Ухвала

від 07.10.2020 по справі 320/5048/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 320/5048/19

адміністративне провадження № К/9901/25111/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів: Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року у справі № 320/5048/19 за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства Городище-Пустоварівський цукровий завод до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області та Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року ПАТ Городище-Пустоварівський цукровий завод звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень, просило:

- визнати протиправними та скасувати рішення комісії Головного управління ДФС у Київській області (процесуальним правонаступником якого є Головне управління ДПС у Київській області), яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації (далі - Комісія 1) № 1251098/00372428 від 12 серпня 2019 року, № 1251099/00372428 від 12 серпня 2019 року, № 1251100/00372428 від 12 серпня 2019 року, № 1236898/00372428 від 26 липня 2019 року, № 1236896/00372428 від 26 липня 2019 року, № 1236899/00372428 від 26 липня 2019 року, № 1236894/00372428 від 26 липня 2019 року, № 1236897/00372428 від 26 липня 2019 року, № 1236895/00372428 від 26 липня 2019 року, № 1217057/00372428 від 09 липня 2019 року, №1217056/00372428 від 09 липня 2019 року, № 1217055/00372428 від 09 липня 2019 року, № 1217053/00372428 від 09 липня 2019 року, № 1217052/00372428 від 09 липня 2019 року, № 1217051/00372428 від 09 липня 2019 року, № 1196198/00372428 від 18 червня 2019 року, № 1196197/00372428 від 18 червня 2019 року, № 1196196/00372428 від 18 червня 2019 року, № 1196195/00372428 від 18 червня 2019 року, № 1196194/00372428 від 18 червня 2019 року;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Київській області та ДФС України (процесуальним правонаступником якого є ДПС України) щодо не реєстрації податкових накладних № 24 від 10 червня 2019 року, № 23 від 17 травня 2019 року, № 39 від 31 травня 2019 року, № 44 від 31 травня 2019 року, № 45 від 31 травня 2019, № 4 від 04 червня 2019 року, № 17 від 12 червня 2019 року, № 39 від 25 червня 2019 року, № 41 від 26 червня 2019 року, № 61 від 28 червня 2019 року, № 41 від 31 травня 2019 року у Єдиному реєстрі податкових накладних;

- зобов`язати Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних датою подання на реєстрацію податкові накладні № 35 від 19 червня 2019 року, № 38 від 25 червня 2019 року, № 21 від 14 червня 2019 року, № 30 від 21 червня 2019 року, № 16 від 12 червня 2019 року, № 18 від 13 червня 2019 року, № 40 від 25 червня 2019 року, № 42 від 26 червня 2019 року, № 24 від 10 червня 2019 року, № 23 від 17 травня 2019 року, № 32 від 28 травня 2019 року, № 31 від 31 травня 2019 року, № 30 від 30 травня 2019 року, № 29 від 23 травня 2019 року, № 28 від 23 травня 2019 року, № 33 від 31 травня 2019 року, № 34 від 30 травня 2019 року, № 35 від 31 травня 2019 року, № 36 від 28 травня 2019 року, № 39 від 31 травня 2019 року, № 44 від 31 травня 2019 року, № 45 від 31 травня 2019 року, № 54 від 31 травня 2018 року, № 62 від 31 травня 2019 року, № 4 від 04 червня 2019 року, № 17 від 12 червня 2019 року, № 39 від 25 червня 2019 року, № 41 від 31 травня 2019 року, № 41 від 26 червня 2019 року, № 36 від 21 червня 2019 року, № 61 від 28 червня 2019 року;

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДФС у Київській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, оформлене витягом з протоколу № 231 від 01 квітня 2019 року, в частині внесення до переліку ризикових платників АТ Городище-Пустоварівський цукровий завод ;

- зобов`язати комісію Головного управління ДФС у Київській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, виключити АТ Городище-Пустоварівський цукровий завод з переліку ризикових платників податку.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року провадження у справі в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення № 231 від 01 квітня 2019 року в частині внесення до переліку ризикових платників АТ Городище-Пустоварівський цукровий завод та виключення позивача із цього переліку було закрите.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року, ухваленим за наслідками розгляду справи в порядку спрощеного провадження та залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року, адміністративний позов задоволено частково.

02 жовтня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Київській області, у якій скаржник, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року у справі № 320/5048/19, прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою Суд виходить з наступного.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено основні засади (принципи) адміністративного судочинства, з-поміж яких забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Велика Палата Європейського суду з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказала, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], №36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012) (п. 78). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (п. 82).

Відповідно до пункту 83 вказаного вище рішення застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості.

Крім того, Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв`язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (рішення у справі "Добріч проти Сербії", п. 54) (п. 86).

09 жовтня 2018 року Європейський суд з прав людини постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви №26293/18 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи (п. 20-22).

Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

В свою чергу, відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами частини четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

У цій справі, суд першої інстанції, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.

Передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України виняткові обставини, які виключають відмову у відкритті касаційного оскарження у справі розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, судом не встановлені, таких застережень касаційна скарга також не містить. Доводи касаційної скарги, фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтями 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 січня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року у справі № 320/5048/19.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов