Постанова

від 07.10.2020 по справі 826/2485/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/2485/16 Суддя (судді) першої інстанції: Григорович П.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Федотова І.В., Сорочка Є.О.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр "Охоронні системи" до Головного управління ДФС у м. Києві, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Білд" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

ТОВ "Науково-технічний центр "Охоронні системи" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Білд" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 серпня 2015 року №0003232202 та №0003242202.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2020 року позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. На думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач та третя особи зазначили, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому рішення є законним та обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 26 серпня 2015 року відповідачем на підставі акта перевірки №320/26-57-22-02/31405191 від 07.08.2015 року, винесено наступні оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а саме:

- 0003232202, яким позивачу за порушення ст.192, п.п.198.3, 198.6, 201.1, 201.2 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "податок на додану вартість" всього в сумі 3 900 040,50 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 2 600 027,00 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1 300 013,50 грн.

- 0003242202, яким позивачу за порушення ст.192, п.п.198.3, 198.6, 201.1, 201.2 Податкового кодексу України зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2015 року в сумі 284 426,00 грн.

Позивач, вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду із позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Положеннями п. 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України встановлено, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Колегія суддів зазначає, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зі змісту Акту перевірки вбачається, що збільшення грошового зобов`язання, зменшення розміру від`ємного значення та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій було здійснено контролюючим органом у зв`язку з встановленням безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентами (ТОВ "Карго Траффік", ТОВ "Корес ЛТД"), а також у зв`язку з встановленням заниження позивачем власних податкових зобов`язань з ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ "Євро Білд".

Так, судом встановлено, що за перевіряємий період відбулися господарські відносини між позивачем та його контрагентами ТОВ "Карго Траффік", ТОВ "Корес ЛТД".

Зокрема, на підставі договору №8 від 13.03.2015 року, додатку до нього, видаткової накладної, подорожнього листа №06/03 від 13.03.2015 року, податкової накладної №101 від 13.03.2015 року ТОВ "Карго Траффік" було поставлено позивачу товар (детектор оптичний димовий, ізолятор лінії, акустична система стельова, кабель, труба гофрована, тощо).

На підтвердження фактичності виконання сторонами договірних зобов`язань за вказаним договором позивачем до матеріалів справи долучено копії сертифікатів відповідності на сповіщувачі пожежні димові, ізолятор короткого замикання. На інше обладнання сертифікати відповідності відсутні за відсутності необхідності сертифікації такого обладнання, що контролюючим органом нормативно не спростовано.

Аналогічні за змістом і формою договори №№1703-15 від 17.03.2015 року, 2403-15 від 24.03.2015 року на поставку подібного товару, видаткові накладні, подорожні листи, сертифікати якості по взаємовідносинам з ТОВ "Корес ЛТД" було долучено позивачем до матеріалів справи.

Крім того, на підтвердження фактичності оприбуткування товарів на складі, позивач до матеріалів справи надав роздруківки по рахункам 205, 281, які в сукупності свідчать про підтвердження документально наявності товарів на складі позивача на дати, що вказані у видаткових накладних.

В Акті перевірки та апеляційній скарзі апелянт зазначив, що ТОВ "Науково-технічний центр "Охоронні системи" не надало товарно-транспортну накладну.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що відсутність товарно-транспортної накладної не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку витрат і податкового кредиту платника податків. При цьому документи, обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна і подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання і продажу товарно-матеріальних цінностей.

Водночас, як пояснив позивач, перевезення отриманих матеріалів та обладнання здійснювалось ОСОБА_1 за допомогою транспортного засобу FIAT DOBLO (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), що належить позивачу на підставі Договору купівлі-продажу № 6/8/2008-5002 від 06.08.2008 року та подорожнього листа № 06/03 від 13.03.2015 року.

Колегія суддів зазначає, що податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операції. Висновки відповідача ґрунтуються лише на підставі збірної податкової інформації щодо контрагентів позивача, а не аналізу суті та наслідків господарської операції, яка мала місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Матеріалами справи підтверджується та встановлено в акті перевірки формування позивачем податкового кредиту спірного періоду на підставі належним чином оформлених первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, що за своєю формою та змістом відповідають ст. 201 ПК України, ст. 9 Закону України № 996-XIV та містять всі обов`язкові реквізити.

Наявна ж невідповідність в Єдиному реєстрі податкових накладних щодо придбаного та реалізованого товару ТОВ "Карго Траффік" та ТОВ "Корес ЛТД", відсутність трудових ресурсів для здійснення діяльності саме по собі не може бути підставою для позбавлення платника податку - контрагента права на податковий кредит та відшкодування сум податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі вимоги чинного законодавства та має документальні підтвердження розміру податкового кредиту.

Матеріали справи не містять актів перевірки чи актів щодо відсутності за місцезнаходженням ТОВ "Карго Траффік", ТОВ "Корес ЛТД".

На момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

У пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ зазначив, що "компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків".

Викладені відповідачем аргументи для визначення позивачу суми грошового зобов`язання є недостатніми, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податків в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, знаходження за заявленою юридичною адресою тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Отже, господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

У пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України" ЄСПЛ зазначив, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Так, наведені інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 74 КАС України. Чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов`язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Судом встановлено, що господарські відносини між позивачем та контрагентом мали реальний характер, отримані товари були використані позивачем у власній господарській діяльності, підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, спричинили реальні зміни майнового стану позивача, та були належним чином відображені у податковій звітності.

В свою чергу, контролюючим органом не доведено, що позивач та його контрагенти (ТОВ "Карго Траффік", ТОВ "Корес ЛТД) при укладанні вказаних угод мали умисел на її укладання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства; намірів їх на ухилення від оподаткування, безтоварність операції, неможливість її вчинення в силу відсутності основних засобів, персоналу, тощо.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого положеннями ст.77 КАС України покладено обов`язок доказування правомірності прийнятого рішення, обставин, які б спростовували факт здійснення господарських операцій, достовірності і повноти відображення податку на додану вартість за вказаними спірними господарськими операціями.

Щодо формування позивачем податкових зобов`язань з ПДВ за наслідками взаємовідносин з ТОВ "Євро Білд", судом встановлено наступне.

В Акті перевірки контролюючий орган зазначив, що позивач відповідно до п.192.1 Податкового кодексу України позбавлений можливості зменшувати власні податкові зобов`язання з ПДВ на підставі взаємозаліку зустрічних однорідних вимог, адже таке право виникає виключно у випадку повернення товарів особі, яка їх надала або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів / послуг.

Судом встановлено, що 14.04.2014 pоку між позивачем і ТОВ "Євро Білд" укладено Договір підряду №6567, згідно якого позивач зобов`язався виконати будівельно-монтажні роботи по влаштуванню систем протипожежного призначення на об`єкті "Житлова та громадська забудова з автовокзалом на території по вул. Кільцева дорога, 1, 1а, 1в, обмеженої вулицями Кільцева дорога, західною межею забудови по вулицях Теремківській та Жулянській і міською межею у Голосіївському районі м. Києва".

З метою закупівлі матеріалів та обладнання, необхідних для виконання таких робіт, ТОВ "Євро Білд" 16 січня 2015 року перерахувало позивачу авансовий платіж в розмірі 37 383 964,68 грн.

29.01.2015 pоку TOB "Євро Білд" листом № 29/01-1 повідомило позивача про призупинення робіт на Об`єкті та про перенесення строків закінчення будівництва Об`єкту на невизначений строк, а також попросило повернути раніше перерахований авансовий платіж за вирахуванням вартості виконаних Позивачем та прийнятих ТОВ "Євро Білд" робіт.

Листом від 05.02.2016 року № 31-1/15 позивач повідомив перерахування грошових коштів ТОВ "Євро Білд" з метою повернення авансового платежу є неможливим, оскільки на момент отримання листа № 29/01-1 від 29.01.2015 pоку Товариство закупило значну частину матеріалів та обладнання у одних постачальників, а також перерахувало авансові платежі іншим постачальникам.

Оскільки договором підряду №6567 від 14.04.2014 року не було передбачено повернення позивачем товару на ТОВ "Євро Білд" у випадку призупинення робіт на Об`єкті та перенесення строків закінчення будівництва, сторони дійшли згоди про повернення товару наступним чином.

10.02.2015 pоку між TOB "Євро Білд" і позивачем укладено Договір поставки № 655256, на підставі якого позивач передав раніше закуплені матеріали та обладнання ТОВ "Євро Білд".

Суд першої інстанції правильно зазначив, що в даному випадку між сторонами виникли зустрічні однорідні вимоги, а саме: зобов`язання позивача перерахувати грошові кошти в якості повернення авансового платежу за Договором підряду № 6567 від 14.04.2014 року; зобов`язання ТОВ "Євро Білд" перерахувати грошові кошти в якості оплати отриманих від позивача матеріалів та обладнання за Договором поставки № 655256 від 10.02.2015 pоку, що в подальшому було оформлено Договором про зарахування зустрічних однорідних вимог від 31.03.2015 року.

Як свідчать матеріали справи за результатами передачі матеріалів та обладнання на підставі Договору поставки №655256 від 10.02.2015 pоку були складені податкові накладні на дану господарську операцію, що спричинило в свою чергу і необхідність складення відповідних розрахунків коригування по первісній господарській операції з перерахування авансу. Всі складені податкові накладні та розрахунки коригування були зареєстровані ЄРПН та відображені в податковій декларації з ПДВ за відповідний період.

У Акті перевірки та апеляційній скарзі апелянт зазначив, що суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню тільки у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, або при повернення постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг. Оскільки повернення а ні поставлених товарів, а ні авансового платежу між ТОВ "НТЦ "Охоронні системи" з ТОВ "ЄВРО БІЛД" на підставі первісного договору не відбувалось, то реєстрація позивачем розрахунків коригування є порушенням вимог ст. 192 Податкового кодексу України.

Вказані висновки відповідача були правильно визнані судом першої інстанції необґрунтованими, оскільки відповідно до п.192.1 Податкового кодексу України якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Отже, повернення товарів або попередньої оплати товарів/послуг є не виключними підставами, а лише одними з підстав для коригування суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача.

Вказані обставини спростовують висновки контролюючого органу, щодо порушення позивачем вимог ст. 192 Податкового кодексу України.

Враховуючи наведене колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 серпня 2015 року №0003232202 та №0003242202.

Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) у відзиві на позовну заяву та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення дотримано норми матеріального права, що стало підставою для правильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 07.10.2020 року.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: І.В. Федотов

Є.О.Сорочко