Постанова

від 01.10.2020 по справі 577/2499/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 577/2499/19

провадження № 61-8150св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Кондратенко Максим Миколайович,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Конотопська районна державна адміністрація Сумської області,

треті особи: Конотопська міська державна нотаріальна контора, Сумський обласний державний нотаріальний архів,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Сумського апеляційного суду від 13 травня 2020 року у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Собини О. І., Ткачук С. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Конотопської районної державної адміністрації Сумської області, треті особи: Конотопська міська державна нотаріальна контора, Сумський обласний державний нотаріальний архів, про визнання правочину недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію іншого речового права.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 11 квітня 2002 року серії ІІ-СМ № 026954 він є власником земельної ділянки площею 5,8026 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Підлипненської сільради м. Конотоп с. Підлипне.

Зазначав, що протягом останнього часу землею не користувався, в оренду її нікому не передавав. У 2018 році вирішив передати земельну ділянку в оренду з метою отримання прибутку, однак, під час юридичної перевірки інформації виявив, що 13 травня 2017 року державним реєстратором Конотопської районної державної адміністрації Сумської області Гагіною А. О. внесено до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про інше речове право за № 20469626 відносно його земельної ділянки, а саме право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на підставі договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 03 лютого 2004 року, укладеного між ним в особі представника ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Стверджував, що про існування зазначеного договору з ОСОБА_2 він не знав, з заявами про реєстрацію речових прав не звертався. При укладенні оспорюваного правочину ОСОБА_3 діяв на підставі довіреності від 15 лютого 2001 року, якою йому не надавалися повноваження на укладання такого виду договору.

Вказував, що 13 травня 2017 року державним реєстратором Гагіною А. О. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності за № 20469557, відповідно до якого прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 35249864 від 18 травня 2017 року, яким зареєстровано право приватної власності в розмірі 1 частки на земельну ділянку, площею 5,8026 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Підлипненської сільської ради Сумської області, кадастровий номер 5910490500:06:005:0048, на ім`я ОСОБА_1 .

У лютому 2019 року ОСОБА_2 повторно звернулася до реєстратора із заявою про внесення змін до оскаржуваного договору емфітевзису. Державний реєстратор Конотопської районної державної адміністрації Сумської області Гагіна А. О. внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про інше речове право за № 20469626 відносно його земельної ділянки зміни, зазначивши дату договору емфітевзису з 31 січня 2004 року на нову дату його укладення - 03 лютого 2004 року.

Вважав, що договір № 1 від 03 лютого 2004 року про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) необхідно визнати недійсним, оскільки при його укладенні ОСОБА_3 не мав повноважень на укладення договору. Крім того, оскільки запис про реєстрацію права власності, на його думку, було вчинено незаконно, отже, запис про реєстрацію договору емфітевзиса також є незаконним.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:визнати недійсним договір від 03 лютого 2004 року № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), укладений між ним в особі представника ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , скасувати запис про інше речове право від 13 травня 2017 року № 20469626, зроблений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний № 35249864 від 18 травня 2017 року з подальшою реєстрацією змін до іншого речового права, що вчинений державним реєстратором Конотопської РДА Сумської області Гагіною А. О. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 05 березня 2020 року у складі судді Гетьмана В. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що при укладенні договору про надання права користування земельною ділянкою (емфітевзису) від 03 лютого 2004 року ОСОБА_3 діяв в межах повноважень, наданих дорученням від 15 лютого 2001 року, оскільки позивач уповноважив його на укладання такого договору, а саме на розпорядження належною йому земельною ділянкою.

Щодо підстав представництва районний суд застосував норми ЦК України 2004 року.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 13 травня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кондратенка М. М. задоволено.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 05 березня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Визнано недійсним договір від 03 лютого 2004 року № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), укладений між ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Скасовано запис про інше речове право від 13 травня 2017 року № 20469626 (зі змінами), зроблений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень (з відкриттям розділу) від 18 травня 2017 року, індексний номер № 35249864, вчинений державним реєстратором Конотопської районної державної адміністрації Сумської області Гагіною А. О. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що при підписанні договору про надання права користування земельною ділянкою (емфітевзису) від 03 лютого 2004 року ОСОБА_3 діяв в межах повноважень, наданих дорученням.

Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що державна реєстрація договору емфітевзису відбулася лише 13 травня 2017 року, тому на момент укладення договору, що співпадає з моментом його державної реєстрації, ОСОБА_3 не мав повноважень на вчинення вказаного правочину. При цьому апеляційний суд послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/18, у якій зазначено, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору має значення не день підписання такого договору, а день вчинення реєстраційних дій.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, оскільки суд надав неправильну оцінку довіреності від 15 лютого 2001 року.

Вказує, що на підставі довіреності від 15 лютого 2001 року ОСОБА_3 набув повноважень, зокрема, розпоряджатися земельною ділянкою, обміняти та продати земельну ділянку, підписувати необхідні документи. Оскільки право розпорядження означає право вчиняти щодо майна будь-які дії на власний розсуд, отже, ОСОБА_3 був наділений повноваженнями на підписання оспорюваного договору емфітевзису.

Вважає посилання апеляційного суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/18 неправильними, з огляду на положення статті 640 ЦК України у якій зазначено, що момент укладення договору пов`язаний з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору або його державна реєстрація.

Стверджує, що до спірних правовідносин щодо представництва слід застосовувати норми права, які діяли на момент вчинення довіреності від 15 лютого 2001 року, а саме положення статті 62 ЦК УРСР.

При цьому на момент укладення договору від 03 лютого 2004 року № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) не було прийнято відповідного нормативно-правового акту, який регулював відносини, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2020 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 вересня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до доручення (що фактично є довіреністю) від 15 лютого 2001 року ОСОБА_1 доручив ОСОБА_3 розпоряджатися належним йому правом на земельну частку (пай) у КСП Ювілейний м. Конотоп Сумської області, згідно сертифікату на земельну частку (пай) серії СМ № 0226053, виданого Конотопською міською радою 08 травня 1997 року, продати чи обміняти за ціну і на умовах по його розсуду. Крім того, уповноважив ОСОБА_3 виділити згідно з вказаним сертифікатом, земельну ділянку в натурі, (на місцевості), одержати державний акт на право приватної власності на землю, розпоряджатися одержаною земельною ділянкою, обміняти її чи продати за ціною і на умовах на його розсуд, одержати від продажу гроші, бути його представником у відповідних установах та організаціях при вирішенні вказаних питань, подавати від його імені заяви, одержувати необхідні довідки та документи, підписувати за нього та виконувати всі дії та формальності. Доручення видане строком на три роки (том 2, а. с. 68, 94а).

На підставі державного акту на право приватної власності на землю від 11 квітня 2002 року серії ІІ-СМ № 026954 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,8026 га на території Підлипненської сільради м. Конотоп, с. Підлипне (том 1, а. с. 13, 189-190).

31 січня 2004 року між ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , який діяв на підставі довіреності від 15 лютого 2001 року, і ОСОБА_2 укладено договір № 1 про надання права користування вищевказаною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) (том 1, а. с. 18, том 2, а. с. 13-14).

03 лютого 2004 року між ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , який діяв на підставі довіреності від 15 лютого 2001 року, і ОСОБА_2 укладено договір № 1 про надання права користування вищевказаною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) (том 2, а .с. 24-25).

13 травня 2017 року державним реєстратором Конотопської РДА Сумської області Гагіною А. О. на підставі договору № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 31 січня 2004 року, укладеного між ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 , і ОСОБА_2 , внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про інше речове право за № 20469626 відносно спірної земельної ділянки (том 1, а. с. 13, том 2, а. с. 19).

13 травня 2017 року державним реєстратором Конотопської РДА Сумської області Гагіною А. О. на підставі договору № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 03 лютого 2004 року, укладеного між ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про інше речове право за № 20469626 щодо спірної земельної ділянки на (том 1, а. с. 189-190).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник вказує неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні у мотивах.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 395 ЦК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) речовими правами на чуже майно є, зокрема, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Частиною першою статті 407 ЦК України передбачено, що право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).

Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною першою, третьою статті 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє (частина перша статті 238 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідно до статті 62 ЦК УРСР (тут і далі у редакції, чинній на момент вчинення доручення - 15 лютого 2001 року) передбачено, що угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки особи, яку представляють.

Повноваження можуть також випливати з обстановки, в якій діє представник (продавець в роздрібній торгівлі, касир тощо).

Представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні другої особи, представником якої він одночасно є.

Не допускається укладення через представника угоди, яка за своїм характером може бути укладена лише особисто, а так само інших угод, зазначених у законі.

У статті 63 ЦК УРСР зазначено, що угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою.

Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору від 03 лютого 2004 року № 1 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб та скасування рішення про державну реєстрацію іншого речового права, ОСОБА_1 зазначав, що про існування оспорюваного договору, укладеного ОСОБА_3 , який діяв від його імені на підставі довіреності від 15 лютого 2001 року, з ОСОБА_2 він не знав, з заявами про реєстрацію речових прав не звертався.

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд вважав, що підстав для визнання недійсним оспорюваного договору немає, оскільки ОСОБА_3 на підставі довіреності від 15 лютого 2001 року мав повноваження на укладання такого договору.

Скасовуючи рішення районного суду, апеляційний суд зазначив, що зміст доручення від 15 лютого 2001 року має уточнення щодо вчинення конкретного правочину, а саме: обміняти чи продати спірну земельну ділянку. Отже, вчиняючи оспорюваний договір, ОСОБА_3 діяв з перевищенням наданих йому повноважень.

При цьому, апеляційний суд вважав моментом укладення договору час його державної реєстрації - 13 травня 2017 року.

З висновками суду апеляційної інстанції в частині обґрунтування мотивів наявності підстав для задоволення позову колегія суддів не погоджується, вважає, що вони підлягають зміні.

Відповідно до доручення від 15 лютого 2001 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 розпоряджатися належним йому правом на земельну частку (пай) в колективному сільськогосподарському підприємстві Ювілейний м. Конотоп, Сумської області, згідно з сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії СМ 0226053, виданого Конотопською міською Радою 08 травня 1997 року, продати чи обміняти за ціну і умовах по його розсуду.

При цьому ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 виділити, згідно з вказаним сертифікатом, земельну ділянку в натурі (на місцевості), одержати державний акт на право приватної власності на землю, розпоряджатися одержаною земельною ділянкою, обміняти чи продати її за ціну і на умовах по його розсуду, одержати від продажу гроші, бути його представником у всіх відповідних установах та організаціях, при вирішенні вказаних питань, подавати від його імені заяви, одержувати необхідні довідки та документи, підписуватися за нього та виконувати всі дії та формальності, пов`язані з цим дорученням. Доручення видане строком на три роки (том 2, а. с. 68).

Згідно з договором від 03 лютого 2004 року № 1про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) ОСОБА_3 який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, передав ОСОБА_2 в строкове безоплатне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 5,99 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Підлипенської сільської ради. Договір укладено строком на 49 років. Цей договір набирає чинності після підписання сторонами. Дія даного договору закінчується 03 лютого 2053 року (том 2, а. с. 24-25).

Аналізуючи зміст довіреності від 15 лютого 2001 року колегія суддів звертає увагу на те, що зазначена довіреність видана з дотриманням положень статей 62, 64, 65, 67 ЦК УРСР (у редакції, чинній на момент її вчинення), не припинена та не скасована довірителем, отже, відповідно до викладених у ній положень, наділяла повіреного певними правами.

Зокрема, ОСОБА_1 надав повноваження ОСОБА_3 розпоряджатися одержаною земельною ділянкою, обміняти чи продати її за ціною і на умовах на його розсуд .

Закріплене у довіреності від 15 лютого 2001 року право повіреного розпоряджатися земельною ділянкою означало можливість вирішувати її долю шляхом вчинення дій, які передбачені нормам законодавства, зокрема, вчинення правочинів з третіми особами щодо обміну чи продажу спірної земельної ділянки.

Колегія суддів вважає, що ОСОБА_3 не був наділений повноваженнями на укладення оспорюваного договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, оскільки до переліку повноважень, визначених довіреністю, таке право не входило. Зазначений у довіреності вислів розпоряджатися одержаною земельною ділянкою є загальним про надання повноважень, який був уточнений. У довіреності від 15 лютого 2001 року уточненням є фраза обміняти чи продати її за ціну і на умовах по його розсуду, одержати від продажу гроші, бути його представником у всіх відповідних установах та організаціях, при вирішенні вказаних питань, подавати від його імені заяви, одержувати необхідні довідки та документи, підписуватися за нього та виконувати всі дії та формальності, пов`язані з цим дорученням .

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що повірений на підставі довіреності мав право вчиняти лише ті дії, які зазначені та конкретизовані у тексті довіреності та на які його уповноважив довіритель.

Відповідно до статті 67 ЦК УРСР строк дії довіреності не може перевищувати трьох років. Якщо строк у довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення. Посвідчена державним нотаріусом довіреність, що призначається для вчинення дій за кордоном і не містить вказівки про строк її чинності, зберігає силу до її скасування особою, яка видала довіреність.

Довіреність, в якій не зазначена дата її вчинення, недійсна.

У довіреності від 15 лютого 2001 року зазначено строк її чинності - три роки, отже, ОСОБА_3 мав право вчиняти дії, які зазначені у тексті довіреності, виключно до 15 лютого 2004 року.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що на момент вчинення довіреності, 15 лютого 2011 року, у ЦК УРСР не було передбачено можливості укладення договору про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Отже, у 2001 році ОСОБА_1 не міг уповноважити ОСОБА_3 на вчинення дій, яких сам не мав права вчиняти.

Отже, оспорюваний договір від 03 лютого 2004 року слід визнати недійсним, оскільки він вчинений ОСОБА_3 за відсутності повноважень на його вчинення.

Висновки апеляційного суду про те, що моментом вчинення оспорюваного договору є момент його державної реєстрації є неправильними, оскільки у пункті 3.1 договору вказано, що договір набирає чинності після підписання сторонами.

Колегія суддів вважає, що оскільки на момент укладення оспорюваного договору 03 лютого 2004 року у ЦК України були відсутні положення про обов`язкову державну реєстрацію договору емфітевзису, вважати моментом вчинення договору 13 травня 2017 року (час державної реєстрації договору) не можна. Отже, висновки апеляційного суду суперечать нормам матеріального права та положенням оспорюваного договору.

Згідно із частиною четвертою статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції змінити, з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду по суті вирішення питання не спростовують, на його законність не впливають.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Сумського апеляційного суду від 13 травня 2020 рокузмінити з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

У решті постанову Сумського апеляційного суду від 13 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк