Ухвала

від 06.10.2020 по справі 813/3318/16

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті апеляційного провадження

06 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 813/3318/16 пров. № А/857/9785/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Матковської З. М. суддів -Макарика В. Я. Улицького В. З. перевіривши апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року у справі №813/3318/16 за адміністративним позовом Головного управління ДФС у Львівській області до Приватного підприємства "Астро" про накладення арешту на кошти на рахунках у банках,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою судді Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року апеляційну скаргу залишено без руху у зв`язку з порушеннями строків встановлених ч.1 ст.295 КАС України, та надано десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення виявленого недоліку.

Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення із штриховим ідентифікатором №7900729734523 копію зазначеної ухвали скаржник отримав 16 вересня 2020 року.

Проаналізувавши матеріали справи, суд прийшов до висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження з огляду на наступне.

На виконання вимог вказаної ухвали у встановлений судом строк, представником позивача надіслано заяву про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, в обгрунтування якої посилається на подання первинної апеляційної скарги у межах строку на апеляційне оскарження, та відсутність належного фінансування, яке б забезпечило можливість своєчасної сплати судового збору. Відтак, пропуск строку на апеляційне оскарження відбувся за обставин, що не залежали від їхньої волі.

Відповідно до положень частини третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі (пункт 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України).

Приписи пункту 4 частини 1 статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України є імперативними та зобов`язують суд, у разі якщо особою у визначений строк не буде подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, або у поданій заяві будуть наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, відмовити у відкритті апеляційного провадження.

При цьому, обов`язковим процесуальним наслідком визнання судом неповажними причин пропуску строку апеляційного оскарження рішення суду є відмова у відкритті апеляційного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з частиною 1 статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до пункту 6 частини 5 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Європейський суд з прав людини у пунктах 46, 47 рішення від 29 січня 2016 року у справі "Устименко проти України" зазначив, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатись перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

При цьому, апеляційним судом враховуються висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні по справі "Лелас проти Хорватії", відповідно до яких держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.

У справі "Рисовський проти України" Європейський Суд з прав людини "... підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…".

Тобто, виходячи з принципу "належного урядування", державні органи зобов`язати діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно (у даному випадку - за рахунок платника податку у зв`язку з порушенням принципу остаточності судового рішення, прийнятого на користь такого платника податку).

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява №23436/03).

Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Лише наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.

Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

У розглядуваному випадку в обгрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції апелянти вказують на відсутність бюджетних асигнувань для сплати судового збору та довготривалу процедуру виділення коштів для його сплати.

Як слідує з матеріалів справи первина апеляційна скарга було подана у встановлений законом строк, а повторна через шість місяців після повернення первинної апеляційної скарги.

Наведене свідчить про те, що апелянт не був позбавлений можливості впродовж тривалого періоду (шість місяців) подати повторну апеляційну скаргу, чи заяву про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги.

Отже, неведена вище апелянтом обставина щодо відсутності бюджетних асигнувань не може слугувати поважною причиною для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Крім цього, аналіз вищенаведеного дає підстави для висновку, що у ситуації з пропуском державними органами процесуальних строків оскарження судових рішень, поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору чи тимчасова відсутність таких коштів.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, у тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.

Недостатність бюджетних асигнувань може бути причиною, що ускладнює здійснення сплати судового збору за подання апеляційної скарги, втім не надає особі права у будь-який необмежений час після спливу строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Устименко проти України" від 06 жовтня 2015 року Європейський суд з прав людини наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є обмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

З урахуванням зазначеного, Головним управлінням ДПС у Львівській області не доведено наявність обґрунтованих підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 298, 299, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року у справі №813/3318/16 за адміністративним позовом Головного управління ДФС у Львівській області до Приватного підприємства "Астро" про накладення арешту на кошти на рахунках у банках.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач З. М. Матковська судді В. Я. Макарик В. З. Улицький