Постанова

від 01.10.2020 по справі 372/899/18

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 372/899/18

провадження № 51-804км20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча ОСОБА_1 ,

судді: ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

секретар судового засідання ОСОБА_4 ,

учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_5 ,

захисник ОСОБА_6 ,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року у кримінальному провадженні

стосовноОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виправданого за ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України (далі КК України).

І. Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

Вимогою прокурора до Верховного Суду (далі Суд) є скасування постановленої стосовно виправданого ОСОБА_7 ухвали Київського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Цю вимогу мотивує допущенням судом першої інстанції істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які не були усунуті на стадії апеляційного перегляду вироку, та що у наслідку призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_7 . Вважає, що судами не були враховані всі обставини вчиненого злочину, безпідставно судом було відмовлено у проведенні експертизи тощо.

II. Позиції інших учасників судового провадження щодо поданої касаційної скарги

Прокурор під час касаційного розгляду заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора.

Захисник під час засідання суду касаційної інстанції заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора.

III. Зміст оскаржуваних судових рішень та висунуте обвинувачення, що не знайшло свого підтвердження в суді

Суд першої інстанції

За вироком Обухівського районного суду Київської області від 12 липня 2018року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, та виправдано на підставі того, що не доведено наявність в його діях складу цього злочину.

Суд апеляційної інстанції, рішення якого оскаржується

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Обухівського районного суду Київської області від 12 липня 2018 року стосовно виправданого ОСОБА_7 без зміни.

Висунуте обвинувачення, що не знайшло свого підтвердження в суді

ОСОБА_7 на момент вчинення інкримінованого йому злочину обіймав посаду начальника управління земельних ресурсів у Обухівському районі Київської області, виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов`язки, тобто був службовою особою.

Так, 06 грудня 2007 року у невстановленому досудовим розслідуванням місці, в порушення вимог відповідних нормативно-правових актів, інструкцій та локальних правових актів, за відсутності затвердженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки СТ «Флора», ОСОБА_7 погодив без зауважень шляхом візування розпорядження Обухівської райдержадміністрації № 1861 від 06 грудня 2007 року «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельну ділянку 134 громадянам в громадській організації СТ «Флора» в адміністративних межах Обухівської міської ради Київської області».

Також засвідчив цим те, що вказане розпорядження відповідає вимогам земельного законодавства та Обухівська районна державна адміністрація має повноваження щодо передачі у власність земельної ділянки.

У подальшому, за відсутності затвердженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки СТ «Флора», 27 грудня 2007 року погодив технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельну ділянку 134 громадянам.

У період з 27 грудня 2007 року до 05 лютого 2008 року погодив без зауважень шляхом візування розпорядження Обухівської РДА від 05 лютого 2008 року №118 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів, що посвідчують право власності на земельні ділянки 134 громадянам для ведення садівництва в СТ «Флора» в адміністративних межах Обухівської міської ради Обухівського району Київської області», на підставі якого Обухівська районна адміністрація передала 134 громадянам у власність земельні ділянки, розташовані в межах міста Обухів.

Неналежне виконання своїх службових обов`язків ОСОБА_7 через несумлінне ставлення до них призвело до спричинення тяжких наслідків, які полягають у передачі земельної ділянки комунальної власності, загальною площею 16,08 га, із власності територіальної громади м. Обухів у приватну власність 134 громадянам. Загальна вартість вказаної земельної ділянки становить 54000 584,32 грн, що у двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

Вказані дії ОСОБА_7 органом досудового розслідування були кваліфіковані за ч. 2ст. 367 КК Українияк вчинення службової недбалості, тобто неналежне виконання службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки інтересам територіальної громади міста Обухів в особі Обухівської міської ради.

IV. Норми процесуального права, правильність застосування яких оспорюється до Верховного Суду

Кримінальний кодекс України

Стаття 367.Службова недбалість

Частина 1. Службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб,

карається штрафом від двох тисяч до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Частина 2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки,

карається позбавленням волі на строк від двох до п`яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від двохсот п`ятдесяти до семисот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або без такого.

Кримінальний процесуальний кодекс України

Стаття 94.Оцінка доказів

Частина 1. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Частина 2. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Стаття 370. Законність, обґрунтованість і вмотивованість судового рішення

Частина 1. Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Стаття 373.Види вироків

Частина 1. Виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що:

3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Стаття 419.Зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Частина 2. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

V. Мотиви, з яких виходив Верховний Суд при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався

5.1 Щодо меж касаційного розгляду

З урахуванням доводів, викладених у касаційній скарзі, та меж касаційного перегляду, установлених КПК України, розгляд провадження судом касаційної інстанції здійснено в частині перевірки доводів касаційної скарги прокурора щодо допущення судом апеляційної інстанції істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при постановленні ухвали, якою виправдувальний вирок стосовно ОСОБА_7 залишено без зміни.

5.2 Щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону:

Доводи, викладені у касаційній скарзі прокурора, щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при постановленні ухвали судом апеляційної інстанції є безпідставними, з огляду на таке.

До суду апеляційної інстанції стороною обвинувачення було оскаржено вирок, яким ОСОБА_7 було виправдано за ч. 2 ст. 367 КК України через відсутність в його діях складу цього злочину.

Процесуальним законом передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Крім того, жоден доказ не має наперед встановленої сили (ч. 1, ч. 2 ст. 94 КПК України).

Оцінка доказів є прерогативою виключно суду першої інстанції, у передбачених законом випадках й суду апеляційної інстанції.

Водночас процесуальним законом також передбачені повноваження суду касаційної інстанції та межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відтак суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК України).

Отже, суд касаційної інстанції виходить з фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судами, та не втручається у правильність проведеної оцінки доказів, зібраних у цьому провадженні.

Так, суд першої інстанції, дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_7 в інкримінованому йому злочині, оскільки в обґрунтування доведеності його вини сторона обвинувачення не конкретизувала якими саме доказами підтверджується певні обставини, які покладені в основу тверджень обвинувального акта. При цьому відповідні висновки і посилання у значній своїй мірі були неповними, містили суперечності, у зв`язку з чим суд з ними не погодився.

Сторона обвинувачення посилалася на те, що вина ОСОБА_7 підтвержується показаннями свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , показаннями представника потерпілого ОСОБА_15 , а також письмовими та речовими доказами кримінального провадження.

Зокрема, представник потерпілого ОСОБА_15 в судовому засіданні показала, що про те, хто був фактичним розпорядником спірних земель, про чинність або нечинність розпоряджень РДА, про законність чи незаконність приватизації, про обставини виділення земельних ділянок СТ «Флора» їй нічого не відомо, оскільки в той час вона ще не працювала у міськраді.

Крім того, жоден із свідків обвинувачення не повідомив суду відомості, які б свідчили про неправомірність дій ОСОБА_7 при вчиненні інкримінованих йому діянь, посилаючись на те, що подібні відомості щодо діяльності обвинуваченого на посаді керівника органу земельних ресурсів загалом і щодо виділення земельних ділянок членам СТ «Флора» зокрема, їм не відомі.

Отже, суд першої інстанції врахував показання свідків сторони обвинувачення, як таких, що підтверджують факт перебування ОСОБА_7 на зазначених у обвинувальному акті посадах у відповідні періоди. Поряд із тим, інші суттєві зазначені у обвинувальному акті обставини свідки не лише не підтвердили, але переважно спростували.

Так, із показань свідків судом було встановлено, що ОСОБА_7 не був штатним працівником Обухівської РДА, не був ознайомлений із регламентом цього органу. Також станом на час інкримінованих йому дій межі міста Обухів Київської області, із врахуванням їх розширення за постановою ВРУ від 16березня 2006 року, в установленому законом порядку не було визначено і винесено в натурі, спірні земельні ділянки відносились до земель державної власності сільськогосподарського призначення, перебували за межами населеного пункту (міста Обухів) в адміністративних межах Обухівської міської ради, тому їх належним розпорядником була саме Обухівська райдержадміністрація.

Крім того, із загальних формулювань висунутого обвинувачення, суд так і не зміг встановити які конкретно службові обов`язки не виконав ОСОБА_7 , що стали наслідком завдання тяжких наслідків. Органом досудового розслідування при цьому взагалі не вказано, порушення якої саме норми права було допущено обвинуваченим, та який конкретно пункт своїх службових обов`язків ним порушено.

Об`єктивна сторона службової недбалості включає в себе сукупність трьох ознак: 1) діяння у формі невиконання чи неналежного виконання службовою особою своїх службових обов`язків через недбале чи несумлінне ставлення до них (дія чи бездіяльність); 2) суспільно небезпечні наслідки у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб (ч. 1 ст. 367 КК України) або тяжких наслідків (ч. 2 ст. 367 КК України); 3) причинний зв`язок між діянням (бездіяльністю) та наслідками.

Відповідальність за ст. 367 КК України настає лише у випадку, якщо дії, невиконання чи неналежне виконання яких спричинило передбачені в зазначеній статті наслідки, входили у коло службових обов`язків цієї службової особи, або якщо обов`язок діяти відповідним чином юридично був включений (законом, указом, постановою, наказом, інструкцією тощо) до кола службових повноважень такої особи.

Отже, судом першої інстанції було встановлено, що необхідність візування розпоряджень голови Обухівської РДА Київської області не входило до кола посадових обов`язків ОСОБА_7 , оскільки не було передбачено ні його посадовою інструкцією, ні розподілом обов`язків між керівництвом, ні будь-яким іншим із перелічених у обвинувальному акті нормативних актів, окрім Регламенту Обухівської РДА Київської області.

Однак положення цього локального нормативного акту (Регламент) не могли бути дотримані саме ОСОБА_7 , оскільки він не працював у Обухівській РДА чи її структурних підрозділах. Відтак він не міг бути притягнутий до кримінальної відповідальності за неналежне виконання цього Регламенту в частині погодження без зауважень шляхом візування розпорядження голови РДА від 06 грудня 2007 року № 1861 від 06.12.2007 щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою для складання державних актів на право власності на земельну ділянку 134 громадянам.

Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що жодною нормою тих нормативно-правових актів, на які посилалася сторона обвинувачення, не покладено на ОСОБА_7 особисто чи як на посадову особу органу земельних ресурсів обов`язку перевіряти або організовувати перевірку проектів розпоряджень голови РДА, технічної документації, довідок, висновків перед їх підписанням на предмет наявності чи відсутності передбачених обвинуваченням документів щодо реалізації процедур виділення земельних ділянок у власність.

Окрім цього, законодавством передбачений багаторівневий порядок погодження документів для отримання земельної ділянки, де відділ (управління) земельних ресурсів є не єдиною складовою і його начальник не зобов`язаний перевіряти діяльність попередніх та інших органів чи посадових осіб.

Водночас, інкримінувавши ОСОБА_7 спричинення його діями начебто тяжких наслідків територіальній громаді м. Обухова на загальну суму понад 54млн грн, цивільний позов у цьому кримінальному провадженні заявлений не був.

Однак, як встановлено судами, починаючи з 2004 року ні Обухівською міською радою, ні прокурором, ні будь-якою іншою особою розпорядження голови Обухівської РДА відносно всіх етапів реалізації процедур виділення спірних земельних ділянок або ж державні акти про право власності на відповідні земельні ділянки жодним чином не оскаржувались і не оспорювались у встановленому законом порядку, тому є чинними і не скасованими.

У зв`язку з чим відсутній причинний зв`язок між діями ОСОБА_7 та наслідками, що настали.

Таким чином, суд дійшов правильного висновку про відсутність в діях ОСОБА_7 складу інкримінованого злочину з огляду на недоведеність його злочинної бездіяльності (неналежного виконання службових обов`язків через несумлінне ставлення до них), як складової об`єктивної сторони складу злочину.

Цей вирок був оскаржений стороною обвинувачення до суду апеляційної інстанції з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам провадження та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Апеляційний розгляд проведено відповідно до положень кримінального процесуального закону. Ухвала апеляційного суду, якою залишено апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а виправдувальний вирок стосовно ОСОБА_7 без зміни, відповідає вимогам ч. 2 ст. 419 КПК України.

Апеляційний суд у своєму рішенні надав детальні відповіді на всі доводи апеляційної скарги прокурора.

З огляду на вмотивованість й обґрунтованість прийнятого рішення, воно не викликає сумнівів у його законності.

При цьому судом апеляційної інстанції за клопотанням сторони обвинувачення проводився повторний допит свідків та дослідження відповідних письмових матеріалів провадження, за наслідками якого апеляційний суд не знайшов підстав для надання цим доказам іншої оцінки, ніж яку надав суд першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, повною мірою його мотивувавши, що письмові докази не містять в собі фактичних даних про те, що саме неналежне виконання ОСОБА_7 своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них спричинило тяжкі наслідки.Водночас матеріали кримінального провадження не містять належних та допустимих доказів, які би указували на те, що ОСОБА_7 погоджуючи без зауважень шляхом візування розпорядженьОбухівської РДА від 06.12.2007 року №1861 та від 05.02.2008 року №118 діяв у межах своїх службових обов`язків, та саме неналежне виконання цих обов`язків через несумлінне ставлення до них спричинило тяжкі наслідки у видіпередачі земельної ділянки комунальної власності, загальною площею 16,08 га із власності територіальної громади м. Обухів, у приватну власність 134 громадянам.

Разом із тим, касаційна скарга прокурора за змістом аналогічна апеляційній, та жодних конкретних порушень процесуального закону в ній не зазначено. Фактично касаційна скарга прокурора побудована на оспорюванні фактичних обставин провадження, а також в ній містяться посилання на ті обставини, які взагалі не були предметом судового розгляду щодо висунутого ОСОБА_7 обвинувачення, описуються загальні дії, які відповідно до вимог законодавства мають проводитись при виділенні земельних ділянок громадянам у приватну власність. Крім того, скарга міститьвідомості про перебування ОСОБА_7 на певних посадах, про межі його службових обов`язків, про обставини видачі розпоряджень Обухівської РДА, обставини виділення земельних ділянок 134 громадян.

Наведене унеможливлює задоволення касаційної скарги через відсутність передбачених кримінальним процесуальним законом підстав до скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.

VI. Висновки Верховного Суду по суті вимог касаційних скарг

З огляду на те, що жоден з доводів, викладених у касаційній скарзі прокурора, щодо допущення судом апеляційної інстанції істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при постановленні ухвали стосовно виправданого ОСОБА_7 не знайшов свого підтвердження, то підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року у кримінальному провадженністосовно виправданого ОСОБА_7 залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3