Постанова

від 30.09.2020 по справі 127/27392/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 127/27392/19

провадження № 61-9769св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство УкрСиббанк ,

представник відповідача - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Первинна профспілкова організація працівників акціонерного товариства УкрСиббанк Київської місцевої професійної спілки Захист праці ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, у складі судді Іщук Т. П., від 14 лютого 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Копаничук С. Г., Медвецького С. К., від 10 червня 2020 року.

Короткий зміст позову та його обґрунтування

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до акціонерного товариства УкрСиббанк (далі - АТ УкрСиббанк ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Первинна профспілкова організація працівників АТ УкрСиббанк Київської місцевої професійної спілки Захист праці , про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 08 жовтня 2010 року він перебував у трудових відносинах з АТ УкрСиббанк , а з 2012 року обіймав посаду начальника Подільського центру досудового супроводження клієнтів роздрібного бізнесу департаменту робити з простроченою заборгованістю. Наказом АТ УкрСиббанк від 06 вересня 2019 року він був звільнений із роботи у зв`язку із скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. При цьому вказав, що його вже було звільнено з цієї посади, однак він був поновлений на роботі відповідно до рішення суду у справі

№ 127/29138/18, що набрало законної сили. Зазначав, що з 12 квітня

2017 року він є членом профспілки Захист праці , а тому звільнення повинно було відбуватись із дотриманням вимог статті 43 КЗпП України та статті 22 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності , тобто з отриманням відповідачем згоди профспілкової організації про звільнення. Про майбутнє звільнення його було проінформовано 21 червня 2019 року, а 13 серпня 2019 року відповідач звернувся до профспілкової організації з поданням про надання згоди на розірвання трудового договору. 23 серпня 2019 року профспілкова організація повідомила АТ УкрСиббанк про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору із ним. Вважав, що його звільнення відбулось із порушенням норм трудового законодавства, оскільки на момент видання наказу про звільнення була відсутня згода профспілкового органу на розірвання трудового договору.

Посилаючись на викладені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ АТ УкрСиббанк

від 06 вересня 2019 року № 271-ВК про його звільнення у зв`язку із скороченням штату; поновити його на посаді начальника Подільського центру супроводження клієнтів роздрібного бізнесу департаменту роботи з простроченою заборгованістю АТ УкрСиббанк з 07 вересня 2019 року; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07 вересня 2019 року по 09 січня 2020 року

у розмірі 80 604,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14 лютого

2020 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відмова профспілкової організації у наданні згоди на розірвання трудового договору з

ОСОБА_1 є необґрунтованою, а тому звільнення позивача з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 10 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 лютого 2020 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, а саме скорочення штату, про що відповідач

у встановлений законом строк повідомив позивача, неодноразово пропонував позивачу усі наявні на підприємстві вакантні посади, в тому числі перед звільненням, однак останній відмовився від зайняття цих посад, отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_3 відбулося з дотриманням вимог

статей 40, 49-2 КЗпП України. Апеляційний суд зазначив, що зміст повідомлення профспілкової організації Захист праці від 23 серпня

2019 року № 19/0823-1 про відмову у наданні згоди на звільнення позивача не містить правового обґрунтування, в ньому лише наводяться доводи щодо організаційної структури АТ УкрСиббанк та відсутності економічного обґрунтування скорочення чи ліквідації структурного підрозділу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 лютого 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 червня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення його позову , посилаючись на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 127/29138/18, від 28 лютого 2020 року у справі

№ 296/11408/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також на те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази

(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди не врахували, що позивач є членом первинної профспілкової організації, тому для його звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відповідач повинен був отримати згоду профспілкової організації. Також заявник наголошує на тому, що відмова профспілкової організації у розірванні трудового договору містить правове та економічне обґрунтування, що було залишено поза увагою судів попередніх інстанцій.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу АТ УкрСиббанк просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 08 жовтня 2010 року по 06 вересня 2019 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з АТ УкрСиббанк , а з 31 серпня 2012 року обіймав посаду начальника Подільського центру досудового супроводження клієнтів роздрібного бізнесу департаменту роботи з простроченою заборгованістю

АТ УкрСиббанк , що підтверджується копією трудової книжки

серії НОМЕР_1 .

З 12 квітня 2017 року ОСОБА_1 є членом Первинної профспілкової організації працівників АТ УкрСиббанк Київської місцевої профспілки Захист праці , що підтверджується довідкою від 02 листопада 2018 року.

Відповідно до наказу АТ УкрСиббанк № П-HR-2019-179 від 22 травня

2019 року Про внесення змін в організаційну структуру та штатний розпис АТ УкрСиббанк з метою вдосконалення структури банку та у зв`язку із змінами в організації праці внесено зміни в організаційну структуру і штатний розпис АТ УкрСиббанк , а саме ліквідовано з 02 вересня 2019 року департамент роботи з простроченою заборгованістю, а також всі підрозділи, штатні посади та чисельність працівників у його складі відповідно до додатку № 1, скорочено 02 вересня 2019 року штатні посади та чисельність працівників відповідно до додатку № 1.

21 червня 2019 року ОСОБА_1 попереджено про вивільнення у зв`язку із внесенням змін в організаційну структуру та штатний розпис підприємства та повідомлено, що вивільнення буде здійснено на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 02 вересня 2019 року. ОСОБА_1 запропонована посада начальника відділення № 399 (м. Вінниця) з посадовим окладом 19 030,00 грн. На попередженні міститься власноручний запис позивача про те, що він вважає дії адміністрації банку протиправними.

13 серпня 2019 року АТ УкрСиббанк направив до голови та виборного органу профспілки Захист праці подання № 54/70496, відповідно до якого повідомлено, що в зв`язку із змінами в організації праці скорочується посада, яку займає член профспілкової організації ОСОБА_1 . Причиною скорочення є ліквідація департаменту роботи з простроченою заборгованістю в зв`язку із суттєвим зменшенням розміру кредитного портфелю та обсягів роботи з простроченою заборгованістю за виданими кредитами. Одночасно повідомлено, що ОСОБА_1 на постійній основі запропоновано працевлаштування шляхом переведення на інші вакантні посади, натомість останній не виявив бажання про переведення на жодну з них. Банк просив надати згоду на розірвання трудового договору з

ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації праці, скороченням чисельності/штату працівників, які відбувались на підставі наказу від 22 травня 2019 року.

Листом від 23 серпня 2019 року № 19/0823-1 голова профспілкової організації Захист праці повідомив АТ УкрСиббанк , що на засіданні профкому від 22 серпня 2019 року розглянуто подання від 13 серпня

2019 року та прийнято рішення про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 з наступним обґрунтуванням. Адміністрація банку не надала відповіді на питання профспілки для проведення консультацій, а відповідно консультації не були проведені. Банк грубо проігнорував вимогу профспілки щодо відміни заходів, передбачених наказом від 22 травня 2019 року, що порушує права членів профспілки та ОСОБА_1 . Подання та наказ від 22 травня 2019 року не містять обґрунтування необхідності скорочення посади, яку обіймає ОСОБА_1 . Наказ АТ УкрСиббанк від 22 травня 2019 року П-HR-2019-179 не погоджений з профспілковою організацією, що не відповідає вимогам статті 25 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності та є нікчемним. Крім того, адміністрацією АТ УкрСибббанк здійснювався грубий тиск на членів профспілки, в тому числі осіб з інвалідністю, щодо примусу їх до звільнення, а у профспілкової організації відсутній обов`язок надавати згоду навіть при обґрунтованому поданні. Відмова про надання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 містить економічне обґрунтування, а саме: банк є прибутковою організацією та не потребує оптимізації за рахунок звільнення працівників, а підрозділ, яким керував ОСОБА_1 , виконував основні бізнес-показники та займав перші місця серед всіх центрів департаменту, а отже відсутні підстави для ліквідації Подільського центру досудового супроводження клієнтів з метою скорочення видатків на оплату праці.

АТ УкрСиббанк листом від 02 вересня 2019 року за № 54/71836 повідомило профспілкову організацію про необґрунтованість відмови в погодженні звільнення ОСОБА_1

06 вересня 2019 року АТ УкрСиббанк видано наказ № 271-ВК Про кадрові питання , відповідно до пункту 1.1 якого ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Подільського центру досудового супроводження клієнтів роздрібного бізнесу департаменту роботи з простроченою заборгованістю

АТ УкрСиббанк 06 вересня 2019 року в зв`язку із скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Наказ містить підпис позивача про ознайомлення 06 вересня 2019 року з його змістом та відмітку Претензії маю. Вважаю звільнення незаконним .

Судами встановлено, що ОСОБА_1 в період з 21 червня

2019 року по 06 вересня 2019 року неодноразово пропонувалися для працевлаштування усі вакантні в банку посади, всього було запропоновано

1 127 вакантних посад, але позивач не погодився на переведення на жодну з запропонованих посад.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою , третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 43 Конституції Українивизначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП Українипередбачено, що звільнення

з підстав, зазначених, зокрема у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП Українипро наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку

із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві,

в установі, організації.

При розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої

статті 40 КЗпП Українисуди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником

або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва

і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу

або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40 , частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю,

чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП Україниу разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку із повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений

на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями

статті 43 Конституції Українидає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти, як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Розірвання трудового договору з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП Українирішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови

в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник

або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Частиною шостою статті 39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності визначено, що рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування відмови у звільнені працівника з підстав, вказаних у поданні роботодавця. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника

без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника

на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.

Обґрунтованість рішення профспілкового органу повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України , стаття 3 ЦК України , стаття 2 ЦПК України).

Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання

на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу

за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не

з мотивів відмови.

За змістом частини першої статті 62 Господарського кодексу України підприємство - це самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис (пункт третій

статті 64 ГК України).

Під господарською діяльністю у ГК України розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Банківською діяльністю є залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (стаття 2 Закону України Про банки і банківську діяльність ).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається якна підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, встановивши, що у відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці та скорочення штату (ліквідація департаменту), позивача в установленому законом порядку за два місяця було попереджено про наступне вивільнення у зв`язку із ліквідацією департаменту, в якому він працював, та йому були запропоновані усі вакантні посади, які відповідали кваліфікаційному рівню позивача (1 127 вакантних посад), на які останній відмовився переводитися, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача із займаної посади відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства.

Судами було надано оцінку висновку профспілкового органу про ненадання згоди на звільнення позивача. За результатами такої оцінки суди дійшли обґрунтованого висновку, що рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору не містить правового обґрунтування щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 у зв`язку із ліквідацією департаменту, в якому він працював, а містить лише незгоду із організаційним рішенням банку щодо визначення структури підрозділів та посилання на необхідність погодження такого рішення з самим профспілковим органом, при цьому взято до уваги, що саме власнику або уповноваженому ним органу належить право визначати організаційну структуру та штатний розпис, вирішувати питання внутрішньогосподарської діяльності товариства .

Порушення відповідачем норм трудового законодавства під час звільнення позивача судами не встановлено.

Висновки судів щодо застосування норм прав відповідають висновкам, які викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 608/1310/18-ц (провадження № 61-16056св19).

Посилання касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах суду касаційної інстанції, є необґрунтованими, оскільки фактичні обставини, встановлені судами у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі

№ 127/29138/18, від 28 лютого 2020 року у справі № 296/11408/18, та у справі, яка переглядається, є різними, отже суди, виходячи із встановлених фактичних обставин у кожній справі надають оцінку на предмет обґрунтованості чи необґрунтованості рішенню профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника .

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Доводи касаційної скарги недають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 , 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 лютого

2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 червня

2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта