Постанова

від 07.10.2020 по справі 380/1417/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/1417/20 пров. № А/857/6857/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Большакової О.О., Качмара В.Я.,

з участю секретаря Ратушної М.І.,

представника позивача Соколова О.В.,

представника третьої особи Пинянської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної казначейської служби у Мостиському районі Львівської області, Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Мостиський відділ обслуговування громадян (Сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про стягнення шкоди,-

суддя в 1-й інстанції - Сподарик Н.І.,

час ухвалення рішення - 05.05.2020 року, 12:50 год.,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складання повного тексту рішення - 08.05.2020 року,

в с т а н о в и в :

У лютому 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Управління Державної казначейської служби у Мостиському районі Львівської області (далі - відповідач 1), Державної казначейської служби України (далі - відповідач 2), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Мостиський відділ обслуговування громадян (Сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача шкоди завданої законом, що визнаний неконституційним, шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 39 972,83 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 39 972,83 грн. шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач 2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та невстановлення всіх обставин справи, просить оскаржуване рішення скасувати і прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що не є органом, з якого стягується шкода, оскільки не має в своєму кошторисі передбачено таких видатків, і здійснює тільки перерахування коштів, як фінансова установа, відповідно до своїх обов`язків, за дорученням розпорядників коштів або за рішенням суду. Визнання положень ПК України неконституційними не є порушенням цивільного права позивача. У разі визнання нормативно- правового акта неконституційним положення ст. 1175 ЦК України не підлягають застосуванню.

Представник третьої особи в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2020 року скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2020 року залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання на виклик суду не з`явилися, хоча належним чином були повідомленні про місце та час розгляду справи, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу у їхній відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач є суддею у відставці, отримує довічне грошове утримання відповідно до Закону України Про судоустрій і статус суддів .

Згідно з довідки № 260/02.22-11 від 17.05.2018 року Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, розмір стягнутого податку на доходи фізичних осіб за період з вересня 2016 року по лютий 2018 року становить 39972,83 грн.

Рішенням № 1-р/2018 від 27.02.2018 Конституційний Суд України визнав положення абз. 1 п.п. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПК України щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання суддів таким, що не відповідає ч. 1 ст. 126 Конституції України, тобто неконституційними.

Позивач звернувся з відповідним адміністративним позовом до Мостиського районного суду Львівської області, який 31.10.2018 року ухвалив рішення у справі № 448/1167/18 про задоволення позовних вимог.

18.10.2019 року Львівський апеляційний суд закрив провадження у справі № 448/1167/18 з підстав не підсудності даної категорії справ цивільному судочинству.

Згідно із ст.55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченим Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Пунктом 163.1 ст. 163 ПК України було передбачено, що об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року № 1166 до ПК України внесено зміни, які набрали чинності з 01.07.2014 року, згідно з якими ст. 164 ПК України доповнено новим пунктом 164.2.19, відповідно до якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, у частині такого перевищення.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 року № 71 до зазначеного підпункту ПК України внесено нові зміни, що набрали чинності з 01.01.2015 року, згідно з якими оподаткуванню податком підлягали суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно закону) або щомісячного довічного грошового утримання, якщо їх розмір перевищував три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій" від 02.06.2016 року №1411-VІІІ, який набрав чинності з 01.07.2016 року, п.п. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПК України викладено в наступній редакції: суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення цього підпункту не застосовується до пенсій, призначених учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Таким чином, суми пенсій або щомісячного довічного грошового утримання у частині, що перевищувала десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), з 01.07.2016 року підлягали оподаткуванню.

Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 року № 1-р/2018 (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абз. 1 п.п. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПК України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Згідно ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13.07.2017 року № 2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, положення абз. 1 п.п. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПК України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Тому, до 27.02.2018 року органи Пенсійного фонду зобов`язані були здійснювати свою діяльність у спірних правовідносинах у відповідності до чинного на час здійснення дій законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 року у справі № 466/7720/16-а.

Конституційним Судом України наголошено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти як таку, що починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події чи факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону чи іншого нормативно-правового акта поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності. Це є однією з найважливіших гарантій правової стабільності, впевненості суб`єктів права в тому, що їх правове становище не погіршиться з прийняттям нового закону чи іншого нормативно-правового акта.

З довідки щодо оподаткування Мостиського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 17.05.2018 року № 260/02.22-11 вбачається, що з вересня 2016 року по лютий 2018 року, тобто до часу ухвалення Конституційним Судом України рішення від 27.02.2018 року за №1-р/2018, проводилось утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору з щомісячного довічного грошового утримання позивача (а.с. 3).

Таким чином, суд вважає, що пенсійним органом правомірно, на підставі норм ПК України, що діяли до 27.02.2018 року, тобто до ухвалення Конституційним Судом України рішення №1-р/2018, відраховано та утримано із суми нарахованого позивачеві щомісячного довічного грошового утримання податок з доходів фізичних осіб та військовий збір, враховуючи, що у вказаному вище рішенні КСУ визначено, що положення ПК України, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом цього Рішення.

Ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченим Конституцією та законами України.

Повноваження щодо контролю за дотриманням бюджетного законодавства, відповідно до ст.112 Бюджетного кодексу, покладено на Державну казначейську службу України.

Так, згідно із ст.112 БК України, до повноважень Казначейства України з контролю за дотриманням бюджетного законодавства належить здійснення контролю за: 1) веденням бухгалтерського обліку всіх надходжень і витрат державного бюджету та місцевих бюджетів, крім випадку, передбаченого абзацами третім і четвертим частини другої статті 78 цього Кодексу, складанням та поданням фінансової і бюджетної звітності; 2) бюджетними повноваженнями при зарахуванні надходжень бюджету; 3) відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів показникам розпису бюджету; 4) відповідністю взятих бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми ( у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі); 5) відповідністю платежів взятим бюджетним зобов`язанням та відповідним бюджетним асигнуванням. Казначейство України в межах своїх повноважень забезпечує організацію та координацію діяльності головних бухгалтерів бюджетних установ та контроль за виконанням ним своїх повноважень шляхом оцінки їх діяльності.

Таким чином, до повноважень відповідача 1 чи відповідача 2 не відносяться питання нарахування та утримання з суми щомісячного довічного утримання позивача сум податку та військового збору, тоді як судом встановлено, що такі нарахування та відрахування здійснюються пенсійним органом, де на обліку перебуває позивач.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Частиною 1 ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 16 ЦК України встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, в тому числі, шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків та інші способи відшкодування шкоди.

Збитками є, в тому числі, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (п.2 ч.2 ст. 22 ЦК України).

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч.1 ст. 1166 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ст. 1173 ЦК України).

Так, ст. 1175 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Позивачем предметом позову визначено стягнення майнової шкоди із відповідача, а способом захисту цивільного права - стягнення шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України майнової шкоди у вигляді недоотриманого довічного грошового утримання.

При цьому, відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 (з наступними змінами та доповненнями) Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди , шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок, та є вина зазначеної особи.

Таким чином, закон у вказаних правовідносинах ставить можливість стягнення з відповідача шкоди в залежність від наявності вини відповідача, тобто заподіювача шкоди.

Суд вважає у цьому випадку безпідставним посилання позивача на ст. 1175 ЦК України, оскільки вказана норма закону стосується відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності.

Разом з тим, відповідач не приймав жодного нормативного акта щодо позивача, який визнаний незаконним і скасований.

Під час розгляду вказаного спору судом встановлено, що відсутні елементи складу правопорушення, оскільки не встановлено дій відповідача, спрямованих на справляння з його щомісячного довічного грошового утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а також вини органу казначейства у недоотриманні позивачем щомісячного довічного грошового утримання, що утримана і відрахована з його щомісячного довічного грошового утримання в порядку, встановленому ПК України у період з 2016 року по 27.02.2018 року, тобто до ухвалення рішення Конституційного Суду України.

Отже, відсутні підстави для цивільно-правової відповідальності відповідача.

В п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України наголошується, що п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, а в п.58 рішення Європейського суд у справі Серявін та інші проти України зазначається про те, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті… Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії ).

Відтак, суд, проаналізувавши та оцінивши кожний аргумент, наведений учасниками справи у заявах по суті та в судовому засіданні, а також представлені сторонами докази, констатує той факт, що позивачем не надано належних, достовірних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння шкоди позивачеві відповідачами, у зв`язку із чим відсутні підстави для цивільно-правової відповідальності органу казначейства.

Крім того, до повноважень відповідачів не відносяться питання нарахування та утримання з суми щомісячного довічного утримання позивача сум податку та військового збору.

Аналіз вимог законодавства та перевірених судом доказів дає підстави для висновку, що пенсійним органом правомірно, на підставі норм ПК України, що діяли, починаючи з 01.07.2014 року до 27.02.2018 року, тобто до ухвалення Конституційним Судом України рішення №1-р/2018, відраховано та утримано із суми нарахованого позивачеві щомісячного довічного грошового утримання податок з доходів фізичних осіб та військовий збір, враховуючи, що у вказаному вище рішенні КСУ визначено, що положення ПК України, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом цього Рішення.

Правовідносини, що склалися між позивачем пенсійним органом регулюються ст. 164 ПК України, оскільки Конституційний Суд України, визнаючи зазначені вище положення неконституційними, не вказав на преюдиціальність свого рішення. Дані норми не змінені жодним законодавчим актом, а тому не можна вважати збитками грошові кошти, що не отримані громадянином у зв`язку з їх утриманням у вигляді обов`язкових податків та зборів відповідно до положень чинного на той час законодавства.

Оскільки положення ПК України в частині оподаткування щомісячного грошового забезпечення з 2016 року по 27.02.2018 року не були визнанні такими, що не відповідають Конституції України на момент виникнення спірних правовідносин, а тому відрахування податків з доходів фізичних осіб здійснювались у відповідності до чинного на той час законодавства.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд при розгляді справи № 752/5191/16-а у постанові від 10.09.2020 року.

Крім того, при вирішенні спору суд застосовує практику Європейського суду з прав людини у відповідності до положень КАС України.

Так, у п. 25 рішення від 03 червня 2014 року у справі "Великода проти України" (заява № 43331/12) Європейський суд з прав людини зауважив, що стаття 1 Першого протоколу не гарантує як таке право на будь-які соціальні виплати у певному розмірі.

У п. 26 цього рішення Суд, зокрема зазначив, що будь-яке втручання з боку державних органів влади у мирне володіння майном має бути законним та має переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання має також бути обґрунтовано пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має зберігатися "справедливий баланс" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде накладений особистий та надмірний тягар.

У п. 27, 28 цього Рішення Європейський суд з прав людини наголосив на необхідності внесення змін до закону у відповідності із законодавчо визначеною процедурою та зазначив, що "зменшення пенсії заявниці очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава-відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою, Суд не вважає, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті або що воно поклало надмірний тягар на заявницю".

Отже, зменшення державою призначених соціальних виплат шляхом внесення відповідних законодавчих змін не суперечить вимогам чинного законодавства та принципам міжнародного права.

Враховуючи правову позицію Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини, з огляду на встановлені обставини справи та досліджені докази, суд вважає, що у період з 2016 року по 27.02.2018 року утримання з довічного щомісячного грошового забезпечення податку з доходів відбувалося на підставі норм чинного на той час законодавства, тому ознака протиправності дій відповідачів чи пенсійного органу відсутня.

Переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення через неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 308,310,315,317,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2020 року у справі № 380/1417/20 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду лише з підстав, визначених ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А. Р. Курилець судді О. О. Большакова В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 08 жовтня 2020 року