Постанова

від 06.10.2020 по справі 320/6297/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/6297/18 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Федотова І.В.,

суддів: Єгорової Н.М. та Сорочка Є.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "2Д" на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "2Д" до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "2Д" звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.11.2018 № 0032701413 та № 0032691413.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року в задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "2Д" подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказує на неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, посилаючись на те, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів сформовано податковий кредит та визначено витрати, а відповідач без проведення перевірки реальності господарських операцій між апелянтом та його контрагентами дійшов безпідставного висновку про нереальність таких операцій. Також вказано про неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої, що підтверджується практикою Європейського суду з прав людини.

У відзиві відповідач на апеляційну скаргу зазначив про правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень та висновків суду першої інстанції, що свідчить про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, контролюючим органом була проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 30.06.2018, валютного законодавства за період з 01.01.2015 по 30.06.2018, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 30.06.2018, відповідно до затвердженого плану документальної перевірки.

За наслідками проведеної перевірки складено акт документальної планової виїзної перевірки від 24.09.2018 № 814/10-36-14-13/37496261 яким встановлено порушення: п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст.134 ПК України та порушено п. 5, 7, 21 П(С)БО №15 "Дохід" та П(С)БО №16 "Витрати", в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 189463,00 грн., в тому числі по періодам: за III кв. 2016 року на суму 7317,00 грн., за II кв. 2018 року на суму 182146,00 грн.; п. 187.1 п. 187, п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 та п. 201.1, 201.7, 201.10, 201.11 ст. 201 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся на загальну суму 75299,00 грн.; п. 2.6 гл. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 із змінами та доповненнями, виявлено факт несвоєчасного оприбуткування готівкових коштів на загальну суму 54000,00 грн.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки Головним управлінням ДФС у Київській області винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 02.11.2018 № 0032701413 та № 0032691413.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об`єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Відповідно до п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (далі - Положення № 290), дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Відповідно до п. 8 розділу II "Склад та елементи фінансової звітності" Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, у звіті про фінансові результати розкривається інформація про доходи, витрати, прибутки і збитки, інший сукупний дохід та сукупний дохід підприємства за звітний період.

Таким чином, для визначення річного доходу від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), встановленого за правилами бухгалтерського обліку, розраховується сумарне значення наступних показників звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) форма № 2: чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, дохід від участі в капіталі, інші фінансові доходи.

Згідно з п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов`язаннями згідно з п. 187.8 ст. 187 цього Кодексу.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Крім того, п. 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) відповідно до п.п. 191.1.2 п.191.1 ст. 191 ПК України оператором поштового зв`язку, експрес-перевізником.

Нормами п. 201.1 ст. 201 ПК України встановлено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Оцінюючи правомірність податкового повідомлення-рішення від 02.11.2018 №0032701413 яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 236828,75 грн., колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції, який встановив, що під час перевірки податковим органом встановлено наявність взаємовідносин позивача з ТОВ "БК Олімпік" (код за ЄДРПОУ 39714825) за період з 01.02.2016 по 30.04.2016, яке перебуває на обліку ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві.

Позивачем придбано у ТОВ "БК Олімпік" товар, а саме плівка. На підтвердження вказаних правовідносин позивачем подано: накладну від 12.02.2016 № 5, від 18.03.2016 №12, від 31.03.2016 № 31, від 29.04.2016 № 46, рахунок від 09.02.2016 № 11, від 01.03.2016 № 23, від 31.03.2016 № 34, від 26.04.2016 № 53, платіжні доручення від 29.04.2016 № 2086, банківські виписки за період з 12.02.2016 по 12.02.2016, з 18.03.2016 по 18.03.2016, з 29.04.2016 по 29.04.2016 та з 31.03.2016 по 31.03.2016.

Колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду попередньої інстанції, який вказав, що факт того, що ТОВ "БК Олімпік" та його керівник є фігурантами кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32016100100000009 від 28.06.2016 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами.

Разом з тим, встановлюючи ланцюг формування податкового кредиту, колегія суддів враховує, що даний контрагент у лютому-квітні 2016 року придбавав товар, а саме - плівку у ТОВ "Технобудсервіс Плюс" (код за ЄДРПОУ 39621521), у якого не встановлено факту придбання вищенаведеного товару, тобто не можливо встановити факт реального походження постачання ідентифікованого товару.

В матеріалах справи відсутні докази, що свідчить про придбання товару, який в подальшому був реалізований позивачу, отже неможливо підтвердити факт продажу товару. Неможливо встановити підстави та умови на яких було придбано товар (договір тощо), а також відсутні докази: наявність фізичних, технічних та технологічних можливостей до вчинення задекларованих господарських операцій, найманої праці, реального ланцюга постачання товарно-матеріальних цінностей та надання послуг. Відсутні належні докази зберігання, реалізації такого товару в подальшому.

Відтак, сам факт наявності у платника податкових, чи видаткових накладних, інших документів з посиланням на поставку товарів (послуг), виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах.

Аналогічна правова позиція неодноразово зазначалась у постановах Верховного Суду, в тому числі від 24.01.2018 у справі № 2а-19379/11/2670, від 14.03.2018 у справі №804/691/17, від 18.04.2018 у справі № 826/10555/13-а, від 06.06.2018 у справі №810/4808/14.

В частині взаємовідносин позивача з ТОВ "Смарт трейд хаус" (код за ЄДРПОУ 38996779) за період з 01.04.2018 по 31.05.2018, то згідно наданих суду документів, позивачем придбано у ТОВ "Смарт трейд хаус" товар, а саме скло 4 мм., поліуретан PURSEAL 210-L (191+19), паста на загальну суму 1 011 923,32 грн., без податку на додану вартість (договір поставки від 02.04.2018 № 1804-1).

На підтвердження вказаних правовідносин позивачем подано: договір поставки від 02.04.2018 № 1804-1, додаткову угоду від 08.06.2018 № 1 щодо відтермінування оплати за договором № 1804-1, видаткову накладну від 02.04.2018 № 8, рахунок на оплату від 02.04.2018 № 8, товарно-транспортну накладну від 02.04.2018 № 0204, видаткову накладну від 13.04.2018 № 7, рахунок на оплату від 13.04.2018 № 7, товарно-транспортну накладну від 13.04.2019 № 1304, видаткову накладну від 16.04.2018 № 6, рахунок на оплату від 06.04.2018 № 6, товарно-транспортну накладну від 16.04.2018 № 1604, видаткову накладну від 17.04.2018 № 5, рахунок на оплату від 17.04.2018 № 5, товарно-транспортну накладну від 17.04.2018 № 1704, видаткову накладну від 16.04.2018 № 4, рахунок на оплату від 16.05.2018 № 4, товарно-транспортну накладну від 16.05.2018 №1605.

Згідно з оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 631 у ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "2Д" по взаємовідносинах з ТОВ "Смарт трейд хаус" станом на 30.06.2018 рахується кредиторська заборгованість на загальну суму 1 011 923,32 грн.

Суд першої інстанції вірно вказав, що додатковою угодою від 08.06.2018 №1 відтерміновано оплату до 01.01.2019 за договором поставки від 02.04.2018. Водночас, ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції докази оплати вказаної заборгованості на надано, що свідчить про невиконання (непроведення) відповідної господарської операції.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, що свідчить про придбання товару, який в подальшому був реалізований позивачу, отже неможливо підтвердити факт продажу товару.

Апелянтом документально не підтверджено отримання товарів від ТОВ "Смарт трейд хаус" та їх використання в господарській діяльності, що свідчить про відсутність реального здійснення операції.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з тим, що з врахуванням абз. 8 ст. 4 Закону Укрїни "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV, П(С)БО № 16 "Витрати", позивачем в бухгалтерському обліку завищено витрати на суму 1011923,00 грн., а саме за II квартал 2018 року в сумі 1011923,00 грн., а тому, в порушення п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України занижено фінансовий результат до оподаткування, що вплинуло на правильність визначення об`єкту оподаткування податку на прибуток.

Досліджуючи правомірність податкового повідомлення-рішення від 02.11.2018 №0032701413, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 75 195,00 грн., судова колегія зазначає наступне.

Між позивачем та ТОВ "Сейсвинд" (код за ЄДРПОУ 38824148) було укладено договір щодо придбання склопакетів.

На переконання контролюючого органу, позивачем не включено до складу податкового зобов`язання до податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2015 року суму податку на додану вартість в розмірі 33 333,33 грн. за отриману передплату за склопакети від ТОВ "Сейсвинд", згідно платіжного доручення від 22.12.2015 № 1223 на загальну суму 200 000,00 грн., що є обґрунтованим, позаяк згідно довідки, наданої до суду позивачем, ТОВ "Сейсвинд" просить призначення передплати за комплектуючі вважати не дійсною, що не є первинним документом та жодним чином не підтверджує призначення платежу за надання поворотної фінансової допомоги.

Крім того, в платіжному дорученні № 1223 призначенням платежу є "часткова оплата за склопакети, згідно р/ф М2Д-00000962 від 09.12.2015, у тому числі ПДВ 20%".

Таким чином, в порушення п. 187.1, п. 201.1, 201.7 та п.201.10 ст.201 ПК України підприємством занижено показники, задекларовані в рядку 1.1 декларації "операції на митній території України, що оподатковуються за основною ставкою та ставкою 7 %, крім ввезення товарів на митну територію України:" на загальну суму 33333,00 грн., а саме за грудень 2015 року.

Дане порушення вимог чинного податкового законодавства встановлено при перевірці оборотно-сальдових відомостей, карток бухгалтерських рахунків 311, 361, 6811, 644, договорів, платіжних доручень, видаткових накладних, податкових накладних, та інше.

Письмові доказів або пояснень, які б свідчити про відсутність встановлених порушень позивачем не подавалось, в т.ч. до суду апеляційної інстанції.

Крім того, за період з 01.01.2015 по 30.06.2018 позивачем задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі 29997586,00 грн.

Під час перевірки повноти визначення податкового кредиту за вказаний період встановлено його завищення на загальну суму 41966,00 грн. В ході перевірки не встановлено факту підтвердження вищезазначених сум, розбіжностей, зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними, а саме контрагентом ТОВ "Недекс" (код за ЄДРПОУ 34578084), яким на адресу позивача у липні 2015 року виписано податкові накладні, які були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Крім того, ТОВ "Недекс" в податкові зобов`язання з податку на додану вартість включено суму в розмірі 119488,26 грн., яка в подальшому була скорегована на 6425,00 грн.

Натомість, позивачем всупереч вимог ПК України включено до складу податкового кредиту липня 2015 року суму податку на додану вартість у розмірі 153325,25 грн., що відображено в додатку 5 (реєстраційний № 9172101811 від 14.08.2015) до податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2015 року, в результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту за липень 2015 року по взаємовідносинах з ТОВ "Недекс" в розмірі 33836,99 грн.

Доказів, які б спростували твердження податкового органу про наявність таких розбіжностей та як наслідок завищення податкового кредиту за липень 2015 року, позивачем до суду не надано.

Судовою колегією також враховується, що в ході проведення перевірки позивача контролюючим органом було встановлено фактичну відсутність у контрагентів позивача власних або орендованих складських приміщень, угод зберігання товарно-матеріальних цінностей, відомості про місцезнаходження складів, їх площа, власників складських приміщень/орендодавця, власних або орендованих транспортних засобів, визначення перевізника, вантажовідправника, вантажоотримувача, відомостей про маршрут, посередників у транспортуванні, тощо.

Відсутні в матеріалах справи й докази транспортування товару, або залучення учасниками спірних операцій третіх осіб (зокрема перевізників) до виконання спірних поставок, а також вчинення об`єктивно необхідних дій у процесі поставки продукції ТОВ "Виробничо - комерційна фірма " 2Д".

Матеріалами справи також не підтверджується фактичне отримання позивачем товарів від постачальників з огляду на відсутність довіреностей на отримання та відвантаження товару, книг обліку довіреностей, складський накладних (для обліку товару).

Колегія суддів, досліджуючи питання обґрунтованості доводів апелянта вказує на те, що згідно аналізу податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних контролюючим органом встановлено придбання одного переліку товарів (робіт, послуг), а реалізації інших товарів (робіт, послуг), що свідчить про те, що контрагентами позивача в ланцюгу постачання введено в товарообіг товар невідомого виробництва та виробника.

Відтак, обґрунтованим є висновок, що учасниками договірних відносин було здійснено лише обмін документами, оскільки позивач придбавав товар у контрагентів, що не мали достатніх технічних можливостей, трудових ресурсів, транспортних засобів, виробничого обладнання для виконання взятих на себе зобов`язань.

Суд апеляційної інстанції погоджується з твердженнями апелянта щодо неприпустимості притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої, що підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, проте зазначає, що несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності мають покладатися на особу, якою були укладені відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов`язань та здійснення необґрунтованих виплат з бюджету. У разі недобросовісності контрагентів покупець несе певний ризик не лише невиконання цивільно-правового договору, але й в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися правом на податковий кредит в силу відсутності документів, що мають силу первинних документів.

В частині висновків контролюючого органу щодо порушення п. 2.6 гл. 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 із змінами та доповненнями, в результаті чого виявлено факт несвоєчасного оприбуткування готівкових коштів на загальну суму 54000,00 грн., колегія суддів зазначає, що апелянтом не спростовано жодними обґрунтованими доводами зазначену обставину та не надано доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України та у встановленому порядку спростовували правомірність висновків контролюючого органу в цій частині.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "2Д".

Апеляційний суд визнає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційних скаргах доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "2Д" залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді: