Рішення

від 01.10.2020 по справі 185/8457/19

ПАВЛОГРАДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 185/8457/19

Провадження № 2/185/801/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2020 року м.Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого - судді Зінченко А.С., за участю секретаря судового засідання - Кучеренко Ю.М., позивача ОСОБА_1 , представника позивача - ОСОБА_2 , відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , представника відповідачів - ОСОБА_5 , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу ЄУ № 185/8457/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Орган опіки та піклування Павлоградської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням,-

В С Т А Н О В И В :

В вересні 2019 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та згідно уточнених позовних вимог від 22.07.2020 просить визнати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

У позові посилається на те, що їй на праві приватної власності за спадкуванням належить будинок АДРЕСА_1 . У зазначеному будинку зареєстровані відповідачі, її брат ОСОБА_3 , його дружина, та їх син, але з 2013 року не проживають та не з`являються в зазначеному будинку. Факт реєстрації відповідачів у спірному будинку створює позивачу перешкоди у реалізації прав користування та розпорядження належним їй майном, нарахування надмірних комунальних послуг, та складнощі з оформленням субсидії. У добровільному порядку відповідачі відмовляється знятися з реєстрації. Тому, посилаючись на норми ст.405,406 ЦК України, сервітутне право позивач просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, розташованим за вказаним адресом.

Ухвалою суду від 19.09.2019 матеріли позовної заяви залишено без руху надано термін для усунення недоліків.

24.10.2019 ухвалою суду прийнято та відкрито спрощене позовне провадження у вищевказаній справі з викликом сторін.

22.06.2020 на адресу суду надійшов відзив, відповідно до якого представник відповідачів просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що відповідачі не проживають у будинку з поважних причин, так як не вистачає жилої площі, позивачем не надано доказів перешкод у користуванні та розпорядженні належним їй майном.

22.07.2020 представник позивач надала до суду уточнену позовну заяву, залишила без розгляду вимоги щодо неповнолітнього ОСОБА_6 .

Ухвалою суду від 04.08.2020 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , в частині визнання неповнолітнього ОСОБА_6 таким, що втратив право користування жилим приміщенням - залишено без розгляду.

В судовому засіданні позивач, представник позивача позовні вимоги підтримали повністю, просили позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, уточненому позові. Зазначили, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 належав батькам позивача та відповідача ОСОБА_6 . За життя батьків була домовленість з братом, що вони зареєструють його з родиною для отримання вугілля, відповідач з родиною ніколи в будинку не проживали та не бажала проживати, перешкод їм ніхто не чинив, жили та живуть окремо своєю родиною, потім померла мати, батько просив відповідачів виписатися, потім помер батько, позивач отримала спадщину, також просила виписатись, але вони не виписуються самостійно. Позивач бажає розпорядитись своєю власністю, оформити договір дарування, але реєстрація відповідачів є перешкодою.

Представник відповідачів в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову, дав пояснення відповідно до відзиву, зазначив, що відповідачі може й виявили бажання проживати в будинку, але площа не дозволяє, тому відповідачі не проживають в спірному будинку з 2013 року з поважних причин, зазначити де вони проживають він не може.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, раніше в судовому засіданні відповідачі зазначали адресу свого проживання: АДРЕСА_2 та зазначили, що зареєструвати своє місце проживання в садовому товаристві вони не можуть.

Вислухав учасників справи, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до копії паспорта громадянина України, серії НОМЕР_1 , позивач ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 15.11.1995.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом ННЕ № 155065, виданого та посвідченого державним нотаріусом Другої павлоградської державної нотаріальної контори Дутчак Ю.С., витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 163012890 від 10.04.2019 житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 .

Відповідно до договору про поділ спадкового майна від 10.04.2019 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договір про поділ спадкового майна після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 їх батька ОСОБА_7 наступним чином: у власність ОСОБА_1 переходить житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , у власність ОСОБА_3 переходить земельна ділянка площею 4,0700 га № 1223581800:01:002:589, грошові вклади з відсотками АТ Ощадбанк переходять по Ѕ частці кожному.

З довідки № 1266 від 03.08.2019 виконкому Богданівської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_1 має склад сім`ї: син - ОСОБА_8 , син - ОСОБА_9 , брат - ОСОБА_3 , невістка - ОСОБА_4 , племінник - ОСОБА_6 .

Відповідно до довідки № 778 від 03.07.2020 виконкому Богданівської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 1978 року по 03.02.1987 згідно по господарської книги № 8, з 2007 року по теперішній час згідно по господарської книги № 12 , але фактично за даною адресою не проживає з 2013 року, має склад сім`ї: ОСОБА_4 , дружина, 1984 р.н., ОСОБА_6 , син, 2003 р.н. Зареєстровані з 01.04.2010 але фактично не проживають за даною адресою.

Відповідно до акту від 27.08.2019, посвідченого секретарем виконкому Богуславської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської Федіною Л.І., сусіди підтверджують, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , але не фактично не проживають з 2013 року.

Частиною 3 статті 9 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбачених законом.

Користування жилим приміщенням в будинках приватного житлового фонду регулюється главою 6 ЖК УРСР.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року", Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

Об`єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (статті 379, 382 ЦК України).

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до статті 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України, статті 156 ЖК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Аналіз приведених норм закону дає підстави для висновку про те, що право користування жилим приміщенням, що належить громадянинові на праві власності, нарівні з власником виникає у членів сім`ї власника житла, які проживають разом з ним.

З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що відповідачі були зареєстровані в спірному жилому приміщення ще батьками позивача та відповідача ОСОБА_3 як члени їх сім`ї, а батько сторін як власник цього майна надав право відповідачам користуватись ним саме у зв`язку із існуванням родинних відносин. Відповідачі з 2013 року не проживають та не виявляли наміру проживати у спірному домоволодінні, так як мешкають окремою родиною, але місце реєстрації проживання добровільно не змінюють.

Відповідно до договору про поділ спадкового майна від 10.04.2019 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договір про поділ спадкового майна після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 їх батька ОСОБА_7 , а саме в тому числі і спірного домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , та визначили, що право власності на будинок переходить позивачу, а відповідачу ОСОБА_3 переходить право власності на земельну ділянку. Тобто укладаючи зазначений договір поділу спадкового майна відповідач ОСОБА_3 розумів наслідки переходу права власності (права користування, розпорядження, володіння) на спірний будинок позивачу, та мав можливість, але не виявив бажання залишити за собою право власності на частину зазначеного домоволодіння, якщо мав намір проживати в ньому.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідачі проживали однією сім`єю із власницею спірного будинку, вели з нею спільне господарство та були пов`язана спільним побутом, а, отже, були членами її сім`ї, сторони визнають, що відповідачі з 2013 року проживають окремою родиною.

Тому право користування спірним будинком у відповідачів виникло не з підстав, передбачених статтею 405 ЦК України і статті 156 ЖК України, а на підставі сервітуту (статті 395, 397, 403 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦК України сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Згідно приписів пункту 4 частини першої статті 406 ЦК України сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Частиною другою статті 406 ЦК України визначено, що сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 734/387/15-ц, постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 320/6081/16, від 16 січня 2019 року у справі № 243/7004/17, від 06 березня 2019 року у справі № 319/1589/17, від 16 жовтня 2019 року у справі № 243/9627/16-ц, у справі № 472/1123/19 від 29.07.2020.

З огляду на викладене, враховуючи, що відповідачі користувались (зареєстровані) спірним жилим приміщенням зі згоди батька позивача під час дії сервітуту, та такі обставини, які були підставою для встановлення сервітуту, припинились, змінився власник майна, суд вважає обґрунтованими доводи позову про те, що право користування відповідачів чужим майном - будинком за адресою: АДРЕСА_1 , також припинилось, а тому існують підстави для задоволення позову.

Права неповнолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не порушуються так як, останньому вже виповнилось 17 року, він лишається зареєстрованим, та відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Право відповідачів на житло в даному випадку, також, не порушується, так як відповідачі мають місце проживання, з 2013 року проживають окремо родиною в АДРЕСА_2 та зазначили, що зареєструвати своє місце проживання в садовому товаристві вони не можуть

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 5,12,13, 81, 89, 258,259,263-265,268,273 ЦПКУкраїни, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Орган опіки та піклування Павлоградської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: будинком АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 384,20 грн з кожного окремо.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , проживаюча за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Орган опіки та піклування Павлоградської міської ради, код ЄДРПОУ:33370913, місце знаходження: вул. Соборна, буд. 42-А, м. Павлоград Дніпропетровська область.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк, з дня його проголошення, апеляційної скарги.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя А. С. Зінченко