Постанова

від 06.10.2020 по справі 640/13463/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/13463/19 Суддя (судді) першої інстанції: Погрібніченко І.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Кучми А.Ю.,

суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 березня 2020 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю НІК до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю НІК звернулося з позовом до суду, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 05 липня 2019 року та №0040811404, №0040821404.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач не погоджується із висновками, викладеними в Акті щодо порушення ним норм Податкового кодексу України, вважає їх необґрунтованими, помилковими, надуманими та такими, що не відповідають фактичним обставинам. Зокрема, позивач зазначає, що факт господарських взаємовідносин з ТОВ Флагман Еволюшен підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які складені відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та звітність в Україні та свідчать про реальність здійснення між ними господарських операцій. Також позивач зазначає, що ТОВ НІК відповідно до норм законодавства належним чином та в передбаченому порядку відобразило господарські операції з контрагентом в бухгалтерському та податковому обліку. При цьому, ТОВ Флагман Еволюшен мав належну правоздатність та належний податковий статус: зареєстрований платником податків та платником податку на додану вартість. Поряд з цим, позивач звертає увагу, що законодавством України не визначено обов`язку платника податків проводити розслідування щодо фінансово-господарської діяльності його контрагентів, перевіряти відомості щодо декларування контрагентами своїх зобов`язань, виконання ними таких зобов`язань перед бюджетом на наявність чи відсутність ознак фіктивності фірм, ймовірність чи реальність проведення контрагентом транзитних Фінансових операцій, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди тертім особам, наявність у контрагента складських приміщень, людських ресурсів. При укладанні договорів платник податків має право тільки контролювати виконання контрагентом зобов`язань за договором. При цьому, позивач зазначає, що доводи відповідача ґрунтуються лише на податковій інформації, не підтвердженою ніяким чином.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначивши, що оскаржувані рішення ГУ ДФС у м. Києві було прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства. Відповідач звертав увагу, що позивачем на його запит від 11.04.2019 року № 2819/26-15-14-04-04-15 не було надано належним чином засвідчених копій документів, які підтверджували б взаємовідносини з ТОВ Флагман Еволюшен за квітень 2017 року. Вказаних документів, не було надано позивачем і під час проведення документальної позапланової виїзної перевірки, що в силу п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України свідчить про відсутність таких документів у платника податків. Перевіркою не підтверджено факт продажу товарів від ТОВ Флагман Еволюшен в адресу ТОВ НІК , а зазначені господарські операції фактично не відбувались, у зв`язку з чим, податкові накладні зареєстровані в ЄРПН ТОВ Флагман Еволюшен в адресу ТОВ НІК , не мають юридичної сили первинних документів.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 березня 2020 року вищевказаний адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповного з`ясування обставин у справі. Позиція податкового органу зводиться до того, що позивачем не надано необхідні первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій, зокрема не надано товарно-транспортні накладні чи інші документальні підтвердження транспортування мініелектростанцій, дизельних електростанцій в процесі їх придбання, та інших первинних документів.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі направлення від 03.06.2019 №994/26-15-14-04-04 відповідно до підпункту 78.1.12 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та на підставі наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 03.06.2019 №7488, проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю НІК з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентом-постачальником ТОВ Флагман Еволюшен за квітень 2017 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт № 579/26-15-14-04-04-/31305795 від 11.06.2019, в якому встановлено порушення ТОВ НІК п.44.6, п. 185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 197382,00 грн, у тому числі: за квітень 2017 року на суму - 197382,00 грн та завищення суми від`ємного значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту за квітень 2017 року на суму - 15366,00 грн.

19 червня 2019 року ТОВ НІК подано до ГУ ДФС у м. Києві заперечення на акт перевірки №579/26-15-14-04-04-/31305795 від 11.06.2019, які останнім листом від 02 липня 2019 року за № 125206/10/26-15-14-04-04 залишено без задоволення, а висновки акту - без змін.

05 липня 2019 року відповідачем на підставі висновків акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення № 0040811404, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу), яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 15336,00 грн; № 0040821404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 296073,00 грн, в тому числі 197382,00 грн за податковим зобов`язанням та 98691,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Вважаючи вищевказані податкові повідомлення-рішення протиправними, прийнятими з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано усі необхідні первинні документи, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені, позивачем доведено факт придбання послуг (товару) із метою їх використання в господарській діяльності, тому позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість. Наголошено, що відповідачем не наведено об`єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності в повному обсязі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Щодо правомірності проведення повторної позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ НІК з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентом-постачальником ТОВ Флагман Еволюшен за квітень 2017 року.

В період з 09.10.2018 по 16.10.2018 ГУ ДФС у м. Києві на підставі наказу від 08.10.2018 проводилася позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ НІК з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентом-постачальником ТОВ Флагман Еволюшен за квітень 2017 року, за результатами якої складено Акт № 1036/26-15-14-04-04-/31305795 від 23.10.2018.

14.11.2018 на підставі вказаного акту перевірки було прийнято податкові повідомлення-рішення № 0058181404, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу), яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 15336,00 грн; № 0058191404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 296073,00 грн, в тому числі 197382,00 грн за податковим зобов`язанням та 98691,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Рішенням Державної фіскальної служби України № 3622/6/99-99-11-04-01-25 від 24.01.2019 скаргу позивача було задоволено, а вказані вище податкові повідомлення-рішення скасовано.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно пункту 78.4 статті 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Як вбачається з наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 03.06.2019 №7488 про проведення позапланової виїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю НІК з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентом-постачальником ТОВ Флагман Еволюшен за квітень 2017 року, останній було прийнято на підставі пп. 78.1.12 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України.

Підпунктом 78.1.12 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України передбачено, що документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: контролюючим органом вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня здійснено перевірку документів обов`язкової звітності платника податків або матеріалів документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з`ясування під час перевірки питань, що повинні бути з`ясовані під час перевірки для винесення об`єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові 12 квітня 2019 року по справі № 810/955/17 наказ про проведення документальної позапланової перевірки на підставі пп. 78.1.12 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України приймається контролюючим органом вищого рівня лише у тому разі, коли стосовно посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня, які проводили документальну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Тобто, зі змісту підпункту 78.1.12 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України вбачається, що умовами для прийняття наказу про проведення документальної позапланової перевірки є: невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства; неповне з`ясування під час перевірки питань, що повинні бути з`ясовані під час перевірки для винесення об`єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства; існування розпочатого службового розслідування щодо посадових осіб нижчого рівня або повідомлення їм про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Разом із тим, матеріали справи не містять доказів проведення службового розслідування стосовно посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня, які проводили документальну перевірку зазначеного платника податків та/або доказів розпочатого службове розслідування або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність на момент прийняття оскаржуваного наказу правових підстав для проведення позапланової перевірки позивача у відповідності до підпункту 78.1.12 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, що є самостійною підставою для визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, прийнятих контролюючим органом за наслідками такої перевірки.

Однак, згідно норм Податкового кодексу України право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки (п. 78.4 ст.78 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 78.5 статті 75 Податкового кодексу України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України передбачено, що Посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

- службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється.

При пред`явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

Таким чином, що якщо платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення виїзної перевірки щодо нього, має право не погодитись з рішенням про призначення перевірки і оскаржити його або застосувати інші заходи, передбачені статтею 81 Податкового кодексу України шляхом недопущення посадових осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся і наказ реалізований як прийнятий в межах закону і компетенції, в подальшому предметом розгляду в суді має бути зміст виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на податкові органи.

Таким чином, при вирішенні питання про належний спосіб захисту порушеного права суду в кожному конкретному випадку необхідно виходити з того, що такий захист повинен найбільш повно відповідати меті (цілі), задля досягнення якої був направлений позов.

Як встановлено з матеріалів справи копію наказу про проведення позапланової виїзної документальної перевірки Головного управління ДФС у м. Києві від 03.06.2019 №7488 вручено 04.06.2019 представнику за довіреністю ТОВ НІК Кіяшко Людмилі Юріївні та пред`явлено направлення під підпис від 03.06.2019 №994/26-15-14-04-04.

Також встановлено, що перевірку проведено з відома директора ТОВ НІК Бокоча С.М .

Вказаний факт позивачем у позовній заяві не заперечувався.

Таким чином, позивачем не було реалізовано свого права на не допуск перевіряючих до перевірки, та не було надано доказів оскарження вказаного наказу в судовому порядку, що в свою чергу свідчить про реалізацію відповідачем своєї компетенції на проведення позапланової виїзної перевірки, оформлення її результатів та прийняття оскаржуваних рішень.

Щодо правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

У відповідності до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв`язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов`язкові реквізити.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об`єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі також - Закон № 996-XIV).

Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з`ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції та установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку

Судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З положень податкового законодавства випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов`язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об`єктивний предметний зв`язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, 10 квітня 2017 року між ТОВ Флагман Еволюшен (Постачальник), в особі директора Горицького Р.В., з однієї сторони, та ТОВ НІК (Покупець), в особі директора Бокоча С.М., з іншої сторони, укладено договір поставки №300184, за умовами якого Постачальник зобов`язується передати у встановлений строк (строки) у власність Покупця на умовах визначених цим Договором, Специфікаціями до нього Товар, а Покупець зобов`язується прийняти вказаний Товар (товари) і оплатити його на умовах визначених цим Договором.

Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються Специфікацією. У Специфікації можуть зазначатися і інші умови необхідні для поставки Товару. Специфікацією може бути рахунок-фактура.

Відповідно до п. 4.1 Договору поставки поставка та передача товару здійснюється на умовах EXW (Інкотермс, 2000), м. Київ або конкретна адреса поставки вказується сторонами у відповідній специфікації (додатку) до договору.

Відповідно до умов вказаного Договору, згідно Специфікації, яка є Додатком 1 до нього, ТОВ Флагман Еволюшен було поставлено ТОВ НІК наступний товар:

- мініелектростанція NIK PG3000,3,0кВт, 220В, бензин, стартер, бак 15л, 49кг. (24 шт.) на суму 207840,00 грн;

- мініелектростанція NIK PG 5500, 5,5 кВт, 220 В, бензин, стартер, бак 25л (30 шт.) на суму 390900,00 грн;

- мініелектростанція NIK PG6300, 6,3кВт, 220В/380В, бензин, стартер, бак 25л, 108кг (10 шт.) на суму 161000,00 грн;

- дизельна електростанція NIK DG5000E (20 шт.) на суму 304000, 00 грн.

Загальна вартість товару становила 1276488,00 грн., в т.ч. ПДВ 212748,00 грн.

На виконання умов вказаного Договору позивачем надано копію видаткової накладної № 55 від 17.04.2017; податкової накладної № 55 від 17.04.2017.

Відповідно до Єдиного реєстру податкових накладних за квітень 2017 року ТОВ Флагман Еволюшен зареєстровано податкову накладну на адресу ТОВ НІК , яка включена до складу податкового кредиту ТОВ НІК у сумі 212748,00 грн та відображена в податковій декларації з податку на додану вартість за квітень 2017 року.

Висновок контролюючого органу про нереальність господарських операцій ґрунтується на підставі неподання позивачем документів на письмовий запит податкового органу від 11.04.2019 № 2819/26-15-14-04-04-15 та податкової інформації, наявної в базах даних на рівні ДФС України.

Так, згідно з інформацією баз даних на рівні ДФС: ТОВ Флагман Еволюшен перебуває на обліку у ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві на загальній системі оподаткування; зареєстровано платником податку на додану вартість з 01.04.2016 (дата анулювання - 31.07.2018 - причина - 39 відсутність поставок та подання звітності ); остання податкова декларація з ПДВ подана за березень 2018 року; встановлено відсутність у ТОВ Флагман Еволюшен основних засобів, необхідних для ведення господарської діяльності в обсягах, що вказані в податкових накладних; відсутність трудових ресурсів (1 директор); встановлено відсутність у ТОВ Флагман Еволюшен транспортних засобів, складські приміщення (для зберігання мініелектростанцій, дизельних електростанцій); встановлено відсутність у ТОВ Флагман Еволюшен затратної частини на оренду офісних та складських приміщень, оплату комунальних послуг, оплату послуг телефонного зв`язку, оплату послуг за користування в мережі Інтернет, оплату логістичних послуг, прибирання та інші витрати, необхідні для ведення фінансово-господарської діяльності підприємства, характерні для реального сектору економіки, тощо.

Також під час перевірки контролюючим органом встановлено, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень, у відкритому доступі, зареєстрована Ухвала Печерського районного суду міста Києва від 20 вересня 2017 року, справа № 757/55078/17-к по матеріалам кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42017000000001846 від 08.06.2017 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205 ч.5 ст.191 КК України, відповідно до якої, під час досудового розслідування встановлено, що за попередньою змовою невстановленою групою осіб протягом 2015-2016 років вчинено фіктивне підприємництво шляхом реєстрації/перереєстрації суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), а саме: ряд підприємств, в тому числі ТОВ Флагман Еволюшен (код 40314171).

Згідно акту перевірки контролюючим органом встановлено, що ТОВ НІК не надано до перевірки товарно-транспортні накладні чи інші документальні підтвердження транспортування мініелектростанцій, дизельних електростанцій в процесі їх придбання , які на його думку, відносяться до первинної транспортної документації, застосування якої для всіх суб`єктів господарської діяльності незалежно від форм власності являється обов`язковим.

На підставі вказаних вище обставин, контролюючим органом не підтверджено факт продажу товару ТОВ Флагман Еволюшен в адресу ТОВ НІК , що свідчить про те, що правочини між ТОВ НІК та ТОВ Флагман Еволюшен за квітень 2017 року на суму ПДВ 212748 грн, здійснені без мети настання реальних наслідків, що в свою чергу потягнуло за собою завищення ТОВ НІК податкового кредиту по податку на додану вартість у квітні 2017 року на суму ПДВ 212748 грн та завищення суми від`ємного значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту за квітень 2017 року на суму 15366,00 грн.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку. За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення в податковому обліку сум податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником-платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах, а також те, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 809/1337/17.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі №826/14619/13-а, від 14 серпня 2018 року у справі № 816/2045/17.

Оцінивши наявні в матеріалах справи копії первинних документів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що документи, складені за наслідками господарських операцій між позивачем та його контрагентами не мають дефекту форми, змісту або походження, які в силу ч. 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність , п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

При цьому, податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності в податковій накладній обов`язкових реквізитів.

Податковий орган не подав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність позивача як платника податків, відповідачем не надано жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочину (укладення договору), на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Більш того, на момент здійснення вищезазначених господарських операцій між позивачем та його контрагентом, останній був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, мав індивідуальний податковий номер, отже, він мав право видавати позивачу вищезазначені належним чином оформлені податкові накладні, котрі у відповідності до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, є підставою для формування позивачем податкового кредиту.

Подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ саме по собі не призводить до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації особи платником податку на додану вартість до моменту анулювання свідоцтва, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Колегія суддів зазначає, що посилання податкового органу на здійснення досудового розслідування по кримінальному провадженню №42017000000001846 від 08.06.2017 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205 ч.5 ст.191 КК України та наявність кримінального провадження не є беззаперечним аргументом для визнання операцій фіктивними, а лише свідчить про необхідність додаткової перевірки наявності чи відсутності дефектності наданих платником податків документів на підтвердження чи спростування відповідних фактів.

Крім того, чинне законодавство не дає підстав робити висновок щодо не підтвердження фінансово-господарських взаємовідносин на підставі лише факту внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження щодо протиправної діяльності підприємства. Також слід зазначити, що вказане кримінальне провадження не містять в собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагентом своїх договірних зобов`язань по господарських відносинах з позивачем або встановлення обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб`єктами господарської діяльності.

Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, який би набрав законної сили, контролюючим органом не надано, а отже сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року по справі №809/1139/17, від 14 березня 2018 року по справі №804/691/17, від 20 лютого 2018 року по справі №826/6280/13-а.

Посилання контролюючого органу на відомості про відсутність у контрагентів позивача умов необхідних для ведення відповідної господарської діяльності з обсягом товару у відповідні строки, зокрема, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, як на підставу для відмови в позові, обґрунтовано є необгрунтованими, оскільки чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів. Відсутність у контрагентів добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Крім того, не може бути беззаперечним доказом безтоварності господарських операцій і посилання відповідача відсутність у позивача (ненадання) товарно-транспортних накладних, які б підтверджували транспортування мініелектростанцій, дизельних електростанцій в процесі їх придбання .

Так, наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 року затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила № 363).

Відповідно до розділу 1 Правил перевезення товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюється облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно положень пунктів 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.6 Правил перевезення основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби і печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних як підтвердження нереальності господарських операцій з поставки товарів є безпідставними, оскільки вказані Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку платників податку, а лише встановлюють права, обов`язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Товарно-транспортні накладні призначені для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є первинним документом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг і підставою для формування витрат за такі послуги.

Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції в цілому. В межах спірних відносин податковий кредит та витрати по факту придбання послуг перевезення позивачем не формувався, що обумовлює безпідставність доводів податкового органу в частині вимог до товарно-транспортних накладних взагалі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі №826/13058/15.

Отже, відсутність ТТН, не може бути самостійною підставою для того, щоб вважати господарську операцією такою, що не відбулася, а причини відсутності ТТН у кожному конкретному випадку мають бути досліджені судом. Тому питання щодо наявності ТТН, а також правильності її оформлення має оцінюватися в сукупності з іншими документами, створеними в процесі здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №808/481/17, від 14.02.2019 по справі № 826/19419/13-а, від 26 червня 2018 року у справі №826/548/17, від 21 серпня 2018 року у справі №П/811/2816/15.

Між тим, відповідачем не надано жодних доказів того, що позивач діяв без належної обачності і йому мало бути відомо про порушення, які можливо допускаються контрагентами його контрагента, при цьому, позивач не може нести відповідальність за можливі негативні наслідки господарської діяльності його контрагентів, а тим більше за відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачання товарів.

Жодна посадова особа контрагентів позивача не визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення. Відтак, аргументи не можуть застосовуватися в якості доказів під час проведення податкової перевірки, а сам факт порушення кримінального провадження та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такого кримінального провадження, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених між позивачем та його контрагентами.

Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і не обізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов`язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

На момент здійснення правовідносин підприємство-контрагенти позивача було зареєстровано як юридична особа та платник податку на додану вартість.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Окрім того, слід зазначити, що поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб`єкта господарювання додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань.

Колегія суддів наголошує, що підстави, які зазначені податковим органом в акті перевірки з урахуванням усіх наданих первинних документів позивачем, не є достатніми та належними для висновку про фіктивність господарських операцій та не узгоджуються з положеннями податкового законодавства.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 05 липня 2019 року та №0040811404, №0040821404 прийняті не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, тому дані рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві залишити без задоволення , а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 березня 2020 року - без змін .

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 06.10.2020.

Головуючий-суддя:А.Ю. Кучма Судді:В.О. Аліменко Н.В. Безименна