Постанова

від 23.02.2021 по справі 640/8199/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/8199/19 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:

Смолій І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 лютого 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сорочка Є.О.,

суддів Єгорової Н.М.,

Федотова І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРПРОФІНЖИНІРИНГ" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.12.2018 №00015811402, №00015801402, №00015791402

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.09.2020 позов задоволено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та не підлягають скасуванню.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що посадовими особами податкового органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ Укрпрофінжиніринг з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ Аркас-Трейд за листопад 2016 року, що містяться в податкових деклараціях з податку на додану вартість та податку на прибуток за 2016 рік.

За результатами перевірки складено акт від 30.11.2018 №806/26-15-4-02-01/33743190, згідно висновків якого:

- позивачем завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 705214 грн., в т.ч. за 2016 рік на суму 705 214,00 грн., що є порушенням п.п.44.1, 44.2 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України (далі - ПК), п.5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 Зобов`язання , затвердженого наказом МФУ від 31.01.2000 №20, в МЮУ 11.02.2000 за №85/4306, п.5 та п.7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Доходи , затвердженого наказом МФУ від 29.11.1999 №290, в МЮУ 14.12.1999 №860/4153, ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-14;

- позивачем занижено податку на додану вартість на суму 111 386 грн, в т.ч. за листопад 2016 року на суму 111 386 грн,

- позивачем завищено від`ємне значення різниці між сумою податково зобов`язання та сумою податкового кредиту на суму 6 150 грн, в т.ч. за листопад 2016 року - 6 150,00 грн., що є порушенням п.п.44.1 ст.44, п.198.1 п.198.2 п.198.3 ст.198 ПК.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено повідомлення рішення від 20.12.2018:

- №00015791402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 139 233 грн, у т.ч. штрафні санкції 27 847 грн.

- №00015801402, яким позивачу встановлено суму завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду у розмірі 6150 грн.

- №00015811402, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 705 214 грн.

За результатами адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Не погодившись з такими рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що Головним управлінням ДФС у м. Києві не правомірно встановлено порушення за ТОВ Укрпрофінжиніринг в результаті чого винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до підпунктів а , б пункту 185.1 статті 185 ПК об`єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно пункту 187.1 статті 187 ПК датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 ПК передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 ПК до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленню пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК об`єктом оподаткування (податком на прибуток підприємств) є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до пункту 3 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73 витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положеннями пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

При цьому, варто звернути увагу, що одним із принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону №996-XIV). У відповідності до зазначеного принципу, неважливо яку операцію було оформлено документально, значення має виключно те, яка операція була здійснена фактично. Тобто, документальне оформлення операції, відмінної від тої, яка реально відбулася, не дає права особі обліковувати таку операцію, натомість обліку підлягає та операція, яка фактично відбулася.

Відповідно до статті 1 Закону №996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на викладені норми первинний документ може бути підставою для бухгалтерського та податкового обліку виключно у разі фактичного здійснення тієї господарської операції, про яку він містить відомості. Тобто для бухгалтерського та податкового обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Таким чином, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та витрат позивача.

Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх доводів щодо неправомірності формування позивачем спірних сум податкової звітності контролюючий орган вказав на нереальність господарських операцій позивача з ТОВ Аркас-Трейд .

Так, відповідно до договору №1410161 від 14.10.2016, укладеного між ТОВ АРКАС-ТРЕЙД (продавець) та ТОВ УКРПРОФІНЖИНІРИНГ (покупець), продавець зобов`язується передати товар у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

На підтвердження реальності виконання вказаного договору позивачем надано специфікацію, видаткову та податкову накладну, товарно-транспортну накладну.

У свою чергу, як вірно вказано в акті перевірки, згідно наданої товарно-транспортної накладної №33 від 14.11.2016 перевізником та водієм вказано ОСОБА_1 , проте, вказана накладна не містить підписів цієї особи, а тому колегія суддів ставить під сумнів факт транспортування придбаного товару.

Окрім того, матеріали справи не містять доказів відвантаження придбаного товару, його зберігання при тому, що номенклатура товару свідчить про їх належність до небезпечних речовин.

Згідно договору №ТП867 на виконання робіт та надання послуг від 03.10.2016 укладеного між ТОВ УКРПРОФІНЖИНІРИНГ (замовник) та ТОВ АРКАС-ТРЕЙД (виконавець) виконавець зобов`язується за завданням замовника виконувати роботи надавати за плату наступні послуги: перевезення робітників (партії); перевезення та розвантаження вантажів (товарів, матеріалів та обладнання).

На підтвердження реальності виконання вказаного договору позивачем надано акт здачі-прийняття робіт, замовлення, податкова накладна, платіжні доручення.

Водночас, надані позивачем документи не містять будь-яких відомостей щодо вантажу, який перевозився, способу транспортування, транспортного засобу, який здійснював транспортування, тощо. Позивачем не надано доказів, що підтверджували б факт такого транспортування.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що наданих позивачем документів недостатньо для висновку про реальність спірних господарських операцій.

Суд апеляційної інстанції наголошує на наявності вироку Печерського районного суду м. Києва від 17.05.2018 у справі № 757/58449/17-к, яким засновника та директора ТОВ Аркас-Трейд ОСОБА_2 визнано винною у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 205-1 Кримінального кодексу України.

Згідно вказаного вироку, ОСОБА_2 будучи зацікавленою в отриманні грошової винагороди, виконавши всі перелічені дії, запропоновані їй невстановленими особами, шляхом підписання установчих та реєстраційних документів як пособник сприяла створенню на своє ім`я фіктивного підприємництва суб`єкта підприємницької діяльності TOB Аркас-Трейд .

Так, у вироку вказано, що ОСОБА_2 , як пособник взяла участь у його створенні та реєстрації не з метою здійснення господарської діяльності, передбаченої Статутом підприємства, а з метою прикриття незаконної діяльності інших осіб , тобто вчинила злочин у сфері господарської діяльності. В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_2 свою вину у вчиненні злочину визнала повністю та підтвердила фактичні обставини кримінального правопорушення, викладені в обвинувальному акті.

Відповідно до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, встановлені у вироку Печерського районного суду м. Києва від 17.05.2018 у справі № 757/58449/17-к факти фіктивності господарської діяльності ТОВ Аркас-Трейд у тому чисті у відносинах із позивачем, є обов`язковими для адміністративного суду у справі, що розглядається.

Як вказав Верховний Суд України у постанові від 05.03.2012 (справа № 21-421а11) податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

У постанові Верховного Суду України від 17 листопада 2015 року № 21-277а15 міститься висновок, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, та виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Верховний Суд України виходив із того, що на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції набрав законної сили вирок суду, яким встановлено факт фіктивності господарської діяльності підприємства, з яким позивач мав господарські відносини, і ця обставина не могла бути не врахована судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами (також постанова Верховного Суду України від 14.03.2017 ЄДРСР 65537637).

Таку позицію Верховного Суду України неодноразово підтримував також і Верховний Суд у своїх рішеннях (постанови від 11 червня 2018 року по справі № 826/10947/13-а, від 12 червня 2018 року № 802/4132/15-а та ін.).

Важливо відмітити, що про помилковість відхилення судами вироку щодо фіктивного підприємництва наголосив також і Верховний Суд України у постанові від 18 липня 2017 року по справі № 826/24815/15, вказавши про необхідність врахування встановлених вироком обставин того, що складені первинні документи дали відповідним особам можливість перераховувати кошти без фактичного проведення господарських операцій та відображати у податковій та бухгалтерській звітностях підприємства та його контрагентів такі операції.

Великою Палатою Верховного Суду у відповідності до пункту 8 розділу VII Перехідні положення КАС не приймалося рішення про відступлення від наведених вище висновків Верховного Суду та Верховного Суду України.

Частиною першою статті 36 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Таким чином, з огляду на наведені вище правові позиції Верховного Суду України, та Верховного Суду від яких Велика Палата Верховного Суду не відступала, помилковими є мотиви суду першої інстанції про те, що вирок щодо фіктивності ТОВ Аркас-Трейд не є безумовним доказом при розгляді даного спору. З цих підстав, колегія суддів також вважає помилковими посилання суду першої інстанції на інші рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Суд апеляційної інстанції додатково наголошує, що наявність всіх необхідних реквізитів первинних документах, належна реєстрація контрагентів, правильний математичний розрахунок суми операцій, відсутність відомостей про відсутність контрагентів за місцезнаходженням тощо, безумовно не свідчить про правильність відображення позивачем у податковому обліку операцій, які зафіксовані у спірних документах, оскільки реальності здійснення таких операцій судом у ході апеляційного провадження не встановлено.

Так, як зазначалося, саме лише документальне підтвердження, правильність документального оформлення певних операцій, не свідчить про правильність відображення таких операцій у податковому обліку. Одним із принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є превалювання сутності над формою, у відповідності до якого неважливо яку операцію було оформлено документально, значення має виключно те, яка операція була здійснена фактично. Тобто, документальне оформлення операції, відмінної від тої, яка реально відбулася, не дає права особі обліковувати таку операцію.

Колегія суддів звертає увагу, що у даній справі спірним є не так питання наявності чи відсутності певних первинних документів, а питання можливості підтвердження такими документами відомостей податкового обліку з огляду на обставини реальності чи нереальності господарських операцій, які зафіксовані у них.

У даному випадку, позивач надав документи, що відображають операції з постачання товару та надання послуг. Саме ці операції позивач і відобразив у податковому обліку. Водночас, у ході розгляду справи було встановлено, що ці операції не були реальними та оформлені лише на документах, а тому позивач не мав права відображати саме такі операції податковому обліку та враховувати їх при розрахунку податкового кредиту.

Така позиція узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, що викладена в пункті 32 рішення про справі Булвес АД проти Болгарії , в якому ЄСПЛ погоджується з рішенням Суду ЄС в аналогічному Рішенні від 06.07.2006 у об`єднаних справах C-439/04 і C-440/04 Аксель Кіттель проти Уряду Бельгії (C-439/04) і Уряд Бельгії проти Реколта Рісайклінг СПРЛ (C-440/04): коли на основі об`єктивних факторів було встановлено, що товар поставляється особі зі статусом платника податків, яка знала чи повинна була знати про те, що купуючи товар, вона приймає участь в операції, пов`язаній з обманним уникненням сплати ПДВ, національний суд відмовляє такій особі у податковому кредиті .

Практика Європейського суду з прав людини говорить про те, що у випадку зловживання з боку певної фізичної або юридичної особи, вони (Держави-члени Конвенції) можуть вжити відповідних заходів з метою запобігти, зупинити або покарати за такі зловживання. Таким чином позбавлення особи права на податковий кредит у зв`язку з виявленими зловживаннями зі сплати ПДВ є можливим та відповідає практиці ЕСПЛ.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про задоволення позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві задовольнити.

Скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРПРОФІНЖИНІРИНГ" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишити без задоволення .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Є.О. Сорочко

Суддя Н.М. Єгорова

Суддя І.В. Федотов