Постанова

від 05.10.2020 по справі 910/11236/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2020 р. Справа№ 910/11236/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Мартюк А.І.

Поляк О.І.

при секретарі судового засідання Позюбан А.С.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Експериментальний механічний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2019

у справі № 910/11236/19 (суддя Усатенко І.В.)

за позовом Фізичної особи - підприємця Арутюнова Рубена Оганесовича

до Публічного акціонерного товариства "Експериментальний механічний завод"

за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Київський годинниковий завод"

про стягнення 123 877, 20 грн

без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Арутюнов Рубен Оганесович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Експериментальний механічний завод" про відшкодування доходів від безпідставно набутого майна у розмірі 123877,20 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач за двома договорами оренди безпідставно отримував орендну плату за користування майном, власником якого є позивач, в зв`язку з чим позивач, на підставі ст. 1214 ЦК України, просить стягнути з відповідача безпідставно отримані кошти.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 року у справі № 910/11236/19 позов задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ "Експериментальний механічний завод" на користь Фізичної особи - підприємця Арутюнова Р.О. грошові кошти у розмірі 123877, 20 грн, отримані як дохід від безпідставно набутого майна та судовий збір у розмірі 1921, 00 грн.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд з огляду на підтвердження доказами перебування у власності позивача нерухомого майна згідно договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 19.10.2009, який не визнаний в судовому порядку недійсним, керуючись ст. ст. 316, 317, 319, 320, 325, 328, 1212, 1214 ЦК України, дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПАТ "Експериментальний механічний завод" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 року у справі № 910/11236/19 та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято на підставі неповного дослідження усіх обставин справи, що мають значення для справи з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, апелянт стверджує, що ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Однак, на час вирішення спору місцевим господарським судом відсутнє будь-яке рішення суду про незаконне перебування у власності відповідача групи приміщень з 28.12.2018 по 16.05.2019, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За доводами відповідача, судом не було враховано того, що 28.12.2018 державним реєстратором Нікітіною Ю.В. проведено реєстраційну дію про скасування реєстраційної дії державного реєстратора Подоляк І.П. від 19.12.2018. При цьому, відповідач звертає увагу на те, що на момент скасування реєстраційного запису державного реєстратора Нікітіної Ю.В. від 28.12.2018 згідно рішення Окружного адміністративного суду від 07.05.2019 у справі № 640/5124/19 була проведена до набрання законної сили вказаним судовим рішенням. За доводами апелянта, місцевий господарський суд дійшов передчасних висновків про належність позивачу нерухомого майна, оскільки постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018 у справі № 826/2421/18 не стосується майна про яке наявний спір у даній справі, а також наведене рішення суду адміністративної юрисдикції не визначає позивача власником групи приміщень. Також апелянт звертає увагу на те, що питання законності/незаконності та/або дійсності/недійсності договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 19.10.2009 в постанові Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2018 у справі № 910/18467/19 не досліджувались. Відповідач стверджує, що суд не звернув уваги на те, що позивач не звертався до орендаря з повідомленням про зміну власника нерухомого майна, що перебуває в користуванні третьої особи. Відповідач вказує на те, що спір у даній справі не підлягає розгляду в господарських судах, оскільки договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 19.10.2009 не містить посилань про набуття позивачем права власності для здійснення господарської діяльності. До того ж, позивач на час його укладення не був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.02.2020, справа № 910/11236/19 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Мартюк А.І., Зубець Л.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2020 поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 року у справі № 910/11236/19, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ "Експериментальний механічний завод" та призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

11.03.2020 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 910/11236/19 до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 758/14876/19.

16.06.2020 від позивача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому сторона просить рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 року залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заперечуючи проти доводів апелянта, позивач зазначає, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом на підставі повного всебічного та об`єктивного з`ясування усіх обставин справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Так, позивач зазначає, що відповідачем впродовж розгляду спору судом першої інстанції не було надано жодних доказів правомірного набуття ним права власності на нежитлові будівлі у спірний період. При цьому, позивач звертає увагу на те, що згідно чинного цивільного законодавства запис про державну реєстрацію права сам по собі не є ні підставою виникнення права власності, ані абсолютним і безумовним підтвердженням права власності особи, стосовно якої внесено такий запис. Державна реєстрація права власності пов`язує лише з офіційним визнанням того, що право власності на нерухоме майно вже виникло з передбачених законом підстав. А тому, на думку позивача витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не може бути правовстановлюючим актом із законного набуття відповідачем права власності на об`єкти нерухомості. Позивач вважає, що місцевий господарський суд на підставі вірного дослідження доказів, а саме договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 19.10.2009, дійшов вірного висновку про належність приміщень позивачеві. Відповідачем до матеріалів справи не було надано доказів визнання у встановленому чинним законодавством України порядку недійсним правовстановлюючого договору від 19.10.2009. Також позивач звертає увагу на те, що відповідач з 19.12.2018 був обізнаним з тим, що він володіє майном без достатньої правової підстави. Щодо посилань апелянта на необхідність повідомлення орендаря про зміну власника майна позивач зазначає, що ст. 1214 ЦК України не встановлює такої підстави для отримання власником майна відшкодування доходів, що були безпідставно набуті іншою особою. Позивач також вказує на безпідставність доводів апелянта стосовно вирішення спору господарським судом, оскільки позивач має законне право придбати майно як фізична особа та в подальшому використовувати його у своїй господарській діяльності.

18.03.2020 від ПАТ "Експериментальний механічний завод" надійшли письмові пояснення, в яких сторона наводить хронологію обставин справи щодо реєстрації права власності на спірні об`єкти нерухомості. Також до вказаних пояснень було долучено нові документи, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже, виходячи із правового аналізу чинних норм процесуального законодавства, за загальним правилом апеляційний господарський суд переглядає справу за наявними у справі доказами, тобто тими доказами, що були зібрані місцевим господарським судом, піддані оцінці і за результатами оцінки покладені в основу рішення цього суду або відхилені судом. Водночас суд переглядає справу також і за додатково поданими апеляційному суду доказами. Однак подання сторонами додаткових доказів апеляційному суду обмежено. Додаткові докази приймаються судом, якщо особа, яка подає докази, обґрунтує неможливість подання цих доказів місцевому господарському суду під час розгляду справи у першій інстанції. Обґрунтовуючи неможливість подання доказів суду першої інстанції, особа, яка бажає подати нові докази, має довести обставини, що об`єктивно перешкоджали їй подати ці докази місцевому господарському суду. Обмеження права на подання доказів в суд апеляційної інстанції покликано активізувати змагальний процес в суді першої інстанції. Його можливо розглядати як своєрідну процесуальну санкцію за невиконання особою, що бере участь у справі, своїх обов`язків по доказуванню в суді першої інстанції.

Зі змісту письмових пояснень, до яких приєднано нові докази, вбачається, що відповідачем жодними доводами та доказами обставин неможливості подання до суду цих документів не обґрунтовано, клопотання про залучення нових доказів не заявлено.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів, користуючись правами суду першої інстанції в межах повноважень, наданих процесуальним законом апеляційному господарському суду, а також з дотриманням принципів справедливості та балансу інтересів, здійснює розгляд справи за наявними у справі документами.

Вищенаведені документи також не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції як заперечення на відзив на апеляційну скаргу, оскільки аргументація позивача відносно правової підстави набуття ним права власності є незмінною як в позовній заяві, так і у відзиві на апеляційну скаргу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2020 клопотання ПАТ "Експериментальний механічний завод" про зупинення провадження у справі № 910/11236/19 задоволено, апеляційне провадження у справі № 910/11236/19 було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 758/14876/19.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.07.2020 ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2020 у справі № 910/11236/19 скасовано, справу передано до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2020 справу № 910/11236/19 за апеляційною скаргою ПАТ "Експериментальний механічний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

22.07.2020 від позивача надійшли письмові пояснення, які судом апеляційної інстанції залишаються без розгляду, оскільки позивачем не надано доказів їх надіслання іншій стороні у справі, а їх прийняття є порушенням принципу змагальності та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом в рамках розгляду справи в порядку письмово провадження.

01.09.2020 від ПАТ "Експериментальний механічний завод" надійшло повторно клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судового рішення у справі № 758/14876/19, а також додаткові письмові пояснення (вх. № 09.113/16515/20 від 01.09.2020).

Беручи до уваги те, що вказане клопотання заявлено відповідачем поза межами строків встановлених судом без обґрунтування причин пропуску такого строку, колегія суддів залишає його без розгляду на підставі ст. 207 ГПК України. За аналогічних мотивів підлягають залишенню без розгляду і додаткові письмові пояснення відповідача.

Згідно поштових повідомлень про вручення рекомендованих відправлень позивачем отримано поштову кореспонденцію з ухвалою суду від 17.08.2020 - 27.08.2020; відповідачем - 25.08.2020 та 28.08.2020; третьою особою - 25.08.2020.

Отже в силу приписів п. 3 ч. 6, ч. 7 ст. 242 ГПК України учасники справи належним чином повідомлені про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 у справі № 910/11236/19 в апеляційному порядку.

За змістом ч. 3 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки сторонами клопотань про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) учасників справи не заявлялось, а необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

28.09.2020 від позивача надійшло клопотання про застосування судом заходів процесуального примусу до ПАТ "Експериментальний механічний завод" у зв`язку із повторним зверненням відповідача з клопотанням про зупинення провадження у даній справі, яке вже вирішувалось судом.

Оскільки клопотання відповідача про зупинення провадження було залишено судом апеляційної інстанції без розгляду на підставі ст. 207 ГПК України, то клопотання про застосування до відповідача заходів процесуального примусу не вирішується.

У зв`язку з перебуванням судді Зубець Л.П. яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем на лікарняному, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2020, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: Алданова С.О (головуючий), Мартюк А.І., Поляк О.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2020 справу № 910/11236/19 прийнято до провадження визначеним складом суду.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

19.10.2009 між Відкритим акціонерним товариством Експериментальний механічний завод , організаційно-правову форму якого змінено на Публічне акціонерне товариство (продавець за договором, відповідач у справі) та Арутюнов Р.О. (покупець за договором, позивач у справі) укладено договір купівлі - продажу нежилих будівель, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пестич Л.В., зареєстрований в реєстрі за № 2322.

Відповідно до предмету договору, продавець передає, а покупець приймає у власність нежилі будівлі в літері З, А, Н, М, І, И, П. Й, О, Л, Е, У, Ф, Т, К, загальною площею - 8588,9 кв.м., що знаходяться в місті Києві по вулиці Фрунзе, будинок під номером 69 (п. 1.1 договору).

В п. 1.2. договору вказано, що відчужувані нежилі будівлі належать Покупцю на підставі рішення Подільського районного суду м. Києва від 25 червня 2009 року по справі № 2 - 3141/09, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна в реєстровій книзі № 14 з - 140 за реєстровим № 844 - з від 10 серпня 2009 р.

Згідно довідки - характеристики № 1428595, виданої Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 09.03.2009, інвентаризаційна вартість відчужуваної нежилої будівлі - будівлі дільниці товарів широкого вжитку, гаражу в літері З, загальною площею - 1611,50 кв. м, що складає 19/100 частин від нежилих будівель площею - 8588, 90 кв. м. становить 115269 гривень 85 копійок (п. 1.5 договору).

В п. п. 2.1. - 2.2. договору сторонами узгоджено, що продаж здійснюється за ціною 3822397, 98 грн., яку продавець та покупець вважають вигідною для себе, її розмір не пов`язаний із збігом якихось важких для продавця та покупця обставин і повністю задовольняє їх. Сторони домовились, що цей договір купівлі - продажу укладається з відкладальною умовою, а саме: сплата суми грошей, яка зазначена в п. 2.1. цього договору, відстрочується до 19 січня 2010 року. Розрахунок згідно п. 2.1. цього договору може бути проведений у будь - який спосіб визначений сторонами, який не протирічить чинному законодавству України, у будь - який день після укладання цього договору купівлі - продажу, але не пізніше 19 січня 2010 року. Повний розрахунок має бути здійснений у місті Києві з наступним підтвердженням цього факту письмовою заявою продавця , що є невід`ємною частиною цього договору. Справжність підпису на заяві засвідчується в нотаріальному порядку. Заява повинна бути нотаріально засвідчена не пізніше наступного дня, після дня здійснення повного розрахунку за цим договором.

Відповідно до п. 3.1. договору, продавець стверджує, що вказані нежилі будівлі до теперішнього часу нікому не продані, не подаровані, в спорі та під забороною не перебувають, судового спору щодо них а також прав у третіх осіб, як у межах, так і за межами України немає, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не внесені. Відсутність заборони на вищевказані нежилі будівлі підтверджується Витягом з Єдиного реєстру обтяжень нерухомого майна № 25039807, виданим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пестич Л.В. 19 жовтня 2009 року ( бланк серія ОС № 416008 - 416010).

За змістом п. 4.1. договору, продавець зобов`язується: звільнити вищевказані нежилі будівлі до 19 січня 2010 року; передати покупцю відчужувані нежилі будівлі в тому стані, в якому вони були на момент огляду, без недоліків та дефектів, які перешкоджали б їх використанню за призначенням, та без будь - яких обтяжень, передбачених чинним законодавством, та оформити передачу відповідним актом приймання - передачі до 19 січня 2010 року.

Згідно п. 4.3. договору покупець зобов`язується сплатити ціну обумовлену в договорі та прийняти нежилі будівлі в терміни, обумовлені п. 4.1. цього договору.

Відповідно до п. 8.1. договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами у присутності нотаріуса.

23.08.2016 приватним нотаріусом Скульською Т.А. внесено запис про перехід права власності на об`єкт нерухомого майна - нежилі будівлі в літерах З, А, Н, М, І, И, П, Й, О, Л, Е, У, Ф, Т, К, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 69 (змінено назву вулиці на Кирилівська згідно рішення Київської міської ради від 22.01.2015 № 8/873), від ПАТ "Експериментальний механічний завод" до Арутюнова Р.О. (номер запису про право власності: 16050555, індексний номер рішення: 31071341).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2018 у справі №826/2421/18 позов ПАТ "Експериментальний механічний завод" до приватного нотаріуса Скульської Т.А. про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скульської Т.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 31071341 від 23.08.2016 року нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська, 69, та про скасування запису, внесеного до Реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі зазначеного рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скульської Тетяни Анатоліївни, - залишено без задоволення.

Вказане рішення суду адміністративної юрисдикції залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018 та постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019.

19.12.2018 державний реєстратор Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс" Подоляка Іван Павлович повторно вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про право власності позивача на будівлю (номер запису про право власності: 29550024).

Підстава внесення запису: 1) акт приймання-передачі нерухомого майна б/н від 29.07.2016 до договору купівлі-продажу нежитлових приміщень; 2) договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 2322 від 19.10.2009; 3) акт зарахування зустрічних однорідних вимог б/н від 27.07.2016; 4) довідка про повну сплату № 45/01 від 28.07.2016.

Позивач обґрунтовуючи звернення з позовом зазначає, що з 16.12.2016 належні йому будівлі літ. З, А, Н, М, І, И, П, Й, О, Л, Е, У, Ф, Т, К, загальною площею - 8588,9 кв. м., що знаходяться в місті Києві по вулиці Кирилівська, 69 , без достатніх правових підстав перебували у відповідача, що зумовило отримання останнім доходів у вигляді сплачених третьою особою орендних платежів за договорами оренди нежитлових приміщень № 30/12/16/КГЗ-2 від 30.12.2016 та № 19-25277725010-ОР від 28.02.2019. При цьому, позивач зазначає, що ПАТ "Експериментальний механічний завод" починаючи з 19.12.2018 будучи обізнаним про безпідставне збереження майна незаконно отримував дохід у загальній сумі 123 877, 20 грн (орендні платежі за період з 01.01.2019 по 30.04.2019), які на думку позивача підлягають відшкодуванню згідно вимог ст. 1214 ЦК України.

В підтвердження даних обставин, позивачем до матеріалів справи долучено договір оренди нежилого приміщення № 30/12/16/КГЗ-2 від 30.12.2016 та договір оренди нежитлового приміщення № 19-25277725010-ОР від 28.02.2019, що укладені між ПАТ Експериментальний механічний завод та ТОВ Київський годинниковий завод .

Відповідно до п. 1.1. договору № 30/12/16/КГЗ-2 від 30.12.2016, орендодавець -ПАТ Експериментальний механічний завод надає, а орендар - ТОВ Київський годинниковий завод , приймає в оренду об`єкт нежилого фонду, надалі Приміщення , що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська, 69, літера З на першому та другом поверхах будівлі дільниці товарів широкого вжитку на строк 6 календарних місяців, яке надається для використання його як нежилого приміщення для забезпечення господарської діяльності.

Згідно додатку № 1 від 01.01.2017 до договору № 30/12/16/КГЗ- 2 від 30.12.2016 ПАТ Експериментальний механічний завод передав, а ТОВ Київський годинниковий завод прийняв в тимчасове платне користування приміщення що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська, 69, літера З на першому та другому поверхах будівлі дільниці товарів широкого вжитку, загальна площа якого складає 310 кв.м., а саме, - 284.1 кв.м. офісні приміщення та 25,9 кв.м. місця загального користування, відповідно до умов договору оренди нежилого приміщення № 30/12/16/КГЗ-2 від 30.12.2016.

Додатком № 1.1. від 01.01.2017 року до договору № 30/12/16/КГЗ-2 від 30.12.2016 було внесено зміни до п. 1.2. договору, а саме: Об`єктом оренди являється приміщення загальна площа якого складає 312 кв.м., з яких: - 286,1 кв.м. - офісні приміщення; - 25,9 кв.м. - місця загального користування.

Відповідно до додатку № 1.2 від 01.01.2017 до договору № 30/12/16/КГЗ-2 від 30.12.2016 ПАТ Експериментальний механічний завод передав, а ТОВ Київський годинниковий завод прийняв в тимчасове платне користування частину нежитлового приміщення загальною площею: 2 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська, 69, літера З . Акт (додаток № 1.2) містить підписи та печатки сторін.

Додатковою угодою № 1 від 29.06.2017 до договору № 30/12/16/КГЗ-2 від 30.12.2016, сторонами було погоджено продовжити дію договору до 28.02.2019.

28.02.2019 між ПАТ Експериментальний механічний завод (орендодавець за договором, відповідач у справі) та ТОВ Київський годинниковий завод (орендар за договором, третя особа у справі) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 19-25277725010-ОР, згідно умов якого орендодавець надає, а орендар приймає, в порядку та на умовах, визначених договором, у тимчасове платне користування (оренду) майно, визначене у договорі, за плату та на обумовлений строк для використання його у господарській діяльності орендаря.

Відповідно до акту прийому-передачі майна в оренду (додаток № 1) від 01.03.2019 до договору № 19-25277725010-ОР від 28.02.2019: 01.03.2019 ПАТ Експериментальний механічний завод (орендодавець) передав, а ТОВ Київський годинниковий завод (орендар) прийняв в порядку та на умовах, визначених договором, в тимчасове платне користування майно, визначене в договорі, за плату та на обумовлений строк для використання його у господарський діяльності орендаря. За цим договором орендодавець передав, а орендар прийняв частину нежитлового приміщення загальною площею: 286,1 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська, 69, корпус літера З ; частину нежитлового приміщення загальною площею: 25,9 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська, 69, корпус літера З .

Таким чином, спір у даній справі стосується з`ясування питання щодо наявності у позивача правових підстав для відшкодування доходів від безпідставно набутого відповідачем майна у вигляді орендних платежів, сплачених третьою особою у період з 01.01.2019 по 30.04.2019.

Главою 83 ЦК України визначені загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Суб`єктами в кондикційному зобов`язанні є, з одного боку, власник майна (титульний володілець), який у зобов`язанні має право вимоги та виступає кредитором, а з іншого, - набувач майна, який виступає боржником.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як з дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, з дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за умов набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого) та набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави, або підстава, на основі якої майно набувалося, згодом відпала. Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, у тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчать про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

З урахуванням наведених норм кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2018 у справі № 922/2016/17, від 04.12.2018.

Як на підставу набуття права власності на спірні об`єкти нерухомості позивач посилається на укладений з Відкритим акціонерним товариством Експериментальний механічний завод , організаційно-правову форму якого змінено на Публічне акціонерне товариство, договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 19.10.2009, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пестич Л.В., зареєстрований в реєстрі за № 2322.

Відповідно до п. 7.1. договору, право власності на відчужувані нежилі будівлі покупець набуває з моменту державної реєстрації відповідно до п. 4 ст. 334 ЦК України, після повної сплати ціни продажу, зазначеної в п. 2.1. цього договору у порядку, передбаченому п. 2.2. цього договору.

Тобто вказаний правочин містить відкладальну умову щодо набуття права власності, а саме сплата позивачем визначеної в ньому вартості об`єктів нерухомості.

Як вже зазначалось у даній постанові, 19.12.2018 на підставі акту приймання - передачі нерухомого майна, до договору купівлі-продажу нежилих будівель б/н від 29.07.2016; договору купівлі - продажу, серія та номер: 2322 від 19.10.2009; акту зарахування зустрічних однорідних вимог б/н від 27.07.2016; довідки про повну сплату № 45/01 від 28.07.2016 до Державного Реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 29550024 про перехід права власності на об`єкт нерухомого майна - нежилі будівлі в літерах З, А, Н, М, І, И, П, Й, О, Л, Е, У, Ф, Т, К, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська (Фрунзе), буд. 69, до Арутюнова Р.О.

Згідно наявної в матеріалах справи Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 19.12.2018 та станом на час розгляду справи позивачу - Арутюнову Р.О. належить право власності на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 806528980000, Опис об`єкта: Загальна площа (кв.м): 8016.1, Опис: будівля дільниці товарів широкого вжитку, гараж (літера "З") площею 1611,50 кв.м., адміністративний корпус (літера "А") площею 2549,60 кв.м., склад матеріалів і лісу (літера "М") площею 563,90 кв.м., склад електромеханічного відділення (літера "І") площею 332,00 кв.м., будівля відділення для зарядки електротранспорту (літера "И") площею 33,30 кв.м., склад "модуль" (літера "П") площею 79,60 кв.м., контрольно-пропускний пункт (літера "Й") площею 48,00 кв.м., будівля компресорної (літера "О") площею 131,10 кв.м., склад будівельних матеріалів (літера "Л") площею 390,20 кв.м., трансформаторний кіоск (літера "Е") площею 164,70 кв.м., трансформаторна підстанція (літери "У", "Ф") площею 30,60 кв.м., будівля цеху номер 8 (літера "Т") площею 1038,60 кв.м., будівля складу матеріалів цеху номер 8 (літера "К") площею 1043,00 кв.м. (літ. "Н" склад готової продукції площею 572,80 кв.м. знесений відповідно до довідки від 18.11.2015 року №15047 (И-2015) виданої Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності), адреса: м. Київ, вулиця Кирилівська, 69 (номер запису про право власності: 29550024).

Докази того, що у встановленому законом порядку було спростовано презумпцію правомірності правочину з переходу права власності на спірні об`єкти нерухомості до позивача в матеріалах справи відсутні, а відтак, з огляду на приписи ч. 2 ст. 328 ЦК України, обставин неправомірності набуття позивачем права власності належними засобами доказування на час вирішення спору як в суді першої інстанції, так і в межах розгляду справи апеляційною інстанцією, не доведено.

В контексті наведеного відхиляються як необґрунтовані доводи апелянта про те, що в постанові Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2018 у справі № 910/18467/19 не досліджувалось питання дійсності/недійсності договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 19.10.2009, оскільки вони не впливають на оцінку правомірності висновку суду, викладеного в оскаржуваному рішенні, з огляду на відсутність судового рішення про визнання недійсним вказаного правочину.

Аргументація відповідача стосовно застосування приписів ст. 1212 ЦК України та відсутності судового рішення про незаконне перебування у власності відповідача нежитлових приміщень в період з 28.12.2018 по 16.05.2019 не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки ПАТ "Експериментальний механічний завод" не надано жодних правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна.

Так, згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій.

Відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Правовий аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності.

Поряд з цим, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що у разі невідповідності відомостей, що внесені та містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявним чинним та нескасованим правовстановлюючим документами законодавцем врегульована правова ситуація шляхом встановлення пріоритету відомостям, що містяться у правовстановлюючих документах.

Подібні правові висновки щодо застосування вищенаведених норм права висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 917/553/17, від 08.08.2019 у справі № 909/472/18.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів визнає слушними доводи позивача щодо недоведення відповідачем належними та допустимими доказами наявності у нього права власності на спірні об`єкти нерухомого майна в період з 28.12.2018 по 16.05.2019.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Північний апеляційний господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (Аналогічну правову позицію викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18; від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20).

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Таким чином, надаючи правову кваліфікацію доказам, які подані сторонами з урахуванням фактичних обставин справи та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, судова колегія, керуючись стандартом вірогідності доказів, дійшла висновку, що подані позивачем докази є більш вірогідними на обґрунтування обставин набуття права власності на нежитлові будівлі літ. З, А, Н, М, І, И, П, Й, О, Л, Е, У, Ф, Т, К, загальною площею - 8588,9 кв. м., що знаходяться в місті Києві по вулиці Кирилівська, 69.

Посилання апелянта на те, що на час скасування державної реєстрації права власності за відповідачем згідно рішення Окружного адміністративного суду від 07.05.2019 у справі № 640/5124/19, останнє не набрало законної сили, відхиляються апеляційною інстанцією з підстав того, що правомірність/неправомірність скасування реєстраційного запису державного реєстратора Нікітіної Ю.В. від 28.12.2018 не входить до предмету доказування у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги з огляду на відсутність в матеріалах справи правовстановлюючих документів з набуття відповідачем права власності на об`єкти нерухомого майна не спростовують вірних висновків суду першої інстанції про належність позивачу спірного майна.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватись моральних засад суспільства (ч. 2 ст. 319 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, при цьому плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За змістом ч. 1 ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Матеріалами справи підтверджується, що між відповідачем та третьою особою укладено договори оренди нежитлових приміщень № 30/12/16/КГЗ-2 від 30.12.2016 та № 19-25277725010-ОР від 28.02.2019.

Відповідно до платіжних доручень № 77 від 24.01.2019 на суму 15969,30 грн, № 192 від 26.02.2019 на суму 15000,00 грн, № 236 від 07.03.2019 на суму 15969,30 грн, № 298 від 26.03.2019 на суму 15000,00 грн, № 379 від 08.04.2019 на суму 15969,30 грн, № 419 від 19.04.2019 на суму 15000,00 грн, № 454 від 26.04.2019 на суму 15969,30 грн, № 532 від 21.05.2019 на суму 15000,00 грн ТОВ Київський годинниковий завод за оренду майна, передбаченого договорами № 19-25277725010-ОР від 28.02.2019 та № 30/12/16/КГЗ-2 від 30.12.2016, перерахував на рахунок ПАТ Експериментальний механічний завод кошти у загальному розмірі 123 877,20 грн.

Беручи до уваги те, що позивачем належними засобами доказування в порядку ст. 74 ГПК України підтверджено перебування у його власності спірних нежитлових приміщень, зокрема, в період з 01.01.2019 по 30.04.2019, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що майно, передане відповідачем в оренду третій особі, було набуте та збережене (передане в оренду) відповідачем безпідставно, що свідчить про наявність у позивача як законного власника підстав вимагати у відповідача відшкодування доходів, що були фактично отримані чи могли бути отримані з цього майна за заявлений позивачем період.

При цьому, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зауважити, що приписи ст. 1214 ЦК України встановлюють правило, за якого дохід, отриманий від майна, що набуте або збережене особою без достатньої правової підстави, підлягає відшкодуванню цією особою з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави, оскільки був стороною у вказаній справі.

Зважаючи на те, що між сторонами існував спір щодо правомірності проведення позивачем державної реєстрації права власності на нерухоме майно в рамках розгляду адміністративної справи № 826/2421/18, судова колегія вважає, що з моменту проголошення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови від 18.12.2018 про залишення без змін рішення суду першої інстанції, яким відмовлено ПАТ Експериментальний механічний завод в задоволенні його позову, останній з названої дати був обізнаним про безпідставність перебування у його володінні відповідного майна.

Оскільки судом встановлено, що з 19.12.2018 законним власником орендованих приміщень був позивач, а відповідач продовжував приймати від третьої особи орендні платежі від здавання чужого майна в оренду, достеменно знаючи про реєстрацію права власності на орендоване майно за Фізичною особою - підприємцем Арутюновим Р.О., суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову про стягнення з ПАТ Експериментальний механічний завод грошових коштів у загальному розмірі 123 877,20 грн, як такі що отримані відповідачем як дохід від безпідставно набутого майна.

Щодо доводів апелянта про відсутність доказів звернення позивача до орендаря з повідомленням про зміну власника майна судова колегія зауважує, що судом першої інстанції обґрунтовано їх було відхилено з мотивів того, що правова конструкція приписів ст. 1214 ЦК України не передбачає необхідності подання відповідної заяви власника для відшкодування на його користь доходу, отриманого відповідачем за відсутності відповідних правових підстав.

Також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення і доводи апелянта про те, що судом першої інстанції порушено непідсудний йому спір, виходячи з наступного.

Згідно ст. 325 ЦК України, суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 320 ЦК України).

Тобто, фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ГК України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець у порядку, визначеному законом.

Згідно ч. 1 ст. 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (ч. 2 ст. 50 ЦК України).

За змістом ч. 3 ст. 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Натомість згідно з частиною восьмою статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Наявність статусу підприємця свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані, зокрема, у постановах від 14.03.2018 у справі N 2-7615/10, від 05.06.2018 у справі N 522/7909/16-ц).

Судом встановлено, що позивач здійснює свою підприємницьку діяльність на підставі реєстраційного запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 18.10.2016, номер запису 2 071 000 0000 021495.

Відповідно до Класифікатора видів економічної діяльності (КВЕД) позивач, як фізична особа-підприємець, здійснює свою економічну діяльність згідно КВЕД 16.23 - Виробництво інших будівельних конструкцій і столярних виробів; 16.24 - Виробництво дерев`яної тари; 25.62 - Механічне оброблення металевих виробів; 25.99 - Виробництво інших готових металевих виробів, н.в.і.у; 68.20 - Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний), тощо.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів констатує, що позивач має законне право придбати майно, що є предметом договору оренди як фізична особа та в подальшому здійснювати його використання у своїй господарській діяльності. До того ж, статус майна (належить до будівель промисловості) додатково свідчить про можливість його використання у господарській діяльності.

Підсумовуючи вищенаведене, апеляційна інстанція вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що за своїм суб`єктним складом спір у даній справі підпадає під дію статті 4 ГПК України, його предмет охоплюється статтею 20 ГПК України, а право (інтерес) позивача підлягає судовому захисту у господарському суді.

Посилання апелянта на те, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень не містить посилань на придбання його для здійснення господарської діяльності не можуть бути підставою для висновку про неналежність цього спору до юрисдикції господарських судів, оскільки він пов`язаний із здійсненням позивачем його господарської діяльності, зокрема, можливості отримання прибутку з надання в оренду нежитлових приміщень (КВЕД 68.20).

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуване рішення прийнято на підставі неповного дослідження усіх обставин справи, що мають значення для справи з порушенням норм матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 у справі № 910/11236/19 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається.

Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта (відповідача у даній справі).

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Експериментальний механічний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 у справі №910/11236/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 у справі №910/11236/19 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Публічне акціонерне товариство "Експериментальний механічний завод".

4. Справу №910/11236/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді А.І. Мартюк

О.І. Поляк