Рішення
від 23.09.2020 по справі 911/287/20
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2020 р. м. Київ Справа № 911/287/20

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В. за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К., розглянувши справу в судовому засіданні

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМОКС» та Приватного підприємства «ЮР-ЛАКОНЕЛА»

до Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області

про захист ділової репутації

Учасники судового процесу:

від позивача-1:Годзула В.Ф., Кулагін О.В.;

від позивача-2: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОМОКС» та Приватне підприємство «ЮР-ЛАКОНЕЛА» звернулися до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про захист ділової репутації.

В обгрунтування заявлених вимог позивачі посилаються на те, що Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада 23.12.2019 на першій шпальті свого власного сайту розмістила своє інформаційне повідомлення з недостовірною інформацією, а саме: 1) про факт самовільного заняття Приватним підприємством «ЮР-ЛАКОНЕЛА» 0,5344 га земельної ділянки з кадастровим номером 322248590302:008:0140, що розташована в селі Чайки Київської області Києво-Святошинського району; 2) про незаконність та відсутність правових підстав для продажу машиномісць на вищевказаній ділянці з кадастровим номером 3222485903:02:008:0140 на сайті https://pbrada.gov.ua/news/uvaga-petropavlivsko-borschagivskij-silskij-radi-stav-vidomij-fakt-sam-633.html. Таким чином, на думку позивачів, поширення вищевказаної недостовірної інформації порушує немайнові права позивачів, як юридичних осіб, на недоторканість ділової репутації, зокрема поширення вищевказаної недостовірної інформації про незаконність та відсутність правових підстав для продажу машиномісць завдає шкоду діловій репутації ТОВ «ОМОКС» і перешкоджає продавати потенційним покупцям об`єкти будівництва житлового комплексу «Чайка-2» , у тому числі машиномісця на цій земельній ділянці, що наносить значні репутаційні та матеріальні збитки.

Оскільки позивачі вважають, що в опублікованому відповідачем матеріалі є ряд фактичних тверджень, які не відповідають дійсності, звідси ними заявлено вимогу про зобов`язання відповідача відновити становище, яке існувало до порушення особистого немайнового права ТОВ «ОМОКС» та ПП «ЮР-ЛАКОНЕЛА» на захист ділової репутації, шляхом спростування недостовірної інформації.

Ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/287/20 від 10.02.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМОКС» та Приватного підприємства «ЮР-ЛАКОНЕЛА» залишено без руху.

24.02.2020 від Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМОКС» та Приватного підприємства «ЮР-ЛАКОНЕЛА» надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 10.02.2020.

Ухвалою суду від 02.03.2020 було відкрито провадження у справі № 911/287/20 та призначено підготовче засідання на 02.04.2020, запропоновано відповідачу у строк протягом п`ятнадцяти днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позов у порядку, передбаченому статтею 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; докази направлення відзиву позивачу.

Поряд з тим, постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу на всій території України встановлено карантин з 12.03.2020 по 03.04.2020.

Листом Голови ради суддів України від 16.03.2020 № 9рс-186/20 рекомендовано, на період з 16.03.2020 по 03.04.2020, встановити особливий режим роботи судів України.

Рішенням зборів суддів Господарського суду Київської області № 11 від 17.03.2020 «Про організацію розгляду судових справ на період дії карантину» визначено, що розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників справи, призначених на період дії карантину з 18.03.2020 до 03.04.2020, призначається (переноситься) поза межі визначеного строку (у разі його не продовження); матеріали (заяви, скарги, клопотання), які передбачають їх розгляд в судових засіданнях за участю учасників справи, призначаються поза межами визначеного строку дії карантину (у разі його не продовження).

Враховуючи зазначене, суд, ухвалою суду від 19.03.2020 повідомив учасників справи, що розгляд справи 02.04.2020 о 14:30 не відбудеться.

25.03.2020 від відповідача до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній проти позову заперечує в повному обсязі.

06.04.2020 від позивачів до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

Згідно з рекомендаціями Ради суддів України, затвердженими рішенням від 17.03.2020 №19, громадянам та сторонам, які є учасниками судових процесів рекомендовано утриматися від участі в судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової їх присутності.

З матеріалів справи слідує, що явка учасників справи у судове засідання обов`язковою не визнавалась, а тому суд вбачає за можливе подальший розгляд справи здійснювати за відсутності представників учасників справи, у разі наявності відповідного клопотання.

Необхідні матеріали, заяви по суті справи та з процесуальних питань можуть надаватися із використанням підсистеми «Електронний суд» .

Щодо наявності технічної можливості проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, запровадженої Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)» від 30.03.2020 № 540-IX яким доповнено ст. 197 Господарського процесуального кодексу України частиною 3-1, учасники справи будуть повідомлені додатково.

Ухвалою суду від 14.05.2020 судом було призначено підготовче судове засідання у справі № 911/287/20 на 11.06.2020.

11.06.2020 від відповідача на електронну адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

11.06.2020 позивачем 1 в судовому засіданні подано клопотання про долучення до матеріалів справи додаткового доказу.

В судове засідання 11.06.2020 представники позивача 2 та відповідача не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

11.06.2020 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 02.07.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення позивача 2 та відповідача про дату наступного судового засідання, судом складено та направлено на адресу останніх ухвалу-повідомлення від 15.06.2020.

02.07.2020 представник позивача 2 в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

02.07.2020 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 30.07.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення позивача 2 про дату наступного судового засідання, судом складено та направлено на адресу останнього ухвалу-повідомлення від 06.07.2020.

30.07.2020 від відповідача на адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 30.07.2020 представник відповідача не з`явився, про причини неявки повідомив суд заявою від 30.07.2020, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник позивача 2 також не з`явився в судове засідання 30.07.2020, про дату та час проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

30.07.2020 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 26.08.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення відповідача про дату наступного судового засідання, судом складено та направлено на адресу останнього ухвалу-повідомлення від 31.07.2020.

26.08.2020 від позивача 2 до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності його представника.

26.08.2020 від представника відповідача на електронну адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

26.08.2020 представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки повідомив суд заявою від 26.08.2020, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 26.08.2020 судом розглянуто та відхилено подане клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. При цьому, представником тричі подані клопотання про відкладення розгляду справи із зазначенням в якості підстави неможливості присутності представника - участь останнього у кримінальному провадженні. Разом із тим, жодних доказів на підтвердження наведеної представником підстави неможливості присутності, останнім до суду не подано. З огляду на наведене вище, суд вважає, безпідставним та необґрунтованим подане клопотання представника відповідача та таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи те, що судом здійснено всі необхідні процесуальні дії до закінчення підготовчого провадження, беручи до уваги терміни проведення судом підготовчого провадження, а також, те, що учасники судового процесу скористались всіма наданими їм процесуальним законодавством правами, а також, у зв`язку із наявністю у матеріалах справи достатніх доказів для початку судового розгляду справи по суті, тому судом, 26.08.2020 в судовому засіданні оголошено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 911/287/20 до судового розгляду по суті на 23.09.2020.

З метою повідомлення позивача 2 та відповідача про дату наступного судового засідання, судом складено та направлено на адресу останніх ухвалу-повідомлення від 27.08.2020.

23.09.2020 від представника відповідача на електронну адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із перебуванням представника на лікарняному. Доказів наведеного до клопотання не долучено.

В судовому засіданні 23.09.2020 представник позивача 1 надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити повністю з посиланням на наступне.

В обґрунтування заявлених вимог позивач 1 посилається на те, що Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада 23.12.2019 на першій шпальті свого власного сайту розмістила інформаційне повідомлення з недостовірною інформацією, а саме: 1) про факт самовільного заняття позивачем 2 - Приватним підприємством «ЮР-ЛАКОНЕЛА» 0,5344 га земельної ділянки з кадастровим номером 322248590302:008:0140, що розташована в селі Чайки Київської області Києво-Святошинського району; 2) про незаконність та відсутність правових підстав для продажу машиномісць на вищевказаній ділянці з кадастровим номером 3222485903:02:008:0140 на сайті https://pbrada.gov.ua/news/uvaga-petropavlivsko-borschagivskij-silskij-radi-stav-vidomij-fakt-sam-633.html.

При цьому, як стверджує позивач 1, всі права за результатами діяльності забудовника - позивача 1, на зазначеній земельній ділянці з кадастровим номером 3222485903:02:008:0140 на підставі договору суперфіція від 22.06.2008 належать позивачу 1.

Таким чином, поширення вищевказаної недостовірної інформації порушує немайнові права позивачів, як юридичних осіб, на недоторканість ділової репутації, зокрема поширення вищевказаної недостовірної інформації про незаконність та відсутність правових підстав для продажу машиномісць завдає шкоду діловій репутації ТОВ «ОМОКС» і перешкоджає продавати потенційним покупцям об`єкти будівництва житлового комплексу «Чайка-2» , у тому числі машиномісця на цій земельній ділянці, що наносить значні репутаційні та матеріальні збитки.

Оскільки позивач 1 вважає, що в опублікованому відповідачем матеріалі є ряд фактичних тверджень, які не відповідають дійсності, тому заявлено вимогу щодо зобов`язання відповідача відновити становище, яке існувало до порушення особистого немайнового права ТОВ «ОМОКС» та ПП «ЮР-ЛАКОНЕЛА» на захист ділової репутації, шляхом спростування недостовірної інформації.

Представник позивача 2 в судове засідання 23.09.2020 не з`явився, тому судом врахована його позиція, викладена у позовній заяві.

В свою чергу, представник відповідача, в судове засідання 23.09.2020 не з`явився, своїх заперечень не надав.

Щодо неявки відповідача в судове засідання судом зазначається наступне.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п. 1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право» , Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії» (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України» ).

Суд, розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, відхиляє його, з огляду на відстуність доказів наведених обставин.

Проте, судом враховані заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву. Відповідно до змісту відзиву, відповідач стверджує, що в спірному повідомленні, яке було розміщено на сайті відповідача жодної згадки про позивача 1 не було. Натомість, як зазначає відповідач, всі посилання позивачів у позові здійснено на дозвільні документи позивача 1, які за переконанням відповідача, жодного відношення до неправомірних дій позивача 2 не мають. Крім того, відповідач наголошує, що за своїм змістом, спірне повідомлення, опубліковане відповідачем є оціночним судженням і не відповідає ознакам фактичного твердження. Також, відповідач пише, що позивачами не доведено, що інформація, вказана в оголошенні порушує їх особисті немайнові права або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам позивачів, або перешкоджає позивачам повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

У судовому засіданні 23.09.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача 1, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

23.12.2019 Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада (надалі - відповідач) на першій шпальті свого власного офіційного сайту за посиланням: https:// pbrada.gov.ua/ news/uvaga-petropavlivsko-borschagivskij-silskij-radi-stav-vidomij-fakt-sam-633.html, розмістила інформаційне повідомлення наступного змісту:

"Увага! Петропавлівсько-Борщагівський сільській раді став відомий факт самовільного заняття приватним підприємством земельної ділянки.

23 - 12-2019

Увага! Петропавлівсько-Борщагівський сільській раді став відомий факт самовільного заняття приватним підприємством ЮР-ЛАКОНЕЛА 0,5344 га земельної ділянки з кадастровим номером 3222485903:02:008:0140, що розташована у селі Чайки Київської області Києво-Святошинського району, без відома та/або згоди орендаря, товариства з обмеженою відповідальністю МТМ- К та власника - Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради.

Окрім того, в соціальних мережах ширяться дописи щодо продажу фізичним особам машиномісць на даній земельній ділянці. Організатор незаконного продажу запевняє майбутніх власників паркомісць про можливість оформлення права власності шляхом звернення до сільської ради.

Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада наголошує, що не існує правових підстав для продажу машиномісць на даній земельній ділянці, Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада не несе відповідальності за подальше оформлення права власності на вказані машиномісця, тому радимо перевіряти всі правовстановлюючі документи, які є підставами для продажу машиномісць.".

Отже, 23.12.2019 Петропавлівсько-Борщагівською сільською радою (надалі - відповідач) на першій шпальті свого власного офіційного сайту за посиланням: https:// pbrada.gov.ua/ news/uvaga-petropavlivsko-borschagivskij-silskij-radi-stav-vidomij-fakt-sam-633.html, було розміщено інформаційне повідомлення про: 1) факт самовільного заняття приватним підприємством ЮР-ЛАКОНЕЛА 0,5344 га земельної ділянки з кадастровим номером 3222485903:02:008:0140, що розташована у селі Чайки Київської області Києво-Святошинського району; 2) незаконність та відсутність правових підстав для продажу машиномісць на вищевказаній земельній ділянці з кадастровим номером 3222485903:02:008:0140 (роздруківка тексту інформаційного повідомлення та роздруківка скрінкопії з сайту Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради про її розміщення долучені до матеріалів справи).

За ствердженнями позивачів, інформація, опублікована відповідачем на офіційному сайті останнього за посиланням: https://pbrada.gov.ua/news/uvaga-petropavlivsko-borschagivskij-silskij-radi-stav-vidomij-fakt-sam-633.html, про те, що Приватним підприємством ЮР-ЛАКОНЕЛА було самовільно зайнято 0,5344 га земельної ділянки з кадастровим номером 3222485903:02:008:0140, що розташована у селі Чайки Київської області Києво-Святошинського району, а також, що, продаж машиномісць на вищевказаній земельній ділянці з кадастровим номером 3222485903:02:008:0140 Приватним підприємством ЮР-ЛАКОНЕЛА є незаконним у зв`язку із відсутністю на це правових підстав, є недостовірною.

Одночасно, як зазначено позивачами, 19.11.2019 ТОВ Омокс розмістило рекламну інформацію про продаж машиномісць на веб-сайті житлового комплексу Чайка в розділах Фейсбук та Інстаграм в мережі Інтернет, однак після розміщенння оскаржуваної інформації на веб-сайті Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради, ця інформація стала предметом активного негативного обговорення в соцмережах, внаслідок чого потенційні покупці із недовірою почали сприймати рекламну інформацію про продаж машиномісць та попит на машиномісця різко впав. Крім того, позивачі зазначають, що потенційні покупці почали розривати вже укладені договори бронювання машиномісць та квартир.

Кулагін О.В., який є директором та власником ТОВ ОМОКС , одразу після розміщення Петропавлівсько-Борщагівською сільською радою недостовірної інформації на власному веб-сайті, а саме 24.12.2019, надіслав вимогу останній про негайне її спростування (копія листа від 24.12.2019 долучена до матеріалів справи). Однак Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада не спростувала цю інформацію і не надала йому відповідь на вимогу.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОМОКС» та Приватне підприємство «ЮР-ЛАКОНЕЛА» вважають та стверджують, що поширення відповідачем вищевказаної недостовірної інформації порушує немайнові права позивачів, як юридичних осіб, на недоторканість ділової репутації, зокрема поширення вищевказаної недостовірної інформації про незаконність та відсутність правових підстав для продажу машиномісць завдає шкоду діловій репутації ТОВ ОМОКС і перешкоджає продавати потенційним покупцям об`єкти будівництва житлового комплексу Чайка-2 , у т. ч. машиномісця на цій земельній ділянці, що наносить значні репутаційні та матеріальні збитки.

Враховуючи вищенаведене, позивачі звернулись до господарського суду із позовом до відповідача в якому просять суд зобов`язати Петропавлівсько-Борщагівську сільську раду Києво-Святошинського району Київської області спростувати поширену останньою недостовірну інформацію стосовно позивачів.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 80 ЦК України, юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Відповідно до ст.91 Цивільного кодексу України, юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Статтею 94 Цивільного кодексу України, встановлено, що юридична особа має право на недоторканість її ділової репутації, та таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи , відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Частиною 4 ст.32 Конституції України встановлено, що кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, використанням, і поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно з п.п.5, 6 Інформаційного листа ВГС від 28.03.2007 №01-8/184 Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування, торговельних марок та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг.

Приниженням ділової репутації суб`єкта господарювання (підприємця) є поширення в будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв`язку із чим знижується вартість його нематеріальних активів.

Відповідно до ч.1 ст.200 Цивільного кодексу, інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

Відповідно до ст.1 Закону України Про інформацію , під інформацією закон розуміє будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Статтею 5 Закону України Про інформацію передбачено, що кожна особа має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Частиною 1 статті 7 України Про інформацію визначено, що право на інформацію охороняється законом.

Згідно частини 2 наведеної статті визначено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Відповідно до статті 1 Закону України Про телекомунікації , "Інтернет - всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно зв`язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами".

Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України Про інформацію визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Отже, інформація яка поширюються через мережу інтернет орієнтована на необмежене коло осіб, відповідно є масовою інформацією. Інтернет-видання (веб- сайт ) є засобом, призначеним для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації, а відповідно є засобом масової інформації.

У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації зазначено, що аналіз цього визначення та переліку розпорядників публічної інформації, закріпленого у статті 13 Закону № 2939-VІ, свідчить, що публічною інформацією є відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях: уся інформація, що перебуває у володінні суб`єктів владних повноважень, тобто органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, інших суб`єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (пункт 1 частини 1 статті 13 Закону № 2939-VІ); інформація щодо використання бюджетних коштів юридичними особами, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим (пункт 2 частини 1 статті 13 Закону №2939-VІ); інформація, пов`язана з виконанням особами делегованих повноважень суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг (пункт 3 частини 1 статті 13 Закону №2939-VІ); інформація щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них, якщо йдеться про суб`єктів господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями (пункт 4 частини 1 статті 13 Закону № 2939-VІ); інформація про стан довкілля; якість харчових продуктів і предметів побуту; аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; інша інформація, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідна інформація) (частина 2 статті 13 Закону № 2939-VІ).

Статтею 29 Закону України від 2 жовтня 1992 року N 2657-XII Про інформацію передбачено, що суспільно необхідною є інформація, яка є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.

Згідно з абз.5 п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи , недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

За змістом статті 91 Цивільного кодексу України, право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 Цивільного кодексу України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб`єкта (підприємця).

Отже, юридична особа, так само як і фізична особа, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації відповідно до частини 1 статті 277 Цивільного кодексу України та право на недоторканість ділової репутації відповідно до частини 1 статті 299 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ч.6 ст.277 Цивільного кодексу України, спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи ).

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 ЦК України, юридична особа має право на недоторканість її репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові які можуть їй належати.

Частиною 1 ст. 201 ЦК України визначено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 Господарського кодексу України, дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.

За змістом ст. 277 ЦК України, ч. 4 ст. 32 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 30 Закону України Про інформацію , ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночним судженням, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Оціночними також є думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності і спростувати.

В свою чергу, фактичні твердження це відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі, або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені), висловлювання, які містять фактичні дані, існування фактів можна довести, інформація про конкретні події (дії), осіб, які беруть у них участь, час, місце, спосіб вчинення відповідних дій та інші важливі складові (думки автора).

Недостовірна інформація виражена у формі тверджень про факти, а не оціночних суджень, оскільки цю інформацію можна перевірити і спростувати, а також з огляду на характер використаних мовних засобів, які репрезентують чітке, однозначне, точне значення факту, який можна довести або спростувати, що неможливо зробити з оціночними судженнями. Такими фактами є: 1) надання послуг; 2) укладення договору; 3) здійснення співпраці. Оціночним судженням притаманне емоційне забарвлення, вони формуються за допомогою вживання гіпербол, алегорій, сатири та є коментарем певної події, який з огляду на вжиті мовні засоби є особистим ставленням автора до обставин у літературній обробці. Лексиці оціночних суджень властива також додаткова емоційно-оціночна інтенсифікація.

Поширена недостовірна інформація має негативний характер, що дає можливість адресатам зробити висновок про невідповідність діяльності особи вимогам законодавства сприяє формуванню в суспільстві негативного ставлення до нього.

Згідно з ч. 6 ст. 277 ЦК України, спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

Пунктом 19 постанови ВСУ № 1 роз`яснено, що відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності.

Як зазначено в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1, відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

У пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 вказано, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі №133/649/16-ц від 5 квітня 2017.

Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації.

Статтею 1 Закону України Про авторське право і суміжні права визначено, що:

- електронна (цифрова) інформація - аудіовізуальні твори, музичні твори (з текстом або без тексту), комп`ютерні програми, фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення, що знаходяться в електронній (цифровій) формі, придатній для зчитування і відтворення комп`ютером, які можуть існувати і (або) зберігатися у вигляді одного або декількох файлів (частин файлів), записів у базі даних на зберігаючих пристроях комп`ютерів, серверів тощо у мережі Інтернет, а також програми (передачі) організацій мовлення, що ретранслюються з використанням мережі Інтернет.

- веб-сайт - сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об`єктів авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов`язаних між собою і структурованих у межах адреси веб-сайту і (або) облікового запису власника цього веб-сайту, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси за Інтернет-протоколом; веб-сторінка - складова частина веб-сайту, що може містити дані, електронну (цифрову) інформацію, інші об`єкти авторського права і (або) суміжних прав тощо;

- власник веб-сайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу;

- власник веб-сторінки - особа, яка є володільцем облікового запису, що використовується для розміщення веб-сторінки на веб-сайті, та яка управляє і (або) розміщує електронну (цифрову) інформацію в межах такої веб-сторінки. Власник веб-сайту не є власником веб-сторінки, якщо останній володіє обліковим записом, що дозволяє йому самостійно, незалежно від власника веб-сайту, розміщувати інформацію на веб-сторінці та управляти нею.

У Порядку інформаційного наповнення та технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади, затвердженого наказом Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державного комітету зв`язку та інформатизації України від 25.11.2002 року №327/225, міститься визначення, згідно з яким веб-сайт - це сукупність програмних та апаратних засобів з унікальною адресою у мережі Інтернет разом з інформаційними ресурсами, що перебувають у розпорядженні певного суб`єкта і забезпечують доступ юридичних та фізичних осіб до цих інформаційних ресурсів та інші інформаційні послуги через мережу Інтернет.

Власником сайту є особа, на яку зареєстроване відповідне доменне ім`я. Доменне ім`я, зареєстроване у відповідному домені, використовується для позначення відповідного сайту. Для того, щоб сайт був позначений конкретним доменним ім`ям, спочатку необхідно зареєструвати доменне ім`я у відповідному домені.

Таким чином, виникають правовідносини з реєстрації доменного імені, суб`єктами яких є: реєстрант, реєстратор та адміністратор адресного простору українського сегмента мережі Інтернет у відповідному домені:

реєстрант - особа, що бажає користуватися та розпоряджатися певним доменним іменем в публічному домені. Це і є особа, якій належить доменне ім`я, а отже і сайт, для позначення якого воно використовується;

реєстратор - суб`єкт господарювання, який надає реєстранту послуги, необхідні для технічного забезпечення делегування і функціонування доменного імені;

адміністратор - адміністратор публічного домену, в якому відбувається делегування.

Під час реєстрації доменного імені реєстрант надає контактну інформацію про себе реєстратору, а, отже, ці дані є в розпорядженні реєстратора та адміністратора. Факт реєстрації доменного імені означає делегування прав на нього реєстранту, який використовує відповідне доменне ім`я для позначення сайту, тобто є власником цього сайту з відповідним доменним ім`ям.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.03.2018 у справі №910/2853/17.

З урахуванням пункту 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1, належним підтвердженням того, що певна особа є власником сайту, можуть бути дані, отримані від адміністратора адресного простору українського сегмента мережі Інтернет у відповідному домені, а також дані, отримані від реєстратора, який на підставі цивільно-правового договору, укладеного з реєстрантом, здійснював реєстрацію відповідного доменного імені.

Як встановлено судом, автора статті під заголовком Увага! Петропавлівсько-Борщагівський сільській раді став відомий факт самовільного заняття приватним підприємством земельної ділянки. , за інтернет-посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 , не зазначено.

Отже, встановити особу автора та місце її проживання (місцезнаходження) неможливо.

Одночасно, судом встановлено, що Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області є власником веб-сайту https://pbrada.gov.ua, яка створила технологічну можливість поширення інформації, а отже є належним відповідачем у справі.

Відповідачем щодо наведеного заперечень не висловлено. Доказів на стростування приналежності відповідача до зазначеного веб-сайту не подано.

Як визначено у п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи , позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі; передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Суд звертає увагу, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, важливо, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Інформація, про спростування якої заявлено вимогу, повинна стосуватися саме тієї фізичної чи юридичної особи, що є позивачем у справі. Тому при розгляді і вирішенні спору суди повинні достеменно установити, чи оспорювана інформація стосується саме позивача у справі і завдає шкоди саме його діловій репутації.

Судом встановлено, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що поширена відповідачем спірна інформація безпосередньо стосувалася позивача 2 і позивача 1, виходячи із наступного.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної статті, мова йде про юридичну особу - відповідача 2 у справі, Приватне підприємство "Юр-Лаконела". При цьому, відомості зазначені у спірній інформації безпосередньо стосуються прав та обов`язків відповідача -2, оскільки там зазначено, що Приватне підприємство "Юр-Лаконела" без належних правових підстав, а саме: без відома та/або згоди орендаря, Товариства з обмеженою відповідальністю МТМ- К та власника - Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради зайняв 0,5344 га земельної ділянки з кадастровим номером 3222485903:02:008:0140, що розташована у селі Чайки Київської області Києво-Святошинського району, самовільно зайняло вищезазначену земельну ділянку.

Одночасно, судом встановлено, що повідомлення у спірній статті стосується саме земельної ділянки з кадастровим номером 3222485903:02:008:0140, що розташована у селі Чайки Київської області Києво-Святошинського району. При цьому, зазанчена земельна ділянка належить ТОВ ОМОКС на праві суперфіція згідно з Договором суперфіція від 22.06.2008, як землекористувачу - забудовнику.

Отже, інформація, викладена у повідомленні, розміщеному на сайті відповідача безпосередньо стосуєтсья як позивача 1 так і позивача 2.

При цьому, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, слід визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням (п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи ).

Так, частиною першою статті 30 Закону України Про інформацію передбачено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Згідно із ч. 2 ст. 30 Закону України Про інформацію , оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки інформації чи ідей , які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає демократичного суспільства (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Таким чином, розрізняючи факти та оціночні судження, слід виходити з того, що існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

Ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що була ратифікована Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року, ч. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, що був ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148-VIII від 19.10.73р.,ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

В національному законодавстві України презумпцію невинуватості, як один з основоположних конституційних принципів судочинства відображено в ч. 1 ст. 62 Конституції України, ч. 1 ст. 17 КПК України, відповідно до яких особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Суд звертає увагу на правову позицію Європейського суду з прав людини щодо різниці між поняттями оціночне судження та факт . Так, у пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2013 року у справі Нова Газета і Бородянський проти Росії вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2001 року у справі Фельдек проти Словаччини суд зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.

Суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка була викладена у справі Газета Україна-центр проти України (Заява N 16695/04, рішення від 15.07.2010). Суд повинен розглядати втручання у світлі справи в цілому, включаючи зміст зауважень, висловлених проти заявника, та контекст, в якому їх було зроблено. Зокрема, Суд має визначити, чи було втручання пропорційним легітимним цілям, що переслідувалися та чи були причини, наведені національними органами для виправдання такого втручання, відповідними та достатніми (рішення у справі Барфорд проти Данії (Barfod v. Denmark), від 22.02.1989, п. 28, Series А, N 149). При цьому Суд має переконатися, що національні органи застосували стандарти, що відповідали принципам статті 10, і, крім того, що вони засновували свої рішення на прийнятній оцінці відповідних фактів (див. рішення у справі Джерсільд проти Данії (Jersild v. Denmark), від 23.09.1994, п. 31, Series А, N 298).

При цьому, судом враховані заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, відповідно до змісту якого, Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області вважає, що спірна стаття є саме оціночночним судженням, а не інформацією, яка виражена у формі тверджень про факти.

Разом із тим, суд не погоджується з такою позицією відповідача, оскільки відповідачем, при написанні спірної інформації використовуються вислови із чітким визначенням фактів: Петропавлівсько-Борщагівській сільській радістав відомий факт самовільного заняття ; Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада наголошує , що не існує правових підстав для продажу машиномісць на даній земельній ділянці .

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що дана інформація, а саме стаття під заголовком Увага! Петропавлівсько-Борщагівський сільській раді став відомий факт самовільного заняття приватним підприємством земельної ділянки. , за інтернет-посиланням: https://pbrada.gov.ua/news/uvaga-petropavlivsko-borschagivskij-silskij-radi-stav-vidomij-fakt-sam-633.html, не є оціночночним судженням, а є фактичною інформацією, правдивість якої може бути підтверджена або спростована.

Відповідно до ст.277 Цивільного кодексу України, обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації.

На підтвердження того, що спірна інформація, поширена відповідачем є недостовірною, позивачами зазначено наступне.

Як стверджують позивачі та підтверджується матеріалами справи, Приватному підприємству ЮР-ЛАКОНЕЛА , на підставі договору оренди земельної ділянки, посвідченого Першою Київською обласною нотаріальною державною конторою 01.06.2005 за реєстровим №1-1200, належить на праві оренди земельна ділянка площею 0,6 га, кадастровий №3222485900:04:004:0094, за адресою: Київська область, Києвом Святошинський район, село Чайки, вулиця Чайки Валентини, будинок №14, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ОМОКС» здійснює будівництво на цій земельній ділянці відповідно до договору підряду з передачею функцій замовника будівництва б/№ від 20.08.2015 (копії договорів наявні у матеріалах справи).

Земельна ділянка площею 2,0 га, кадастровий №3222485903:02:008:0140, яка розташована в Київській області, Києво-Святошинському районі, село Чайки, вулиця Валентини Чайки, будинок №14-а, належить ТОВ ОМОКС на праві суперфіція згідно з Договором суперфіція від 22.06.2008, укладеного між Петропавлівсько - Борщагівською сільською радою, ТОВ МТМ-К та ТОВ ОМОКС , як землекористувачем - забудовником(копію договору долучено до матеріалів справи).

Вказані обидві ділянки є суміжними та у складі масиву з 33 суміжних земельних ділянок загальною площею 42 га входять у затверджений в 2008 році та розрахований до 2027 року Проект будівництва комплексної забудови в с. Чайки Києво-Святошинського району Київської області, розроблений ДЕРЖАВНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ І ПРОЕКТНИЙ ІНСТИТУТ ЦИВІЛЬНОГО БУДІВНИЦТВ "УКРНДПІЦИВІЛЬБУД" згідно з затвердженими в 2007-2016 роках Генеральним планом (ГП), Детальним планом території (ДПТ), Архітектурно-планувальним завданням (АПЗ), Містобудівними умовами та обмеженнями забудови земельних ділянок (МБУ) на замовлення забудовника ТОВ ОМОКС. Це підтверджується, зокрема, Містобудівними умовами та обмеженнями забудови земельних ділянок №45/2016 від 25.10.2016 (МБУ), виданими Петропавлівсько-Борщагівською сільською радою для ТОВ ОМОКС (копія МБУ долучено до справи).

Згідно з Договором суперфіція від 22.06.2008 всі права на результати господарської діяльності забудовника ТОВ ОМОКС на земельній ділянці з кадастровим номером №3222485903:02:008:0140, належать ТОВ ОМОКС .

03.04.2008 між Петропавлівсько-Борщагівською сільською радою та ТОВ ОМОКС було укладено договір № 5 про участь у створенні інженерно-транспортної інфраструктури будівництва та вирішенні соціальних питань в селі Чайки Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (надалі - договір №5 від 03.04.2008).

Істотні умови договору № 5 від 03.04.2008 були затверджені рішенням Петропавлівсько - Борщагівської сільської ради №8 від 03.04.2008 та є незмінними до завершення будівництва, як і ордер про початок робіт, а також і технічні умови щодо розвитку інженерної інфраструктуру.

Тобто, земельні ділянки для будівництва житлового комплексу ЧАЙКА-2 не є окремими земельними ділянками, а фактично, з урахуванням вищенаведених договорів та проектних документацій, використовуються у складі затвердженого Проекту будівництва комплексної забудови в с. Чайки Києво-Святошинського району Київської області, з розподілом будівництва на черги та пускові комплекси.

Зі змісту Державних будівельних норм вбачається, що новозбудоване житло має забезпечуватися відповідною допоміжною сервісною та соціальною інфраструктурою, у тому чіслі, побудовою прилеглих до житлових будинків автостоянок з достатньою кількістю машиномісць.

Згідно з Містобудівними умовами та обмеженнями забудови земельних ділянок №45/2016 від 25.10.2016 (далі - МБУ), будівництво ведеться у 4-и черги, де п`ятий пусковий комплекс 3-ї черги будівництва передбачає будівництво пункту охорони з відкритою автостоянкою (№ 3.7а за ГП(Генеральним планом)) на 485 машиномісць (стор.6 МБУ), що здійснюється на земельній ділянці з кадастровим номером 3222485903:02:008:0140, поряд з будинком житлового комплексу ЧАЙКА на 570 квартир, майнові права на які наразі продаються забудовником(копії Містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок №45/2016 від 25.10.2016 долучено до матеріалів справи).

Згідно з абз. 7 ст. 2 Закону України Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю , об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Отже, судом встановлено, що у відповідності до Закону України Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю , машиномісце є окремим об`єктом інвестування. І, відповідно, право власності на нього набувається, як на окремий об`єкт.

Враховуючи зазначене, право продажу позивачем 1 машиномісць та майнових прав на ці машиномісця, які, з урахуванням наявного договору суперфіцію від 22.06.2008, є власністю позивача 1, передбачено законом.

Крім того, під час розгляду судом справи, 11.04.2020 за Товариством з обмеженою відповідальністю «ОМОКС» зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером № 3222485903:02:008:0140, що розташована у селі Чайки Київської області Києво-Святошинського району під автостоянку на 485 машиномісць площею 6389,2 кв.м. (копія витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності долучена до матеріалів справи).

Одночасно, суд зауважує, що здійснення продажу спірних машиномісць відбувається безпосередньо позивачем 1, а, в свою чергу, позивач 2, не має до продажу зазначених машиномісць жодного відношення.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

З урахуванням вищенаведеного у сукупності, господарський суд встановив, що відповідач не долучив до відзиву жодних доказів на підтвердження викладених у відзиві заперечень щодо наведених позивачем обставин, з якими відповідач не погоджується. А саме, відповідачем не подано жодних доказів, які б спростовували доводи позивачів про те, що спірна інформація не може вважатися оціночними судженнями на підставі статті 30 Закону України "Про інформацію", оскільки таку інформацію можливо перевірити на предмет її відповідності дійсності, здійснивши правовий аналіз правовстановлюючих документів на належні позивачам земельні ділянки на праві користування. Також, відповідачем не подано жодних доказів, які б спростовували доводи та докази позивачів про те, що спірна інформація є недостовірною, що не відповідає дійсності.

При цьому, судом враховані твердження відповідача стосовно підстав опубліковання спірної інформації. З приводу чого, судом встановлено наступне.

Як зазначає відповідач, 17 грудня 2019 року до Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області надійшла заява від громадянки ОСОБА_1 , яка являється учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «МТМ-К» (власник 50% частки), яка повідомила, що 29.02.2008 між ТОВ «МТМ-К» та Сільською радою укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222485903:02:008:0140 площею 2,00 га, що розташована за адресою Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Чайки.

Цільове призначення зазначеної земельної ділянки - під будівництво багатоповерхової житлової забудови, а також об`єктів соціально-побутового та торговельного призначення, відповідно до якого товариство користується земельною ділянкою. Із заяви ОСОБА_1 слідує, що ій стало відомо, що Приватним підприємством «ЮР-ЛАКОНЕЛА» самовільно зайнято наведену земельну ділянку, шляхом навалу ґрунту площею 0,5344 га без відома та/або дозволу товариства та власника земельної ділянки - Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради.

В свою чергу, для здійснення перевірки інформації, зазначеної у вищенаведеному зверненні, відповідачем здійснено виїзд на земельну ділянку з кадастровим номером 3222485903:02:008:0140. Шляхом візуального огляду зазначеної земельної ділянки, комісією з питань використання земельних та водних ресурсів та екології і охорони навколишнього середовища Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради у складі: голови комісії, секретаря комісії, члена комісії та землевпорядника, був складений акт від 19.12.2019, відповідно до змісту якого встановлено, що Приватним підприємством «ЮР-ЛАКОНЕЛА» самовільно зайнято частину земельної ділянки з кадастровим номером 3222485903:02:008:0140, що розташована за адресою Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Чайки Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради площею 2,00 га, шляхом навалу ґрунту площею 0,5344 га на суміжну земельну ділянку, яка перебуває в оренді у ТОВ МКМ-К , без погодження з власником земельної ділянки, а також з орендарем. З урахуванням фіксації, на думку відповідача, наявного порушення позивачем 2 прав ТОВ МКМ-К , як орендаря та прав відповідача, як орендодавця та володільця земельної ділянки, відповідачем і здійснено опублікування спірної інформації на власному веб-сайті. В результаті вищенаведених обставин, комісією, вирішено звернутися до Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради з пропозицією щодо звернення до правоохоронних органів щодо реєстрації в ЄРДР кримінального провадження за фактом вчинення злочину передбаченого ст. 197-1 Кримінально-процесуального кодексу України та притягнення виних осіб до відповідальності. Крім того, комісія вирішила звернутися до ТОВ "МКМ-К" із пропозицією щодо звернення останнього з позовною заявою щодо звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки з кадастровим номером №3222485903:02:008:0140, що розташована в Київській області, Києво-Святошинському районі, село Чайки Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради, площею 2,00 га. Зазначене рішення викладено в акті від 19.12.2019.

Дослідивши подані документи та заслухавши пояснення представників сторін від позивача та відповідача, суд відхиляє наведені доводи відповідача, як безпідставні та необґрунтовані, з огляду на наступне.

По-перше, як було встановлено господарським судом раніше, земельна ділянка площею 2,0 га, кадастровий №3222485903:02:008:0140, яка розташована в Київській області, Києво-Святошинському районі, село Чайки, вулиця Валентини Чайки, будинок №14-а, належить ТОВ«ОМОКС» на праві суперфіція згідно з Договором суперфіція від 22.06.2008, укладеного між Петропавлівсько - Борщагівською сільською радою , ТОВ «МТМ-К» та ТОВ «ОМОКС» , як землекористувачем - забудовником(копію договору долучено до матеріалів справи).

В той же час, звернення на яке посилається відповідач було здійснено громадянкою ОСОБА_1 , яка являється учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «МТМ-К» з часткою власника у 50%.

Отже, враховуючи вищенаведене у сукупності, зазначена особа, як власник половини часток Товариства з обмеженою відповідальністю «МТМ-К» , від імені якого, в свою чергу підписано з позивачем 1 та відповідачем договір суперфіція від 22.06.2008, не могла не бути обізнаною про зазначений правочин, який стосується саме земельної ділянки з кадастровим номером №3222485903:02:008:0140 про яку іде мова в її заяві.

Зазначені обставини дають підстави суду вважати інформацію в заяві громадянки ОСОБА_1 такою, що не відповідає дійсності.

Крім того, дослідивши акт від 19.12.2019, складений комісією з питань використання земельних та водних ресурсів та екології і охорони навколишнього середовища Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради, господарський суд зазначає наступне. Зазначений документ складено тільки з боку Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради без залучення ТОВ Юр-Лаконела або ТОВ МТМ-К . При цьому, доказів повідомлення зазначених юридичних осіб про проведення візуального огляду комісією відповідача спірної земельної ділянки з метою виявлення правопорушення не має. Як і не має доказів того, що зазначений огляд взагалі відбувався, оскільки як встановлено судом, акт складено в односторонньому порядку. Також, суд наголошує, жодних дій, які були запропоновані комісією Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради в акті від 19.12.2019, а саме: звернення до правоохоронних органів, а також, до ТОВ МТМ-К , здійснено не було. Будь-яких заходів, направлених на виконання прийнятого комісією рішення не вжито. Доказів протилженого суду не подано.

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на наведене, заперечення відповідача спростовуються встановленими судом обставинами.

Стосовно того, чи призвело поширення спірної Інформації до порушення особистих немайнових прав позивачів, то суд встановив таке:

Згідно з ст. 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 вбачається, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. Зокрема, під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Згідно частини 2 статті 34 ГК України визначено, що дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.

Як встановлено судом, Приватному підприємству ЮР-ЛАКОНЕЛА (позивач 2), на підставі договору оренди земельної ділянки, посвідченого Першою Київською обласною нотаріальною державною конторою 01.06.2005 за реєстровим №1-1200, належить на праві оренди земельна ділянка площею 0,6 га, кадастровий №3222485900:04:004:0094, за адресою: АДРЕСА_1 , а Товариство з обмеженою відповідальністю «ОМОКС» (позивач 1) здійснює будівництво на цій земельній ділянці відповідно до договору підряду з передачею функцій замовника будівництва б/№ від 20.08.2015 (копії договорів наявні у матеріалах справи).

Продаж спірних машиномісць, що здійснюється позивачем 1, є одним із різновидів господарської діяльністю останнього.

19.11.2019 ТОВ Омокс розмістило рекламну інформацію про продаж машиномісць на веб-сайті житлового комплексу Чайка в розділах Фейсбук та Інстаграм в мережі Інтернет, однак після розміщенння оскаржуваної недостовірної інформації на веб-сайті Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради, ця інформація стала предметом активного негативного обговорення в соцмережах, внаслідок чого потенційні покупці із недовірою почали сприймати рекламну інформацію про продаж машиномісць та попит на машиномісця різко впав. Крім того, позивачи зазначають, що потенційні покупці почали розривати вже укладені договори бронювання машиномісць та квартир.

Як було встановлено судом раніше, права землекористування для забудови земельної ділянки з кадастровим номером 3222485903:02:008:0140, що розташована у селі Чайки Київської області Києво-Святошинського району, на підставі договору суперфіцію від 22.06.2008, укладеного між Петропавлівсько-Борщагівською сільською радою, ТОВ МТМ-К та ТОВ ОМОКС , оформлено на ТОВ ОМОКС , який є землекористувачем-забудовником. Директором та власником ТОВ ОМОКС є ОСОБА_2 , який одночасно є засновником ТОВ МТМ-К (25% СК) та власником ПП ЮР-ЛАКОНЕЛА (100% СК).

ОСОБА_2 , одразу після розміщення Петропавлівсько-Борщагівською сільською радою, на його думку, недостовірної інформації на власному веб-сайті, а саме 24.12.2019, надіслав вимогу останній про негайне її спростування (копія листа від 24.12.2019 долучено до матеріалів справи). Однак Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада не спростувала цю інформацію і не надала йому відповідь на вимогу.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОМОКС» та Приватне підприємство «ЮР-ЛАКОНЕЛА» вважають та стверджують, що поширення відповідачем вищевказаної недостовірної інформації порушує немайнові права позивачів, як юридичних осіб, на недоторканість ділової репутації. Зокрема, поширення вищевказаної недостовірної інформації про незаконність та відсутність правових підстав для продажу машиномісць завдає шкоду діловій репутації ТОВ ОМОКС і перешкоджає продавати потенційним покупцям об`єкти будівництва житлового комплексу Чайка-2 , у т. ч. машиномісця на цій земельній ділянці, що наносить значні репутаційні та матеріальні збитки.

В той же час, поширення недостовірної інформації про незаконність та відсутність правових підстав для продажу машиномісць у житловому комплексу "Чака -2" у Приватного підприємства «ЮР-ЛАКОНЕЛА» , яке, в свою чергу, взагалі не має на меті здійснення такої господарської діяльності, призводить до підриву ділової репутації останнього.

Крім того, суд ввважє за необхідне наголосити, що доступ до сайту відповідача є необмежений і зазначена інформація доступна до необмеженої кількості третіх осіб, яких, в свою чергу, введено в оману щодо наведеного.

З урахуванням наведених норм та у зв`язку з доведенням факту, що спірна інформація є недостовірною, тобто така, яка не відповідає дійсності, суд дійшов висновку, що поширення відповідачем зазначеної спірної інформації є порушенням особистих немайнових прав позивачів. При цьому, суд погоджується з доводами позивачів, що поширення відповідачем спірної інформації негативно впливає на покупців при обранні ними житлових квартир разом із місцями для парковки - машиномісцями, що в свою чергу, може призвести до зменшення об`ємів продажу позивача 1. Щодо позивача 2, господарський суд зазначає, що зазначення відповідачем цієї юридичної особи в розміщеній недостовірній інформаці також є назаконним, оскільки Приватне підприємство «ЮР-ЛАКОНЕЛА» не здійснює жодних дій, які безпосередньо відповідачем присвоєні йому, як незаконному продавцю машиномісць, що також є порушенням його ділової репутації.

Таким чином, судом, по матеріалам справи, встановлено сукупність всіх обставин юридичного складу правопорушення щодо поширення відповідачем на своєму веб-сайті за посиланням https://pbrada.gov.ua/news/uvaga-petropavlivsko-borschagivskij-silskij-radi-stav-vidomij-fakt-sam-633.html недостовірної інформації, яка стосується позивачів та порушує особисті немайнові права останніх.

В свою чергу, сукупність всіх обставин юридичного складу правопорушення є підставою для задоволення позову у справах зазначеної категорії, про що зазначається у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1

Відповідно до ч.1 ст.277 Господарського процесуального кодексу України, спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи все вищенаведене у сукупності, вимога позивачів про спростування відповідачем недостовірної інформації шляхом розміщення протягом трьох робочих днів з дати проголошення рішення суду на офіційному всб-сайті Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради в мережі Інтернет інформаційного повідомлення про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню.

При цьому, надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язокщодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen. ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення даєстороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Приймаючи до уваги висновки суду про повне задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача 1 підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 102,00 грн. та на користь позивача 2 - у розмірі 2 102,00 грн.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Петропавлівсько-Борщагівську сільську раду спростувати поширену нею недостовірну інформацію стосовно ТОВ ОМОКС та ПП ЮР-ЛАКОНЕЛА шляхом розміщення протягом трьох робочих днів з дати проголошення рішення суду на офіційному всб-сайті Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради в мережі Інтернет інформаційного повідомлення про спростування недостовірної інформації з таким текстом:

Увага! Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада повідомляє про спростування недостовірної інформації щодо факту самовільного зайняття земельної ділянки.

Увага! Петропавлівсько-Борщагівська сільська рада повідомляє, що 23.12.2019 на офіційному веб-сайті Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради було помилково розміщено інформаційне повідомлення з недостовірними відомостями стосовно виявлення факту самовільного заняття приватним підприємством ЮР-ЛАКОНЕЛА 0,5344 гя земельної ділянки з кадастровим номером 3222485903:02:008:0140, що розташована у селі Чайки Київської області Києво-Святошинського району, та про незаконність і відсутність правових підстав для продажу машиномісць на вказаній земельній ділянці https://pbrada.gov.ua/news/uvaga-petropavlivsko-borschagivskij-silskij-radi-stav-vidomij-fakt-sam-633.html.

Факт самовільного заняття приватним підприємство ЮР-ЛАКОНЕЛА земельної ділянки з кадастровим номером 3222485903:02:008:0140 не підтвердився.

Насправді земельна ділянка площею 2,00 га з кадастровим номером 3222485903:02:008:0140, що розташована у селі Чайки Київської області Києво-Святошинського району, згідно з Договором суперфіцію від 22.06.2008, укладеним між Петропавлівсько-Борщагівською сільською радою, ТОВ МТМ-К та ТОВ ОМОКС , як землекористувачем-забудовником, надавалася Петропавлівсько-Борщагівською сільською радою в користування ТОВ ОМОКС для будівництва житлового комплексу Чайка-2 , що є правовою підставою для будівництва ним відповідних об`єктів соціально-побутового призначення на вказаній земельній ділянці, у т.ч. і машиномісць для стоянки автотранспорту, та продажу майнових прав на такі машиномісця. .

3. Стягнути з Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (місцезнаходження: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Ярослава Мудрого, 1-А; код ЄДРПОУ 04362498) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМОКС» (місцезнаходження: 07130, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. В.Лобановського, буд. 21, корп. 1, прим. 25; код ЄДРПОУ 23154102) 2102,00 грн. судового збору.

4. Стягнути з Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (місцезнаходження: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Ярослава Мудрого, 1-А; код ЄДРПОУ 04362498) на користь Приватного підприємства «ЮР-ЛАКОНЕЛА» (місцезнаходження: 07130, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. В.Лобановського, буд. 21, корп. 2; код ЄДРПОУ 32549271) 2102,00 грн. судового збору.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 07.10.2020.

Суддя Л.В. Сокуренко


Суд	Господарський суд Київської області
Дата ухвалення рішення	23.09.2020
Оприлюднено	07.10.2020
Номер документу	92036907
Судочинство	Господарське

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 23.09.2020 по справі 911/287/20ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —911/287/20

Рішення від 23.09.2020

Рішення
від 23.09.2020 по справі 911/287/20
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ