Постанова

від 05.10.2020 по справі 380/3340/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/3340/20 пров. № А/857/8350/20Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Сеника Р.П.,

суддів Затолочного В.С., Шинкар Т.І.,

з участю секретаря судового засідання Цар М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року у справі № 380/3340/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,-

суддя в 1-й інстанції Грень Н.М.,

час ухвалення рішення 09.06.2020 року,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складання повного тексту рішення 15.06.2020 року,

В С Т А Н О В И В :

05.05.2020 до Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою до Національної академії Сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Національної академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного, щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 01.01.2016 по 31.10.2018;

-зобов`язати Національну академію сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби в період з 01.01.2016 по 31.10.2018;

- зобов`язати Національну академію сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного надати ОСОБА_1 довідку - розрахунок про розмір не виплаченої індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 31.10.2018;

- зобов`язати Національну академію сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2017, 2018, 2019 роки, яка передбачена п.12 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту.

Позовні вимоги мотивовані тим, що під час проходження військової служби у Національній академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного, в період з 01.01.2016 по 31.10.2018 ОСОБА_1 не нараховувалось та не виплачувалась індексація грошового забезпечення. На звернення від 22.01.2020 до Національної академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2018 та надання довідки розрахунку даної індексації, надано відповідь якою відмовлено у виплаті індексації грошового забезпечення та надання довідки - розрахунку. Окрім того, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч.І ст.12 Закону № 3551-ХІІ. Позивач має статус учасника бойових дій, станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу частини та зняття з усіх видів забезпечення у зв`язку з звільненням з військової служби, відповідачем протиправно не було проведено з ним розрахунків, щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року у справі № 380/3340/20 позовні вимоги задоволено.

Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що Академія є бюджетною установою та утримується виключно за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно з приписами ст. 5 Закону України Про індексацію грошових доходів населення та п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Пунктом 14 вказаного Порядку передбачено, що роз`яснення щодо застосування вказаного порядку надає Мінсоцполітики. Листами від 09.06.2016 №252/10/136-16, від 08.08.2017 №78/0/66-17, від 08.09.2017 №13700 Міністерство соціальної політики України надало роз`яснення щодо грошового забезпечення військовослужбовців, відповідно до яких проведення індексації грошових доходів, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців здійснюється у межах фінансових ресурсів усіх рівнів, тобто у межах коштів, передбачених на ці цілі. При цьому зазначений Порядок №1078 не передбачає механізму нарахування та виплати індексації за попередні періоди. З огляду на викладене у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України за оскаржуваний період у Міністерства оборони України не було.

Крім того, станом на момент виключення позивача зі списків особового складу Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного з ним були проведені усі належні розрахунки, до проведення яких він не заперечував щодо виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразові додаткові види грошового забезпечення. Вказує, що у 2016 році відбулося збільшення грошового забезпечення (посадових окладів) військовослужбовців, в тому числі й позивача.

На думку апелянта індексація грошового забезпечення не може вважатися тією складовою грошового забезпечення в розумінні ст. 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, оскільки вона не є постійною та сталою величиною, яка не змінюється, має несистематичний характер та проводиться в разі, якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотки, що виключає можливість включення її до складу грошового забезпечення, яким забезпечується військовослужбовець, звільнений з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Також, зазначено, що додаткова відпустка учасникам бойових дій визначена законодавством України в якості пільги. На відміну від щорічної відпустки, додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни. Вона не переноситься (не подовжується) на дні тимчасової непрацездатності працівника чи святкові і неробочі дні, що припали на її період. Не використана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься, компенсація за не використану таку відпустку не повертається, оскільки вона є додатковою та може використовуватись за бажанням.

Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року у справі № 380/3340/20 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що доводи відповідача щодо відсутності коштів для виплати індексації судом не заслуговують на увагу, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.

Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку, що при звільненні з військової служби у запас позивач, як учасник бойових дій, мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним за період з 2017 року по 2019 рік календарні дні додаткової відпустки, що передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, а тому є протиправна бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати такої, відтак позовна вимога в цій частині є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Разом з тим, суд зазначив, що у постанові від 21.08.2019 року у справі № 620/4218/18 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Національній академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного.

Згідно з витягом з наказу тимчасово виконуючого обов`язки начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (по стройовій частині) №276 від 21.10.2019 майора ОСОБА_1 , начальника навчального курсу факультету підготовки спеціалістів бойового (оперативного) забезпечення Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного звільненого наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 08.10.2019 №2421 з військової служби в запас за підпунктом а (у зв`язку із закінченням строку контракту) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, визнано таким, що 21.10.2019 справи та посаду здав. Позивача з 21.10.2019 виключено зі списків особового складу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного та усіх видів забезпечення і направлено до Галицько-Франківського ОРВК м. Львова для постановки на військовий облік.

Додаткова відпустка як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів відповідно до пункту 19 статті 101 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей в період з 2016 по 2019 роки не надавалась.

ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії УБД, виданим 05.05.2017 Управлінням персоналу штабу командування СВ ЗС України.

22.01.2020 ОСОБА_1 звернувся до Національної академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.10.2018 та надання довідки розрахунку даної індексації.

Згідно з листом від 29.01.2020 за №565 ОСОБА_1 повідомлено, що індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів Для виплати індексації у січні 2016 - лютому 2018 фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України не було. Фінансування на виплату індексації не здійснювалось, відповідно в Академії в цей період індексація грошового забезпечення не проводилась.

22.01.2020 ОСОБА_1 звернувся до Національної академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2017-2019 роки.

Згідно з листом від 29.01.2020 за №566 ОСОБА_1 повідомлено, що роз`яснення заступника директора Департаменту - начальника відділу Юридичного департаменту Міністерства оборони України від 03.10. 2019 року № 298/5/2867 - виплату грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій слід здійснювати у випадках звернення осіб, звільнених з військової служби в установленому законодавством порядку, виключених із списків особового складу, на підставі відповідних рішень суду після набрання ними законної сили.

Оскільки позивач вважає, що йому протиправно у період з 01.01.2016 по 31.10.2018 не виплачено індексацію грошового забезпечення, а також компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період 2017-2019 роки, що є бездіяльністю, з метою захисту своїх прав звернувся до суду із цим позовом.

З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей №2011-ХІІ від 20.12.1991, у редакції чинній станом на момент спірних правовідносин (далі Закон №2011-ХІІ).

Частинами 1-3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Абзацом 5 ст. 18 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії №2017-III від 05.10.2000 установлено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Частиною 2 ст. 19 Закону №2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Законом України Про індексацію грошових доходів населення №1282-XII від 03.07.1991 у редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон №1282-ХІІ) визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (ч. 6 ст. 2 ст. 2 Закону №1282-ХІІ).

Статтею 4 Закону №1282-ХІІ передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з приписами ч.ч. 2, 6 ст. 5 Закону №1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі Порядок №1078).

Пунктом 1-1 Порядку №1078 передбачено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV Про внесення змін до Закону України Про індексацію грошових доходів населення. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Згідно з п. 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення).

Пунктом 2 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзаци 1-4 п. 5 Порядку №1078).

Згідно з п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Апеляційний суд зазначає, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому КМУ порядку, а саме відповідно до Порядку №1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону №1282-XII, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №825/1987/17, 20.11.2019 у справі №620/1892/19, 05.02.2020 у справі №825/565/17.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивачу в період з 01.01.2016 по 31.10.2018 не проведено індексацію грошового забезпечення, то така повинна бути нарахована та виплачена.

В свою чергу, колегія суддів звертає увагу на те, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Крім того, колегія суддів враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

З огляду на зазначене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2017-2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19), а відповідно до ч.3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. 229, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року у справі № 380/3340/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. П. Сеник судді В. С. Затолочний Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 07.10.2020 року