Постанова

від 30.09.2020 по справі 914/44/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2020 р. Справа №914/44/20

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.

Суддів: Кордюк Г.Т.

Кравчук Н.М.

при секретарі Карнидал Л. Ю.

за участю представників:

від позивача: Скульський С. І.

від відповідача: не з`явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» від 23.07.2020

на рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2020

у справі №914/44/20, суддя Петрашко М.М.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РемМашРесурс»

до відповідача Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго»

про стягнення 2709123,78 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.06.2020 частково задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РемМашРесурс» , стягнуто з Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РемМашРесурс» 2474550,00 грн. - основного боргу, 19931,99 грн. - 3% річних та 37417,23 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

30 липня 2020 року на вказане рішення до Західного апеляційного господарського суду поступила апеляційна скарга Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» від 23.07.2020, в якій останній просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2020 у справі № 914/44/20 та прийняти нове, яким в позові відмовити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права. Так, апелянт зазначає, що у відповідача не настав момент виконання грошових зобов`язань, оскільки в порушення умов договору позивач не надав рахунків на оплату, а при прийнятті рішення по даній справі суд не прийняв до уваги те, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт передачі АТ «ДТЕК Західенерго» рахунків про оплату. Оскільки сторони обумовили в договорі, що покупець має право затримати оплату за продукцію у разі не надання та/або несвоєчасному наданні оригіналів рахунків, податкових накладних, а також інших документів, передача яких є обов`язковою в силу договору, станом на тепер ТзОВ «РемМашРесурс» не надало рахунків на оплату за продукцію, яка поставлена ТзОВ «ДТЕК Західенерго» , апелянт вважає, що використав своє право та затримав оплату за продукцію. З урахуванням норми ч.1 ст.613 ЦК України скаржник вважає, що позивач є кредитором, що прострочив виконання дій щодо надання рахунків на оплату, а тому у відповідності до ч.4 ст.612 ЦК України, прострочення відповідача не настало, тому що зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення ТзОВ «РемМашРесурс» . У зв`язку з наведеним звернення позивача до господарського суду є передчасним, проте, господарський суд при прийнятті рішення не надав належної правової оцінки вказаним умовам договору, що свідчить про те, що судом неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи.

В судове засідання представник апелянта не з`явився, хоча належним чином був повідомлені про час та місце судового засідання.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду зазначає, що неявка в судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Врахувавши те, що явка сторін в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою, клопотань про відкладення розгляду справи на адресу суду не находило, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними матеріалами.

Апеляційний господарський суд, розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, дійшов висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.04.2019р. між Акціонерним товариством «ДТЕК Західенерго» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «РемМашРесурс» (постачальник) укладено договір №2785-ЗЭ-БуТЭС про закупівлю товару, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити покупцю товар, зазначений в специфікації, а покупець прийняти та оплатити такий товар.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що розрахунки проводяться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, у наступному порядку:

4.1.1. 50% вартості товару (партії товару), зазначеного у заявці покупця на поставку товару, що становить 2474550,00 грн. у тому числі ПДВ 20% 412425,00 грн., здійснюється у формі передоплати протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів, на підставі рахунку, виставленого до оплати постачальником. Постачальник направляє рахунок покупцю протягом 3-х календарних днів з дня отримання письмової заявки на поставку від покупця.

4.2.2. оплата по факту поставки товару (партії товару), 50% від вартості товару (партії товару), що становить 2474550,00 грн., у тому числі ПДВ 412425,00 грн. здійснюється на 30 (тридцятий) календарний день з дати поставки товару (партії товару) покупцю, на підставі отриманого покупцем рахунку та за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 5 договору.

Факт поставки відповідачу товару підтверджується видатковою накладною №000024 від 07.08.2019р. на суму 4949100,00 грн. Як вбачається із матеріалів справи, відповідач здійснив часткові оплати за поставлений йому товар на загальну суму 2474550,00 грн., що становить 50% вартості товару.

Як вбачається із матеріалів справи, інша частина товару, тобто товар на суму 2474550,00 грн., залишився неоплаченим, хоча у відповідності до пункту 4.1. договору відповідач повинен був оплатити його на 30 (тридцятий) календарний день з дати поставки товару.

Позивачем виставлялись рахунки 000043 від 06.05.2019 року, 00080 від 06.08.2019 року та надсилалась на адресу відповідача претензія про погашення заборгованості від 07.11.2019 року.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України, встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як вбачається із умов договору №2785-ЗЭ-БуТЭС від 24.04.2019р. про закупівлю товару, ним не встановлено відповідальності покупця у вигляді пені за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов`язання щодо оплати поставленого йому товару, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача 214438,40 грн. пені є необгрунтована та правомірно не задоволена судом першої інстанції.

Колегія суддів звертає увагу, що розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі № 904/4156/18).

Проте, позивачем жодним чином не обгрунтовано підстав для нарахування та стягнення пені, і таких підстав судом не встановлено.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається із розрахунку позовних вимог, позивачем нараховано відповідачу 3% річних в розмірі 20135,38 грн. за період з 06.09.2019р. по 13.12.2019р.

Однак, враховуючи те, що поставка відбулась 07.08.2019р., а оплату слід було здійснити на 30 (тридцятий) календарний день з дати поставки товару, то першим днем виникнення заборгованості є 07.09.2019р., а не 06.09.2019р., як це зазначає позивач у поданому розрахунку позовних вимог.

Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних, колегія суддів дійшла висновку про обгрунтованість стягненню 3% річних у розмірі 19931,99 грн.

Колегія суддів зазначає про відсутність необхідності в суду першої інстанції дослідження умов п.4.3. договору, відповідно до якого покупець вправі затримати оплату за товар при неподанні і/або несвоєчасному поданні постачальником покупцю оригіналів рахунків, податкових накладних, а також інших документів, надання та/або передача яких постачальником є обов`язковою в силу договору, оскільки позивач разом із позовною заявою надав суду належні, допустимі та вірогідні докази своєчасного подання постачальником покупцю рахунків на оплату товару, а суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив такі докази, що детально відображено в мотивувальній частині оскарженого рішення.

Окрім того, слід зазначити, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою в розумінні приписів статті 2012 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити товар. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного суду від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №914/400/18, від 29.04.2020 у справі №914/641/19.

Відтак, колегія суддів відхиляє доводи, наведені в апеляційній скарзі, як необґрунтовані та безпідставні.

Таким чином, враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку та правомірно частково задоволив позовні вимоги, стягнувши з відповідача на користь позивача 2474550,00 грн. - основного боргу та 19931,99 грн. - 3% річних, що разом становить 2494481,99 грн.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України , no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Судові витрати, в силу ст.129 ГПК України , покладаються на апелянта.

керуючись ст.ст. 86, 255, 269, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ДТЕК Західенерго» від 23.07.2020 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 25.06.2020 у справі № 914/44/20 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 05.10.2020.

Головуючий -суддя Плотніцький Б.Д.

Суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Кравчук Н.М.