Рішення

від 29.09.2020 по справі 120/618/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

29 вересня 2020 р. Справа № 120/618/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Шаповалової Т.М., ,

за участю:

секретаря судового засідання: Волинець В.М.,

представника позивача: Норочевського О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фермерського господарства Надія-ЗВ до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування припису,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2020 року Фермерське господарство Надія-ЗВ (далі -ФГ Надія -ЗВ ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - відповідач), у якому просило:

визнати протиправним та скасувати припис державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель на території Вінницького, Немирівського, Тиврівського районів та м. Вінниці Макогона Валентина Валентиновича від 27.01.2020 року № 44/0010ПР/03/01/-20 про усунення порушень, виявлених під час проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері використання та охорони земель.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 27.01.2020 року державним інспектором Головного управління Держгокадастру у Вінницькій області було складено акт № 44/0016АП/02/01/-20 за результатами проведення планового (позапланового) державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері використання та охорони земель.

На підставі вказаного акту, державним інспектором було складено припис від 27.01.2020 року № 44/0014ПР/03/01/-20 про усунення порушень, виявлених під час проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері використання та охорони земель.

Вважаючи вказаний припис протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 21.02.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 23.03.2020 року, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

20.03.2020 року представником відповідача подано відзив на адміністративний позов. У відзиві зазначено, що під час проведення перевірки, було встановлено, що ФГ Надія - ЗВ в особі ОСОБА_1 самовільно використовує частину земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності з кадастровим номером 0520687000:04:001:0068 на території Сосонської сільської ради Вінницького району за межами населеного пункту с. Сосонка площею 5,5907 га із загальної площі 22,45 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а саме вирощування сільськогосподарської культури - озимої пшениці.

Твердження позивача про те, що не встановлено факту самовільного зайняття земельної ділянки не відповідає дійсності, оскільки в акті перевірки від 27.01.2020 року №44/0016АП/02/01 /-20 на сторінці 6, міститься опис виявлених порушень вимог, п.2 якого встановлено самовільне зайняття земельної ділянки.

Твердження позивача, що фермерське господарство з 1998 року користується земельною ділянкою, є помилковим.

Згідно ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Також вказував, що рішенням Вінницької районної ради народних депутатів 15 сесії 22 скликання від 11.11.1997 року надана земельна ділянка, площею 23,82 га надана у постійне користування ОСОБА_2 , який помер. Таким чином право постійного користування на земельну ділянку площею 23,82 га припинилось зі смертю даного громадянина.

Тобто, на думку відповідача, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Крім того, відповідно до ст. 12 Закону України про фермерське господарство , ст. 31 Земельного кодексу України, землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Враховуючи наведене, відповідач вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.

Ухвалою суду від 01.07.2020 року провадження у справі за позовом Фермерського господарства Надія-ЗВ до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування припису зупинено до набрання чинності рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/989/18 (№№ 12-205гс18).

Ухвалою суду від 07.09.2020 року Клопотання позивача провадження у справі за позовом Фермерського господарства Надія-ЗВ до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування припису - поновлено. Призначено справу до судового розгляду 21.09.2020 року.

Ухвалою суду від 07.09.2020 року клопотання представника позивача задоволено. Допушено участь представника позивача судовому засіданні, призначеному на 21.09.2020 року о 13:30 год., в режимі відеоконференції в приміщенні Вінницького окружного адміністративного суду, за адресою: м. Вінниця, вул. Брацлавська, 14, зал судового засідання № 3.Доручено Красногвардівському районному суду м. Дніпропетровська (пр-т Пушкіна, 77-б, м. Дніпро, 49006) забезпечити проведення відеоконференції 21.09.2020 року о 13:30 год.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений вчасно та належним чином.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши інші докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

Рішенням Вінницької районної ради народних депутатів 15 сесії 22 скликання від 11.11.1997 року вирішено затвердити проект відведення земельної ділянки та надати в постійне користування ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 23,82 га та видати державний акт на право постійного користування ОСОБА_2 земельною ділянкою, площею 23,82 га, яка знаходиться на території Сосонської сільської ради Вінницького району Вінницької області, для ведення селянського (фермерського ) господарства.

Станом на 09.02.2020 року згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 26.02.1998 року зареєстровано ФГ Надія-ЗВ , засновником якого був ОСОБА_2 .

Керівником ФГ Надія-ЗВ є ОСОБА_1 .

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що засновник ОСОБА_2 помер, а теперешній керівник ОСОБА_1 є його внуком.

12.12.2019 Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області видано наказ № 462 від 12.12.2019 року Про здійснення планового заходу державного нагляду (контролю) , яким визначено державному інспектору у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель на території Вінницької області - провідному спеціалісту відділу з контролю за використанням та охороною земель у Вінницькому, Немирівському, Тиврівському районах та м. Вінниці Бойко А. здійснити з 21.01.2020 року по 27.01.2020 року планову перевірку щодо додержання суб`єктом господарювання ФГ Надія-ЗВ , код ЄДРПОУ 25494606, розташованого за адресою: 23218, Вінницька область, Вінницький район, с. Сосонка, вул. П. Романенка, 60, вимог законодавства у сфері використання та охорони земель державної та комунальної власності на території Вінницького району Вінницької області.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області видано наказ № 462 від 12.12.2019 року видано державному інспектору посвідчення №0-20- -442-13641/2-19 від 13.12.2019 року про проведення планового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері використання та охорони земель.

27.01.2020 року державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель на території Вінницького, Немирівського, Тиврівського районів та м. Вінниці за участю голови ФГ Надія-ЗВ ОСОБА_1 проведено обстеження земельної ділянки, яка знаходиться на території Сосонської сільської ради Вінницького району за межами населеного пункту с. Сосонка. Обстеження земельної ділянки проведено у зв`язку з необхідністю встановлення акту самовільного зайняття земельної ділянки.

За результатами обстеження земельної ділянки: ФГ Надія-ЗВ в особі ОСОБА_1 використовує частину земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності з кадастровим номером 0520687000:04:001:0068 на території Сосонської сільської ради Вінницького району за межами населеного пункту Сосонка площею 5,5907 га із загальної площі 22,45 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а саме вирощування сільськогосподарської культури - озимої пшениці. Дана земельна ділянка площею 5,5907 га використовується ФГ Надія-ЗВ в особі голови ОСОБА_1 за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про їх передачу у власність або надання у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо таких земельних ділянок, що є порушенням ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України. Даний факт та дії голови ФГ Надія-ЗВ ОСОБА_1 відповідно до ст. 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель кваліфікується як самовільне зайняття земельної ділянки.

27.01.2020 року державним інспектором складений акт № 44/0016АП/02/01/-20 за результатами проведення планового заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері використання та охорони земель. У акті зазначено, що частина земельної ділянки площею 5,5907 га з кадастровим номером 0520687000:04:001:0068 із загальної площі 22,45 га використовуються за відсутності оформленого права власності чи права користування (оренди) ними та вчиненого правочину щодо даних ділянок, що є порушенням ст. ст. 125,126 Земельного кодексу України.

27.01.2020 року № 44/0010ПР/03/01/-20 державний інспектор у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель на території Вінницького, Немирівського, Тиврівського районів та м. Вінниці ОСОБА_3 виніс припис № 44/0010ПР/03/01/-20, у якому зазначено, що дана земельна ділянка площею 5,5907 га використовується ФГ Надія-ЗВ в особі голови ОСОБА_1 за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про їх передачу у власність або надання у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо таких земельних ділянок, що є порушенням ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України. Даний факт та дії голови ФГ Надія-ЗВ ОСОБА_1 відповідно до ст. 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель кваліфікується як самовільне зайняття земельної ділянки.

В приписі вказано, що ФГ Надія-ЗВ у 30-ти денний термін повинно усунути виявлене порушення вимог земельного законодавства, а саме звільнити самовільно зайняту земельну ділянку.

Припис отримав особисто голова ФГ Надія-ЗВ ОСОБА_1 .

Позивач вважає вказаний припис протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернулася до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою та другою статті 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Відповідно до статті 187 ЗК України, контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Згідно зі статтею 188 ЗК України, державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.

Так, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2016 №482 Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України , організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності є завданнями Держгеокадастру.

Відповідно до підпункту 25-1 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель визначає Закон України від 19.06.2003 №963-IV Про державний контроль за використанням та охороною земель (далі - Закон №963-IV), який спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля.

Відповідно до статті 4 Закону №963-IV, об`єктом державного контролю за використанням та охороною земель є всі землі в межах території України.

Статтею 5 Закону №963-IV визначено, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до абзацу 16 статті 1 Закону №963-IV, самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення ФГ Надія - ЗВ ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Рішення про передачу у власність або надання у користування земель громадянам для ведення селянського (фермерського)господарства чи про відмову у передачі або наданні землі відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення ФГ Надія - ЗВ ) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення ФГ Надія - ЗВ ) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_2 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення ФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного фермерського господарства.

За приписами частини 1 статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 N2009-XII (в редакції, чинній на момент створення ФГ) селянське (фермерське) господарство є Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII Про селянське (фермерське) господарство (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-XII, на момент створення ФГ Надія - ЗВ ; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV Про фермерське господарство ) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII Про селянське (фермерське) господарство (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-XII, на момент створення ФГ Надія - ЗВ ; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV Про фермерське господарство ) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Таким чином, відповідно до законодавства, яке діяло на час створення ФГ Надія-ЗВ , необхідною умовою для набуття статусу юридичної особи було отримання головою фермерського господарства у користування земельної ділянки, обов`язки щодо володіння та користування земельною ділянкою визначені статтею 10 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" при цьому не було передбачено можливості отримання селянським (фермерським) господарством земельної ділянки для ведення селянського фермерського господарства на праві постійного користування, як до так і після державної реєстрації такого господарства, а також у разі смерті особи (голови фермерського господарства), якій таке право було надано.

19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV Про фермерське господарство (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних

осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-XII, який був чинним до 29 липня 2003 року, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV, який набрав чинності 29 липня 2003 року, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (див. ухвали Верховного Суду України від 24 жовтня 2007 року у справі № 6-20859св07, від 10 жовтня

2007 року у справі № 6-14879св07, від 30 січня 2008 року у справі № 6-20275св07).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

Пунктом 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України , який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України Рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року по справі №922/989/18, зробила висновок, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. У відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, на момент смерті ОСОБА_2 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення ФГ Надія - ЗВ , так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника ФГ відсутня.

Адже правове становище ФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення ФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття ФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення ФГ і подальшої державної реєстрації ФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника ФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року по справі №922/989/18, зробила правовий висновок, про те, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства.

Як установлено судом, після отримання громадянином - засновником Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, останнім засновано ФГ Надія - ЗВ , яке зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації ФГ воно набуло права та обов`язки землекористувача.

За таких суд приходить до висновку, що зі смертю ОСОБА_2 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею 21.11.1997 року серії ВН, таке право не є таким, що припинилось.

Відтак доводи відповідача, що право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства, припинилось у зв`язку зі смертю особи, яка таке право отримала, наведеним нормам матеріального права не відповідає.

Враховуючи наведене, суд вважає, що відповідачем зроблено помилковий висновок в акті перевірки про те, що частина земельної ділянки площею 5,5907 га з кадастровим номером 0520687000:04:001:0068 із загальної площі 22,45 га використовуються ФГ Надія -ЗВ за відсутності оформленого права власності чи права користування (оренди) ними та вчиненого правочину щодо даних ділянок, що є порушенням ст. ст. 125,126 Земельного кодексу України і що зазначене може кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки.

А тому припис державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель на території Вінницького, Немирівського, Тиврівського районів та м. Вінниці Макогона Валентина Валентиновича від 27 січня 2020 року № 44/0010ПР/03/01/-20 про усунення порушень, виявлених під час проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері використання та охорони земель, складнеий за результатом перевірки є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати припис державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель на території Вінницького, Немирівського, Тиврівського районів та м. Вінниці Макогона Валентина Валентиновича від 27 січня 2020 року № 44/0010ПР/03/01/-20 про усунення порушень, виявлених під час проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері використання та охорони земель.

Стягнути на користь Фермерського господарства Надія-ЗВ судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2102 грн. (дві тисячі сто дві гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано суддею 05.10.2020

позивач: Фермерське господарство Надія-ЗВ (код ЄДРПОУ 25494606, вул. П. Романенка, 60, с. Сосонка, Вінницький район, Вінницька область, 23218)

відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39767547, вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027)

Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна