Постанова

від 23.09.2020 по справі 634/755/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 634/755/16-ц

провадження № 61-4298св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство Племінний завод ім. 20-річчя Жовтня (теперішня назва - приватне акціонерне товариство Сахновщинське імені М. О. Ключки ),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства Сахновщинське імені М. О. Ключки на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 23 березня 2018 року у складі судді Нестеренко О. С. та постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2019 року у складі колегії суддів:

Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства Племінний завод ім. 20-річчя Жовтня (далі -

ПАТ Племінний завод ім. 20-річчя Жовтня ) про визнання договору оренди землінедійсним.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі заповіту вона успадкувала від ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , земельну ділянку

площею 8, 56 га, розташовану на території Сахновщинської селищної ради Харківської області та передану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно договору оренди земельної ділянки № б/н від 28 лютого 2008 року земельна ділянка передана в оренду ПАТ Племзавод ім. 20-річчя Жовтня .

11 серпня 2016 року вона звернулася до ПАТ Племзавод ім. 20-річчя Жовтня з листом про набуття права власності на вказану земельну ділянку та пропозицією про розірвання вищевказаного договору оренди землі, але відповіді не надійшло.

Договір оренди та додатки до нього, а саме: акт прийому передачі земельної ділянки, акт визначення меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_2 не підписувала і з її сторони не було волевиявлення на його укладання.

ПАТ Племзавод ім. 20-річчя Жовтня Сахновщинського району Харківської області надалі продовжує використовувати земельну ділянку, яка їй належить.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати договір оренди землі

№ б/н від 28 лютого 2008 року, укладений між ПАТ Племзавод ім. 20-річчя Жовтня та ОСОБА_2 недійсним та зобов`язати ПАТ Племзавод

ім. 20-річчя Жовтня повернути належну їй земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сахновщинського районного суду Харківської області

від 23 березня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі від 28 лютого 2008 року № б/н, укладеного між ПАТ Племзавод ім. 20-річчя Жовтня та ОСОБА_2 , який зареєстрований Харківською регіональною філією ДП Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України , про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі та у Державному реєстрі земель вчинено запис від 26 лютого 2009 року за № 040970200016.

Зобов`язано ПАТ Племзавод ім. 20-річчя Жовтня повернути ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 8,65 га, кадастровий номер: 6324855100:06:000:0063, яка розташована на території Сахновщинської селищної ради Сахновщинського району Харківської області, яка належить ОСОБА_1 згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03 серпня 2016 року за реєстровим № 1266, посвідченого приватним нотаріусом Сахновщинського районного нотаріального округу Харківської області.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в суді достовірно встановлена відсутність волевиявлення ОСОБА_2 на укладення договору оренди земельної ділянки, підпис у договорі не її, тому, суд дійшов висновку, що вищезазначений правочин не дійсний і позовні вимоги підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Харківського апеляційного суду від 23 січня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ Племінний завод ім. 20-річчя Жовтня залишено без задоволення. Рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 23 березня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи підписи від імені ОСОБА_2 у договорі оренди землі від 28 лютого 2008 року; акті від 02 березня 2009 року

прийому-передачі земельної ділянки в оренду № 63 ; акті визначення меж земельної ділянки в натурі без дати виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів - не ОСОБА_2 , а іншою особою (іншими особами), а отже відсутнє вільне волевиявлення учасників правочину, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду,

ПрАТ Сахновщинське імені М. О. Ключки , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що під сумнів було постановлено лише підпис особи на договорі, яка станом на час проведення експертизи була померлою, експерту було надано документи, які не відповідають положенням діючого законодавства, суди залишили цей факт поза увагою та станом на час розгляду справи не можливо дійсно встановити, що у ОСОБА_2 не було волевиявлення на укладання договору оренди.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи

із суду першої інстанції.

У червні 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року справу за позовом

ОСОБА_1 до ПАТ Племінний завод ім. 20-річчя Жовтня про визнання недійсним договору оренди землі призначено до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 03 серпня

2016 року за реєстровим № 1266 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 8,56 га, розташованої на території Сахновщинської селищної ради Харківської області.

28 лютого 2008 року від імені ОСОБА_2 з ПАТ Племзавод

ім. 20-річчя Жовтня укладено договір оренди земельної ділянки строком на 10 років, який зареєстровано Харківською регіональною філією ДП Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України , про що в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі та у Державному реєстрі земель вчинено запис від 26 лютого 2009 року за № 040970200016.

Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи № 16277/16323

від 02 жовтня 2017 року підписи від імені ОСОБА_2 у: першому примірнику договору оренди землі від 28 лютого 2008 року; другому примірнику договору оренди землі від 28 лютого 2008 року розташовані в рядках: Орендодавець : першому примірнику акта від 02 березня

2009 року прийому-передачі земельної ділянки в оренду № 63 ; другому примірнику акта від 02 березня 2009 року прийому-передачі земельної ділянки в оренду № 63, розташовані в графах: Земельну ділянку передав ; першому примірнику акта визначення меж земельної ділянки в натурі без дати, другому примірнику акта визначення меж земельної ділянки в натурі без дати розташовані в рядках: Орендодавець , - виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів - не ОСОБА_2 , а іншою особою (іншими особами).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції

до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ПрАТ Сахновщинське імені М. О. Ключки підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки

(на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України , а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований

одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно

до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі

(тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в спірному договорі) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

За частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності

за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими,

що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також

не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення

до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права

у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який

не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку

в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку,

що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме

у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить

як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа,

так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право

чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17,

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року

у справі № 569/17272/15-ц.

У справі, що розглядається, позивач звернулася з вимогою про визнання недійсним договору оренди, посилаюсь на те, що цей договір

ОСОБА_2 не підписувала, умови його не погоджувала.

Суди попередніх інстанцій повно встановили обставини справи, за якими спірний договір ОСОБА_2 не підписувала та, відповідно, з істотних умов цього договору не погоджувала.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій,

третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним

і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів,

які не відбулися, бо є невчиненими.

Разом із тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права,

яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на тому, що ОСОБА_2 не укладала договір оренди, користування належної йому земельною ділянкою відповідачем без договірних відносин є незаконним. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), у постановах Верховного Суду у складі колегії Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах

від 02 вересня 2020 року у справі № 662/1944/17 (провадження

№ 61-17539св18) та від 02 вересня 2020 року у справі № 148/2484/16-ц (провадження № 61-14298св18).

Оскільки факт відсутності волевиявлення орендодавця

на укладення оспорюваного договору оренди землі на умовах, що в ньому викладені, підтверджується висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 16277/16323 від 02 жовтня 2017 року, то такий договір є неукладеним. Тому ефективним способом захисту позивача є звернення до суду з позовом про повернення земельної ділянки, яка є предметом договору оренди, а не визнання такого правочину недійсним, як обґрунтовував позов позивач.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно,

але допущено неправильне застосування норм матеріального

та процесуального права, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання договору оренди землі недійсним підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови в цій частині про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку із обранням неефективного способу захисту.

Щодо позовних вимог про витребування земельної ділянки суд касаційної інстанції зазначає наступне.

У частині першій статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу шляхом, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 38, 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня

2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення .

Оскільки спірний договір оренди земельної ділянки є неукладеним і відповідач володіє зазначеною вище земельною ділянкою незаконно, тому ефективним способом захисту позивача є звернення до суду з позовом про повернення земельної ділянки, яка є предметом договору оренди, про що і було заявлено вимогу позивачем у позовній заяві.

З урахуванням тих обставин, що суди при розгляді цієї справи обґрунтували витребування з незаконного володіння відповідача спірного майна та беручи до уваги частину другої статті 410 ЦПК України про те, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, неправильне посилання судів на норми статей 215, 216 ЦК України не вплинуло на правильність вирішення справи.

Суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору.

З аналізу наведених норм процесуального права Верховний Суд зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Враховуючи викладене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині витребування земельної ділянки, колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції в цій частині підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства Сахновщинське імені М. О. Ключки задовольнити частково.

Рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 23 березня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 січня 2019 року у частині визнання договору оренди землі недійсним скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства Племінний завод ім. 20-річчя Жовтня про визнання недійсним договору оренди землі відмовити.

В іншій частині рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 23 березня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду

від 23 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович