разом з заявою про відкриття виконавчих проваджень, 20.03.2015 були скеровані до Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.

Відповідно до акту державного виконавця від 18.02.2016 з примусового виконання виконавчого листа № 520/3452/14-ц, в ході проведення виконавчих дій витребувано у ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0300 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110136900:45:008:0025 на користь територіальної громади м. Одеси.

Заявник вказує, що державним реєстратором прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Антоненко О.С., на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 05.03.2015 у справі № 520/3452/14-ц, прийнято рішення від 03.03.2016 про скасування права власності та внесення запису у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації.

Проте, 31.07.2018 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір дарування спірної земельної ділянки площею 0,0300 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0025), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено та зареєстровано приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С. за № 1477.

Отже, позивач вважає, що ОСОБА_2 , усвідомлюючи, що право власності на земельну ділянку площею 0,0300 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0025), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 за ним скасовано, про що, також, достеменно відомо і його дружині ОСОБА_4 , уклали вищезазначений договір дарування, на підставі якого, остання незаконно, без відповідної правової підстави, стала власницею вказаної земельної ділянки.

В подальшому, на підставі акту приймання-передачі серія та номер: 788, 789 виданих 15.05.2020 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дімітровою Т.А., ОСОБА_4 передала земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:45:008:0025, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 - Товариству з обмеженою відповідальністю ВІП-ПЛАЗА .

На дату підписання вищезазначеного акту приймання-передачі, засновником та кінцевим бенефіціарним власником (контролер) ТОВ ВІП- ПЛАЗА була ОСОБА_4 .

Враховуючи викладене, позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю ВІП-ПЛАЗА не можна вважати добросовісним набувачем земельної ділянки площею 0,0300 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0025), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Внаслідок незаконного заволодіння відповідачем земельною ділянкою, що відноситься до комунальної власності, порушуються права та охоронювані законом інтереси держави в особі Одеської міської ради, як органу, уповноваженого розпоряджатись майном територіальної громади міста Одеси.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу; від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Частиною 2 ст. 78 Земельного кодексу України, ст. 373 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності, перебувають у комунальній власності відповідно до норм ст. 83 ЗК України. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю.

При цьому орган місцевого самоврядування, який здійснює права власника земель від імені Українського народу в межах визначених територій, приймаючи рішення про надання земельної ділянки, фактично реалізує своє право власності шляхом розпорядження належним йому майном.

Стаття 143 Конституції України наділяє територіальні громади правом безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляти майном, у тому числі, і земельними ділянками, що перебувають у комунальній власності.

Відповідно до п. 1 ст. 10, п. 5 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в України , ради представляють інтереси територіальної громади та відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні здійснюють повноваження власника майна.

Згідно ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст.153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Частиною 2 ст.152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Згідно ч. 2 ст. 90 Земельного кодексу України - порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Отже, власником спірної земельної ділянки, в тому числі на момент її незаконного вибуття з комунальної власності, є територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради, як орган, який уповноважений розпоряджатися землями комунальної власності у межах населених пунктів та яка в межах компетенції не приймала жодних рішень щодо передачі цієї ділянки у власність чи користування іншим особам.

Таким чином, в результаті укладення незаконного договору дарування земельної ділянки та її передачі за актом ТОВ ВТП-ПЛАЗА , з комунальної власності територіальної громади м. Одеси, безпідставно та без волі власника, вибула земельна ділянка площею 0,0300 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0025), розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка в даному випадку підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння на користь позивача.

Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, роз`яснення Верховного Суду України, а також зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовних вимог, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, поведінка боржника спрямована на унеможливлення виконати рішення суду, наявні обґрунтовані доводи щодо необхідності вжиття саме таких заходів забезпечення позову.

У разі відчуження відповідачем земельну ділянку, загальною площею 0,03 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0025) розташовану за адресою: АДРЕСА_1 під час розгляду справи на користь третіх осіб, в подальшому виконання рішення суду, постановленого за позовом Одеської місцевої прокуратури №1, яка діє на захист інтересів держави в особі Одеської міської ради, буде неможливим, а відтак, ще раз порушить права Одеської міської ради на судовий захист. Забезпечення позову в даному випадку, виступає запорукою виконання можливого рішення суду, тому вважаю, що вимоги місцевої прокуратури про забезпечення позову є спів розмірними позовним вимогам.

Враховуючи викладене, прокурор вважає за доцільне накласти арешт на земельну ділянку, загальною площею 0,03 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0025) розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та заборонити будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо цього майна.

Розглянувши заяву Одеської місцевої прокуратури №1 про забезпечення позову та дослідивши матеріали справи, а також враховуючи те, що забезпечення позову є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, господарський суд вважає, що вказана заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 136 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, законодавець дозволяє суду забезпечити існуючий або майбутній позов не тільки з мотивів неможливості чи ускладнення виконання рішення суду, але й у зв`язку з неможливістю чи ускладненням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В силу приписів частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Відповідно до ч. ч. 1 та 6 ст. 140 ГПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Застосовуючи заходи забезпечення позову, суд діє за внутрішнім переконанням на підставі та у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Слід зазначити, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Так, згідно зі статтями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Таким чином, оцінюючи подані заявником докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді заяви про вжиття заходів забезпечення позову та встановивши в їх сукупності обставини, на які посилається заявник як на підставу своїх вимог, суд вважає, що заява про вжиття заходів забезпечення позову підлягає задоволенню.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, зокрема, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

При розгляді заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі Шмалько проти України право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" (п. 77, Заява № 11901/02) зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (п. 43, Заява № 60750/00) наголосив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.97 р., Reports of Judgments and Decisions 1997-II, с. 510, п. 40).

Таким чином, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

На думку суду, є велика ймовірність у разі відчуження відповідачем земельну ділянку, загальною площею 0,03 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0025) розташовану за адресою: АДРЕСА_1 під час розгляду справи на користь третіх осіб, в подальшому виконання рішення суду, постановленого за позовом Одеської місцевої прокуратури №1, яка діє на захист інтересів держави в особі Одеської міської ради, буде неможливим.

Відповідно ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Для належної реалізації завдань господарського судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення є обов`язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.

Вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, роз`яснення Верховного Суду України, а також зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовних вимог, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, поведінка боржника спрямована на унеможливлення виконати рішення суду, наявні обґрунтовані доводи щодо необхідності вжиття саме таких заходів забезпечення позову.

Враховуючи вказане та те, що сторони були обізнані про настання таких наслідків, господарський суд вважає співмірним та справедливим, що відповідатиме реальному захисту прав та інтересів Заявника, вжиття наступних заходів забезпечення позову, як -накладення арешту на земельну ділянку, загальною площею 0,03 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0025) розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та заборони будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки, загальною площею 0,03 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0025) розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до частини сьомої статті 145 Господарським процесуальним кодексом України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Керуючись ст.136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1.Заяву Одеської місцевої прокуратури №1 (вх.№ 2-3813/20 від 01.10.2020р.) про забезпечення позову по справі №916/2594/20 - задовольнити повністю.

2. Накласти арешт на земельну ділянку, загальною площею 0,03 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0025) розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

3. Заборонити будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки, загальною площею 0,03 га (кадастровий номер 5110136900:45:008:0025) розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

4. Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом та підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" для виконання судових рішень.

Стягувачем за ухвалою є: Одеська міська рада (65004, м. Одеса, пл. Думська, 1; код ЄДРПОУ 26597691)

Боржником за ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю ВІП-ПЛАЗА (65038, м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 46, корп. 2, кв. 90; код ЄДРПОУ 43617165)

5. У відповідності до ч.2 ст.235 ГПК України ухвала набрала законної сили 02.10.2020р. та у відповідності до ч.8 ст.140, ч.2 ст.254, п.4 ч.1 ст.255 ГПК України підлягає оскарженню в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її винесення. Згідно ч.8 ст.140 ГПК України оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

6. Ухвала може бути пред`явлена до примусового виконання у строки, визначені ст.12 Закону України „Про виконавче провадження".

Ухвала набрала чинності 02.10.20 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня набрання законної сили ухвали Господарського суду Одеської області.

Суддя Гут Сергій Федорович