Рішення

від 20.04.2007 по справі 2-1198/2007

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

справа № 2-1198/ 2007р.

Р І Ш Е Н Н Я

И М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня  2007  року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Нестеренко Л.О.

при секретарі Фоміновій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом  Торговельно-промислової транснаціональної корпораціі “Кераміст” до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування,

                                          В С Т А Н О В И В:

До Ленінського районного суду м. Запоріжжя звернулась Торговельно-промислова транснаціональна корпорація «Кераміст»  з позовом до  ОСОБА_1, ОСОБА_2  про визнання недійсним договору дарування, в якому вказав, що відповідачі уклали між собою договір дарування ? частини нежилого приміщення №4 по вул. Рельєфній в м. Запоріжжі. Зазначене приміщення придбано ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу і на момент придбання приміщення відповідачі перебували у зареєстрованному шлюбі, тобто володіли спільною сумісною власністю подружжя. Вважаючи зазначений договір дарування недобросовісним та укладеним з метою уникнення майнової відповідальності, просять суд визнати його недійсним.

У судовому засіданні представник  позивача  на позові наполягав, суду пояснив, що 02.06.2000 року ОСОБА_1 отримав  позику в суму 140000 гривень на придбання  будинку. До свого звільнення, ОСОБА_1  повернув позичальнику 6000 гривень, але після звільнення погашення займу  припинилось. Крім того, ОСОБА_1 відступив свою частку у придбаному на позичені  грошові кошти приміщенні своїй дружині ОСОБА_2, продовжуючи проживати за вказанною адресою. За рішенням суду з відповідача було стягнуто  134000 гривень заборгованості за договором позики. Після набрання рішенням суду законної сили ОСОБА_1 відступив на користь ОСОБА_2  частку у сумісній власності нежилого приміщення №4 будинку 2-а по вул. Рельєфній в м.Запоріжжі, таким чином, виконавчий лист про стягнення боргу повернено  без виконання у зв»язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення. Враховуючи, що угода з боку відповідачів була укладена з метою уникнення його від відповідальності за борговими зобов»язаннями, просять суд визнати договір дарування  на  ? частину нежилого приміщення №4 будинку 2-а по вул. Рельєфній  в м.Запоріжжі недійсним.

Відповідачка ОСОБА_2 та представник відповідача ОСОБА_1 за дорученням у судове засідання з»явилися, проти позова заперечували, суду пояснили, що договір дарування, який був укладений між ними, ні яким чином не стосується позивача, бо він не є стороною по договору, якій надано право на звернення до суду з таким позовом. Що стосується питання про визнання недійсним договору дарування на спірне нежитлове приміщення, то за вказаним договором власність перейшла до ОСОБА_2, яка в свою чергу здійснила його відчуження  на користь ОСОБА_3 і на теперішній час саме вона є власником зазначеного приміщення і має всі права на володіння, користування та розпорядження своєю власністю. Таким чином, вважають, що договір дарування вчинений правомірно  і просять в позові   позивачу відмовити.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, суд вважає позовні вимоги позивача необгрунтованими  та  такими, що не підлягають задоволенню, за наступних підстав.

За встановленими статтею 3 ЦПК України правилами, кожна особа має право у встановленому порядку  звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, свобод чи інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Представником позивача не наведено ніяких доказів, підтверджуючих фактів порушення його прав та охороняємих Законом інтересів. З наданих позивачем документів вбачається, що  ТПТК “Кераміст” не є стороною договору дарування, цей договір не створював для нього ніяких прав і не покладав на нього будь-яких обов”язків.

Викладені в позовній заяві доводи позивача та пояснення його представника у судовому засіданні  не приймаються судом до уваги, тому що є  необгрунтованими і позивачем ніяким чином не доведено протилежне.

Відповідач ОСОБА_1 як  власник ? частини нежилого приміщення №4 будинку 2-а по вул. Рельєфній в м. Запоріжжі загальною площею 54,8 кв.м. згідно Закона України “Про власність” має право розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Таке своє право він реалізував, заключив з відповідачем 2 – ОСОБА_4 договір дарування, умови якого не суперечать вимогам Закону.

Ставши власником зазначеного приміщення,  ОСОБА_4 в липні 2006 року  заключила договір дарування з ОСОБА_3,  який ніким не оскаржувався і відповідно до якого право власності на оспорюване майно перейшло до ОСОБА_3

Що стосується питання заборгованості відповідача ОСОБА_1 за договором позики, то до даного позову воно не має відношення, оскільки сума заборгованості стягнута на користь позивача за рішенням суду, яке підлягає виконанню згідно ст. 67 Закону України “Про виконавче провадження”.

Твердження позивача щодо фактів порушення ст.ст. 203. 205 ЦК України при заключенні договору дарування судом оцінені як непереконливі, тому що в матеріалах справи відсутні докази зазначених порушень.

Сукупність зібраних по справі доказів, надає підстави суду відмовити позивачу в позові.

 Керуючись  ст.ст.3, 5, 15, 15-1, 30, 62 ГПК Украины,  та згідно зі ст.ст. 203,205 ЦК України,  Закону України «Про власність», ст. 67 Закону України «Про виконавче провадження» , суд -

В И Р І Ш И В :

 В позові позивачу – торговельно-промисловій транснаціональній корпораціі «Кераміст» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним – відмовити.

На рішення суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення може бути подана заява про апеляційне оскарження, після чого протягом двадцяти  днів може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Запорізької області.

Суддя: