Постанова

від 05.10.2020 по справі 620/1367/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1367/20 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2020 року м. Київ

Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В. В.,

суддів Василенка Я. М., Шурка О. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві справу за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Прилуцька швейна фабрика Корона про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, за апеляційною скаргою Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.06.2020, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Прилуцька швейна фабрика Корона , в якому, просив стягнути з відповідача в дохід Державного бюджету України 100051,70 грн адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця особами з інвалідністю у 2019 році та 30,02 грн пені. за несвоєчасну сплату зазначених санкцій.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 позовні вимоги залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Відповідачем направлено до суду відзив на апеляційну скаргу.

Враховуючи, що безпосередня участь сторін у судовому засіданні, в даному випадку, не є обов`язковою, оскільки матеріали справи містять достатньо письмових доказів для з`ясування фактичних обставин, колегія суддів у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін в порядку письмового провадження.

Відповідно до положень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відкладення розгляду справи спричинить невиправдане порушення процесуального строку її розгляду.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи убачається, що відповідачем до Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою № 10-ПІ, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 147 осіб, з них: кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні - 6 осіб.

Про наявні на підприємстві у 2019 році вакантні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю належним чином був сповіщений центр зайнятості, що підтверджується Інформацією про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН та лисmом Прилуцької міськрайонної філії Чернігівського обласного центру зайнятості від 19.02.2020 № 17.4/234.

При цьому протягом 2019 року на підприємстві працювало 6 осіб з інвалідністю: ОСОБА_1 -12 місяців, ОСОБА_2 -12 місяців, ОСОБА_3 -12 місяців, ОСОБА_4 , - 11 місяців, ОСОБА_5 -5 місяців, ОСОБА_6 - 1 місяць, про що зазначено у додатку до звіту форми № 10-ПІ.

Згідно звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік відповідачем не виконано встановлених чинним законодавством вимог щодо нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що й стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було виконано вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні . Зазначено, що підприємством створено робоче місце для осіб з інвалідністю, поінформовано центр зайнятості про вакансію для працевлаштування особи з інвалідністю. Крім того, законодавством не встановлено обов`язку для роботодавця здійснювати пошук працівників, осіб з інвалідністю, самостійно.

Подаючи апеляційну скаргу, позивач мотивує тим, що подання звітності до центрів зайнятості передбачено законодавчо і не звільняє підприємство від обов`язку працевлаштування осіб з інвалідністю або сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.

На переконання апелянта, відповідачем допущено порушення статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , оскільки середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність становить 4 особи, що стало підставою для нарахування адміністративно-господарських санкцій.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Згідно ч. 3 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць, відповідно до змісту ч. 5 ст. 19 Закону, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Аналіз вищевказаних норм закону дає підстави дійти висновку, що на підприємства, установи, організації, у тому числі, підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, покладено обов`язок по перше: виділити та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, по друге: надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, по третє: якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

При цьому обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в абз.1 ст.18 Закону №875-XII.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі № 817/1188/18.

На підприємство покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування.

Частиною 1 ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем вказаний обов`язок виконано, а також встановлено, що відповідачем вжиті залежні від нього передбачені законодавством заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу та інформування центр зайнятості про наявність вакансії. Проте центром зайнятості інваліди до відповідача не спрямовувалися, безпосередньо до роботодавця з питань працевлаштування не зверталися, а відмов зі сторони роботодавця у працевлаштуванні направлених інвалідів встановлено не було.

Як встановлено, згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів у 2019 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 147 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 4 особа.

Відповідачем подано звіт за 2019 рік про зайнятість та працевлаштування інвалідів, в якому зазначено список осіб інвалід-штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві у 2019 році. Також про наявні на підприємстві у 2019 році вакантні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю проінформовано центр зайнятості, але відсутність інвалідів та відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, не залежали від відповідача.

Так, ОСОБА_7 направлена до відповідача центром зайнятості, однак в ході співбесіди стало зрозуміло, що вона за станом здоров`я не може виконувати покладені на неї обов`язки запропонованої посади (довідка МСЕК №064309 від 04.11.2018 в матеріалах справи); ОСОБА_8 (довідка МСЕК № 061622 від 10.07.2018 в матеріалах справи) за станом здоров`я має протипоказання роботи в цеху з роботою швейних машин та прасок з паром у зв`язку з чим від працевлаштування відмовилась; ОСОБА_9 , яка була направлена центром зайнятості 02.04.2019 прийнята на роботу; ОСОБА_10 (довідка МСЕК № 493044 від 07.05.2019 в матеріалах справи), відмовилась від посади швачки, оскільки має алергію на пил.

Таким чином, відповідач створив робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та протягом 2019 року інформував районний центр зайнятості про наявність вакантних місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, про що надавав звіти про наявність вакансій до центру зайнятості.

Випадків безпідставної відмови відповідачем у прийнятті осіб з інвалідністю на роботу судом не встановлено, позивачем про такі обставини також не зазначалось.

З аналізу вищевикладеного слідує, що відповідачем було виконано вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , зокрема, створено робоче місце для інваліда, неодноразово поінформовано центр зайнятості про вакансії для його працевлаштування та вжито всіх можливих заходів, спрямованих на пошук та працевлаштування інваліда, що підтверджується звітами про наявність вакансій та надавав інформацію до місцевих центрів зайнятості.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Водночас, позивач зазначає, що відповідач не виконав норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році, тим самим порушив вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні .

Законодавство України покладає обов`язок працевлаштування інвалідів на орган державної влади з питань праці та соціальної політики, орган місцевого самоврядування та громадській організації інвалідів за умови створення робочих місць для інвалідів та інформування зазначених органів з метою їх працевлаштування.

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

При цьому, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Однак, як встановлено, відповідачем були виконані вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів.

Таким чином, відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів і він не може бути притягнутий до відповідальності за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштовуватися.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відповідачем були вжиті всі заходи для виконання нормативу робочих місць, для працевлаштування інвалідів, а всупереч вимогам ч. 1 ст. 71 КАС України позивач не довів обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, не підтвердив правомірність застосування адміністративно-господарських.

Враховуючи, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись та з огляду на те, що відповідачем створено всі умови робочих місць та виконано вимоги законодавства, що регулює основи соціальної захищеності інвалідів, відповідно відсутні підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності та в межах апеляційної скарги, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права ухвалив рішення повно і всебічно з`ясувавши обставини справи.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 у справі за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Прилуцька швейна фабрика Корона про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко

Судді: Я. М. Василенко

О. І. Шурко

Повний текст постанови виготовлено 05.10.2020