Рішення

від 30.09.2020 по справі 640/8199/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2020 року м. Київ № 640/8199/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпрофінжиніринг до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Укрпрофінжиніринг (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.12.2018 року №00015811402, №00015801402, №00015791402.

Позивач мотивує позовні вимоги тим, що Головним управлінням ДФС у м. Києві безпідставно залишено поза увагою надані до перевірки первинні документи щодо господарсько-фінансових відносин з контрагентами, внаслідок чого безпідставно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.05.2019 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Запропоновано відповідачу надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідач подав відзив на адміністративний позов, вважаючи, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення прийняті у повній відповідності до чинного законодавства України, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки в ході перевірки відповідач дійшов до висновку, що діяльність позивача має характер фіктивності. Разом з тим, відповідачем подано додаткові пояснення, в яких вказує на неможливість реального виконання господарських операцій позивача з ТОВ Аркас-Трейд , оскільки його засновника та директора изнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України.

Позивачем, у свою чергу, подано до суду відповідь на відзив відповідача, в яких зазначає, що всі документи первинного бухгалтерського обліку по господарським операціям з ТОВ Аркас-Трейд складені у чіткій відповідності до вимог Закону та свідчать про реальний рух активів під час господарських операцій з контрагентами за договорами. Також у позивача були всі підстави для формування податкового кредиту за операціями, оскільки на момент вчинення господарських операцій контрагенти зареєстровані платниками ПДВ, тому вирок Печерського районного суду м. Києва від 17.05.2018 року у справі №757/58449/17-к, винесений щодо директора та засновника ТОВ Аркас-Трейд не може бути належним доказом того, що господарська операція між ТОВ Аркас-Трейд і позивачем не опосередковувалася її реальним виконанням.

Відповідно до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

В С Т А Н О В И В:

21 лютого 2019 року ТОВ Укрпрофінжиніринг отримано податкові повідомлення рішення від 20.12.2018 №00015811402, 00015801402, 00015791402, прийняті Відповідачем.

За податковим повідомленням-рішенням №00015791402 товариству було збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 139 233,00 грн., у т.ч. штрафні санкції 27 847,00 грн.

За податковим повідомленням-рішенням №00015801402 товариству встановлено суму завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду у розмірі 6 150,00 грн.

За податковим повідомленням-рішенням №00015811402 товариству було зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 705 214,00 грн.

Податкові повідомлення-рішення від 20.12.2018 прийняті на підставі акту від 30.11.2018 №806/26-15-4-02-01/33743190, складеного Відповідачем про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Укрпрофінжиніринг з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ Аркас-Трейд за листопад 2016 року, що містяться в податкових деклараціях з податку на додану вартість та податку на прибуток за 2016 рік.

У висновку відповідач зазначає про те, що господарські операції здійснені ТОВ Укрпрофінжиніринг з ТОВ Аркас-Трейд за листопад 2016 року не опосередковувалися їх реальним виконанням, що господарська діяльність між товариствами має ознаки фіктивності, про що свідчать наступні обставини:

1) не подавалися до органів ДФС звіти про фінансовий стан підприємств, відсутнє будь-яке декларування форм трудових взаємовідносин з ФОП, взаємовідносини за цивільно-правовим договором, відсутня штатна чисельність працівників, не подано декларацію з податку на прибуток за 2016 рік та в подальшому;

2) Наявний вирок Печерського районного суду м. Києва щодо директора та засновника ТОВ Аркас-Трейд ОСОБА_1 , яку було визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України;

3) Наявний протокол допиту колишнього директора ТОВ Аркас-Трейд , у якому зафіксовані її показання про непричетність до реєстрації та господарської діяльності ТОВ Аркас-Трейд .

4) ТОВ Аркас-Трейд не придбало послуги транспортно експедиційного супроводження у автомобільного перевізника, не декларує взаємовідносини із фізичними особами підприємцями відповідно до податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них, за 4 квартал 2016 року, що свідчить про неможливість постачання товариством послуг.

За результатами вказаної перевірки відповідач дійшов висновку про завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування на загальну суму 705 214,00 грн., в т.ч. за 2016 рік на суму 705 214,00 грн., що є порушенням п.п.44.1, 44.2 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, п.5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 Зобов`язання , затвердженого наказом МФУ від 31.01.2000 №20, в МЮУ 11.02.2000 за №85/4306, п.5 та п.7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Доходи , затвердженого наказом МФУ від 29.11.1999 №290, в МЮУ 14.12.1999 №860/4153, ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-14.

- Заниження податку на додану вартість на суму 111 386,00 грн., в т.ч. за листопад 2016 року на суму 111 386,00 грн.,

- Завищення від`ємного значення різниці між сумою податково зобов`язання та сумою податкового кредиту на суму 6 150,00 грн., в т.ч. за листопад 2016 року - 6 150,00 грн., що є порушенням п.п.44.1 ст.44, п.198.1 п.198.2 п.198.3 ст.198 ПК України.

Податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем у адміністративному порядку шляхом подання скарги до ДФС України. За результатами розгляду поданої скарги на оскаржуване рішення ДФС України залишила без змін податкові повідомлення-рішення від 20.12.2018 року №00015811402, №00015801402, №00015791402 прийняті відповідачем, а скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Згідно пункту 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПКУ передбачено, що контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) врегульовано статтею 200 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 200.1 цієї статті Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

За правилами пунктів 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від`ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від`ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов`язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг (підпункт а ).

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки нечинного правочину передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України.

Так, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Тобто, у разі укладення нечинного правочину, діючим законодавством не передбачено стягнення коштів в дохід держави, а лише сторони повертаються у початковий стан (застосовується реституція).

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року (ЄДРСР 41735920), та в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 "Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", а саме судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (пункт 4). Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред`являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним (пункт 5).

Доводити правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 даної статті встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198).

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними.

За приписами норм п. 44.1 і п. 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз. 2 п. 44.1 ст. 44 ПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що договора, укладені між позивачем та ТОВ Аркас-Трейд реально виконані. Це підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами з подальшим виконанням зобов`язаннями та наданню послуг контрагенту-замовнику - ПАТ Укртрансгаз . Недоліки, або відсутність ТТН не може слугувати підставою для висновку контролюючого органу про фіктивність або безтоварність фінансово-господарських операцій між товариствами.

В той же час, суд зазначає, що відповідачем під час розгляду даної адміністративної справи не доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Крім цього, щодо посилань відповідача щодо наявності вироку Печерського районного суду м. Києва від 17.05.2018 у справі № 757/58449/17-к, яким визнано винною ОСОБА_1 (директор та засновник ТОВ Аркас-Трейд ) у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 КК України, суд зазначає наступне.

Факт наявності вироку не дає підстави для висновку про нереальність господарських операцій саме з позивачем. Щодо посадової особи контрагента позивача (ТОВ АркасТрейд ) не свідчить про те, що всі без виключення операції суб`єктів господарювання є фіктивними та не здійснює аналізу взаємовідносин між позивачем та його контрагентом. Даним вироком не досліджувалися обставини щодо взаємовідносин між позивачем та ТОВ АркасТрейд та не є свідченням про недійсності договору купівлі-продажу №141016 від 14.10.2016 року та договору на виконання робіт та послуг від 03.10.2016 року №ТП 867.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що Головним управлінням ДФС у м. Києві не правомірно встановлено порушення за ТОВ Укрпрофінжиніринг в результаті чого винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст.72-77, 90, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Укрпрофінжиніринг задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 20.12.2018 року №00015811402, №00015801402, №00015791402.

3. Стягнути на користь ТОВ Укрпрофінжиніринг (01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 21, код ЄДРПОУ 33743190) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 12 758,96 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 39439980).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.В. Смолій