Постанова

від 08.10.2020 по справі 540/1058/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/1058/20 Головуючий в 1 інстанції: Гомельчук С.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Стас Л.В.,

суддів: Шеметенко Л.П., Турецької І.О.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , (далі - позивач) звернувся з позовом до ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, в якому просив визнати протиправними та скасувати вимоги органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) від 18 лютого 2019 року №Ф-305-17У, від 04 листопада 2019 року №Ф-305-17У, якими позивача зобов`язано сплатити заборгованість (недоїмку) з єдиного соціального внеску (далі - ЄСВ) в загальному розмірі 26 218,98 грн.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач наголошував, що фізичною особою-підприємцем він був зареєстрований з 02 квітня 2014 року, а з 14 квітня 2020 року припинив провадження підприємницької діяльності, що підтверджується відповідними записами у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДРПОУ). З червня 2017 року позивач є найманим працівником, тобто є застрахованою особою, а нарахування і сплата єдиного внеску здійснювалися роботодавцями за його основним місцем роботи. Також позивач підкреслив, що доходів від підприємницької діяльності не отримував.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року позов ОСОБА_1 - задоволено.

Визнано протиправними та скасовано вимоги ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про сплату боргу (недоїмки) від 18 лютого 2019 року №Ф-305-17У, від 04 листопада 2019 року №Ф-305-17У, якими ОСОБА_1 зобов`язано сплатити заборгованість (недоїмку) з єдиного соціального внеску.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі звернулося до суду з апеляційною скаргою, у якій зазначено, що рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим скаржник просить скасувати оскаржуване рішення, та прийняти

В апеляційній скарзі, ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду - скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначив, що право на звільнення від сплати єдиного внеску у 2017-2019 роках мали фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями чинним законодавством не передбачено.

Позивач, ОСОБА_1 своїм процесуальним правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Відповідно до приписів пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України справу розглянуто у письмовому провадженні на підставі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 02 квітня 2014 року (запис у Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №24860000000001106), а 14 квітня 2020 року підприємницька діяльність позивача була припинена (запис №24860060002001106).

Згідно ІС "Податковий блок" в реєстрі страхувальника відсутня інформація щодо наявності пільг у позивача по сплаті єдиного соціального внеску (відсутня позначка ФО інвалід та ФО пенсіонер).

ФОП ОСОБА_1 з 19 червня 2017 року по 17 травня 2018 року працював у ТОВ Шестерня-Агробізнес (код ЄДРПОУ 39250780), з 13 липня 2018 року по лютий 2020 року у ФГ Колос-М (код ЄДРПОУ 34195872), тобто протягом 2017 - 2019 років був найманим працівником. У цей період роботодавці сплачували за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується ГУ ДПС та підтверджується індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-5).

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено.

Втім, згідно даних ІКП ФОП ОСОБА_1 , за останнім з січня 2017 року рахується заборгованість зі сплати ЄСВ, яка станом на момент звернення позивача до суду із даним позовом складала 26 218,98 грн.

У зв`язку із наявністю у позивача недоїмки зі сплати ЄСВ, 18 лютого 2019 року відповідачем сформовано вимогу №Ф-305-17У, відповідно до якої ФОП ОСОБА_1 зобов`язаний сплатити 20 712,62 грн. заборгованості зі сплати єдиного внеску за період з 2017-2018 року.

04 листопада 2019 року відповідачем винесено вимогу №Ф-305-17У, згідно якої позивачу збільшено зобов`язання зі сплати ЄСВ за період з 01 січня 2017 року по 30 червня 2019 року на суму 5 506,36 грн.

Вважаючи протиправною вимогу ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі вимог про сплату боргу (недоїмки) позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. В розумінні Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесені оскаржувані вимоги, нараховували та сплачували роботодавці в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок позивача по сплаті у цей період єдиного внеску ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464).

Згідно зі статтею 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної зі збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

В пунктах 3 і 10 частини першої цієї статті розкрито поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої цієї ж статті).

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України ''Про оплату праці'', та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Водночас, відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України відноситься фізична особа-підприємець) саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, якщо особа, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець господарську діяльність не веде та доходи не отримує, проте є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення законодавства щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи - підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI був викладений Верховним Судом в постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постановах від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18, від 27 березня 2020 року у справі №140/2214/19, від 03 квітня 2020 року у справі №140/642/19, від 19 червня 2020 року №824/876/19-а.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та відзиву на позов. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.

Згідно ст. 242 КАС України,рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст.ст.315,316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі - залишити без задоволення.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню до Верховного Суду не підлягає.

Повний текст судового рішення складений 08.10. 2020 року.

Головуючий суддя Стас Л.В. Судді Шеметенко Л.П. Турецька І.О.