Постанова

від 09.04.2021 по справі 909/668/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2021 р. Справа №909/668/20

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Бонк Т.Б.,

суддів Гриців В.М.,

Якімець Г.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Костецької Галини Василівни від 14.12.2020 (вх. суду від 17.12.2020 №01-05/3740/20)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.10.2020 року

у справі № 909/668/20 (суддя Фанда О.М.)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Вигода , смт. Вигода Долинського району Івано-Франківської області

до відповідача: Костецької Галини Василівни , с. Пшеничник Долинського району Івано-Франківської області

про стягнення 41 139,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Розгляд справи та вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Відводів суддям та секретарю судового засідання в порядку ст.ст. 35, 36, 37 ГПК України на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами. Судове засідання не проводилось. Учасники провадження не викликались.

Фіксування судового засідання за допомогою технічного засобу не здійснювалося, відповідно до ч.3 ст. 222 ГПК України.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020, у складі колегії суддів: головуючого судді (судді - доповідача) Бонк Т.Б., суддів Гриців В.М. та Якімець Г.Г. апелянту поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

02.02.2021 ухвалою суду у даній справі апеляційну скаргу Костецької Галини Василівни від 14.12.2020 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.10.2020 у справі № 909/668/20 призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Разом з тим слід зазначити наступне:

Відповідно ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року № 3477-IV практика Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства ).

Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення "Бараона проти Португалії", 1987 рік, "Хосце проти Нідерландів", 1998 рік; "Бухкольц проти Німеччини", 1981 рік; "Бочан проти України", 2007 рік).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:

У липні 2020 року ТОВ Вигода звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до ФОП Костецької Галини Василівни про стягнення 41139,00 грн заборгованості, з яких: 14 400,00 грн сума основного боргу, 26 739,00 грн пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення умов договору оренди нежитлового приміщення та відшкодування витрат електроенергії № 5-05-15 від 30.06.2015 відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання в частині сплати орендної плати у зв`язку з чим його борг становить 14 400,00грн. Крім того, на підставі п.4.3 договору позивач нарахував відповідачу за період з 01.07.2018 по 30.06.2020 пеню в сумі 26 739,00 грн.

Також у позовній заяві позивач вказав попередній розрахунок судових витрат в сумі 7 118грн, з яких 5 000,00грн витрат на правничу допомогу та 2 118,00грн судовий збір.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 07.10.2020 у справі № 909/668/20 позовні вимоги задоволено. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 14400,00 грн основного боргу, 26739,00 грн пені, 2102,00 грн судового збору та 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

При ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції виходив з того, що договірні відносини між сторонами виникли на підставі укладеного договору оренди нежитлових приміщень та відшкодування витрат електроенергії № 5-05-15 від 30.06.2015, відтак відповідач підписавши 01.07.2015 акт прийому-передачі орендованих приміщень в м. Вигода, вул. Д.Галицького,46 зобов`язався своєчасно сплачувати орендну плату за користування орендованим приміщенням та відшкодовувати витрати електроенергії. Також судом було встановлено, що строк спірного договору закінчився 01.06.2020, про що було зазначено в рішенні Господарського суду Івано-Франківської області від 22.08.2019 по справі № 909/898/18, яким в позові ТзОВ Вигода до ФОП Костецька Г.В. про звільнення орендованого приміщення та відшкодування завданих збитків було відмовлено (дане рішення набрало законної сили). Позивач неодноразово звертався до відповідача з листами-претензіями з вимогами добровільного погашення фактичної заборгованості та сплати пені, однак, відповідач всупереч взятих на себе договірних зобов`язань, починаючи з 01.08.2018 по 01.06.2020 не сплачував орендну плату та витрати електроенергії, в результаті чого виникла заборгованість в сумі 14 400,00 грн. Встановивши відсутність доказів належного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором оренди, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 14 400,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Перевіривши проведений позивачем розрахунок заявленої до стягнення за період з 01.07.2018 по 30.06.2020 пені в сумі 26 739,00 грн, суд вказав про його правильність та обгрунтованість.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн за рахунок відповідача.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:

Відповідач не погодився з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.10.2020 у справі № 909/668/20 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

Також просить суд апеляційної інстанції стягнути із позивача судові витрати у вигляді судового збору та послуг за надання правничої допомоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що його не було належним чином повідомлено про розгляд справи в суді першої інстанції, а про оскаржуване рішення апелянт довідався від працівника виконавчої служби.

Апелянт стверджує, що позивач невірно вказав у позовній заяві адресу апелянта - вул. С.Бандери, буд. 3, кв. 82 м. Долина Івано-Франківської області, однак апелянт проживає по вул. Л.Українки, 24 в селі Пшеничник Долинського району Івано-Франківської області, про що свідчить довідка № 643 від 17.11.2020. Відтак апелянт зазначає про помилковість висновку суду про належне повідомлення відповідача про відкриття провадження у даній справі ухвалою суду від 03.08.2020, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (вх. № 12012/20 від 17.08.2020), оскільки ухвали вона не отримувала та за вказаною в позовній заяві адресою не проживає із 2016 року.

Щодо невірного застосування норм матеріального права апелянт зазначає, що строк нарахування пені відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, однак судом пеню стягнуто за весь період з 01.08.2018 по 01.06.2020. Крім того, для пені законодавець визначив позовну давність в один рік, спірним договором не передбачено зміни строку нарахування пені.

Разом з тим, апелянт заперечує твердження позивача, що ним надсилалась відповідачу претензія № 2-19 від 28.11.2019 на адресу апелянта, оскільки претензію апелянт не отримував та до населеного пункту Новошин відношення не має. Окрім того, жодна із претензій не містить акту звірки взаєморозрахунків та відсутні первинні документи, в тому числі і за постачання електроенергії. Апелянт вважає, що навіть якщо акт звіряння розрахунків підписаний представниками сторін, він не може бути беззаперечним доказом боргу, вказані в такому акті цифри повинні бути підтвердженні первинними документами - такою є позиція Верховного Суду України у справі № 902/959/19 від 20.08.2020.

Позивачем на апеляційну скаргу відповідача подано відзив (вх. № ЗАГС 01-04/100/21 від 11.01.2021), в якому позивач заперечує доводи апелянта зазначивши, що останній був обізнаний про існування заборгованості, про що свідчить участь відповідача у справі № 909/898/18 за позовом ТзОВ Вигода до ФОП Костецька Г.В. (рішення від 22.08.2019). Разом з тим, позивачем через поштове відділення зв`язку неодноразово скеровувались на адресу відповідача листи-претензії з вимогою сплатити заборгованість. Окрім того, директором товариства в присутності свідків складений акт про передачу листа-претензії № 2-19 від 28.11.2019. Більше того, позивач стверджує, що у позовних заявах, в яких апелянт був позивачем так і відповідачем у 2018-2019 роках, зазначено адресу: м. Долина, вул. С.Бандери, 3кв. 82, а тому заява в апеляційній скарзі апелянта про незнання ним про існування позову про стягнення заборгованості є лише формальною підставою для подання апеляційної скарги.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам, які містяться в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на наступне.

Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що:

30 червня 2015 року ТзОВ Вигода (по договору - орендодавець/по справі - позивач) та Костецька Галина Василівна (по договору - орендар/по справі - відповідач) уклали договір оренди нежитлових приміщень та відшкодування витрат електроенергії № 5-05-15 (далі - договір).

За умовами даного договору орендодавець зобов`язався передати належні йому нежитлові приміщення за адресою: 77552, смт. Вигода, вул. Д.Галицького, 46 на першому поверсі будівлі площею 19,6 м кв. в строкову оренду орендарю для організації і ведення діяльності з надання перукарських послуг, а останній в свою чергу зобов`язався прийняти від орендодавця нежитлові приміщення в оренду; використовувати орендоване майно виключно для ведення діяльності обумовленої даним договором та підтримувати його в належному стані; проводити щомісячні оплату за оренду приміщення і користування електроенергією з розрахунку 100 кВт за цінами постачальника згідно рахунків до 10 числа поточного місяця шляхом перерахування плати на рахунок Орендодавця (п. 1.1, 2.1.1., 2.2.1., 2.2.2., 2.2.3. договору).

Згідно з умовами договору передача-приймання орендованого приміщення відбувається на підставі акту приймання-передачі, що є невід`ємною частиною договору.

Підпунктом 2.2.3. даного договору сторони погодили, що орендар зобов`язаний проводити щомісячну плату за оренду приміщення і користування електроенергією з розрахунку 100 кВт за цінами постачальника згідно рахунків до 10 числа поточного місяця шляхом перерахування плати на рахунок орендодавця.

Підпунктом 3.1.3 договору сторони погодили, що орендодавець має право змінювати в односторонньому порядку умови цього договору та розмір орендної плати та виступити з ініціативою дострокового розірвання цього договору.

Згідно з пунктом 4.1. договору орендна щомісячна плата з 01.07.2015 року становила 400,00 грн. за об`єкт оренди та компенсація витрат електроенергії в розрахунку 100 кВт за цінами постачальника.

Відповідно до п.4.3 договору при порушенні сплати орендної плати та послуги за даним договором нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожен день прострочки платежу.

Пунктом 5.1. сторони погодили, що договір діє з 01 липня 2015 року до 01 червня 2017 року (1 рік 11 місяців).

Судом встановлено, що спірний договір підписано та скріплено печатками сторін. Дані про визнання договору у встановленому законом порядку недійсним відсутні.

Відповідно до наявного в матеріалах справи акту приймання - передачі майна від 01.01.2015 орендодавець передав, а орендар прийняв частину приміщень будівлі на 1-му поверсі за адресою: смт. Вигода по вул. Д. Галицького, 46, поіменовану згідно плану будівлі - Літера А-І…№ 5-19,6 м. кв. - для надання перукарських послуг.

Наказом № 2-17 від 04.05.2017 позивачем збільшено відповідачу орендну плату до 600,00 грн про що повідомлено останнього листом вих. № 114 від 05.06.2017.

Судом встановлено, що будь-яких заперечень щодо збільшення орендної плати сторонами зокрема відповідачем не подано (не надіслано).

З урахуванням наведеного вбачається, що сторонами внесено зміни до п. 4.1. договору в частині розміру орендної плати та компенсація витрат електроенергії з 01.07.2017.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 22.08.2019 у справі №909/898/18, яке набрало законної сили та є чинним, відмовлено у задоволенні позову ТОВ Вигода до ФОП Костецької Г.В. про звільнення орендованого приміщення та відшкодування завданих збитків у зв`язку з помилково обраним позивачем способом захисту. З вказаного рішення вбачається, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно приписів ст. 764 ЦК України договір оренди нежитлових приміщень та відшкодування витрат електроенергії № 5-05- 15 від 01.07.2015 поновлений до 01.06.2020. Також у рішенні зазначено, що наказом позивача № 2-17 від 04.05.2017 збільшено розмір орендної плати з 400 грн до 600 грн, про що повідомлено відповідача по справі належним чином Листом вих. № 1/14 від 05.06.2017.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 75 ГПКУ України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням наведеного вище вбачається, що спірний договір було поновлено до 01.06.2020 та збільшено з 01.06.2017 розмір орендної плати з 400 грн до 600 грн. Відтак, відповідач продовжив користуватись спірним приміщенням до 01.06.2020.

10.06.2020 між сторонами по справі складено Акт прийому-передачі нежитлового приміщення з оренди, згідно з яким відповідач повернула позивачу орендоване за договором № 05-05-15 від 30.06.2015 майно, а також один примірник ключів від дверей.

Дані обставини сторонами, зокрема апелянтом не оскаржуються.

Як стверджує позивач, відповідач починаючи з липня 2018 року по червень 2020 року взагалі не сплачує орендних платежів за користування приміщенням, у зв`язку з чим, позивач неодноразово звертався до відповідача Листами-претензіями з вимогами добровільного погашення фактичної заборгованості та сплати пені у відповідності до п. 4.3.Договору, зокрема: - листом-претензією № 2-19 від 28.11.2019, що підтверджується Актом про його вручення відповідачці 28.11.2019 в присутності свідків; - Листом-претензією № 1-20 від 20.05.2020 , факт направлення свідчить квитанція про його направлення відповідачу та рекомендоване повідомленням про вручення поштового відправлення; та Листом-претензією № 3-23 від 09.06.2020, про що свідчить квитанція про його направлення та рекомендоване повідомленням про вручення поштового відправлення, яке відповідач отримала 18.06.2020, що підтверджується її підписом на ньому.

Однак, відповідач не виконав свої зобов`язання перед позивачем, що призвело до виникнення значної заборгованості та слугувало підставою для звернення з позовом до суду з вимогою про стягнення 14400,00 грн заборгованості за період з 01.07.2018 по 01.07.2020 з розрахунку: 600 грн. х 24 місяці. Крім того, на підставі п.4.3 договору позивач нарахував пеню за невиконання умов щодо сплати орендної плати у розмірі 26 739,00 грн за період з 01.07.2018 по 30.06.2020.

При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним:

Згідно з ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правовідносини сторін у даній справі виникли на підставі укладеного сторонами договору оренди нежитлових приміщень та відшкодування витрат електроенергії № 5-05-15 від 30.06.2015.

Судовою колегією встановлено, що спірний договір за своїми основними та не основними (другорядними) ознаками зазначений правочин є договором найму (оренди).

Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні положення закріплені у частині першій статті 283 Господарського кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст.762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 ст.286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Як уже було зазначено, що спірний договір діяв з 01 липня 2015 року по 01 червня 2020 року.

Починаючи з 01.06.2017 позивач збільшив розмір орендної плати з 400 грн до 600 грн.

10.06.2020 між сторонами по справі складено Акт прийому-передачі нежитлового приміщення з оренди, згідно з яким відповідач повернула позивачу орендоване за договором № 05-05-15 від 30.06.2015 майно, а також один примірник ключів від дверей.

Як стверджує позивач, відповідач з 01.07.2018 по 01.06.2020 свої зобов`язання за договором оренди не виконує, внаслідок чого в останнього виникла заборгованість в сумі 14400,00 грн.

Слід зазначити, що доказів сплати орендних платежів за період з 01.07.2018 по 01.06.2020 в матеріалах справи відсутні, доказів протилежного сторонами, зокрема, апелянтом не подано (не надіслано).

Окрім того, апелянт в своїй апеляційній скарзі не заперечує дані обставини.

Щодо тверджень скаржника про те, що вона не отримувала претензії позивача, не проживає в населеному пункті Новошин та, що жодна із претензій не містить акту звірки взаєморозрахунків і відсутні первинні документи, в тому числі і за постачання електроенергії, судова колегія до уваги не приймає, оскільки претензійний порядок врегулювання спору в господарському процесі не є обов`язковим. Крім того, спірним договором сторони визначили фіксовану плату за орендоване приміщення, яке в свою плату включало витрати на відшкодування витрат електроенергії з розрахунку 100 кВт (п. 2.2.3, 4.1 спірного договору).

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що заборгованість відповідача по орендній платі в сумі 14400,00 грн є обґрунтована та підлягає задоволенню.

Щодо нарахованої позивачем пені в сумі 26739,00 грн відповідно до п. 4.3 спірного договору судова колегія зазначає наступне.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою.

Згідно ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За положеннями статей 230 - 232 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому в договорі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.3 договору оренди встановлено, що при порушенні строків сплати орендної плати та послуги за даним договором нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожен день прострочки платежу.

З аналізу п. 4.3 договору вбачається, що даний пункт не має обмежень щодо строку нарахування пені та не суперечить положенням ст. 232 ГК України.

Щодо тверджень апелянта, що судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права щодо строку нарахування пені відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, оскільки судом пеню стягнуто за весь період з 01.08.2018 по 01.06.2020 судова колегія до уваги не приймає, оскільки з п. 4.3 договору не вбачається обмеження щодо нарахування пені.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Крім того, апелянт зазначає, що для пені законодавець визначив позовну давність в один рік.

З урахуванням наведеного судова колегія зазначає наступне:

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами п. 1, ч. 2, ст.258 ЦК України встановлено, що для пені позовна давність застосовується в один рік.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Згідно з ч. 4 названої статті, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутня заява відповідача про застосування строку позовної давності для нарахування пені до прийняття судом відповідно рішення у даній справі.

Відтак з огляду на неналежне виконання відповідачем умов договору, а саме прострочення оплати орендної плати, починаючи з 01.07.2018 до 01.06.2020, апеляційний суд, перевіривши розрахунок розміру пені за період з 01.07.2018 по 30.06.2020, погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача пені у розмірі 26 739,00 грн.

Щодо тверджень апелянта, що позивач невірно вказав у позовній заяві адресу апелянта - АДРЕСА_1 , оскільки апелянт проживає по вул. Л.Українки, 24 в селі Пшеничник Долинського району Івано-Франківської області, про що свідчить довідка № 643 від 17.11.2020, а відтак останній не був належним чином повідомлений про відкриття провадження у даній справі та про розгляд справи в суді першої інстанції судова колегія вважає таким, що не заслуговує на увагу суду та спростовується наступним.

Як вбачається з отриманої на сайті Міністерства юстиції України довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження відповідача є: Україна, 77500, Івано-Франківська область, Долинський район, місто Долина, вулиця Степана Бандери, будинок 3, квартира 82.

Як вбачається з матеріалів справи, суд надсилав ухвалу від 03.08.2020 про відкриття у даній справі та розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідачу на адресу - м. Долина, вул. Степана Бандери, будинок 3, квартира 82 поштовим відправленням №7601866608996, однак таке повернена 09.09.2020 відділенням поштового зв`язку з довідкою за закінченням терміну зберігання .

Крім того, зазначена адреса також вказана у рішенні Господарського суду Івано-Франківської області від 22.08.2019 у справі №909/898/18, з якого вбачається, що ФОП Костецька Г.В. брала участь у розгляді даної справи (зокрема, подавала відзив).

Згідно з положенням частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є:

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт3);

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4);

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).

Порядок відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою Вручити особисто , рекомендовані листи з позначкою Судова повістка приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (пункти 11 та 17 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Рекомендовані поштові відправлення, у т.ч. рекомендовані листи з позначкою Судова повістка , рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу (пункт 99 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.

Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, відповідно до статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена ст. ст. 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжиття заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи будь- яких доказів на підтвердження наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, судова колегія вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою, є волевиявленням апелянта.

Судом встановлено, що ухвала Господарського суду Івано-Франківської області у даній справі від 03.08.2020 оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 04.08.2020, а тому відповідач до винесення судом оскаржуваного рішення мав можливість ознайомитися з текстом ухвали.

Водночас, право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за свою природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

При цьому, за змістом статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Додані в Єдиному державному реєстрі судових рішень у встановленому законом порядку та строки.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України ).

Факт неотримання відповідачем кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав за належною адресою, не є об`єктивною причиною, а є суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

За змістом п.7 ст.120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Повідомлень від відповідача про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання до суду не надходило.

Щодо доданої до апеляційної скарги довідки № 643 від 17.11.2020, яка видана Вигодською селищною радою Долинського району Івано-Франківської області Новошинський старостинський округ, про те, що відповідач зареєстрована та проживає за адресою: вул. Л.Українки, 24 в селі Пшеничник Долинського району Івано-Франківської області з 27.09.2016 по теперішній час, судовою колегією до уваги не приймаються, оскільки дана довідка не спростовує довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка є загально доступною на сайті Міністерства юстиції України.

Разом з тим, як вбачається з довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідачем припинено з 01.06.2020 року підприємницьку діяльність, підстав - власне рішення.

Враховуючи вищевикладені обставини, оскільки поштова кореспонденція направлялась відповідачу за його місцем реєстрації, зазначеним в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, судова колегія вважає, що судом першої інстанції вжито всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду справи та забезпечення реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Щодо стягнутих з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 5000,00 грн судова колегія зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні позову було заявлено клопотання про орієнтовний розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Позивач в підтвердження своїх вимог щодо витрат на правову допомогу подав до суду такі докази: копію договору про надання правничої допомоги від 05.07.2020, укладеного ТОВ Вигода та адвокатом Кажуком В.Б., копію ордеру про надання правової допомоги серія ІФ № 094114, виданого ТОВ Вигода адвокату Кажуку В.Б., копію підписаного адвокатом та позивачем акту виконаних робіт від 25.08.2020, відповідно до якого загальна сума юридичних витрат складає 5 000 грн та квитанція №2065-3913-3576-0530 від 27.08.2020, згідно з якою Ганиш Я.Г. (директор позивача) перерахував адвокату Кажуку В.Б. на суму 5 000 грн.

Відповідно до зазначеного акту виконаних робіт від 25.08.2020 адвокат Кажук В.Б. надав ТОВ Вигода наступні юридичні послуги згідно з договором про надання правничої допомоги на загальну суму 5 000,00грн: складання претензій та повідомлень для відповідачки -800,грн; зібрання матеріалів до написання позову, копіювання документів, вивчення судової практики - 1500,00грн; написання позову та укомплектування його додатками - 2 700,00грн.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

З огляду на наведене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн за рахунок відповідача.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи заявника апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.10.2020 у справі № 909/668/20 ухвалено з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.129, 252, 269, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Костецької Галини Василівни від 14.12.2020 (вх. суду від 17.12.2020 №01-05/3740/20) - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.10.2020 у справі № 909/668/20 - без змін.

3.Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строки та в порядку, визначені статтями 286-291 ГПК України.

Головуючий (суддя-доповідач): Т.Б. Бонк

Судді В.М.Гриців

Г.Г. Якімець