Постанова

від 07.10.2020 по справі 400/1297/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/1297/20 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Домусчі С.Д.,

- Турецької І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу адвоката Якименка Олександра Володимировича в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року по справі за позовом адвоката Якименка Олександра Володимировича в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до Новокостянтинівської сільської ради Братського району Миколаївської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2020 року адвокат Якименко Олександр Володимирович в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Новокостянтинівської сільської ради Братського району Миколаївської області, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Новокостянтинівської сільської ради Братського району Миколаївської області від 29 листопада 2019 р. "Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства", в частині відмови в наданні таких дозволів позивачам;

- зобов`язати Новокостянтинівську сільську раду Братського району Миколаївської області прийняти рішення про надання позивачам дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться на території Новокостянтинівської сільської ради Братського району Миколаївської області, відповідно до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане розташування земельної ділянки.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, адвокат ОСОБА_8 звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає рішення суду першої інстанції необґрунтованим, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення повністю та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що при ухваленні спірного рішення, суд першої інстанції керувався правовими висновками, сформульованими у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 року, прийнятою за наслідками касаційного розгляду справи № 806/2208/17, водночас суд першої інстанції невірно витлумачив зміст вказаної судової справи, оскільки Верховний Суд рішення попередніх інстанцій скасував в частині обґрунтування таких рішень, в іншій частині судові рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін. Таким чином, на думку апелянта, в даній справі суд мав задовольнити позов, а не відмовити у задоволенні в повному обсязі.

Окрім того, апелянт посилається на висновки Верховного Суду у постанові від 31.01.2018 у справі №814/741/16 та постанові від 14.03.2018 у справі №804/3703/16, згідно яких неподання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні у встановлений строк не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки особа має право замовити розробку такого проекту самостійно. При цьому, з метою ефективного захисту прав людини у сфері земельних правовідносин та усунення необґрунтованих перешкод, Верховний Суд вважає, що зазначений підхід повинен застосовуватися і у випадку ухвалення протиправного рішення у вигляді незаконної відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 05 листопада 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 через представника надіслали до Новокостянтинівської сільської ради Братського району Миколаївської області клопотання про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, КВЦПЗ 01.03, за рахунок земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 4821483400:02:000:0424 (а. с. 13-14, 26-27, 38-39, 50-51, 63-64, 74-75, 85-86).

29 листопада 2019 року Новокостянтинівська сільська рада Братського району Миколаївської області на сорок третій позачерговій сесії сьомого скликання прийняла Рішення № 1, яким розглянула 67 клопотань про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства, в тому числі і клопотання позивачів, та відмовила в наданні таких дозволів (а. с. 101-109).

Відмовляючи в наданні позивачам дозволів, відповідач послався на невідповідність місця розташування земельної ділянки, вказаної ними в графічних матеріалах, цільовому призначенню та принципам землеустрою.

Вважаючи рішення про відмову позивачам у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства протиправними, адвокат Якименко Олександр Володимирович Володимировича в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 звернувся до суду з адміністративним позовом.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку, що надання позивачам земель з багаторічними насадженнями для ведення ними особистого селянського господарства, здійснюється в межах єдиної категорії земель та в межах єдиного цільового призначення, а тому посилання відповідача на невідповідність цільового призначення земельної ділянки за результатами інвентаризації (землі запасу), клопотанням позивачів про надання їм земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, помилкові та не ґрунтуються на приписах законодавства. Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки особа, зацікавлена в отриманні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, навіть після отримання негативного рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування, яке вона вважає протиправним, вправі самостійно замовити проект землеустрою та подати його на затвердження до відповідного суб`єкта і саме відмова в затвердженні проекту землеустрою, що фактично є відмовою в наданні у власність (користування) земельної ділянки, можуть бути предметом судового розгляду.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту б) частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

За змістом статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до пункту г частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року справі № 21-358а13 та в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Як вбачається з матеріалів справи, в якості підстави для відмови позивачам в наданні позивачам дозволів на розроблення проектів землеустрою, відповідач послався на невідповідність місця розташування земельних ділянок, вказаних ними в графічних матеріалах, цільовому призначенню та принципам землеустрою.

Колегія суддів звертає увагу на висновки Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 17 грудня 2018 року (справа №509/4156/15-а), згідно яких відмовляючи у наданні дозволу, відповідний орган повинен навести усі підстави відмови. Водночас, рішення суб`єкта владних повноважень вважається прийнятим з порушенням норм Земельного кодексу України, та не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним, якщо належних мотивів та причин такої відмови у вказаному рішенні органу місцевого самоврядування не наведено.

Суд зазначає, що вказані відповідачем невідповідність місця розташування земельних ділянок, вказаних ними в графічних матеріалах, цільовому призначенню та принципам землеустрою, фактично представляють собою загальні, не деталізовані формулювання, які не містять конкретних підстав для відмови в наданні позивачам дозволів на розроблення проектів землеустрою.

Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності свого рішення.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідач надіслав представнику позивачів лист, яким повідомив про відмову в наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою "… у зв`язку неузгодженістю цільового призначення земельної ділянки з вимогами технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення комунальної власності…". Зокрема в листі зазначено, що земельна ділянка площею 134,8336 га, за рахунок якої позивачі мають намір отримати у власність земельні ділянки площею 2 га, складається з: 127,3999 га - багаторічні насадження, 3,8047 га - пасовища, 3,1276 га - лісові насадження, 0,5014 - землі під ґрунтовими дорогами. Також відповідач вказав на те, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення мають використовуватись виключно в межах вимог щодо їх користування, що передбачено ст. ст. 31, 33-37 ЗК України (а. с. 99).

З наведено листа вбачається, що відповідач вважає, що так як позивачі бажають отримати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, код КВЦПЗ 01.03, а земельна ділянка з кадастровим номером 4821483400:02:000:0424 має код КВЦПЗ 16 "землі запасу", то в такому випадку відбудеться зміна цільового призначення земельної ділянки.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що у вересні 2019 року відповідачем проведено інвентаризацію земель, які знаходяться в її власності, згідно якої земельна ділянка загальною площею 134,8336 га, за КВЦПЗ відноситься до земель запасу резервного фонду та загального користування (секція К, код 16). Дана земельна ділянка складається з 127,3999 га багаторічних насаджень, 3,8047 га пасовищ, 3,1276 га лісових насаджень і 0,5014 земель під ґрунтовими дорогами (а. с. 144-148).

Стаття 19 ЗК України визначає, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ст. 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства (ст. 22 ч. 3 п. "а" ЗК України).

Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 4821483400:02:000:0424 відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення, до яких належать сільськогосподарські угіддя, які в свою чергу включають в себе багаторічні насадження. Такі землі можуть надаватись фізичним особам для ведення особистого селянського господарства.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що надання позивачам земель з багаторічними насадженнями для ведення ними особистого селянського господарства, здійснюється в межах єдиної категорії земель та в межах єдиного цільового призначення, а тому посилання відповідача на невідповідність цільового призначення земельної ділянки за результатами інвентаризації (землі запасу), клопотанням позивачів про надання їм земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, помилкові та не ґрунтуються на приписах законодавства.

Водночас, фактично встановивши невідповідність викладених в оскаржуваних рішеннях підстав для відмови у наданні позивачам дозволів на розроблення проектів землеустрою вимогам чинного законодавства, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, посилаючись на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 11.04.2018 року (справа № 806/2208/17). Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції такими, що не відповідають вимогам процесуального права та встановленим обставинам справи з огляду на наступне.

Згідно вимог ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист визначеним законом шляхом. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, згідно висновків викладених в постанові Верховного Суду від 11.04.2018 року (справа № 806/2208/17), ненадання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні у встановлений строк не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки особа має право замовити розробку такого проекту самостійно. Таким чином, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність. Закон не забороняє діяти так само і у разі прийняття відповідним органом у належній формі рішення про відмову у наданні дозволу з підстав, які особа вважає незаконними.

Водночас, згідно висновків Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 17 грудня 2018 року (справа №509/4156/15-а), використання особою права замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу не позбавляє обов`язку відповідача розглянути заяву згідно із чинним законодавством та прийняти відповідне рішення. Відтак, якщо зацікавлена особа замовила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу у встановлений строк, вона, у контексті обставин даної справи, не позбавляється права на оскарження правомірності рішення відповідного органу.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було помилково витлумачено зміст висновків викладених в постанові Верховного Суду від 11.04.2018 року (справа № 806/2208/17) та зроблено невірний висновок, що виключно відмова в затвердженні проекту землеустрою може бути предметом судового розгляду.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення Новокостянтинівської сільської ради Братського району Миколаївської області від 29 листопада 2019 р. "Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства", в частині відмови в наданні таких дозволів позивачам є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується із доводами позовної заяви, що ефективним способом захисту порушеного права позивачів є зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та з цього приводу зазначає наступне.

У постанові від 05.09.2018 у справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18.

Суд враховує, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

До такого правового висновку дійшла й колегія суддів Верховного Суду, здійснюючи касаційний розгляд справи №813/2273/18 (постанова від 20.08.2019).

Разом з тим, суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов`язання прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 КАС України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

У спірних правовідносинах відповідач не навів обставин, що слугували підставою для відмови у наданні позивачам дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

З урахуванням наведеного, з метою захисту порушеного права позивачів ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про видачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує висновки, викладені зокрема у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2019 року (справа №540/2441/18), які відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Крім того, щодо вимог позовної заяви про встановлення судового контролю колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Тобто, законодавством передбачено право суду, а не обов`язок встановлювати судовий контроль про виконання судового рішення.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про відсутність можливості та наміру суб`єкта владних повноважень виконати судове рішення, а позивачами не наведено належного обґрунтування необхідності встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд не вважає за необхідне встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення в даній адміністративній справі.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та прийняття ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 139, 249, 292, 311, 315, 317, 321, 322, 325 328, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Якименка Олександра Володимировича в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року - задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 липня 2020 року по справі за позовом адвоката Якименка Олександра Володимировича в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до Новокостянтинівської сільської ради Братського району Миколаївської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - скасувати та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов адвоката ОСОБА_8 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Новокостянтинівської сільської ради Братського району Миколаївської області від 29 листопада 2019 р. "Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства", в частині відмови в наданні таких дозволів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Зобов`язати Новокостянтинівську сільську раду Братського району Миколаївської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про надання дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться на території Новокостянтинівської сільської ради Братського району Миколаївської області, відповідно до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане розташування земельної ділянки, з урахуванням висновків, викладених у даній постанові.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М. П. Коваль

Суддя: С.Д. Домусчі

Суддя: І.О. Турецька