Рішення

від 07.10.2020 по справі 909/668/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.10.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/668/20

Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Фанди О.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу без виклику сторін справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вигода",

до відповідача: ОСОБА_1 ,

про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 41 139 грн 00 к., з них: 14 400 грн 00 к. - основний борг та 26 739 грн 00 к. - пеня

установив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Вигода" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості з орендної плати за період з 01.08.2018 року по 01.06.2020 року в сумі 41 139 грн 00 к., з них: 14 400 грн 00 к. - основний борг та 26 739 грн 00 к. - пеня.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань згідно Договору оренди нежитлових приміщень та відшкодування витрат електроенергії № 5-05-15 від 30.06.2015 року.

Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 03.08.2020 року прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження та ухвалив здійснювати розгляд справи відповідно до приписів ст.252 ГПК України за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами та встановив сторонам строк для подання заяви у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з відповідним обґрунтуванням. Вказаною ухвалою надано відповідачу строк подачі суду (протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з дня вручення цієї ухвали) відзиву на позовну заяву і всіх письмових та електронних доказів (які можливо доставити до суду).

31 серпня 2020 року позивач подав суду заяву (вх.№11109 від 31.08.2020) про стягнення судових витрат в розмірі 5000 грн. та додано до неї докази про їх понесення.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило та з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Позивач належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі ухвалою суду від 03.08.20, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (вх. № 12012/20 від 17.08.2020).

Ухвалою суду від 03.08.20 відповідач теж повідомлений про відкриття провадження у справі, про що свідчить відмітка на зворотньому боці вказаної ухвали. Проте ухвала суду, направлена відповідачу за адресою, зазначеною у позовній заяві повернута суду органом поштового зв`язку із відмітками "за закінченням терміну зберігання". Відзив на позов та будь-яких клопотань по справі суду не надав.

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Крім того, за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвала Господарського суду Івано-Франківської області у даній справі оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому позивач мав можливість ознайомитися з текстом цих ухвал.

Водночас, право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за свою природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Факт неотримання відповідачем кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав за належною адресою, не є об`єктивною причиною, а є суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

За змістом п.7 ст.120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Повідомлень від позивача про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання до суду не надходило.

Враховуючи вищевикладені обставини, оскільки поштова кореспонденція направлялась позивачу за його місцем реєстрації, зазначеним в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд вважає, що ним вжито всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду справи та забезпечення реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Як вбачається із ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення сторін належним чином про розгляд судової справи для реалізації ними конституційного права на судовий захист своїх прав та інтересів, що дає підстави для висновку суду щодо розгляду справи за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

При розгляді даної справи суд також керується положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Крім того, судом взято до уваги, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 р. у справі Смірнова проти України). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02 вересня 2010 р., Смірнова проти України від 08 листопада 2005 р., Матіка проти Румунії від 02 листопада 2006 р., Літоселітіс проти Греції від 05 лютого 2004 р. та інші).

Розглянувши та дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.

30 червня 2015 року між ТзОВ "Вигода" (по договору - орендар/по справі - позивач) і ОСОБА_1 ( по договору - орендар/по справі - відповідач) було укладено Договір оренди нежитлових приміщень та відшкодування витрат електроенергії № 5-05-15 (далі - Договір).

За умовами даного договору орендодавець зобов`язався передати належні йому нежитлові приміщення на першому поверсі будівлі площею 19,6 м.кв. за адресою: АДРЕСА_1 в строкову оренду орендарю для організації і ведення діяльності з надання перукарських послуг, а останній в свою чергу зобов`язався прийняти від орендодавця нежитлові приміщення в оренду; використовувати орендоване майно виключно для ведення діяльності обумовленої даним договором та підтримувати його в належному стані; проводити щомісячні оплату за оренду приміщення і користування електроенергією з розрахунку 100 кВт за цінами постачальника згідно рахунків до 10 числа поточного місяця шляхом перерахування плати на рахунок Орендодавця (п. 1.1, 2.1.1., 2.2.1., 2.2.2., 2.2.3. Договору).

Згідно умов договору передача-приймання орендованого приміщення відбувається на підставі акту приймання-передачі, що є невід`ємною частиною договору.

Факт передачі позивачем відповідачу орендованого майна в користування підтверджується Актом прийому-передачі орендованих приміщень в м. Вигода, вул. Д. Галицького, 46 від 01.01.2015 року.

Згідно з пунктом 4.1. договору орендна щомісячна плата з 01.07.2015 року становила 400,00 грн. за об`єкт оренди та компенсація витрат електроенергії в розрахунку 100 кВт за цінами постачальника.

Пунктом 5.1. сторони погодили, що Договір діє з 01 липня 2015 року до 01 червня 2017 року (1 рік 11 місяців).

Рішенням ТзОВ "Вигода" вих. № 17 від 25.05.2017 термін дії Договору оренди було продовжено до 01.07.2018 року.

У відповідності до п. 3.1.3. Договору, наказом ТзОВ "Вигода №2-17 від 04.05.2017 року збільшено розмір орендної плати з 400 грн. до 600 грн., про що повідомлено відповідача по справі належним чином Листом вих. № 1/14 від 05.06.2017 (копія знаходиться в матеріалах справи). Факт повідомлення відповідача про зміну розміру орендної плати встановлено у рішенні Господарського суду Івано-Франківської області від 22.08.2019 року по справі № 909/989/18 та у відповідності до ч.5 ст.75 Господарського процесуального кодексу не потребують доказуванню.

У жовтні 2018 року ТзОВ "Вигода" звернулось до Господарського суду Івано- Франківської області з позовом про звільнення орендованого приміщення та відшкодування завданих збитків. Проте суд відмовив товариству у задоволенні позовних вимог у зв`язку з помилково обраним способом захисту (рішення суду від 22.08.2019 року по справі №909/898/18). Водночас суд прийшов до висновку, що згідно приписів ст. 764 ЦК України, Договір оренди нежитлових приміщень та відшкодування витрат електроенергії № 5-05- 15 від 01.07.2015 року вважається поновленим до 01.06.2020 року.

На підставі вказаного вище рішення ОСОБА_1 продовжувала використовувати спірне приміщення, як орендоване.

01.06.2020 року строк дії Договору закінчився.

10.06.2020 року між сторонами по справі складено Акт прийому-передачі нежитлового приміщення з оренди, згідно якого ОСОБА_1 повернула ТзОВ "Вигода" орендоване за Договором № 05-05-15 від 30.06.2015 року майно, а також один примірник ключів від дверей.

З липня 2018 року по червень 2020 року відповідач взагалі не сплачувала ТзОВ "Вигода" орендних платежів за користування приміщенням, що призвело до виникнення значної заборгованості.

Позивач неодноразово звертався до відповідача Листами-претензіями з вимогами добровільного погашення фактичної заборгованості та сплати пені у відповідності до п. 4.3.Договору, зокрема: - Листом-претензією № 2-19 від 28.11.2019 року, що підтверджується Актом про його вручення відповідачці 28.11.2019 року в присутності свідків; - Листом-претензією № 1-20 від 20.05.2020 року, факт направлення свідчить квитанція про його направлення відповідачу та Рекомендоване повідомленням про вручення поштового відправлення; та Листом-претензією № 3-23 від 09.06.2020 року, про що свідчить квитанція про його направлення та Рекомендоване повідомленням про вручення поштового відправлення, яке відповідач отримала 18.06.2020 року, що підтверджується її підписом на ньому.

Однак, відповідач не виконав свої зобов`язання перед ТзОВ "Вигода" щодо вчасної виплати орендної плати за користування приміщенням. Вказана обставина слугувала підставою для звернення з позовом до суду і станом на 01.07.2020 року становить 14 400 грн. 00 коп. з розрахунку: 600 грн. х 24 місяці. Крім того, позивач нарахував пеню за невиконання умов щодо сплати орендної плати у розмірі 26 739 грн. 00 коп.

За наведеного суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В спірному випадку між сторонами по справі виникли договірні відносини на підставі Договору оренди нежитлових приміщень та відшкодування витрат електроенергії №5-05-15 від 30.06.2015 року.

Частиною 4 статті 284 ГК передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди також встановлено статтею 764 ЦК та опосередковано нормою частини 4 статті 291 ГК , згідно з якою правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК . За змістом статті 764 ЦК якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений Договором. Згідно з частинами 1,3 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

Як встановлено судом, термін дії договору з 01.07.2015 року до 01.06.2020 року.

Відповідно до ч. 1, ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні визначення містить норма ст.759 Цивільного кодексу України, яка зокрема зазначає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як передбачено ст. 526 ЦК України та ст.ст. 179, ст.193 ГК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Актом прийому-передачі орендованих приміщень в м. Вигода, вул. Д. Галицького, 46 від 01.01.2015 року підтверджується виконання позивачем своїх зобов`язань щодо передачі в оренду предмета договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з пунктом 4.1. Договору орендна щомісячна плата з 01.07.2015 року становила 400,00 грн. за об`єкт оренди та компенсація витрат електроенергії в розрахунку 100 кВт за цінами постачальника.

Наказом ТзОВ "Вигода №2-17 від 04.05.2017 року, у відповідності до п. 3.1.3. Договору, збільшено розмір орендної плати з 400 грн. до 600 грн.

В силу дії ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено про порушення відповідачем договірних зобов`язань в частині здійснення платежів з орендної плати за користування орендованим майном в період з 01.08.2018 року по 01.06.2020 року, внаслідок чого виникла заборгованість, яка відповідно до поданого позивачем розрахунку складає 14 400 грн 00 к.

На день винесення судом рішення відповідач у справі не спростував факт наявності заборгованості по орендній платі в сумі 14 400 грн 00 к. за періоди з 01.08.2018 року по 01.06.2020 року.

Таким чином, суд приходить до висновку, що заборгованість відповідача по орендній платі в сумі 14 400 грн 00 к. є обгрунтована та підлягає задоволенню.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою.

Згідно ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України, розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання є пенею.

Пунктом 4.3 Договору оренди встановлено, що при порушенні строків сплати орендної плати та послуги за даним Договором нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожен день прострочки платежу.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку, відповідачу нараховано пеню за прострочення сплати орендної плати по договору оренди в сумі 26 739 грн 00к.

Суд здійснивши перевірку нарахування пені приходить до висновку про обгрунтованість її нарахування та такої, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З аналізу наведеного вище, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог в сумі 41 139 грн 00 к., з них: 14 400 грн 00 к. - основний борг та 26 739 грн 00 к. - пеня та їх задоволення в повному обсязі.

Щодо судових витрат по справі, то суд зазначає наступне.

При поданні позову позивач заявив клопотання про орієнтовний розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

31 серпня 2020 року позивач подав суду заяву (вх.№11109 від 31.08.2020) про стягнення судових витрат в розмірі 5000 грн. та додано до неї докази про їх понесення.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, в підтвердження своїх вимог щодо витрат на правову допомогу позивач подав до суду такі докази: копію Договору про надання правничої допомоги від 05.07.2020 року, копію Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю ІФ № 000996 від 29.10.2014 року, копію ордеру про надання правової допомоги серія ІФ № 094114, копію Акту виконаних робіт від 25.08.2020 року, відповідно до якого загальна сума юридичних витрат складає 5 000 грн 00к. та квитанція на суму 5 000 грн 00к. від 27.08.2020 року.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 цього Закону).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, а у разі наявності заперечень позивача щодо співрозмірності заявленої суми компенсації також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вказаної позиції дотримується Верховний суд у постанові від 20.11.2018 року у справі 910/23210/17.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

В спірному випадку, суд, враховуючи наведене вище, а також положення підпункту 1 п.4 ст.129 ГПК України - дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн 00к. за рахунок відповідача.

Щодо судового збору.

Згідно приписів ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 350 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до заявленої позивачем суми заборгованості, при поданні позовної заяви до суду, сплаті підлягав судовий збір в сумі 2102 грн 00к., проте позивачем сплачений судовий збір в сумі 2118 грн 00к., що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжним дорученням №176 від 01.07.20.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених п. 1 ч. 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

В спірному випадку позивач сплатив судовий збір в більшому розмірі, зокрема переплатив судовий збір в сумі 16 грн 00к. Клопотань про її повернення (зайво сплаченої суми в розмірі 16 грн 00к.) суду не подав. А отже, у суду відсутні правові підстави щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору по даній справі.

З урахуванням приписів ст. 129 ГПК України та задоволення позову суд приходить до висновку про відшкодування позивачу за рахунок відповідача судовий збір в сумі 2102 грн 00к.

Керуючись ст. 175, 179, 193, 283, 284 Господарського кодексу України, ст. 11, 546, 547, 548, 549, 610, 611, 612, 626, 629, 762, 764 Цивільного кодексу України, ст. 13, 74, 86, 123, 129, 176, 202, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов товариства з обмеженою відповідальністю "Вигода" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати за період з 01.08.2018 року по 01.06.2020 року в сумі 41 139 грн 00 к., з них: 14 400 грн 00 к. - основний борг та пені в сумі 26 739 грн 00 к. - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Вигода" (вул. Д. Галицького, 46, смт. Вигода, Долинський район, Івано-Франківська область, 77552, код 30001801) - 41 139 грн 00 к (сорок одна тисяча сто тридцять дев`ять гривень), з них: 14 400 грн 00 к. (чотирнадцять тисяч чотириста гривень) - основний борг та 26 739 грн 00 к. (двадцять шість тисяч сімсот тридцять дев`ять гривень) - пеня; 2102 грн 00 к. (дві тисячі сто дві гривні) - судового збору та 5000 грн 00к. (п`ять тисяч гривень) - витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Апеляційну скаргу може бути подано до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя Фанда О. М.