Постанова

від 01.10.2020 по справі 910/9834/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/9834/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н. О., Мачульського Г. М.

секретар судового засідання - Дерлі І. І.,

за участю представників сторін:

позивача - Федосєєва Т. Г.,

відповідача - Саєнко Ю. М., Копуловський А. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадай-З"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 (судді: Куксов В.В., Тищенко А.І., Яковлєв М.Л.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадай-З"

до Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю

про усунення перешкод у користуванні майном,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Парадай-З" (далі - ТОВ "Парадай-З", Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - Фірма "Т.М.М.", Відповідач) про зобов`язання Відповідача звільнити групу приміщень №153, загальною площею 960, 70 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 49 А.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач незаконно не звільняє нежитлові приміщення, які належать Позивачу на праві приватної власності.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 у справі №910/9834/19 позовні вимоги задоволено. Зобов`язано Фірму "Т.М.М." звільнити групу приміщень №153, загальною площею 960, 70 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 49 А. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

2.2. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що на день подання позову Відповідач приміщення не звільнив та у встановлений законом спосіб не передав їх власнику (Позивачу), тобто, фактично без жодних на те підстав використовує ці приміщення на свій власний розсуд.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 у справі №910/9834/19 скасовано вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

2.4. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що наявні у матеріалах справи докази лише констатують факт проникнення невідомих осіб до спірного приміщення та звернення до правоохоронних органів на цій підставі, а не підтверджують факт перешкоджання саме Відповідачем у користуванні Позивачем спірним приміщенням.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та позиція інших учасників

3.1. У касаційній скарзі ТОВ "Парадай-З" просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

3.2. Вимоги скарги обґрунтовані тим, що постанова апеляційної інстанції прийнята без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 334 Цивільного кодексу України, викладеного у постанові від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц.

3.3. Також підставою касаційного оскарження заявник зазначає те, що апеляційний господарський суд не дослідив зібрані у справі докази, а також встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

3.4. За своїми ознаками у контексті підстав касаційного оскарження судових рішень доводи скаржника фактично ґрунтуються на підставах, правове регулювання яких визначено пунктами 1 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.5. У відзиві на касаційну скаргу Фірма "Т.М.М." просить залишити її без задоволення акцентуючи необґрунтованість наведених у ній доводів і правомірність висновків апеляційної інстанції, викладених в оскаржуваній постанові. Крім того, Позивач зазначає, що твердження скаржника спрямовані на переоцінку доказів судом касаційної інстанції, що виходить за межі його повноважень.

4. Обставини встановлені судами

4.1. ТОВ "Парадай-З" придбало групи приміщень №153, загальною площею 960,70 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, б. 49а (далі - Приміщення) на електронних торгах 30.11.2018. Попереднім власником приміщень була Фірма "Т.М.М.".

4.2. На підставі набуття майна за результатами електронних торгів, 26.02.2019 проведено державну реєстрацію права власності за ТОВ "Парадай-З" на вищезазначене майно.

4.3. На адресу Позивача надійшов супровідний лист від Міністерства юстиції України із примірником скарги Фірми "Т.М.М." із додатками на 42 арк., серед яких знаходилась копія договору оренди №19/06/18 від 05.06.2018, оформленого між Відповідачем та ТОВ "Укрнафтогазпроект", а також Акт передачі-приймання приміщення до договору оренди №19/06/18 від 05.06.2018.

4.4. Позивач звертався до АТ "Укрсоцбанк" (колишній іпотекодержатель Приміщення) із письмовим запитом щодо надання згоди Відповідачу про передачу майна в оренду третім особам, на який отримав відповідь, що згода на укладення договору оренди з боку іпотекодержателя не надавалась.

4.5. Шевченківським УП ГУНП у місті Києві у Журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події зареєстровано повідомлення щодо здійснення перешкод у користуванні Приміщенням.

4.6. Відповідно до акта про порушення у місці здійснення охорони від 10.04.2019, до Приміщення щодо якого здійснювалось надання послуг з фізичної охорони за договором від 04.04.2019 №1/04-19 здійснено проникнення осіб, які відмовились надати документи, що посвідчують особу та виконати усні вказівки покинути охоронюваний об`єкт.

5. Розгляд справи Верховним Судом

5.1. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Зуєва В.А. - головуючого, Мачульського Г.М., Міщенка С.І. від 06.08.2020 відкрито касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою, визначено дату проведення судового засідання.

5.2. Ухвалою Верховного Суду від 03.09.2020 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги до 01.10.2020.

5.3. У зв`язку з відпусткою судді Міщенка С.І. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/5058/19 визначено колегію суддів у складі: Зуєва В.А. (головуючого), суддів - Багай Н.О., Мачульського Г.М., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.09.2020.

6. Позиція Верховного Суд

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

6.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.3. Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

6.4. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).

6.5. При цьому, подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості.

6.6. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (частина перша статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

6.7. Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з`ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.

6.8. Мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, у свою чергу, визначається предметом позову.

6.9. Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

6.10. Тобто, під належністю доказу розуміється міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів, яка характеризується наявністю об`єктивного зв`язку між їх змістом (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

6.11. За змістом частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів означає, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

6.12. Правило допустимості доказів у процесуальному праві розуміється як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.

6.13. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (Заява №16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (рішення у справі "Шенк проти Швейцарії", від 12.07.1988, серія A, №140, с. 29, пп. 45 - 46, та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії", від 09.06.1998, Reports 1998-IV, с. 1462, п. 34).

6.14. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

6.15. Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

6.16. Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.04.2020 у справі №910/5300/17.

6.17. Верховний Суд зазначає, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

6.18. Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем ; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

Зазначена правова позиція є усталеною та сформована, зокрема, Верховним Судом у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18.

6.19. При цьому, Верховний Суд також неодноразово зазначав, що предметом позову не може бути встановлення обставин, а вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення, адже завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб за позовами в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

6.20. В такий спосіб, позов у даній справі практично спрямований на встановлення факту знаходження Відповідача у спірному приміщенні.

6.21. Водночас, за результатами оцінки наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції встановив та виходив з того, що останні лише констатують факт проникнення невідомих осіб до спірного приміщення та звернення до органів поліції на цій підставі, а не підтверджують факт перешкоджання саме Відповідачем у користуванні Позивачем спірним приміщенням.

6.22. При цьому, судами обох інстанцій встановлено, та це не заперечується жодною зі сторін у справі, що Позивач є законним власником Приміщення.

6.23. Крім того, апеляційною інстанцією критично оцінено наявний у матеріалах справи договір оренди від 05.06.2018 укладений між Відповідачем та ТОВ "Укрнафтогазпроект", як доказ перешкоджання Відповідачем Позивачу у користуванні Приміщенням, оскільки останній датований 05.06.2018, у той час як Позивач придбав приміщення на електронних торгах 30.11.2018.

6.24. З огляду на наведене, ураховуючи відсутність підстав для висновку про те, що право чи законний інтерес Позивача підлягає захисту, у зв`язку з відсутністю підстав вважати це право або інтерес такими, що порушені, не визнаються або оспорюються саме Відповідачем, слід погодитись з висновком апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

6.25. Аналізуючи зміст постанови суду апеляційної інстанції в цій частині, судова колегія доходить висновку про належне виконання ним обов`язку щодо мотивації свого рішення та здійснених у ньому висновків. Суд приділив достатню увагу обґрунтуванням щодо оцінки доказів у їх сукупності та продемонстрував однаковий підхід до заслуховування та оцінки доводів сторін стосовно зазначеного питання.

6.26. Відтак, доводи скаржника про необґрунтованість та незаконність оскаржуваної постанови апеляційного суду є неаргументованими та відхиляються судовою колегією касаційної інстанції як такі, що спрямовані на переоцінку доказів з метою встановлення інших фактичних обставин справи, що виходить за межі встановленої законом компетенції Верховного Суду.

6.27. При цьому, в силу приписів статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

6.28. Водночас, матеріали справи не містять даних стосовно того, що Позивач звертався до суду з клопотанням про витребування оригіналу договору оренди від 05.06.2018, а суд відмовив у його задоволенні або Відповідачем на вимогу суду не було надано оригіналу такого доказу. Про зазначене Позивач не вказував й під час перегляду рішення місцевого господарського суду в суді апеляційної інстанції.

6.29. Крім того, вищезазначений договір не був єдиним доказом, який оцінювався судом та, як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, останній не мав вирішального значення для встановлення обставин справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору. При цьому, як вже зазначалось вище, апеляційний суд оцінив критично цей договір в якості доказу перешкоджання Відповідачем користуватися ТОВ "Парадай-З" спірним майном.

6.30. Колегія суддів зазначає, що правильне по суті і справедливе судове рішення не може бути скасоване лише заради правового пуризму (прагнення до чистоти, переваги форми над змістом). Рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної помилки.

6.31. Стосовно доводів скаржника про неврахування апеляційною інстанцією правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 334 Цивільного кодексу України, викладеної у постанові від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц, судова колегія зазначає, що предметом позову у вказаній справі є, зокрема, виселення відповідачів зі службового житла після припинення трудових правовідносин з роботодавцем, що є відмінним від предмету позову (спору) у справі №910/9834/19.

6.32. При цьому, як вже зазначалось вище, відмова у задоволенні позову у справі №910/9834/19 зумовлена через недоведеність факту перешкоджання саме Відповідачем у користуванні Позивачем спірним приміщенням, що є також відмінним від встановлених фактичних обставин у справі №653/1096/16-ц.

6.33. В такий спосіб, ураховуючи вищевикладене колегія суддів дійшла висновку про те, що посилання скаржника на правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц) не є релевантним з огляду на різні встановлені фактичні обставини у справі, яка переглядається та у справі №653/1096/16-ц.

6.34. За таких обставин, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування постанови суду апеляційної інстанції.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

7.2. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

7.3. Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.4. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

7.5. За змістом частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 309 Господарського процесуального кодексу України).

7.6. Верховний Суд, переглянувши оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для її зміни чи скасування.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадай-З залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 у справі №910/9834/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв Судді Н. О. Багай Г. М. Мачульський