Рішення

від 24.09.2020 по справі 922/2874/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2874/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Горбачовій О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Селянського (Фермерського) господарства "Чумак М.М.", с.Феськи Харківської області до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м.Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Золочівська селищна об`єднана територіальна громада в особі Золочівської селищної ради, смт.Золочів Харківської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою за участю представників:

позивача - Кужелєва С.В. (адвокат, ордер ЧК №88344 від 01.09.2019 року);

відповідача - не з`явився;

3-ої особи - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду Харківської області знаходиться справа №922/2874/19 за позовом Селянського (Фермерського) господарства "Чумак М.М." до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання права постійного користування земельною ділянкою 24,1067га, кадастровий номер 6322686500:03:007:0448, яка була надана в користування на ім`я ОСОБА_1 , відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ХР-13-00-015069 на підставі рішення Золочівської районної ради народних депутатів Харківської області № 293-3 від 18.09.1990 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.02.2020 року провадження у справі №922/2874/19 було зупинено до закінчення перегляду судового рішення з подібних правовідносин у справі №922/989/18 в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду.

Ухвалою суду від 31.07.2020 року поновлено провадження по справі. Підготовче засідання неодноразово відкладалось.

Ухвалою суду від 03.09.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 08 вересня 2020 року, яке протокольною ухвалою відкладено на 24.09.2020 року о 15:30.

Сторонами надано до суду наступні документи по суті спору:

- відзив (а.с.86-89) про відмову в задоволенні позову;

- відповідь на відзив (а.с.106-111);

- додаткові пояснення позивача з урахуванням постанови ВП Верховного суду від 23.06.2020 по справі №922/989/18.

Надані документи судом прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи.

24.09.2020 року відповідач надав до суду клопотання про відкладення судового засідання (вих.№1706, вх.№22115).

У судовому засіданні 22.09.2020 року позивач заперечував проти відкладення, позов підтримував, просив суд його задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання 24.09.2020 року не з`явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Протокольною ухвалою суду від 24.09.2020 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про відкладення судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

18 вересня 1990 року рішенням виконавчого комітету Золочівської районної ради народних депутатів №293-3 Про відведення земель гр. ОСОБА_1 для створення селянського господарства на землях радгоспу Пролетар Харківщини

1) вирішено погодитись з рішенням адміністрації радгоспу Пролетар Харківщини від 16 серпня 1990 року №19 про вилучення земель для створення селянського господарства гр. ОСОБА_1 загальною площею 26,0 га.

Пунктом 5 вказаного рішення наказано видати гр. ОСОБА_1 тимчасовий державний акт на право володіння землею.

На підставі вказаного рішення гр. ОСОБА_1 замовив Технічний звіт по встановленню окружних меж, підготовці до видачі державного акта та проведенню горизонтальної теодолітної зйомки ділянки, відведеної ОСОБА_1 для ведення селянського господарства (додаток 2).

В результаті проведеного комплексу польових та камеральних робіт був виготовлений Державний акт на право користування землею серії Б №0073213 1990 року (додаток 3).

Відповідно до вказаного акту - Державний акт видано селянському господарству гр. ОСОБА_1 , що за вказаним землекористувачем закріплюється в безстрокове і безоплатне користування 26,99 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування. Земля надана для виробництва сільськогосподарської продукції.

18 вересня 1990 року ОСОБА_1 було створено Селянське (фермерське) господарство ОСОБА_1 , та укладено Статут (додаток 4). Відповідно до п. 1 Статуту - далі мовою оригіналу крестьянское хозяйство - семейно - трудовое объединение лиц совместно ведущих сельскохозяйственное производство: выступает в качестве самостоятельного, экономически обособленного товаропроизводителя сельскохозяйственной продукции. Крестьянское хозяйство организовано на землях совхоза Пролетарий Харковшины . переданы ему в пожизненно - наследуемое владение решением Золочевского райисполкома Харьковской области.

Відповідно до п. 4 Статуту - далі мовою оригіналу крестьянское хозяйство имеет статус юридического лица....

На час отримання земельної ділянки гр. ОСОБА_1 спеціального нормативно правового акту, який містив би норми, що регулювали діяльність фермерського господарства не було. Проте загальні положення були закріплені в Земельному кодексу УPCP 1970 року.

Відповідно до ст.50 ЗК Української PCP в редакції від 25.10.1988 року, землі сільськогосподарського призначення надаються в безстрокове користування:

1) колгоспам, радгоспам, іншим сільськогосподарським державним, кооперативним, громадським підприємствам і організаціям - для ведення сільського господарства....

Відповідно до ст.83 ЗК Української PCP в редакції від 25.10.1988 року, громадяни, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю в сільському господарстві, яка ґрунтується на особистій праці і праці членів їх сімей, користуються наданими їм ділянками польової та присадибної землі.

Порядок користування і розміри ділянок польової та присадибної землі громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю в сільському господарстві, встановлюються Радою Міністрів Української PCP.

Незважаючи на те, що в кодексі містились окремі норми, які стосувалися індивідуального селянського господарства, як прообразу сучасного фермерського господарства, порядок надання земель у користування для заняття індивідуальною трудовою діяльністю у сільському господарстві не був врегульований конкретними нормативно-правовими актами, а тому індивідуальні селянські господарства навіть не враховувалися й органами державної статистики.

Прийняті 28 лютого 1990 року Основи законодавства Союзу PCP та союзних республік про землю, вперше, установили порядок надання землі громадянам для ведення селянського господарства. Членам колгоспів та інших сільськогосподарських кооперативів, працівникам сільськогосподарських підприємств, які виходили з їх складу, було надано право отримати земельну ділянку з масиву земель цих господарств для ведення товарного селянського господарства. Іншим громадянам надавалося право отримати земельні ділянки для ведення селянського господарства зі складу земель запасу.

Першим спеціальним законом, який регулював діяльність фермерських господарств на території України є Закон Про селянське (фермерське) господарство , прийнятий 20 грудня 1991 року. Відповідно до нього селянське (фермерське) господарство визначалося формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Відповідно до ст.20 ЗК Української PCP в редакції від 25.10.1988 року, відповідно до Основ земельного законодавства Союзу PCP і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею.

Відповідно до змісту Державного акту на право користування землею серії Б №0073213 1990 року - Державний акт видано селянському господарству гр. ОСОБА_1 , тобто юридичній особі.

Після отримання селянським господарством гр. ОСОБА_1 Державного акту було прийнято Земельний кодекс України від 18.12.1990 року, який набув чинності 15.03.1991 року.

Відповідно до абз.2 п.3 Постанови Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української PCP від 18.12.1990 року №562-ХІІ, до земельних правовідносин, що виникнуть до 15 березня 1991 року (а до правовідносин щодо земельного податку і орендної плати - до 01 липня 1992 року), Земельний кодекс Української PCP застосовується до тих прав і обов`язків, які виникнуть після введення Кодексу в дію.

Відповідно до п.5 Постанови встановлено, що громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Новий Земельний кодекс Української PCP від 18.12.1990 року в статті 6 визначав, що у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української PCP для: ведення селянського (фермерського господарства).

Відповідно до ст. 50 ЗУ Української PCP від 18.12.1990 року громадянам Української PCP, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Закон Української PCP Про підприємства в Українській PCP від 27.03.1991 року визначав, що підприємство - основна організаційна ланка народного господарства Української PCP. Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб`єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Стаття 2 Закону Української PCP Про підприємства в Українській PCP від 27.03.1991 року встановлювала, що відповідно до форм власності, встановлених Законом Української PCP "Про власність", можуть діяти підприємства таких видів:

- індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці;

- сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян Української PCP - членів однієї сім`ї, які проживають разом;

- приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина Української PCP, з правом найняття робочої сили.

Відповідно до Листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва №4-421-169/3841 від 20.06.2001 року роз`яснено, що кожен суб`єкт підприємницької діяльності, який діє на території України, повинен мати організаційно-правову форму.

Державний класифікатор "Класифікація організаційно-правових форм господарювання" (КОПФГ) розроблений на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 4 травня 1993 року №326 "Про Концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу України на міжнародну систему статистики і обліку", визначав, що об`єктом класифікації є визначені чинним законодавством організаційно-правові форми юридичних осіб та їх відокремлені підрозділи: філії, представництва, а також підприємці-фізичні особи, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до п.2.15. Класифікатора селянське (фермерське) господарство - це форма підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатись її переробленням та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, котрі об`єдналися для роботи в цьому господарстві.

В зв`язку з необхідністю приведення господарської діяльності у відповідність до вимог нового законодавства ОСОБА_1 - голова фермерського господарства звернувся із заявою про реєстрацію фермерського/селянського господарства.

26.10.1993 року Розпорядженням Золочівської районної ради народних депутатів №122 (додаток5), було зареєстровано Фермерське/селянське господарство ОСОБА_1, у такому складі: ОСОБА_1 - голова фермерського господарства, Члени господарства - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Тобто, обираючи можливі організаційно-правові форми діяльності, ОСОБА_1 з самого моменту отримання Державного акту на право користування землею серії Б №0073213 від 1990 року, визначив в Статуті від 1990 року (п.4 Статуту) - далі мовою оригіналу крестьянское хозяйство имеет статус юридического лица......", а в подальшому підтвердив бажання подальшого здійснення господарської діяльності саме у формі юридичної особи, зареєструвавши її в 1993 році відповідно до вимог нового законодавства.

Окрім того, необхідність реєстрації селянського (фермерського) господарства у формі юридичної особи була закріплена в ЗУ Про селянське (фермерське) господарство від 1991 року.

В ч.5 ст.2 Закону України Про селянське (фермерське) господарство в редакції, чинній на момент створення С(Ф)Г Чумак М.М. , закріплено, що на ім`я голови селянського (Фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

Чинне на час створення С(Ф)Г Чумак М.М. законодавство передбачало наступні види передачі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства:

1) У приватну власність;

2) В постійне користування;

3) В тимчасове користування на умовах оренди.

Відповідно до ч.1 ст.5 вказаного Закону громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до ч1І ст.9 вказаного Закону у наведеній редакції, після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (Фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Відповідно до ч.2 ст.9 вказаного вище Закону, після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Тобто, ЗУ Про селянське (фермерське) господарство в редакції від 1991 року передбачав лише одну організаційно-правову форму діяльності С(Ф)Г - створення юридичної особи.

Виходячи з положень ст.9 Закону України Про селянське (фермерське) господарство в редакції, чинній на момент створення С(Ф)Г Чумак М.М. , створення селянського (фермерського) господарства та набуття ним статусу юридичної особи можливе було лише після отримання Державного акта на право постійного користування землею та виділення її в натурі. Крім того, ч.3 ст.9 вказаного Закону передбачала занесення до спеціальної погосподарської книги даних про надану у користування саме господарству (а не фізичній особі) земельну ділянку.

На ім`я голови селянського (фермерського) господарства лише видавався відповідно Державний акт на право постійного користування землею та складались інші документи відповідно до законодавства України. Проте, землекористувачем виступало створюване громадянином селянське (Фермерське) господарство, а не фізична особа - голова вказаного господарства.

Стаття 10 Закону України Про селянське (фермерське) господарство передбачала, що плата за землю справляється щорічно у вигляді земельного податку саме з селянських (Фермерських) господарств, а не з фізичної особи, на ім`я якої видано Державний акт.

Стаття 11 вказаного Закону закріплює обов`язки селянського (фермерського) господарства як землекористувача. Тобто, землекористувачем виступає не фізична особа, а саме селянське (фермерське) господарство, у нашому випадку С(Ф)Г Чумак М.М. .

Відповідно до ст.14 вказаного закону у разі продажу майна селянського (фермерського) господарства і передачі земельної ділянки, що перебуває у користуванні, в тому числі на умовах оренди, іншому громадянину, підприємству або організації за рішенням Ради народних депутатів саме селянське (Фермерське) господарство має право на одержання від них повної компенсації всіх затрат на вирощення і збирання врожаю, а також затрат на поліпшення якості землі за час користування земельною ділянкою відповідно до підвищення кадастрової оцінки.

Згідно з ст.18 вказаного Закону за систематичне невнесення земельного податку передбачено відповідальність саме селянського (фермерського) господарства, а не Фізичної особи.

Відповідно до абз.4 п.2 Роз`яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/743 від 27.06.2001 року Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із захистом права власності на землю і землекористування ... господарські суди повинні мати на увазі, що згідно зі статтями 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" після одержання державного акта на право користування землею селянське (фермерське) господарство реєструється у раді, що передала у власність або надала у користування земельну ділянку, і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. Отже з цього часу обов`язки власника чи землекористувача земельної ділянки здійснює селянське (фермерське) господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Отже, зазначене свідчить, що з моменту реєстрації СФГ як юридичної особи обов`язки землекористувача земельної ділянки несе створене ОСОБА_1 С(Ф )Г " Чумак М.М. ", а не сам ОСОБА_1 , на ім`я якого лише було видано Державний акт.

Таку правову позицію щодо переходу обов`язків землекористувача земельної ділянки до селянського (фермерського) господарства від громадянина, якому вона надавалась на підставі державного акту на право користування землею, неодноразово викладав Верховний Суд України, зокрема у Постановах у справах №№6-20100св09, 6-20859св07, 6-13576св07,6-14879св07 та 6-20275св07.

Після введення нової форми Державного акту на право постійного користування землею голова Господарства - ОСОБА_1 отримав новий Державний акт на право постійного користування землею серії ХР №13-00-15069 від 15 вересня 1998 року (додаток 6). Виходячи із вимог чинного на той час ЗУ Про селянське (фермерське) господарство , а саме п.5 ст.2, Державний акт на право постійного користування землею було оформлено саме на ім`я голови С(Ф)Г.

Не дивлячись на те, що Державний акт серії ХР №13-00-15069 від 15 вересня 1998 року було переоформлено на ім`я голови господарства, в якості фактичного користувача земельної ділянки з 1990 року і по цей час виступало селянське (фермерське) господарство Чумака М.М. , як юридична особа.

15 лютого 2008 року ОСОБА_1 - голова Селянського (фермерського) господарства, на ім`я якої було видано Державний акт на право постійного користування землею - помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (додаток 7).

Протоколом №4а загальних зборів С(Ф)Г Чумак М.М. від 14 лютого 2008 року, в зв`язку зі смертю ОСОБА_1 , головою обрано ОСОБА_3 (додаток 8).

Наказом №8 від 15 лютого 2018 року по С(Ф)Г Чумак М.М. прийнято на посаду голови Селянського (фермерського) господарства Чумак М.М. ОСОБА_3 з 15 лютого 2008 року (додаток 9).

Після зміни голови Селянського (фермерського) господарства, та вибуття із нього ОСОБА_1 , Селянське (фермерське) господарство Чумак М.М. по цей час продовжує користуватися земельною ділянкою, отриманою для його створення.

Факт перебування спірної земельної ділянки саме у користуванні Селянського (фермерського) господарства Чумак М.М. підтверджується також:

- Довідкою Відділу Держземагенства у Золочівському районі Харківської області №416 від 06.02.2015;

- Довідкою Відділу Держгеокадастру у Золочівському районі Харківської області №27-20.21-0.8-99/14-16 від 11.02.2016;

- Довідкою Відділу Держгеокадастру у Золочівському районі Харківської області №27-20.21-0.8-188/2-17 від 27.01.2017;

- Довідкою Відділу у Золочівському районі ГУ Держгеокадастру Харківської області №89/112-18 від 02.02.2018.

Отже, оскільки законодавцем встановлене спеціальне призначення спірної земельної ділянки для створення та господарської діяльності позивача; використання позивачем земельної ділянки на підставі Закону носить тривалий характер (29 років); безстрокове право позивача на використання спірної ділянки визнано як державними фіскальними органами, так і самим відповідачем, про що свідчать довідки Відділу у Золочівському районі ГУ Держгеокадастру Харківської області про склад земель, що обліковуються державою за СФГ Чумак М.М. .

Проте на даний час Відповідач не визнає право Позивача на користування вказаною земельною ділянкою, у зв`язку з цим Позивач вимушений був звернутися до суду за захистом власного права.

В 2013 році на підставі технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності по Феськівській сільській раді Золочівського району Харківської області відомості про земельну ділянку згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ХР №13-00-015069 були внесені до Державного земельного кадастру, вказаній земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 6322686500:03:007:0448. Площа земельної ділянки - 24,1067 га, форма власності - державна (додаток 14).

Про вказане Позивач дізнався із Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 04.07.2018 року (додаток 15).

31.08.2018 року головним спеціалістом відділу контролю за використанням та охороною земель у Богодухівському, Валківському, Золочівському, Коломацькому, Краснокутському районах Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області Дяченко М.М., за результатами розгляду протоколу від 27.08.2018 року №401-ДК/0351П/07/01/-18, винесено постанову №401- ДК/329/По/08/01/-18 за порушення вимог ст.ст.123,124, 125, 126 Земельного кодексу України, а саме, про те, що земельна ділянка площею 24,1067 га із земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення зайнята та використовується С(Ф)Г Чумак М.М. для вирощування сільськогосподарської продукції. Документи, які посвідчують набуте право власності чи право користування ділянкою у фермерського господарства відсутні, встановлена законодавством державна реєстрація таких прав не проводилась. Визнано винним голову С(Ф)Г Чумак М.М. ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.53-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 грн. Згідно з цією ж постановою порушенням заподіяно матеріальну шкоду внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки на суму 34775,35 грн. (додаток 16). В подальшому вказана постанова була скасована рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 03.12.2018 року по справі №622/1106/18, залишеним без змін Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2019 року.

Згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 27.09.2018 року за №7018-СГ, відповідно до додатку до акту приймання передачі вказана земельна ділянка кадастровий номер 6322686500:03:007:0448 передана в комунальну власність Золочівській селищній об`єднаній територіальній громаді в особі Золочівської селищної ради (додаток 17).

Проте, до теперішнього часу земельна ділянка кадастровий номер 6322686500:03:007:0448 перебуває в державній власності та суб`єктом права власності зазначено Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, що підтверджується Інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку

У 2018 році Головне управління Держгеокадастру у Харківській області звернулося до суду із позовом про визнання відсутнім у Селянського (фермерського) господарства Чумак М.М. (код ЄДРПОУ 21239917) права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6322686500:03:007:0448 площею 24,1067 га, що перебувала у постійному користуванні гр. ОСОБА_1 згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ХР-13-00-015069, зареєстрованим в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №359 від 15.09.1998 (справа №922/2804/18) (додаток 19). Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.07.2019 року по справі №922/2804/18 в задоволені позову Головного управління Держгеокадастру у Харківській області було відмовлено, на даний час справа знаходиться на розгляді в Східному апеляційному господарському суді (додаток 20).

Зміст вказаної позовної заяви та постанови про накладення адміністративного стягнення №401-ДК/329/По/08/01/-18 вказує на те, що Відповідач не визнає право Позивача на користування земельною ділянкою площею 24,1067 га з кадастровим номером 632268650:03:007:0448, яка була надана в користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ХР №13-00-15069 від 15 вересня 1998 року.

Специфіка даного спору, яка полягає в тому, що правовідношення сторін регулювалися як нормативними актами, які на даний час втратили чинність (ЗУ Про селянське (фермерське) господарство , ЗКУ ред. 1990 року та ред. 2002 року); так і нормативними актами, які в період дії спірних правовідносин були визнані неконституційними (п. 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України ред. 2001 року). Тому, самі недоліки законодавчого регулювання майнових прав в значній мірі обумовили появу даного спору. За таких умов, на думку Позивача, вирішення спору повинно ґрунтуватися на принципах справедливості, добросовісності та розумності, передбачених п.6 ч.1 ст.6 ЦК України, та виходячи з наявної судової практики Верховного Суду, а також преюдиціальних рішень ЄСПЛ.

Виходячи із останньої судової практики, що виникла із спірного питання, проаналізувавши Постанову Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі №922/3312/17 від 18.03.2018, Окрему Думку суддів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до Постанови Верховного Суду у справі №922/3312/17 від 18.03.2018 (додаток 21), а також Постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №677/1865/16-ц від 31.10.2018 (додаток 22), Позивач просить суд, враховуючи принцип правової визначеності, щодо права постійного користування С(Ф)Г ОСОБА_1 земельною ділянкою на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ХР №13-00-15069 від 15 вересня 1998 року, врахувати наступне.

Спеціальним законом, яким визначені особливості створення фермерського господарства та врегулюванні особливості діяльності, права та обов`язки цієї особи та її засновника, на час надання земельної ділянки на ім`я ОСОБА_1 та створення Позивача був Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 року (далі - Закон про СФГ), а на час подання Відповідачем позову про визнання відсутнім права постійного користування земельною ділянкою - Закон України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 року (далі - Закон про ФГ).

Частиною першою статті 2 Закону про СФГ (в редакції, чинній на час створення Позивача) визначено, що селянське (фермерське) господарство (далі - СФГ) є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Закон про СФГ передбачав реєстрацію СФГ як юридичної особи.

Закон про ФГ (частина четверта статті 1 Закону про ФГ) також встановлював, що фермерське господарство (далі - ФГ) є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи (зі змінами, які набули чинності з 01.05.2016 року, ФГ могло бути зареєстроване як юридична особа або фізична особа - підприємець).

Отже, Закон про СФГ та Закон про ФГ передбачають можливість створення СФГ (ФГ) як юридичної особи, тобто особи з окремою правосуб`єктністю.

Відповідно до частини першої статті 3 цього Закону СФГ в системі народногосподарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами.

Статтею 9 Закону про СФГ встановлені особливості реєстрації СФГ. Відповідно до частини першої цієї статті після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, СФГ підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Частиною другою цієї статті передбачено, що після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Отже, законом було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової передумови для набуття СФГ правосуб`єктності. Також одержання земельної ділянки для ведення СФГ вимагало у подальшому здійснити реєстрацію СФГ. Тобто закон не передбачав права використовувати земельну ділянку, надану у користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

Разом з тим Державний акт на право постійного користування землею видається на ім`я голови СФГ відповідно до частини п`ятої статті 2 Закону про СФГ. На час видачі акта СФГ як юридична особа ще не існує.

Особливості створення СФГ (ФГ) полягають у тому, що:

- обов`язковою передумовою створення СФГ (ФГ) є набуття засновником (майбутнім головою відповідно до Закону про СФГ) права на земельну ділянку, надану для ведення СФГ;

- коло учасників селянського СФГ (ФГ) є обмеженим та має родинно-трудову ознаку, відповідно до якої фермерське господарство може бути створене одним або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї відповідно до закону, а особи, у тому числі родичі, які працюють за трудовим договором (контрактом, угодою), не є членами СФГ (ФГ) (частина друга статті 2 Закону про СФГ, частина перша статті 3 Закону про ФГ).

В системно-логічному зв`язку з нормами Закону про СФГ знаходились норми статті 27 Земельного кодексу України 1990 року (у редакції, чинній на час створення Позивача), якими встановлено підстави припинення користування земельною ділянкою. Пунктом З частини першої статті 27 ЗК України встановлено спеціальну підставу - припинення СФГ.

Таким чином, одержання правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельної ділянки для ведення СФГ є необхідною передумовою набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи, а припинення СФГ було підставою для припинення права користування земельною ділянкою. При цьому використання такої земельної ділянки без створення СФГ законом передбачено не було.

Водночас, частиною першою статті 10 Закону про СФГ передбачено, що плата за землю у вигляді земельного податку або орендної плати справляється саме з СФГ.

Статтею 11 цього закону на СФГ покладено зокрема обов`язки забезпечення використання землі за цільовим призначенням та відповідно до умов її надання; ефективного використання землі відповідно до проекту внутрігосподарського землеустрою, підвищення її родючості; здійснення комплексу заходів щодо охорони земель; своєчасного внесення земельного податку або орендної плати за землю.

Частиною другою статті 18 Закону про СФГ Відповідальність селянського (фермерського) господарства передбачено наслідки невиконання СФГ своїх обов`язків як землекористувача: у разі систематичного невнесення земельного податку в терміни, встановлені законодавством України, а також орендної плати в терміни, визначені договором оренди, право власності і користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється.

Таким чином, обов`язки землекористувача законом покладено безпосередньо на СФГ, а невиконання окремих обов`язків СФГ може створити наслідки у вигляді припинення відповідного права.

Приймаючи до уваги вищезазначені висновки, з урахуванням нерозривності зв`язку прав, обов`язків та відповідальності землекористувача, вбачається, що після одержання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою для ведення СФГ та проведення державної реєстрації такого господарства як юридичної особи, права та обов`язки користувача цієї земельної ділянки виконує СФГ, а не громадянин, якому вона надавалась. Після державної реєстрації СФГ у правовідносинах користування земельною ділянкою, наданою на підставі Закону про СФГ, відбувається фактична заміна землекористувача.

Чинне на час створення позивача земельне законодавство та законодавство, яким врегульовані питання створення СФГ, не визначають порядок подальшого переходу та реєстрації речового права на земельну ділянку, надану її засновнику для ведення СФГ (ФГ), а також не встановлюють при цьому обов`язок здійснити державну реєстрацію (перереєстрацію) права на цю земельну ділянку за СФГ (ФГ). Такий перехід відбувається внаслідок юридичного факту реєстрації господарства як юридичної особи (висновок у пункті 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 року у справі № 677/1865/16-ц).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

В обґрунтування своєї позиції представник Відповідача у відзиві зазначив, що на думку Відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є неналежним відповідачем у вказаній справі через те, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 27.09.2018 року за №7018-СГ, відповідно до додатку до акту приймання передачі вказана земельна ділянка кадастровий номер 6322686500:03 0070448 передана в комунальну власність Золочівській селищній об`єднаній територіальній громаді в особі Золочівської селищної ради, і відповідно Головне управління Держгеокадастру у Харківській області на сьогодні не є органом, компетентним розпоряджатися вказаною земельною ділянкою.

Проте, із вказаним доводом суд не погоджується, виходячи із наступного.

Відповідно до ч.9 статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до ч.1 ст.117 Земельного кодексу України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.

На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15, визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №5 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" ГУ Держгеокадастру у Харківській області є територіальним органом Держгеокадастру.

Ввідповідно до пункту 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 12 листопада 2019 року №285, завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Харківської області.

Згідно з підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області до компетенції останнього належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Харківської області.

Звідси ГУ Держгеокадастру наділене повноваженнями з передачі у власність або в користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих у межах Харківської області.

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Відповідно до висновку Верховного суду, викладеному у постанові від 23.06.2020 року у справі №922/989/18, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством. Такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна.

Конституція України закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина третя статті 41 Конституції України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України (пункт 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19).

Відповідно до ч.1 ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації них прав.

Відповідно до Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, спірна земельна ділянка кадастровий номер 6322686500:03:007:0448 до теперішнього часу перебуває в державній власності, тобто від імені держави розпорядження нею здійснює саме Головне управління Держгеокадастру у Харківській області.

Далі в обґрунтування своєї позиції представник Відповідача у відзиві зазначив, що подання даного позову є безпідставним, оскільки питання про визнання права постійного користування земельною ділянкою вже розглядалось судом за участі тих самих сторін по іншій справі №922/1351/18.

Суд не погоджується з цим твердженням, виходячи з наступного.

22.05.2018 року Селянське (фермерське) господарство Чумак М.М. зверталось до господарського суду Харківської області з позовом (вх.1351/18) до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання права постійного користування земельною ділянкою, в якому просило суд: визнати за С(Ф)Г Чумак А.А. право постійного користування земельною ділянкою площею 26.99 га в межах згідно з планом, розташованою на території Феськівської сільської ради, призначеною для ведення фермерського господарства, яка відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ХР-13-00-015069 була надана у постійне користування на підставі рішення Золочівської районної ради народних депутатів Харківської області №293-3 від 18.09.1990 ОСОБА_1 (справа №922/1351/18)

Проте, підставою для подання вказаного позову було отримання Позивачем Клопотання №32-20-5,4-923/90-18 від 27.04.2018 про надання документів, яке було розцінено Позивачем як невизнання прав Позивача на землю.

Відповідно до ст.4 Господарського процесуального кодексу України (ГПК) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, на момент звернення із тим чи іншим позовом права й інтереси, на захист яких подано позов, уже має порушити особа, до якої пред`явлено позов, тобто законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача.

Метою ж позову є розгляд спору і захист уже порушених суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Рішенням по справі №922/1351/18 в позові відмовлено повністю, так як суд вважав позов безпідставним та передчасним через відсутність доказів порушення прав Позивача на момент пред`явлення позову.

Із вказаними висновками погодився Позивач, адже дійсно станом на 22.05.2018 року (дата пред`явлення позову по справі №922/1351/18) доказів порушення, невизнання, або оспорювання прав Позивача Відповідачем відносно спірної земельної ділянки фактично не було. Вказані обставини виникли пізніше, а саме 10.10.2018 року, коли Головне управління Держгеокадастру у Харківській області звернулося до суду із позовом про визнання відсутнім у Селянського (фермерського) господарства Чумак М.М. (код ЄДРПОУ 21239917) права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6322686500:03:007:0448 площею 24.1067 га, що перебувала у постійному користуванні гр. ОСОБА_1 згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ХР-13-00-015069, зареєстрованим в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 359 від 15.09.1998.

Отже, виникла нова підстава, яка відповідно до ст.15 ЦК України, через те, що Відповідач не визнає право Позивача на користування земельною ділянкою, дає право для звернення із цим позовом.

Отже, з 10.10.2018 року у Позивача з`явилась нова підстава для захисту власного права (законного інтересу) в зв`язку з його невизнанням та оспоренням Відповідачем.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на правовий висновок викладений ВСУ у справі № 6-2329цс16 від 05 жовтня 2016 року.

В постанові №6-2329цс16 від 05 жовтня 2016 року Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Верховний Суд України виходив із аналізу положень ст. ст.116,118, 407, 102-1 п.6 перехідних положень Земельного Кодексу України, ст.1218, 1225, 407 ЦК України (в редакції 2003 року), ст. 23 Закону України Про фермерське господарство . Разом з тим Верховним судом України в цій справі не проаналізовано ту обставину, що п. 6 перехідних положень Земельного Кодексу України визнаний неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 1-17/2005 щодо обов`язку осіб, які мають земельні ділянки в постійному користуванні переоформити їх до 01 січня 2008 року.

Також Верховним Судом України не було дано аналіз обставини справи в контексті ст.ст.5,8,22 Конституції України, Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод та практики Європейського Суду. Не враховано висновки викладені у постанові ВСУ у справі №6-248цс16 про те, що Закон України Про селянське (фермерське) господарство є спеціальним законом, в якому на відміну від Земельного кодексу України дещо по-іншому регулюються питання надання та користування земельними ділянками. В справі № 6-1275 цс 15 ВСУ робить правовий висновок, що особа має право в добровільному порядку відмовитися від права землекористування. В іншому випадку - припинення права землекористування у відповідності з вимогами ЗК України можливе лише в судовому порядку.

У відповідності до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Сутність принципу верховенства права розкривається в доповіді, схваленій Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року).

Аналізуючи положення п.6 Перехідних положень Земельного Кодексу України 2001 року та визнаючи їх неконституційними щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення, Конституційний суд України рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №1-17/2005 аналізуючи законодавство, яке регулювало право постійного користування земельними ділянками, в мотивувальній частині свого рішення зробив правові висновки, що за особами які отримали державні акти про право постійного користування земельною ділянкою це право визнається державою, наголошено що новий Земельний кодекс України регулює питання набуття прав на земельну ділянку після набрання ним чинності, а особи які раніше користувалися земельною ділянкою мають право на переоформлення цих прав, та що на законодавчому рівні це питання переоформлення цих прав належним чином не врегульовано.

Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності па землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування.

Правові позиції, викладені в Постановах ВСУ від 23.11.2016 року по справі №6-3113цс15, та від 05.10.2016 року по справі №6-2329цс16, на які Відповідач посилається у відзиві, не підлягають застосуванню до даної справи також у зв`язку з відмінністю суб`єктного складу та правових підстав позовів.

У Постанові ВСУ від 23.11.2016 року по справі №6-3113цс15 позивачем є Фізична особа, яка пред`являє позов про визнання права на спадщину (визнання права користування земельною ділянкою в порядку спадкування після смерті чоловіка).

У Постанові ВСУ від 05.10.2016 року по справі №6-2329цс16 позивачем є знову ж таки фізична особа, яка пред`являє позов про визнання права власності, визнання права засновника та визнання права постійного користування земельними ділянками в порядку спадкування.

Підставою позову по справі №922/2874/19 за позовом С(Ф)Г Чумак М.М. є факт переходу прав землекористувача від громадянина, на ім`я якого видавався Державний акт, до селянського (фермерського) господарства.

Приписами статті 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд при розгляді даної справи враховує правові висновки Верховного суду, викладені в постановах №615/2197/15-ц, №348/992/16-ц, №317/2520/15-ц, №388/1103/16-ц.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного суду, викладеної в Постанові від 20 березня 2019 року по справі №615/2197/15-ц, У справі, яка розглядається. фермерське господарство як юридична особа зареєстроване в установленому законом порядку (18 червня 1997 року) після отримання позивачем прав на земельну ділянку, виділену йому для ведення селянського (фермерського) господарства у 1993 році, тому користувачем земельної ділянки є ФГ Шана . Після отримання позивачем державного акта на право користування земельною ділянкою та його державної реєстрації останнім засновано фермерське господарство, яке зареєстроване як юридична особа Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна орендаря і обов`язки землекористувача перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації, а тому сторонами у спірних правовідносинах є юридичні особи. Із комплексного аналізу вимог статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону №937-IV можна зробити висновок, що після укладення договору оренди земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. 3 цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалася".

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного суду, викладеної в Постанові від 13 березня 2019 року по справі №348/992/16-ц, зроблено висновок, що Суди встановивши, що між ОСОБА 3 і Надвірнянською РДА укладено договір оренди земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства на підставі Закону України Про фермерське господарство , після державної реєстрації цього договору відповідачем засновано фермерське господарство, яке зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна орендаря і обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації, а тому сторонами у спірних правовідносинах мають бути юридичні особи .

Правова позиція Великої Палати Верховного суду викладена в Постанові від 20 червня 2018 року по справі №317/2520/15-ц, відповідно до змісту якої зроблено висновок, що за змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України Про фермерське господарство після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона наддавалась .

Аналогічна правова позиція висловлена і Великою Палатою Верховного Суду у постанові та від 12 грудня 2018 року № 388/1103/16-ц.

За приписами ч.1 ст.3 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" селянське (фермерське) господарство в системі народногосподарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами.

Статтею 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" були встановлені особливості реєстрації Селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до ч.1 ст.9 цього Закону після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-деннии термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Частиною 2 цієї статті передбачено, що після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Отже, законом було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової передумови для набуття селянським (фермерським) господарством правосуб`єктності. Одержання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, в свою чергу, вимагало у подальшому здійснити реєстрацію селянського (фермерського) господарства. Тобто, закон не передбачав права використовувати земельну ділянку, надану у користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.

Разом з тим, Державний акт на право постійного користування землею, відповідно до ч.5 ст.2 Закону України "Про селянське (Фермерське) господарство", видається на ім`я голови селянського (фермерського) господарства. Таким чином, на час видачі акту селянське (фермерське) господарство як юридична особа ще не існує.

Особливості створення селянського (фермерського) господарства полягають у тому, що:

- обов`язковою передумовою створення селянського (фермерського) господарства є набуття засновником (відповідно до Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" майбутнім головою) права на земельну ділянку, надану для ведення селянського (фермерського) господарства;

- коло учасників селянського (фермерського) господарства є обмеженим та має родинно-трудову ознаку, відповідно до якої фермерське господарство може бути створене одним або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї відповідно до закону, а особи, у тому числі родичі, які працюють за трудовим договором (контрактом, угодою), не є членами селянського (фермерського) господарства (ч.2 ст.2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство").

У системно-логічному зв`язку з нормами Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" знаходились і норми ст.27 Земельного кодексу України 1990 року (у редакції, чинній на час створення селянського (фермерського) господарства), якими встановлено підстави припинення користування земельною ділянкою. Так, п.3 ч.1 ст.27 Земельного кодексу України встановлено спеціальну підставу - припинення селянського (фермерського) господарства.

Таким чином, одержання правовстановлюючого документа на право користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства було необхідною передумовою набуття селянським (фермерським) господарством правосуб`єктності як юридичної особи, а припинення селянського (фермерського) господарства було підставою для припинення права користування цією земельною ділянкою. При цьому, використання такої земельної ділянки без створення селянського (фермерського) господарства законом передбачено не було.

Статтею 11 Закону України "Про селянське (фермерське") господарство" на селянське (фермерське) господарство покладено, зокрема, обов`язки забезпечення використання землі за цільовим призначенням та відповідно до умов її надання; ефективного використання землі відповідно до проекту внутрігосподарського землеустрою, підвищення її родючості; здійснення комплексу заходів щодо охорони земель; своєчасного внесення земельного податку або орендної" плати за землю.

Приймаючи до уваги вищезазначені висновки та норми права, з урахуванням нерозривності зв`язку прав, обов`язків та відповідальності землекористувача, можна зробити висновок, що після одержання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства та проведення державної реєстрації такого господарства як юридичної особи, обов`язки користувача цієї земельної ділянки виконує саме селянське (фермерське) господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Після державної реєстрації селянського (фермерського) господарства у правовідносинах користування земельною ділянкою, наданою на підставі Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", відбувається фактична заміна землекористувача.

Як вже було зазначено вище, Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою оформлений на ім`я громадянина та земельна ділянка надана для ведення селянського господарства. Тобто в якості фактичного користувача земельною ділянкою з моменту реєстрації СФГ по цей час виступало саме селянське (фермерське) господарство "Чумак М.М.", як юридична особа.

Слід зазначити, що чинне на час створення Селянського (фермерського) господарства "Чумак М.М." земельне законодавство та законодавство, яким врегульовані питання створення селянського (фермерського) господарства не визначають порядок подальшого переходу та реєстрації-речового права на земельну ділянку, надану її засновнику для ведення селянського (фермерського) господарства, а також не встановлюють при цьому обов`язок здійснити державну реєстрацію (перереєстрацію) права на цю земельну ділянку за селянським (фермерським) господарством.

Право постійного землекористування є безстроковим на відміну від права оренди і може бути припинене лише з підстав, передбачених ст.141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції Закону на момент створення СФГ; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року №973-IV "Про фермерське господарство") після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Звідси законодавством, чинним на момент створення СФГ, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19.06.2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон №937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII, який був чинним до 29 липня 2003 року, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV, який набрав чинності 29 липня 2003 року, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (див. ухвали Верховного Суду України від 24 жовтня 2007 року у справі № 6-20859св07, від 10 жовтня 2007 року у справі № 6-14879св07, від 30 січня 2008 року у справі № 6-20275св07).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі №272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі №574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

Згідно із частиною першою статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (частина друга статті 92 цього Кодексу).

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України Рішенням № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Отже, громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Суд вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві. У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 року у справі №922/989/18 зазначає, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника, та відступає від правових висновків, викладених в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 922/3312/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 року у справі №922/989/18 зазначила, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

З матеріалів справи вбачається, що після отримання громадянином - засновником Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, останнім засновано СФГ "Чумак М.М.", яке зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації СФГ воно набуло права та обов`язки землекористувача (близький за змістом правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження №14-5цс18), від 13 червня 2018 року у справі №474/100/16-ц (провадження №14-161цс18), від 12 грудня 2018 року у справі №704/26/17-ц (провадження №14-495цс18), від 13 лютого 2019 року у справі №666/1188/16-ц (провадження №14-629цс18).

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи, у зв`язку з чим підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст.129 ГПК України, відповідно до яких, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, з вини якого виник спір.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 76,77, 80, 86, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати за Селянським (Фермерським) господарством "Чумак М.М." (адреса: 62252, Харківська обл., Золочівський р-н, с.Феськи, вул.60 років СРСР, б.1; код ЄДРПОУ 21239917) право постійного користування земельною ділянкою 24,1067 га, кадастровий номер 6322686500:03:007:0448, яка була надана в користування на ім`я ОСОБА_1 , відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ХР-13-00-015069, на підставі рішення Золочівської районної ради народних депутатів Харківської області № 293-3 від 18.09.1990 року.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (адреса: 61145, м.Харків, вул.Космічна, 21, 8-9 поверх; код ЄДРПОУ 39792822) на користь Селянського (Фермерського) господарства "Чумак М.М." (код ЄДРПОУ 21239917; адреса: 62252, Харківська обл., Золочівський р-н, с.Феськи, вул.60 років СРСР, б.1) 1921,00 грн. судового збору за подання позову та 1921,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "05" жовтня 2020 р.

Суддя К.В. Аріт