Постанова

від 07.10.2020 по справі 480/69/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 жовтня 2020 року

м.Київ

справа №480/69/19

адміністративне провадження №К/9901/34364/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача: Уханенка С.А.,

суддів: Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Сумській області, за участю третьої особи Державної фіскальної служба України про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Сумській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року, ухвалену у складі головуючого судді Ральченка І.М., суддів Бершова Г.Є., Катунова В.В.

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Сумській області, в якому з урахуванням уточненої позовної заяви просила:

- визнати неправомірними дії відповідача в частині невиконання більше одного року, не з вини працівника, рішення Сумського окружного адміністративного суду по справі №818/1431/16 від 21.12.2016, яким задоволено її позов до Державної фіскальної служби України та Конотопської ОДПІ ГУ ДФС у Сумській області, Міністерства доходів і зборів про скасування наказу, поновлення на посаді та виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу;

- стягнути з відповідача 134 433,51 грн заробітної плати за час вимушеного прогулу з 21.12.2016 року по день поновлення на роботі, а саме 17.09.2018, з розрахунку 310,47 грн середньоденного заробітку.

2. Позов обґрунтовано несвоєчасним та тривалим невиконанням судового рішення про поновлення на роботі

3. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 30.01.2019 відмовлено у відкритті провадження в частині визнання неправомірними дій Державної фіскальної служби України щодо невиконання більше одного року, не з вини працівника, рішення Сумського окружного адміністративного суду по справі №818/1431/16 від 21.12.2016, яким задоволено позов ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України та Конотопської ОДПІ ГУ ДФС у Сумській області, Міністерства доходів і зборів про скасування наказу, поновлення на посаді та виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

ІІ. Встановлені судами обставини справи

4 . Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 21.12.2016 по справі №818/1431/16 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Міністерства доходів і зборів України, Конотопської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати було задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України № 36-0 від 17 жовтня 2016 року "Про звільнення ОСОБА_1 "

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДФС у Сумській області № 269-0 від 18 жовтня 2016 року "Про оголошення наказу Міністерства доходів і зборів України № 36-0 від 17 жовтня 2016 року".

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Конотопської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області.

Стягнуто з Конотопської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Сумській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 жовтня 2016 року по 21 грудня 2016 року в розмірі 14 281,62 грн.

В частині вимог про стягнення різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи за період з травня 2015 року по 19 жовтня 2016 року відмовлено в зв`язку з необґрунтованістю. ".

Допущено негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Конотопської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області та стягнення з Конотопської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Сумській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 6 519,87 грн.

5. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2017 постанова від 21.12.2016 по справі №818/1431/16 залишена без змін.

6. На виконання зазначеного судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Конотопської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Сумській області Державною фіскальною службою України було видано наказ від 07.09.2018 року №1618-0 Про виконання рішення суду та поновлення на посаді ОСОБА_1 .

7. 13.09.2018 року Головним управлінням ДФС у Сумській області було видано наказ від № 232-о Про оголошення наказу ДФС України від 07.09.2018 року №1618-о .

8. Ознайомлено позивача із зазначеним наказом 17.09.2018, що підтверджується особистим підписом ОСОБА_1 на наказі Головного управління ДФС у Сумській області від 13.09.2018 року № 232-о.

9. Суть спору полягає у визначенні наявності у позивачки права на отримання середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення щодо поновлення на роботі.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення.

10. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 09.04.2019 року у задоволенні позову відмовлено.

11. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що у спірний період позивачка отримала дохід, що перевищує розмір належного до виплати середнього заробітку за час затримки, з огляду на що відсутні підстави для стягнення з відповідача таких сум, що відповідає вимогам ст. 236 КЗпП України щодо стягнення різниці у заробітку за час затримки.

12. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року, з урахуванням ухвали від 22 листопада 2019 року про виправлення арифметичної помилки, рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.04.2019 скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково.

Стягнуто з Головного управління ДПС у Сумській області на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі за період з 22.12.2016 року по 17.09.2019 року у розмірі 133812 (сто тридцять три тисячі вісімсот дванадцять) грн. 57 коп.

В іншій частині у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

13. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з наявності у позивачки права на отримання середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення незалежно від отриманого доходу.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції, вимоги касаційної скарги та аргументи сторін.

14. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог і залишити в силі постанову суду першої інстанції.

15. Скаржник вказує на помилковість висновку суду апеляційної інстанції, що отриманий позивачкою дохід не підлягає врахуванню.

V. Джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного Суду

16. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

17. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

18. Як встановлено судами попередніх інстанцій і не заперечується відповідачем, позивачку було поновлено на посаді судовим рішенням, яке не було виконано негайно відповідачем.

19. Частина перша статті 235 КЗпП України передбачає, що в разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

20. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню (частина сьома статті 235 КЗпП України).

21. Тобто законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів особи, що звернулася за захистом цього права..

22. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

23. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 06 грудня 2018 року у справі № 465/4679/16 (провадження № 61-29024св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18) від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18).

24. Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням із часу його оголошення в судовому засіданні.

25. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина 3 статті 14 КАС України).

26. Приписи статті 236 Кодексу законів про працю України передбачають, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

27. Тобто відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

28. Таким чином суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення відповідно до приписів статті 236 КЗпП України на користь позивачки середнього заробітку за період з 22 грудня 2016 року (з наступного дня після ухвалення судового рішення про поновлення на посаді) по 17 вересня 2018 року (по дату ознайомлення позивачки з наказом про її поновлення).

29. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги щодо неправомірності визначення апеляційним судом кінцевого періоду, за який підлягає стягненню середній заробіток - 17.09.2018, оскільки наказ №1618-0 Про виконання рішення суду та поновлення на посаді ОСОБА_1 прийнятий 07.09.2018 є безпідставними та не приймаються Судом, адже як встановлено судами, вказаний наказ був оголошений наказом від 13.09.2018, з яким позивачку ознайомлено 17.09.2018.

30. Доказів на спростування вказаних обставин та щодо дати фактичного допуску позивачки до роботи відповідачем не надано.

31. Також, з огляду на викладені приписи законодавчих норм, Суд звертає увагу на те, що ними не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру за певних обставин середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

32. Висновки аналогічного змісту наведені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20.06.2018 у справі №826/808/16 та від 24.09.2019 року у справі № 826/16191/17, які обґрунтовано враховані апеляційним судом.

33. Посилання в касаційній скарзі на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 №9, який визначає, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час, є безпідставними, оскільки викладені в ньому роз`яснення зроблені з урахуванням вимог частини 3 статті 117 Кодексу законів про працю України, яку було виключено на підставі Закону України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 20.12.2005 №3248-IV.

34. Інші доводи касаційної скарги висновків суду та обставин справи не спростовують.

35. При цьому, зі змісту оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, убачається, що дійшовши вірного висновку, що періодом за який підлягає стягненню середній заробіток за затримку виконання судового рішення є період з 22.12.2016 по 17.09.2018 та розрахувавши суму стягнення за цей період, у резолютивній частині помилково зазначив період з 22.12.2016 року по 17.09.2019.

36. Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права є підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині.

37. З огляду на те, що судом апеляційної інстанції було правильно вирішено заявлені позивачем вимоги, але помилково зазначено у резолютивній частині постанови не вірну дату кінцевого періоду, за який підлягає стягненню середній заробіток, Суд дійшов висновку щодо зміни резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції в цій частині.

VІ. Судові витрати

38. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасником справи, на користь якого ухвалено судове рішення, у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

39. Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Сумській області залишити без задоволення.

2. Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року змінити, виклавши абзац четвертий резолютивної частини в наступній редакції.

3. Стягнути з Головного управління ДПС у Сумській області на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі за період з 22.12.2016 року по 17.09.2018 року у розмірі 133812 (сто тридцять три тисячі вісімсот дванадцять) грн. 57 коп.

4. В іншій частині постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року залишити без змін.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Судді: С.А. Уханенко

О.В. Кашпур

О.Р. Радишевська