Рішення

від 02.10.2020 по справі 201/6988/20

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№201/6988/20

провадження 2/201/2721/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2020 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем - Храмцевич Т.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Товариства з обмежено відповідальністю Мінтеггю корпорейшн , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Виноградова Владислава Юріївна і приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кухтіна Вікторія Віталіївна про визнання договору позики неукладеним і недійсним, договору іпотеки, договору цесії та договору купівлі-продажу недійсними,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 24 липня 2020 року звернулися до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_3 , ТОВ Мінтеггю корпорейшн , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про визнання договору позики неукладеним і недійсним, договору іпотеки, договору цесії та договору купівлі-продажу недійсними, позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися. Позивачі в своєму позові та з представником посилаються на те, що позивачки мають у власності нерухоме майно - частина комерційно-торгівельного комплексу літ А-8, що знаходиться за адресом: АДРЕСА_1 ), на підставі: договорів купівлі-продажу від 10 вересня 2012 року; вказане вище нерухоме майно було передано від їх імені громадянином ОСОБА_3 в іпотеку на підставі договору ипотеки від 21 травня 2013 року ОСОБА_5 .. За даними з Реєстру прав власності на нерухоме майно, нещодавно стало відомо, що це нерухоме майно - частина комерційно-торгівельного комплексу літ. А-8 за адресом АДРЕСА_1 , станом на 13 грудня 2019 року належить іншій особі - відповідачу ТОВ Мінтеггю коопорейшн на підставі договору купівлі-продажу між продавцем ОСОБА_4 та покупцем (відповідач) ТОВ Мінтеггю корпорейшн . Таким чином ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позбавлено права власності на нерухому майно без їх відома та згоди. Звернення до відповідачів про вказане і повернення майна ні до чого не призвело, в добровільному порядку спір не вирішено. Отже, позивачі вимушені звертатися з даним позовом до суду за захистом свого права власності на нерухоме майно, яке є непорушним і просили задовольнити уточнений позов в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 погодився з позовними вимогами, підтвердивши викладені в ньому обставини, не заперечував проти задоволення позову і розгляду справи за його відсутністю. Правом надання відзиву на позов не скористалася.

Відповідачі ТОВ Мінтеггю корпорейшн , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та/або їх представники в засідання не з`явилися, про день та час слухання справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили; вказаним і матеріалами справи, фактично проти задоволення позову заперечували, їх дії при укладанні спірних договорів і реєстрації були в передбаченому законом порядку. Причини їх неявки в судове засідання судом визнаються не поважними, оцінюються судом як спосіб затягування розгляду справи і недобросовісне виконання своїх процесуальних прав та обов`язків, оскільки таке намагання перенесення слухання справи було вже було, доказів на підтвердження причини відсутності в засіданні сторона цих відповідачів не надавала. Отже, суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаних відповідачів відповідно до ст. 223 ЦПК України.

Треті особи приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Виноградова В.Ю. і приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кухтіна В.В. в судове засідання не з`явилися, про день та час слухання справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили; проти задоволення позову не заперечували і вважали за можливе слухати справу за наявними матеріалами справи без їх участі. Суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаних третіх осіб відповідно до ст. 223 ЦПК України.

З`ясувавши думку сторін, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані та добуті докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та підлягаючими задоволенню за наступних підстав.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого ст. 41 Конституції України.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Непорушність права власності полягає в його недоторканності, а водночас і в недоторканості самого майна власника. Всі особи мають утримуватися від безпідставного заволодіння майном власника та завдання йому шкоди. Не допускається також протиправне позбавлення права власності або обмеження в його здійсненні.

В судовому засіданні встановлено, що позивачки мають у власності нерухоме майно - частина комерційно-торгівельного комплексу літ А-8, що знаходиться за адресом: АДРЕСА_1 , на підставі: договору купівлі-продажу від 10 вересня 2012 року, реєстровий номер 3197, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лещенко О.В. номер витягу 358610005, реєстраційний номер 30133475, договору купівлі-продажу від 10 вересня 2012 року, реєстровий номер 3193, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лещенко О.В. номер витягу 35862315, реєстраційний номер 32067619, договору купівлі-продажу від 10 вересня 2012 року, реєстровий номер 3203, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лещенко О.В. номер витягу 36095050, реєстраційний номер 27757933.

Вказане вище нерухоме майно було передано від їх імені громадянином ОСОБА_3 в Іпотеку на підставі Договору Іпотеки від 21 травня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Кухтіною В.В. за реєстром № 1398, громадянину ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

За даними з Реєстру прав власності на нерухоме майно, нещодавно стало відомо, що це нерухоме майно - частина комерційно-торгівельного комплексу літ. А-8 за адресом АДРЕСА_1 , станом на 13 грудня 2019 року належить іншій особі - відповідачу ТОВ Мінтеггю корпорейшн (код ЄДРПОУ 40337216). Підставою виникнення права власності на вищевказане майно став договір купівлі-продажу, серія та номер 663, виданий 13 грудня 2019 року, засвідчений приватним нотаріусом ДМНО Виноградовою В.Ю., укладений між продавцем, відповідачем ОСОБА_4 та покупцем, відповідач - ТОВ Міньтеггю корпорейшн . Таким чином ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позбавлено права власності на нерухому майно без їх відома та згоди.

Стосовно договору іпотеки. Як стало відомо позивачкам, у 2013 році власне нерухоме майно позивачів було передано на підставі Іпотечного договору від 21 травня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Кухтіною В.В. за реєстром № 1398 в іпотеку від імені позивачів відповідачем ОСОБА_3 , на підставі нотаріально посвідченої довіреності, в забезпечення виконання ним ( ОСОБА_3 ) зобов`язання за договором позики від 21 травня 2013 року перед відповідачем ОСОБА_5 ... Отже, договір іпотеки було підписано представником позивачів. Відповідно до ц. 3 статті 238 ЦК України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах, або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Враховуючи той факт, що договір іпотеки було укладено в забезпечення виконання зобов`язання цього представника ОСОБА_3 за договором позики, укладеним між ним та ОСОБА_5 21 травня 2013 року, то відповідачем ОСОБА_3 було порушено норми ч. 3 ст. 238 ЦК України. Також, укладання договору іпотеки представником ОСОБА_6 в своїх інтересах свідчить про порушення вимог статті 203 ЦК України, а саме особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності та волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Недодержання вимог статті 203 ЦК України при укладанні договору дає підстави для визнання його недійсним на підставі ст. 215 ЦК України.

Стосовно договору позики. Відповідно до умов договору позики (п.1) від 21 травня 2013 року позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 5 500 000 (п`ять мільйонів п`ятсот тисяч) гривень. Факт одержання грошей підтверджується власноручно зробленим надписом на цьому договорі, зробленим позичальником в момент передачі йому суми позики. Зазначену вище суму грошей позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві готівкою в строк до двадцять першого травня дві тисячі вісімнадцятого року включно. Після повернення позики в повній сумі позикодавець повинен повернути позичальнику свій примірник договору. У разі неможливості повернення свого примірника договору, позикодавець повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність розписки у позичальника підтверджує виконання ним свого обов`язку (п. 2 договору).

Відповідно до п. 12 договору, цей договір вступає в силу і вважається укладеним з моменту передання грошей. На підтвердження факту передачі грошей позичальник видає позикодавцеві розписку, або робить власноручну надпис на примірниках цього договору. Як слідує із договору позики, власноручного надпису не зроблено на примірниках цього договору, розписку сторони не укладали, грошові кошти не передавали.

Стосовно договору цессії. У 2019 році відповідач ОСОБА_5 на підставі договору цессії за реєстром № 660 засвідчено приватним нотаріусом ДМНО Виноградовою В.Ю. 12 грудня 2019 року переуступив право вимоги за Договором позики відповідачу ОСОБА_5 .. Відповідно до пункту 3.1. Іпотечного договору від 21 травня 2013 року, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених цим договором та відповідно до розділу 5 Закону України Про іпотеку на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріусу або згідно із застереженням вимог Іпотекодержателя, що містяться в цьому договорі. Згідно з пунктом 4.1. пункту 4 Застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя відповідно до ст. 36 ЗУ Про іпотеку договору іпотеки від 21 травня 2013 року, звернення стягнення на предмет іпотеки за згодою сторін може бути здійснено у позасудовому порядку, згідно чинного законодавства.

Стосовно договору купівлі-продажу. Наступного дня (13 грудня 2019 року) після підписання договору цессії, реєстратором приватним нотаріусом ДМНО Виноградовою В.Ю. посвідчено правочин: Договір купівлі-продажу, серія та номер: 663, відповідно до якого сторона продавець ( ОСОБА_5 ), якій діяв на підставі цього договору цесії здійснив відчуження нерухомого майна відповідачу ТОВ Мінтеггю корпорейшн .

Відповідно до пункту 1.3. Договору купівлі-продажу, серія та номер: 663, виданий 13 грудня 2019 року, за яким відбулось відчуження нерухомого майна, зазначено, що Дії щодо продажу частини комерційно-торгівельного комплексу здійснюється ОСОБА_4 на підставі вищезазначеного іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця та на підставі договору цесії від 12 грудня 2019 року, що посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Виноградовою В.Ю. 12 грудня 2019 року за реєстром № 660 .

Законом України від 05 червня 2003 року, № 898-ІV Про іпотеку із змінами, статтею 38 Право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки встановлено, що: якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог.

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною другою ст. 1046 ЦК України встановлено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Наведене відповідає особливостям реальних договорів, що прямо передбачено у ч. 2 ст. 640 ЦК України, якою закріплено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Отже, договір позики є реальним з усіма притаманними таким договором речовими ознаками. Звідси - права і обов`язки сторін за договором позики не можуть виникнути до передачі грошей або інших речей.

Форма договору позики визначена ст. 1047 ЦК України, відповідно до частини першої якої, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. Згідно з частиною другою цієї статті, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Таким чином, закон не вимагає обов`язкового нотаріального посвідчення договору позики, проте за домовленістю сторін чи на вимогу однієї зі сторін такий договір може бути нотаріально посвідчений (ч. 4 ст. 209 ЦК України). Виходячи з цього, для визначення факту укладення договору позики, нотаріальна форма договору не є визначальною.

Відповідно до ч. 2 статті 640 ЦК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Наразі саме такий момент, як зазначалося, встановлений для договорів позики (ст. 1046 ЦК України).

Застосовуючи акти цивільного законодавства, зважаємо на необхідність дотримання положень щодо співвідношення загальних і спеціальних норм. В цивілістичній доктрині загальними нормами зазвичай визнаються норми, які застосовуються до всіх або більшості інститутів галузі (загальна частина), а спеціальні норми належать до окремих інститутів. При цьому звертається увага на те, що загальні норми права поширюють дію на певний рід відносин, а спеціальні - на вид відносин в межах роду з метою конкретизації правового регулювання з урахуванням специфіки такого виду відносин.

Тож правило про співвідношення загальних та спеціальних норм, якого необхідно дотримуватись, наступне: під час їхнього застосування до одних і тих самих (однакових) фактичних обставин необхідно брати до уваги те, що спеціальний закон скасовує дію загального. При цьому спеціальні норми уточнюють загальні, а загальні встановлюють засади та основоположний напрям спеціального регулювання.

Статті 639 і 640 ЦК України розміщені у Розділі ІІ Загальні положення про договір Кодексу і виступають загальними нормами цивільного законодавства. Ці норми встановлюють загальні положення щодо форми договорів і моменту їх укладення.

При цьому, ч. 2 ст. 640 ЦК України поширює свою дію лише на реальні договори, тобто ті, які пов`язують момент їх укладення з фактом передачі певної речі. Такими договорами, виступають також і договори позики. Правове регулювання особливостей укладення цих договорів, включаючи положення про їх форму, зміст та момент укладення, передбачено в параграфі 1 Позика Главі 71 Позика. Кредит. Банківський вклад Розділу ІІІ Окремі види зобов`язань .

Стосовно статті 1046 ЦК України, то вона є спеціальною нормою по відношенню до ст. 639 і 640 ЦК України, застосовуючи правило співвідношення загальних і спеціальних норм актів цивільного законодавства, - норми про позику підлягають пріоритетному застосуванню порівняно із загальними положеннями про зобов`язання. В частині, що не суперечить спеціальному законодавству, до позикових відносин застосовуються загальні положення про виконання зобов`язань.

Системне тлумачення ч. 4 ст. 639, ч. 2 ст. 640 та ч. 2 ст. 1046 ЦК України свідчить про те, що договір позики слід вважати укладеним лише у випадку, якщо такий договір позики засвідчує факт передання грошових коштів (речей).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди, з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. Отже, договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови, договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.

Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд в даній справі. При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним. Законодавством визначено, що момент переходу права власності на предмет позики залежить від того, що саме передається позичальникові за договором. Право власності на готівкові грошові кошти виникає у позичальника в момент фактичної передачі йому таких коштів позикодавцем.

Відповідно до статті 1052 ЦК України щодо забезпечення виконання зобов`язання за договором позики, у разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13 Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. .

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 2 липня 2014 у справі №6-79цс14: Таким чином, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів в борг. За таких обставин будь-яка обіцянка позикодавця надати позику в майбутньому не має юридичного значення, оскільки саме факт передання коштів повинен бути підтверджений розпискою позичальника (частина друга статті 1047 ЦК України).

Як вказувалось вище, факт одержання грошей підтверджується власноручно зробленим надписом на цьому договорі (п. 1.1. договору позики), або на підтвердження факту передачі грошей позичальник видає позикодавцеві розписку зробленим позичальником в момент передачі йому суми позики (п. 12 договору позики). Інших відомостей щодо передачі грошових коштів позикодавцем, а також про їх отримання позичальником, даний договір позики не містить. Текст договору позики також не містить окремо визначеного положення щодо моменту фактичної передачі грошових коштів та їх отримання до підписання.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Проте, встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що у даному договорі позики відсутня заява (розписка) позичальника про те, що гроші від позикодавця за цим договором ним отримано до його підписання, або під час підписання, відсутня її заява (розписка) також і про отримання грошових коштів після підписання договору позики. Відсутність погодженої дії двох сторін договору позики відповідачів, зокрема щодо отримання позичальником грошових коштів, вказує на відсутність законодавчо визначених ознак двостороннього правочину.

Отже, сам зміст даного документу - договору позики не підтверджує факт передачі грошових коштів від позичальника до позикодавця, а сам по собі лише факт підписання сторонами тексту договору позики, без передачі грошей або речей, не породжує у позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей, а такий договір є неукладеним. Таким чином, сторони спірного договору позики як позивач так і відповідач станом на 21 травня 2013 року (час укладання договору позики) були обізнані з вимогою закону щодо значення моменту передачі грошей, як умови його укладеності, у тому числі щодо необхідності фіксування цього моменту в договорі позики або його окремого документального оформлення.

Враховуючи правову позицію Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13 - Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки , вважатиме відсутність письмових доказів щодо моменту передачі грошових коштів у позику, як у тексті самого договору позики від 21.05.2013 року між сторонами, так і в будь-яких інших документах, у зв`язку з чим даний договір позики, відповідно до частини 2 статті 1046 ЦК України, є не укладеним.

Враховуючі п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними можна прийти до висновку, що в ньому відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для його укладення, зокрема, відсутня згода за всіма істотним умовам договору, не передано грошові кошти, які відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібно передати, тобто, правочин, як такий, не вчинено. Отже, розписка як документ (або надпис на договорі про отримання коштів), що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16.

Згідно з вимогами статей 202-204 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, договір позики від 21 травня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 є неукладеним, тому у його сторін не виникло будь-яких зобов`язань по виконанню цього договору, оскільки з неукладеного правочину не виникають договірні зобов`язання, він не породжує жодних цивільних правовідносин, а значить він і не породжує для сторін правочину будь-яких прав та обов`язків.

Щодо укладання Договору іпотеки від 21 травня 2013 року. Відповідно до статті 3 Закону України Про заставу заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов`язання.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про іпотеку іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Як вбачається із п. 1.2. Договору іпотеки - За цим договором іпотеки забезпечується виконання зобов`язання Позичальника, які впливають з зобов`язання - договору позики від 21 травня 2013 року, укладеного між позичальником та іпотекодержателем у розмірі 5 500 000 грн. , вищенаведений предмет іпотеки є забезпеченням виконання зобов`язань, які передбачені договором позики, відносно виконання умов основного договору.

Таким чином, зобов`язання за договором іпотеки мають похідний характер і залежать від основного зобов`язання, без якого іпотека не може виникнути, тобто від договору позики, посвідченим 21 травня 2013 року приватним нотаріусом ДМНО Кухтіна В.В. за реєстром № 1398.

Згідно ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, що його забезпечує, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

З огляду на відсутність основного зобов`язання за договором позики від 21 травня 2013 року, у зв`язку з його неукладеністю, виключається також, відповідно до ч. 2 статті 548 ЦК України, можливість його забезпечення та здійснення відповідного стягнення.

Щодо укладання договору цесії. За правилами статті 512 ЦК України, передання права вимоги (цесія) є заміною кредитора у зобов`язанні шляхом передачі ним своїх прав іншій особі за правочином. За підсумками вчинення правочину новий кредитор одержує всі права первісного кредитора за зобов`язаннями, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України). Таким чином, за договором цесії від 12 грудня 2019 року іпотекодержатель ОСОБА_5 передав свої права іпотекодерджателя відповідачу ОСОБА_4 за договором іпотеки від 21 травня 2013 року.

Згідно з статтею 24 ЗУ Про іпотеку , відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Договір іпотеки від 21 травня 2013 року забезпечував основне зобов`язання - договір позики від 21 травня 2013 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . Оскільки за договором цесії відбулась заміна сторони в недійсному забезпеченні основного зобов`язання, яке є неукладеним, то цей факт також спричиняє недійсність правочину по заміні сторони.

Щодо укладання договору купівлі-продажу. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим законодавством, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а сам правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до договору купівлі-продажу, серія та номер: 663, виданий 13 грудня 2019 року, не встановлено відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину. Крім того, в цьому договорі купівлі-продажу, не встановлено та не зазначено дійсного власника нерухомого майна, його ідентифікація, громадянство; не встановлено, що ОСОБА_4 має повноваження діяти від імені власника нерухомого майна; не встановлено та не зазначено підстави набуття речових прав на нерухоме майно власником майна та продавцем ( ОСОБА_4 ); не встановлено та не зазначено наявність факту виконання умов правочину - іпотечного договору від 21 травня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Кухтіна В.В. за реєстром № 1398, за яким діяв ОСОБА_4 ..

В преамбулі договору купівлі-продажу, зазначено, що ОСОБА_4 (продавець) має право звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом продажу предмета іпотеки від свого імені . Також в договорі купівлі-продажу, не встановлено та не зазначено дійсного власника нерухомого майна, його ідентифікація, громадянство; не встановлено, що ОСОБА_4 має повноваження діяти від імені власника нерухомого майна; не встановлено та не зазначено підстави набуття речових прав на нерухоме майно власником майна та продавцем ( ОСОБА_4 ); не встановлено та не зазначено наявність факту виконання умов правочину - іпотечного договору від 21 травня 2013 року, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Кухтіна В.В. за реєстром № 1398, за яким діяв ОСОБА_4 .

Відповідно до пункту 3.1. іпотечного договору від 21 травня 2013 року, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених цим договором та відповідно до розділу 5 Закону України Про іпотеку на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріусу або згідно із застереженням вимог Іпотекодержателя, що містяться в цьому договорі.

Згідно з пунктом 4.1. пункту 4 Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ст. 36 Закону України Про іпотеку договору іпотеки від 21 травня 2013 року, звернення стягнення на предмет іпотеки за згодою сторін може бути здійснено у позасудовому порядку, згідно чинного законодавства.

Крім того, в пункті 1.3. договору купівлі-продажу, за яким відбулось відчуження нерухомого майна, зазначено, що Дії щодо продажу частини комерційно-торгівельного комплексу здійснюється ОСОБА_4 на підставі вищезазначеного іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця та на підставі договору цесії від 12 грудня 2019 року, що посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Виноградовою В.Ю. 12 грудня 2019 року за реєстром № 660 .

Законом України від 05 червня 2003 року, № 898-ІV Про іпотеку із змінами, статтею 38 Право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки встановлено, що: якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог.

Тобто, за правилами статті 512 ЦК України, передання права вимоги (цесія) є заміною кредитора у зобов`язанні шляхом передачі ним своїх прав іншій особі за правочином. За підсумками вчинення правочину новий кредитор одержує всі права первісного кредитора за зобов`язаннями, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).

Згідно з статтею 24 Закону України Про іпотеку , відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Договір іпотеки від 21 травня 2013 року забезпечував основне зобов`язання - договір позики від 21 травня 2013 року, укладений між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .. Відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, встановлено наступне: П.2.7. Якщо рішенням суду або договором про задоволення вимог іпотекодержателя передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, посвідчення таких договорів здійснюється за загальними правилами посвідчення договорів відчуження. Для посвідчення такого договору іпотекодержатель зобов`язаний за тридцять днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані в установленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти такий договір. Іпотекодержатель має документально підтвердити нотаріусу, що він повідомив осіб, які мають зареєстровані в установленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

П.2.8. Особи, які виявили бажання придбати предмет іпотеки (відмовитися від права купівлі), повинні в тридцятиденний строк з дня одержання повідомлення щодо наміру продажу письмово повідомити іпотекодержателя або нотаріуса про свій намір. Особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки в іпотекодержателя з дня отримання іпотекодержателем повідомлення про згоду на купівлю предмета іпотеки. П.2.11. Нотаріус має право посвідчити договір купівлі-продажу предмета іпотеки іншій особі за наявності відомостей про те, що інші особи, які мають зареєстровані в установленому законодавством порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, відмовились одержати надіслані на їх адресу повідомлення про намір продати предмет іпотеки. Про цю обставину повинна свідчити зроблена на зворотному повідомленні відмітка органу зв`язку.

Отже, іпотекодержатель ОСОБА_5 повинен був повідомити боржника ОСОБА_3 про відступлення прав за цім договором, але таке повідомлення не відбулось, оскільки на наступний день 13 грудня 2019 року була проведена реєстрація правочину на підставі договору цесії від 12 грудня 2019 року. Враховуючи вищевикладене, вважатиме, що дії відповідача ОСОБА_5 щодо переуступки права вимоги за договором цесії від 12 грудня 2019 року грубо порушують діюче законодавство та зумовлює вважати наявність дефекту змісту (незаконність) правочину.

Підставами визнання угод недійсним, є недодержання сторонами вимог, які діяли на момент укладення правочину, встановлені ст. 203 ЦК України, ч. 1 ст. 215 ЦК України. Згідно ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності., волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Таким чином, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. Постановою Пленуму Верховного суду від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику цивільних справ про визнання недійсними правочинів частиною пункту 5 встановлено, що: …відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину…..Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину . Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу, а згідно ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Враховуючи вищевикладене, позивачі не надавали згоди на передачу в іпотеку нерухомого майна, його продаж, та їх не було повідомлено про відступлення прав за іпотекою та продаж цього іпотечного майна, та не виконання умов діючого законодавства з боку відчужувача майна, що є підставою вважати, що спірні договори зумовлюють наявність дефекту волі - невідповідність волі та волевиявлення, та дефекту змісту правочину (незаконність).

Відповідно до частини 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини 2 ст. 317 Цивільного кодексу України на зміст права класності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до частини 4 ст. 319 Цивільного кодексу України власність зобов`язує.

Відповідно до частини 1 ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згiдно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

Тобто, відповідачі повинні довести, що їх дiями не було порушено їх права або права позивача. Однак, жодних доказiв відповідачами до суду не надано.

Вiдповiдно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно відповідачів по незаконним (з точки зору відповідачів) діям відносно них, предмета спору, а відповідачі цього не довели, твердження відповідачів про наявність будь-яких інших зобов`язань стосовно позовних вимог є припущенням.

Згідно ст. 148 ЦПК України правом суду є постановлення ухвали про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0.3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: - невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; - зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; - неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; - невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; - порушення заборон, встановлених частиною дев`ятою статті 203 цього Кодексу.

Вказані підстави є вичерпними. Відповідно до ч. 2 ст. 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Отже не вбачає підстав для постановлення указаної ухвали, оскільки зараз у провадженні суду немає аналогічного позову і предмет спору не носить завідомо штучний характер, тому клопотання відповідача про постановлення ухвали про накладення штрафу не може бути задоволене.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, могла б скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню повністю.

Не може суд прийняти до уваги заперечення інших відповідачів проти позову, оскільки вони спростовуються вищенаведеним, не базуються на фактичних даних та об`єктивно нічим не підтверджені.

При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити та визнати договір позики від 21 травня 2013 року, укладений між відповідачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_5 неукладеним, недійсним; визнати недійсним договір іпотеки від 21 травня 2013 року, укладений між позивачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від імені яких діяв ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_5 посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Кухтіною В.В. за реєстром № 1398; визнати недійсним договір цесії від 12 грудня 2019 року, укладений між відповідачем ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Виноградовою В.Ю. за реєстром № 660; визнати недійсним договір купівлі-продажу, серія та номер: 663, виданий 13 грудня 2019 року, засвідчений приватним нотаріусом ДМНО Виноградовою В.Ю., укладений між ОСОБА_4 та ТОВ Мінтеггю корпорейшн та скасувати державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості: частина комерційно-торгівельного комплексу літ. А-8 за адресом АДРЕСА_1 , а також стягнути з відповідачів ОСОБА_3 , ТОВ Мінтеггю корпорейшн , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з кожного відповідача окремо на користь позивачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 сплачений при подачі позову судовий збір по 840 грн. 80 коп., а всього 3 363 грн. 20 коп..

Таким чином обставини позовних вимог знайшли своє об`єктивне підтвердження в ході судового засідання, ґрунтуються на вимогах закону і підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 22, 202-204, 215, 238, 526, 527, 530, 533, 543, 548, 638, 640, 1046, 1051, 1052 ЦК України, ст. 3, 24, 36-38 Закону України Про іпотеку , ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Визнати Договір позики від 21 травня 2013 року, укладений між відповідачем ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та відповідачем ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ) неукладеним, недійсним.

Визнати недійсним Договір іпотеки від 21 травня 2013 року, укладений між позивачами: громадянками РФ ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ), від імені яких діяв ОСОБА_3 , та відповідачем ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Кухтіною В.В. за реєстром № 1398.

Визнати недійсним Договір цесії від 12 грудня 2019 року, укладений між відповідачем ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та відповідачем ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_5 ), посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Виноградовою В.Ю. за реєстром № 660.

Визнати недійсним Договір купівлі-продажу, серія та номер: 663, виданий 13 грудня 2019 року, засвідчений приватним нотаріусом ДМНО Виноградовою В.Ю., укладений між ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_5 ) та ТОВ Мінтеггю Корпорейшн (код ЄДРПОУ 40337216) та скасувати державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості: частина комерційно-торгівельного комплексу літ. А-8 за адресом АДРЕСА_1 .

Стягнути з відповідачів ОСОБА_3 , Товариства з обмежено відповідальністю Мінтеггю корпорейшн , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з кожного відповідача окремо на користь позивачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 сплачений при подачі позову судовий збір по 840 грн. 80 коп., а всього 3 363 грн. 20 коп..

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -